Дата документу 02.10.2025 Справа № 337/1634/25
Єдиний унікальний № 337/1634/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/846/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 263 КК України
2 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Мар'ївка Запорізького району Запорізької області, громадянин України, одружений, проходить службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця - помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у званні молодшого сержанта, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та йому призначено покарання у вигляді 3 років позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 12 березня 2025 року.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 13529 грн. 10 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, за наступних обставин.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 від 04 січня 2024 року солдата ОСОБА_7 включено до особового складу військової частини та призначено на посаду стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у званні молодшого сержанта.
Згідно ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» (далі - Статуту внутрішньої служби 3С України), солдат ОСОБА_7 , як військовослужбовець, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, поважати честь і гідність кожної людини, додержуватися правил поведінки військовослужбовців, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, берегти державне майно, завжди пам?ятати, що за його поведінкою судять про Збройні Сили України в цілому.
Відповідно до ст.ст. 1, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» (далі - Дисциплінарний статут ЗС України), військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця бездоганно та неухильно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків, застосовувати зброю лише в бойовій обстановці, а в мирний час - у виняткових випадках, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби ЗС України.
Так, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем Збройних Сил України за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця-помічника гранатометника 2 стрілецького відділення 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 у званні молодшого сержанта, усвідомлюючи протиправний характер свого діяння, діючи в порушення вимог «Положення про дозвільну систему», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 576 від 12.10.1992 та інструкції «Про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів з гумовими, або аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї або вибухових матеріалів» передбачено порядок отримання дозвільних документів на придбання бойових припасів, маючи умисел на незаконне придбання, зберігання бойових припасів, вибухових пристроїв, у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці, але не пізніше 12 березня 2025 року, невстановленим шляхом придбав бойові припаси та вибухові пристрої, а саме:
- 3 корпуси бойових ручних оборонних осколкових гранат Ф-1 промислового виготовлення, які до бойових припасів не відносяться, але містять у собі заряди бризантної вибухової речовини - тротил масою 50-56 г. в кожному;
- 2 корпуси бойових ручних наступальних осколкових гранат типу РГД-5 промислового виготовлення, які до бойових припасів не відносяться, але містять у собі заряди бризантної вибухової речовини - тротил масою 100-115 г. в кожному;
- 5 бойових уніфікованих підривачів дистанційної дії УЗРГМ, УЗРГМ-2 промислового виготовлення, які до бойових припасів не відносяться, але є самостійними вибуховими пристроями і відносяться до засобів підриву (ініціювання вибуху) та містять в собі ініціюючу вибухову речовину ТНРС масою0,1г, азид свинцю масою 0,2г та бризантну вибухову речовину підвищеної потужності ТЕН або гексоген масою 1г в кожному.
Надані на дослідження корпуси бойових ручних наступальних осколкових гранат РГД-5 в конструктивному поєднанні з будь-яким з наданих на дослідження бойових уніфікованих підривачів дистанційної дії УЗРГМ, УЗРГМ-2 є бойовими ручними наступальними осколковими гранатами РГД-5 промислового виготовлення, які є вибуховими пристроями військового призначення та відносяться до бойових припасів.
Надані на дослідження корпуси бойових ручних оборонних осколкових гранат Ф-1 в конструктивному поєднанні з будь-яким з наданих на дослідження бойових уніфікованих підривачів дистанційної дії УЗРГМ, УЗРГМ-2 є бойовими ручними оборонними осколковими гранатами Ф-1 промислового виготовлення, які є вибуховими пристроями військового призначення та відносяться до бойових припасів;
- 60 боєприпасів нарізної вогнепальної стрілецької зброї - бойових проміжних патронів калібру 5,45х39 мм, виробництва СРСР, що призначені для стрільби з автоматів Калашникова зразка 1974 року (АК-74, АКС-74, АКС-74У), ручних кулеметів Калашникова зразка 1974 року (РПК-74, РПКС-74) та інше, які виготовлені промисловим способом та придатні до стрільби.
Вказані бойові припаси та вибухові пристрої ОСОБА_7 у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 12 березня 2025 року, маючи умисел на незаконне носіння бойових припасів та вибухових пристроїв, незаконно переніс до свого місця фактичного мешкання розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , де незаконно зберігав без передбаченого законом дозволу до моменту вилучення останніх працівниками поліції в ході проведення невідкладного обшуку в період часу з 15 години 38 хвилин до 17 години 22 хвилини 12 березня 2025 року.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом його дій, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок своєї суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він визнав свою провину у повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, а обтяжуючі покарання обставини відсутні.
Також зазначає, що він має дружину та малолітню дитину, здійснював захист своєї держави.
Крім того, прокурор у судових дебатах просив призначити йому покарання у вигляді 4 років позбавлення волі зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Звертає увагу, що у випадку призначення йому покарання не пов'язаного з позбавленням волі, він зможе повернутись до військової служби, погасити витрати на залучення експерта.
Просить вирок скасувати та застосувати ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком.
У судовому засіданні апеляційного суду обвинувачений ОСОБА_7 підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що він бажає повернутися до військової служби.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 у судовому засіданні апеляційного суду підтримав апеляційну скаргу та зазначив, що ОСОБА_7 бажає продовжити військову службу, але не має можливості, оскільки перебуває під вартою.
Прокурор у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив вирок суду залишити без змін, зазначив, що суд першої інстанції врахував усі обставини, які повинні бути враховані при призначенні особі покарання.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 263 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що обвинувачений фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення за обставини, що пом'якшують покарання; встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
Також суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 є військовослужбовцем, який 5 квітня 2023 року самовільно залишив військову частину, за місцем служби характеризується як ненадійний та посередній військовослужбовець, а вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення носить підвищений суспільно-небезпечний характер, сприяє загостренню криміногенної ситуації та створює умови для вчинення більш тяжких злочинів.
Колегія суддів також враховує те, що обвинувачений раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі умисних тяжких злочинів, раніше неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі, раніше двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив та на шлях виправлення ставати не бажає, що у сукупності свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, і підстави як для застосування ст. 75 КК України до вказаного покарання, так і пом'якшення йому розміру призначеного покарання, відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 1 ст. 263 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання в мінімальних межах санкції статті, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його суворість.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на обставини вчиненого кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, у суду першої інстанції не було правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш м'якого покарання, ніж у вигляді 3 років позбавлення волі, яке, на переконання колегії суддів, не є явно несправедливим через суворість, або звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.
Також відсутні підстави для призначення ОСОБА_7 покарання на підставі ст. 69 КК України, оскільки обставини справи та дані про особу обвинуваченого не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу неналежного врахування судом першої інстанції повного визнання вини, щирого каяття, активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому за ч. 1 ст. 263 КК України, покарання в мінімальних межах санкції.
На переконання колегії суддів, наявність дружини та неповнолітньої дитини не можуть бути підставами для звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки ці обставини не утримали обвинуваченого від вчинення тяжкого кримінального правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Думка прокурора з приводу покарання, яке необхідно призначити обвинуваченому, також не свідчить про можливість застосування ст. 75 КК України, оскільки думка сторони обвинувачення та/або захисту з приводу покарання не має вирішального значення для суду та повинна враховуватись у сукупності з усіма іншими обставинами кримінального провадження.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4