Справа № 951/196/25
Провадження №2/951/215/2025
02 жовтня 2025 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Лавренюк О.М.,
за участю секретаря судового засідання Горохівської Ю.О.,
представника позивача - адвоката Істеревича А.З. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Козівської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Істеревича Андрія Зіновійовича звернувся до суду з позовом до Козівської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивача ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилася спадщина на належне йому майно, а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 . Вказаний житловий будинок станом на 15 квітня 1991 року мав статус колгоспного двору, головою якого був ОСОБА_2 та на день смерті проживав один. За життя ОСОБА_2 заповіту не складав.
Спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 позивач прийняв, так як вступив в управління та володіння спадковим майном, оскільки за власні кошти похоронив батька ОСОБА_2 , після його смерті опікувався та опікується спадковим майном, обробляв земельну ділянку.
06.06.2024 позивач звернувся із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва, оскільки відсутні докази про фактичний вступ в управління та володіння спадковим майном.
З огляду на викладене, позивач просить визнати за ним право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою судді від 14.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання на 04.08.2025.
Ухвалою суду від 04.08.2025 клопотання представника позивача задоволено. Витребувано у Козівської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, яка була заведена після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а у разі незаведення або заведення іншим нотаріусом - витяг з відповідного реєстру. Підготовче засідання відкладено на 18.08.2025.
Ухвалою суду від 18.08.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.09.2025.
У судовому засіданні судом допитано свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та оголошено перерву у розгляді справи до 02.10.2025.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився.
Представник позивача - адвокат Істеревич А.З. у судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив позов задовольнити. Зазначив, що після смерті батька, позивач, будучи впевненим в тому, що відповідно до вимог закону, він вважається таким, що прийняв спадщину, як спадкоємець першої черги, підтримував будинок в належному стані, здійснював необхідний ремонт, обробляв земельну ділянку біля будинку, регулярно проводив час з сім'єю в батьківській хаті, про існування перешкод щодо реалізації своїх прав як власника дізнався лише у 2024 році, коли нотаріус відмовив йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Інших спадкоємців, які б могли претендувати на спірний житловий будинок, немає, що також підтверджується матеріалами спадкової справи, яка заведена саме за заявою позивача. З огляду на викладене представник позивача вказав на наявність обґрунтуваних підстав для визнання за позивачем права власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 .
Представник Козівської селищної ради в судове засідання не з'явився, подав клопотання від 15.08.2025, у якому при вирішенні даного спору Козівська селищна рада покладається на думку суду, просить розгляд справи здійснювати без участі представника селищної ради (а.с. 137).
Заслухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 29.01.1967 (а.с. 8, 131).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим повторно 21.02.2024 Козівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Тернопільському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (а.с. 102, 124).
За змістом Витягу з Державного реєстру речових прав №385585402 від 04.07.2024, ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Відповідно до виписки з погосподарської книги №41 від 21.02.2024 житловий будинок з господарськими будівлями, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 15.04.1991 рік відносився до колгоспного двору, головою колгоспного двору був ОСОБА_2 , 1911 року народження (а.с. 10).
З довідки №151 від 18.12.2024, виданої виконкомом Козівської селищної ради, вбачається, що ОСОБА_2 , 1911 року народження, був останнім членом колгоспного двору за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Згідно з довідкою №150 від 18.12.2024, виданою виконкомом Козівської селищної ради, спадкодавець ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав та був зареєстрований у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . На день його смерті разом з ним у житловому будинку ніхто не проживав та не був зареєстрований (а.с. 11).
Відповідно до довідки №139 від 29.10.2024, виданої виконавчим комітетом Козівської селищної ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за власні кошти похоронив батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 14).
06.06.2024 позивач звернувся до Козівської державної нотаріальної контори з відповідною заявою про прийняття спадщини за законом після смерті батька. Постановою від 09.10.2024 №177/02-14 нотаріус відмовив ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки заява про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріальної контори від ОСОБА_1 не надходила та відсутні докази про його фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном (а.с.23, 136).
Допитані у судовому засіданні 18.09.2025 свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , жителі АДРЕСА_1 , показали, що після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його син ОСОБА_1 здійснив поховання батька та одразу після цього почав порядкувати у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , регулярно приїжджав туди з сім'єю, підтримував будинок в належному стані, здійснював ремонтні роботи в будинку, обробляв земельну ділянку біля нього. Саме ОСОБА_1 усі ці роки продовжує дбати про будинок, що залишився після смерті його батька, жодних інших осіб, які б навідувалися на вказане обійстя, крім позивача та його сім'ї, свідки не бачили.
Показання свідків не були спростовані у судовому засіданні та не суперечать іншим зібраним у справі доказам, відтаку суду немає підстав ставити під сумнів достовірність та правдивість фактів, повідомлених свідками. Дані про заінтересованість свідків у результаті розгляду справи відсутні.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) захисту необхідно розуміти такий, що призводить до поновлення порушеного права, є адекватним наявним обставинам.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до частини другої статті 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За змістом положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
За змістом пунктів 4, 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.
У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.
Отже, відносини спадкування регулюються ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. Правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилась після 1 липня 2003 року й не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до статей 529-530 ЦК УРСР.
Вказане узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).
Таким чином, оскільки смерть спадкодавця ОСОБА_2 наступила ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 , до даних правовідносин застосуванню підлягають норми ЦК УРСР (в редакції 1963 року).
Згідно із вимогами частини першої статті 524 ЦК УРСР, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.
Відповідно до статті 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого.
Згідно з частиною першою статті 548 ЦК УРСР, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Статтею 549 ЦК УРСР визначено, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини; ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Відповідно до вимог статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.
Частиною першою статті 112 ЦК УРСР передбачено, що колгоспний двір - це сімейно-трудове об'єднання осіб, які використовують майно двору для ведення підсобного господарства і сімейних потреб. Майно колгоспного двору належить членам на праві спільної сумісної власності (стаття 120 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно частини другої статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» №20 від 22 грудня 1995 року судам роз'яснено, що положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Закон України «Про власність», який набрав чинності 15 квітня 1991 року, встановив єдиний правовий режим майна, незалежно від місця проживання чи місця праці особи і його дія не поширюється на майно, яке придбано раніше.
Крім того, станом на 15 квітня 1991 року виникнення права власності на житлові будинки не залежало від реєстрації цього права.
За наявними у справі матеріалами встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 належав до суспільної групи «колгоспний двір», єдиним членом якого станом на 15 квітня 1991 року був голова ОСОБА_2 , 1911 року народження.
Виходячи з наведеного, вищевказаний житловий будинок належав на праві власності спадкодавцю ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вже було зазначено вище, відповідно до змісту статті 549 ЦК УРСР спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини; ці дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2023 року у справі № 463/9696/20 (провадження № 61-7014св22) вказано, що «під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Ураховуючи наведене, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном або подали державній нотаріальній конторі заяву про прийняття спадщини».
У ході розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_2 позивач підтримував житловий будинок в належному стані, здійснював ремонтні роботи в будинку, обробляв земельну ділянку біля будинку, відтак ОСОБА_1 є таким, що прийняв спадщину після смерті свого батька в порядку статті 549 ЦК УРСР, фактично вступивши в управління та володіння спадковим майном, а саме житловим будинком з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Наявності інших спадкоємців після смерті ОСОБА_2 судом не встановлено.
При цьому слід зазначити, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення відповідних прав у нотаріальному порядку (постанова Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19).
У даному випадку позивач отримав відмову нотаріуса в оформленні права власності на житловий будинок в порядку спадкування з тих підстав, що заява про прийняття спадщини у встановлений законом строк до нотаріальної контори від ОСОБА_1 не надходила та відсутні докази про його фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном, відтак у позивача відсутня можливість оформити право власності на спірний будинок в нотаріальному порядку.
Зі змісту статті 328 ЦК України слідує, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
В силу приписів статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання за позивачем права власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Керуючись статтями 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 265, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов ОСОБА_1 до Козівської селищної ради про визнання права власності на спадкове майно задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: Козівська селищна рада, місцезнаходження: 47601, вул. Грушевського, 38, селище Козова, Тернопільського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ: 04525573.
Повне рішення суду складено та підписано 09.10.2025.
Головуючий суддя О.М. Лавренюк