Справа № 303/4282/25
Закарпатський апеляційний суд
06.10.2025 м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в особі судді Феєра І. С., за участю секретаря судових засідань Чейпеш С. І., прокурора Вакули Ю. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/510/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2025.
Цією постановою:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, мешканка АДРЕСА_1 , одружена, що має на утриманні двох дітей, начальник служби у справах дітей Чинадіївської селищної ради, визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в користь держави в розмірі 605,60 грн.
З протоколу про адміністративне правопорушення пов'язане з корупцією № 233 від 03.06.2025 та постанови судді від 25.06.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді начальника служби у справах дітей Чинадіївської селищної ради, будучи суб'єктом відповідальності відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», яка є посадовою особою місцевого самоврядування, та примітки до ст. 172-6 КУпАП, за правопорушення, пов'язане з корупцією, у порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», несвоєчасно, без поважних причин, 02.04.2024 подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік, чим вчинила адміністративне правопорушення пов'язане з корупцією, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду від 25.06.2025 та звільнити її від адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП на підставі ст. 22 КУпАП за малозначністю, оголосивши їй усне зауваження, а провадження у справі закрити. Посилається на те, що повністю визнає факт несвоєчасного подання декларації. Стверджує, що подала декларацію з порушенням встановленого строку ненавмисно, а коли виявила дану обставину, то одразу усунула її, подавши декларацію 02.04.2024. При цьому, зазначає, що прострочення строку подання декларації є незначним, оскільки становило лише два дні, і такий строк не призвів та не міг призвести до настання будь-яких суспільно небезпечних наслідків або значної шкоди
-2-
інтересам держави чи суспільства. Таке порушення сталося вперше, не було систематичним і не мало ознак умисного невиконання обов'язку. Крім того, суд безпідставно не взяв до уваги акт службового розслідування № 02 від 13.06.2025, яким вчинене нею порушення визнано таким, що носить формальний характер, а також позитивну характеристику з місця роботи. Також посилається на те, що чинне законодавство не містить заборон для застосування положень ст. 22 КУпАП у справах за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Тому вважає, що оголошення їй усного зауваження буде достатнім для досягнення визначеної ст. 23 КУпАП мети виховного впливу та запобіганню вчиненню нових правопорушень.
У запереченні на апеляційну скаргу прокурор Вакула Ю. В. вважає, що апеляційна скарга є безпідставною, а постанова суду від 25.06.2025 - законною та обґрунтованою. У діях ОСОБА_1 є склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП. Суд першої інстанції призначив ОСОБА_1 стягнення на рівні мінімальної межі, врахувавши факти щирого каяття та визнання ОСОБА_1 вини. Вчинення адміністративного правопорушення вперше та відсутність заподіяної шкоди у даному випадку не можуть бути підставою для звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого діяння на підставі ст. 22 КУпАП, оскільки вчинене адміністративне правопорушення є корупційним, тяжкість якого обумовлена ступенем недовіри суспільства до осіб, уповноважених на виконання функцій місцевого самоврядування.
Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо неї не з'явилася, клопотань про відкладення розгляду справи не заявляла, відомостей про поважність причин неявки не надала. За змістом ст. 294 КУпАП, неявка ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, не перешкоджає апеляційному перегляду справи. Тому, враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення її прав, передбачених ст. 268 КУпАП. При цьому, береться до уваги заява ОСОБА_1 про розгляд справи без її участі.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Вакули Ю. В., яка заперечила щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Згідно ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 245 КУпАП, провадження по справам про адміністративні правопорушення повинно бути засновано на своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванню обставин справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Оцінка доказів відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
-3-
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи суд зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно до вимог ст. 251, 252 КпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчинені та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Cуд першої інстанції всебічно й повно дослідивши матеріали справи, вірно прийшов до висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, оскільки остання несвоєчасно та без поважних причин подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2023 рік.
При розгляді справи про адміністративне правопорушення суд дав першої інстанції дав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам та вірно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, що останньою не оспорюється, у зв'язку з чим апеляційним судом відповідно до вимог ч. 7 ст. 294 КУпАП не перевіряється та визнається законним, обґрунтованим і належним чином умотивованим.
Вимоги апеляційної скарги про застосування до ОСОБА_1 положень ст. 22 КУпАП та звільнення її від відповідальності у зв'язку з малозначністю, апеляційний суд відхиляє з огляду на таке.
Згідно з приписами ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
З метою дотримання принципів запобігання та протидії корупції, відкритості та прозорості діяльності органів державної влади, апеляційний суд вважає за неможливе звільнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого адміністративного правопорушення, оскільки адміністративне правопорушення, передбачене ст. 172-6 КУпАП, не може визнаватись малозначним, так як є правопорушенням, пов'язаним з корупцією, тяжкість якого обумовлена ступенем недовіри суспільства до осіб, уповноважених на виконання функцій місцевого самоврядування, особи уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування мають виконувати передбачені законом вимоги щодо фінансового контролю.
Вирішуючи питання про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, суддя першої інстанції врахував характер та ступінь адміністративного правопорушення, особу ОСОБА_1 , обставини справи і призначив останній адміністративне стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, яке є справедливим і таким, що відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення .
Тому, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що вона подала декларацію з порушенням встановленого строку ненавмисно, а коли виявила дану обставину, то одразу усунула її, подавши декларацію 02.04.2024, апеляційний суд визнає
-4-
такими, що не впливають на висновки суду першої інстанції в частині накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення та не дають підстав для звільнення її від адміністративної відповідальності за малозначністю вчиненого правопорушення.
Із цих підстав, апеляційний суд не бере до уваги та відхиляє і доводи апеляційної скарги про те, що прострочення строку подання декларації є незначним, оскільки становило лише два дні, і такий строк не призвів та не міг призвести до настання будь-яких суспільно небезпечних наслідків або значної шкоди інтересам держави чи суспільства.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що таке порушення сталося вперше, не було систематичним і не мало ознак умисного невиконання обов'язку, апеляційний суд звертає увагу на те, що звільнення особи від відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, може слугувати негативним прикладом для суб'єктів, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції», створивши в них переконаність у можливості порушувати вимоги фінансового контролю та не нести за це жодної юридичної відповідальності.
При цьому, апеляційний суд зазначає, що чинним законодавством чітко встановлено строки для подачі декларації, які є достатніми для виконання суб'єктом декларування таких обов'язків.
У зв'язку з наведеним, неспроможними апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги акт службового розслідування № 02 від 13.06.2025, яким вчинене нею порушення визнано таким, що носить формальний характер, а також позитивну характеристику з місця роботи.
Відхиляючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає, що родовим об'єктом правопорушень, пов'язаних з корупцією, виступають суспільні відносини, якими визначаються зміст та порядок законної діяльності суб'єктів владних повноважень, встановлений відповідними нормативними актами.
Міжнародні стандарти протидії корупції зобов'язують держави вживати заходів для встановлення у своєму національному законодавстві відповідальності за вчинення корупційних діянь. Це закріплено, зокрема, у Главі ІІ «Кримінальної Конвенції про боротьбу з корупцією» від 27.01.1999, Главі ІІ додаткового протоколу до неї від 15.05.2003, Главі ІІ «Конвенції ООН проти корупції» від 31.10.2003, що ратифіковані Верховною Радою України 18.10.2006 та є обов'язковими для України.
Визнання адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, малозначним суперечить принципам запобігання і протидії корупції, не відповідає міжнародним стандартам у цій сфері, не сприятиме зміцненню авторитету країни, може завдати шкоди демократичним засадам управління суспільством, функціонування державного апарату, порушить встановлений порядок здійснення повноважень посадовими і службовими особами органів державної влади та місцевого самоврядування.
Наведені обставини безумовно виключають можливість застосування положень ст. 22 КУпАП у даній справі.
Порушень вимог закону при розгляді судом першої інстанції справи щодо ОСОБА_1 та винесенні судового рішення, апеляційним судом не встановлено, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно-правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст. 294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі
-5-
самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, а не з'явившись у судове засідання апеляційного суду позбавила себе можливості здійснити такі дії під час апеляційного розгляду справи.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.06.2025 щодо неї, - без змін.
Постанова оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя