21.08.2025
Справа № 607/5638/25
(заочне рішення)
21 серпня 2025 року м. Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
-головуючої судді Черніцької І.М.
-за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.
-сторони в судове засідання не з'явилися
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі - ТОВ «ФК «Солвентіс») звернулось в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за №101870169 від 10 квітня 2021 року в розмірі 43 026 грн, з яких: 10 100 грн - заборгованість за тілом кредиту та 32 926 грн - заборгованість за відсотками.
В обґрунтування вимог позивач вказав, що 10 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту за №101870169. Відповідач вчинив дії, спрямовані на укладення вказаного кредитного договору, який підписано останнім шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. ТОВ «Мілоан» виконало умови кредитного договору в повному обсязі, надавши відповідачу кредиту на потрібну суму.
29 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи фінанс» укладено договір відступлення права вимоги №05Т, відповідно до умов якого право вимоги до відповідача за кредитним договором №101870169 від 10 квітня 2021 року перейшло до останнього.
24 січня 2022 року між ТОВ «Діджи фінанс» та ТОВ «ФК «Пінг понг» укладено договір факторингу за №1/15, відповідно до умов якого право вимоги до відповідача за кредитним договором №101870169 від 10 квітня 2021 року перейшло до позивача.
Однак, всупереч умовам кредитного договору відповідач не виконав свого зобов'язання. Станом на даний час ОСОБА_1 має непогашену заборгованість за кредитним договором, яка становить 43 026 грн, з яких: 10 100 грн - заборгованість за тілом кредиту та 32 926 грн - заборгованість за відсотками.
Посилаючись на наведене, позивач просить задовольнити позов.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 березня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у порядку спрощеного провадження із викликом сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився. У позові просив розгляд справи проводити без його участі, позовні вимоги підтримав та не заперечив проти заочного рішення.
Відповідач в судове засідання не з'явився, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений у встановленому законом порядку, зокрема шляхом направлення судової повістки за місцем реєстрації останнього та розміщення оголошення про виклик до суду на сайті Судова влада України. Попередньо не повідомив суд про причини своєї неявки, заяви про відкладення та відзив на позов не подавав.
На підставі вимог ст. ст. 223, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін та проводити заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Судом встановлено, що 10 квітня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір споживчого кредиту за №101870169 (далі - Договір). Вказаний кредитний договір підписаний за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до умов п. п. 1.2, 1.3, 1.4 Договору, ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит на суму 10100 грн, строком на 26 днів з 10 квітня 2021 року, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредиту - 06 травня 2021 року.
Проценти за користування кредитом - 2626 грн, які нараховуються за ставкою 1 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2).
Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом ( п.1.6) .
Кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок (п. 2.1).
Згідно платіжного доручення №26639595, ТОВ «Мілоан» перерахувало на рахунок ОСОБА_1 кредитний рахунок НОМЕР_1 грошові кошти в розмірі 10 100 грн, призначення платежу: кошти згідно договору 101870169.
Встановлено, що відповідач належним чином не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором та коштів кредиту у встановлений строк не повернув.
Як вбачається з наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення за договором про споживчий кредит за №101870169, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 05 липня 2021 року становить 43026 грн, з яких: 10 100 грн - заборгованість за тілом кредиту та 32 926 грн - заборгованість за відсотками.
29 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» (Кредитор) та ТОВ «Діджи фінанс» (Новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги за №05Т.
Відповідно до пункту 1.1. договору, на умовах, встановлених цим договором, кредитор передає (відступає) новому кредиторові за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами, вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками.
Згідно з пунктом 1.2. договору внаслідок передачі (відступлення) портфеля заборгованості за цим договором, новий кредитор заміняє кредитора у кредитних договорах, що входять до портфеля заборгованості та відповідно вказані у реєстрі боржників, і набуває прав грошових вимог кредитора за цими кредитними договорами, включаючи право вимагати від боржників належного виконання всіх грошових та інших зобов'язань боржників за кредитними договорами.
Відповідно до вимог пункту 6.2 договору, оформлення відступлення права вимоги відбувається в наступному порядку: за цим договором кредитор передає, а новий кредитор приймає права вимоги в розмірі портфеля заборгованості (підпункт 6.2.1.); для підтвердження дійсності прав вимоги, що відступаються, кредитор надає новому кредиторові документацію в порядку, передбаченому цим договором (підпункт 6.2.2.); права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами цього договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно їх заборгованості (підпункт 6.2.3.).
29 липня 2021 року ТОВ «Діджи фінанс» та ТОВ «Мілоан» підписали акт приймання - передачі Реєстру боржників від 29 липня 2021 року до Договору відступлення права вимоги № 05Т від 29 липня 2021 року.
Згідно умов якого, ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Діджи фінанс» прийняло реєстр боржників згідно Додатку №1 до договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29 липня 2021 року
Відповідно до Витягу з Додатку №1 до договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29 липня 2021 року, ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи фінанс» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1018702169 від 10 квітня 2021 року на суму заборгованості 43 026 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 10 100 грн та заборгованості по процентах 32 926 грн.
Як вбачається із платіжних інструкцій: № 1188 від 12 серпня 2021 року, № 1430 від 19 серпня 2021 року, № 1450 від 26 серпня 2021 року, № 1485 від 02 вересня 2021 року ТОВ «Діджи фінанс» сплатило ТОВ «Мілоан» 2 377752,76 гривень згідно договору відступлення прав вимоги № 05Т від 29 липня 2021 року.
24 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг» укладено договір факторингу № 1/15.
Згідно з пунктом 1.1. договору факторингу № 1/15, фактор зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов'язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржників, зазначених у відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до вимог п.1.3. договору факторингу, право грошової вимоги вважається відступленими Фактору в день підписання відповідного реєстру.
24 січня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг» підписано Реєстр прав вимоги до договору факторингу №1/15 від 24 січня 2022 року.
Відповідно до Витягу з Додатку до договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року, ТОВ «Діджи фінанс» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Пінг-понг» право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором №1018702169 від 10 квітня 2021 року на суму заборгованості 43 026 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту 10 100 грн та заборгованості по процентах 32 926 грн.
Відповідно до рішення № 1778 Єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг» від 01 липня 2025 року, найменування товариства змінено на: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс».
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В силу вимог ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем ОСОБА_1 підписано договір про споживчий кредит за №101870169, шляхом підписання вказаного договору за допомогою електронного підпису.
В силу вимог ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створенням електронного документа.
З врахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Таким чином, на підставі укладеного між сторонами електронного договору, який вважається укладеним у письмовій формі, у сторін цього договору відповідно до приписів статті 11 ЦК України виникли права та обов'язки, які випливають із кредитного договору.
Згідно з вимогами п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до вимог абз. 1 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Згідно абз. абз. 1, 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про електронну комерцію»).
У силу ч. 3 ст. 18 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронний підпис чи печатка не можуть бути визнані недійсними та позбавлені можливості розглядатися як доказ у судових справах виключно на тій підставі, що вони мають електронний вигляд або не відповідають вимогам до кваліфікованого електронного підпису чи печатки.
В силу вимог ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Вищенаведене свідчить про належне укладення кредитних договорів, шляхом проставляння електронного цифрового підпису сторін.
Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так, у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув.
Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі № 404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Отже, між сторонами досягнута згода щодо всіх істотних умов кредитного договору, який оформлений сторонами в електронній формі з використанням електронного підпису.
З огляду на вищевикладене, суд доходить до висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 у встановленому законом порядку укладено електронний договір про споживчий кредит за №101870169 від 10 квітня 2021 року.
Встановлено, що у договорі №101870169 від 10 квітня 2021 року сторони погодили строк кредитування 26 днів з 10 квітня 2021 року по 06 травня 2021 року, проценти за користування кредитом 1% грн в день.
При цьому, отримавши 10 квітня 2021 року кредит у розмірі 10 100 грн, строк повернення якого відповідно до п. 1.4 Договору становив 26 днів, відповідач до 06 травня 2021 року коштів у зазначеному розмірі з процентами не повернув.
Позивачем не надано доказів, які б свідчили про укладення угоди про продовження строку кредитування.
Тому, суд вважає, що позивач мав нараховувати відсотки протягом строку кредитування, встановленого пунктом 1.3, 1.4 договору - 26 днів за договором №101870169 на суму 2626 грн (10100*1/100*26 днів).
Разом із тим, позивач стверджує, що у зв'язку із тим, що відповідач продовжував користуватися кредитними коштами, кредитний договір пролонговувався на підставі п.2.3.1.1 договору.
Суд не погоджується із такими доводами.
Так, кредитний договір за своєю суттю є строковим договором.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з вимогами статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено правові наслідки порушення зобов'язання, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Так, дійсно, пунктом 2.3.1 договору передбачено можливість пролонгації строку кредитування шляхом вчинення певних дій позичальником.
Водночас, пунктом 2.3.1.2 договору передбачено, що позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування Позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у Позичальника відсутня заборгованість перед Кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 Договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Разом із тим, суд вважає, що цей пункт договору не свідчить про продовження строку кредитування та можливість нарахування відсотків.
Вказаний пункт не передбачає вчинення відповідачем дій для пролонгації договору, а відповідач визначив, що сам факт прострочення виконання зобов'язання є такими діями та відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку користування кредитом (продовження загального строку дії договору).
Суд звертає увагу на те, що невиконання зобов'язань або неналежне виконання договірних зобов'язань не може бути підставою для звільнення від відповідальності боржника, тим більше розглядатися як «відкладальна умова», яка може й не настати, оскільки в розумінні частини першої статті 212 ЦК України, відкладальною є саме та обставина, щодо якої невідомо чи настане вона чи ні.
Як уже зазначалося вище, поведінка не може бути одночасно неправомірною так і правомірною.
Тому, добросовісний кредитор укладаючи договори зі споживачем розраховує на повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом в межах погодженого сторонами договору строку, відповідно й обов'язком споживача у такому договорі визначено своєчасну сплату кредиту.
У зв'язку із цим, несвоєчасне повернення відповідачем кредиту є саме порушенням споживачем договірних зобов'язань за укладеним договором, а не відкладальною умовою.
При цьому, суд враховує і принцип тлумачення договору на шкоду тому, хто його складав, і враховує, що умова договору про автоматичну пролонгацію пов'язану із самим фактом невиконання договору, суперечить іншій умові, яка передбачає для пролонгації вчинення певних дій позичальником та визначеного пунктами 1.3, 1.4 строку кредитування, адже кредитний договір є строковим договором.
У зв'язку з порушенням грошового зобов'язання настає відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, а не продовження строку кредитування.
Тому, нарахування відсотків поза межами строку кредитування, у тому числі і автопролонгації є неправомірним.
Враховуючи те, що строк кредиту закінчився 06 травня 2021 року та на наступний строк не пролонгувався, вимоги про стягнення процентів за період з 07 травня 2021 року по 05 липня 2021 року є безпідставні.
Таким чином, станом на дату пред'явлення позову заборгованість відповідача за кредитним договором за №103027373 становить 12 726 грн, яка складається: 10 100 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2626 грн - заборгованість за відсотками.
Від ТОВ «Мілоан» до позивача ТОВ «Діджи фінанс» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору за №101870169 від 10 квітня 2021 року, на підставі договору відступлення права вимоги за № 05Т від 29 липня 2021.
Відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконав умов кредитного договору за №101870169 від 10 квітня 2021 року, допустив виникнення заборгованості та у встановлений строк коштів не повернув.
В подальшому, від ТОВ «Діджи фінанс» до позивача ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно кредитного договору за №101870169 від 10 квітня 2021 року, на підставі договору факторингу № 1/15 від 24 січня 2022 року та реєстру боржників від 24 січня 2022 року до вказаного договору.
Докази про те, що такі договори визнані недійсними чи їх дійсність оспорюється в судовому провадженні суду не надані.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем ОСОБА_1 кредитні кошти у добровільному порядку позивачу, як новому кредитору, не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Солвентіс» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту за №101870169 від 10 квітня 2021 року в розмірі 12 726 грн, яка складається: 10 100 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2626 грн - заборгованість за відсотками. Вказана сума відповідачем не спростована.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Положеннями ч. 1 ст. 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 4, 5, 6 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
В силу вимог п. п. 1, 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.
Положеннями ч. 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Встановлено, що у позові позивач зазначив про те, що попередній (орієнтований) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомог, які вона очікує понести у даній справі становить 6 000 грн.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник позивача подав суду:
- договір про надання правової допомоги за № 43657029 від 01 листопада 2024 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Пінг-понг» та адвокатом Білецьким Богданом Михайловичем, де в п.4.8 зазначено тарифікація наданих послух;
- детальний опис робіт (наданих послуг), вико
аних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Пінг-понг» щодо стягнення кредитної заборгованості.
Відповідно до вимог ч. 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).
Таким чином, наявність договірних відносин між адвокатом Білецьким Богданом Михайловичем та позивачем підтверджується: договором про надання правової допомоги за № 43657029 від 01 листопада 2024; детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Білецьким Б.М., необхідних для надання правничої (правової) допомоги за позовом ТОВ «ФК «Пінг-понг» щодо стягнення кредитної заборгованості.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважила, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною 6 цієї ж статті ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини 5 статті 137 ЦПК України за наявності клопотання іншої сторони.
Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у ст. 137 ЦПК України.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах Верховного Суду від 09.03.2021 по справі № 200/10535/19-а, від 05.08.2020 у справі № 640/15803/19, від 09.05.2023 у справі № 340/9009/21, від 08.11.2023 у справі № 160/17970/21, від 16.05.2024 у справі № 320/4539/21, Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
Відповідач будучи належним чином повідомленою про час та місце судового розгляду, будь-яких заперечень щодо розумності та співмірності розміру судових витрат суду не надала.
Зважаючи на викладене, суд вважає, що заявником доведено понесення ним витрат на надання правової допомоги у розмірі 6 000 грн під час розгляду у суді даної справи.
Водночас, враховуючи висновки суду про часткове задоволення позову, та вимоги ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, а саме судовий збір в розмірі 716 грн 48 коп (12726 * 2422,40 / 43026) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1774 грн 65 коп (12726 *6000 / 43026), пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258, 259, 263, 265, 268, 280-283, 352-355 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість за кредитним договором за №101870169 від 10 квітня 2021 року у розмірі 12 726 (дванадцять тисяч сімсот двадцять шість) гривень, в тому числі: 10 100 грн - заборгованість за тілом кредиту та 2626 грн - заборгованість за відсотками.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» 716,48 грн сплаченого судового збору та 1774,65 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Копію заочного рішення направити відповідачу протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем у загальному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія « Солвентіс», вул. Рибальська, 22, м. Київ, код ЄДРПОУ 43657029.
Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 .
Повне рішення складено 21 серпня 2025 року.
Головуюча суддя І.М. Черніцька