Справа №463/6107/25
/заочне/
06 жовтня 2025 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Кітова О.В.,
за участю секретаря судового засідання Петрушки І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8; адреса для листування: 02094, м. Київ, просп. Л. Каденюка, 23, а/с 57; ЄДРПОУ: 39992082) до ОСОБА_1 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт капітал» (далі також ТОВ «ФК «Профіт Капітал») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості в розмірі 62849,03 гривень, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту в сумі 22195,04 гривень; заборгованість за відсотками в сумі 10674,30 гривень, заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту в сумі 29979,69 гривень, а також стягнути судові витрати: зі сплати судового збору в сумі 3028 гривень та на оплату професійної правничої допомоги адвоката в сумі 7000 гривень. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 06.09.2017 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту та страхування №Z62.106.10127, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 30984,00 грн., включаючи витрати на страховий платіж, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, який є його невід'ємною частиною.
Згідно п.п. 1.3-1.4 Договору кредиту, за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5.50% (Маржу Банку), станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9.50%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.00%. Також, відповідно до п. 1.10 Договору кредиту, за обслуговування кредиту Банком Позичальник сплачує плату за кредитне обслуговування щомісячно в розмірі відповідно до Графіку платежів. Банк на виконання умов Договору кредиту надав Позичальнику грошові кошти у сумі 30984,00 грн. строком до 06.09.2022, а Позичальник відповідно зобов'язався повернути його разом іншими платежами згідно з умовами цього договору.
Банк належним чином виконав свої зобов'язання, надавши позичальнику кредитні кошти, проте позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконує, у зв'язку з чим станом на 19.12.2023 утворилася заборгованість на загальну суму 62849,03 гривень, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту в сумі 22195,04 гривень; заборгованість за відсотками в сумі 10674,30 гривень, заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту в сумі 29979,69 гривень.
19.12.2023 між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Оптіма Факторинг» укладено договір факторингу №19/12-2023. Відповідно до п. 2.1 Договору факторингу АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», а ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу. ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» зобов'язання за Договором факторингу виконав в повному обсязі, та відповідно перерахував суму на корись АТ «Ідея Банк».
22.12.2023 між ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» було укладено Договір факторингу №22/12-2023, відповідно умов якого ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», передав (відступив), а ТОВ "ФК "Профіт Капітал" прийняв права вимоги за Кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017. Відповідно до п. 2.1 за цим договором ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», на умовах визначених Договором факторингу. Відповідно до умов вказаного договору факторингу №22/12-2023 від 22.12.2023, позивач прийняв права грошової вимоги і став кредитором в тому числі і за кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017, укладеним між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 .
Враховуючи наведене, а також те, що станом на сьогодні відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, тому просить позов задовольнити.
Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 09 липня 2025 року дану позовну заяву передано за підсудністю на розгляд до Галицького районного суду міста Львова.
Матеріали справи надійшли до Галицького районного суду м. Львова 07 серпня 2025 року.
Ухвалою суду від 11 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено справу розглядати з викликом сторін.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, у позовній заяві просив проводити за його відсутності у випадку його неявки.
Відповідач в судові засідання повторно не з'явився, належним чином повідомлявся про час та місце розгляду даної справи. Відзиву на позов не подав.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, від якого не надійшло повідомлення про причини своєї неявки та відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
За таких обставин, на підставі ст. 280 ЦПК України, суд вирішив проводити заочний розгляд справи за відсутності відповідача на підставі наявних в справі доказів. Представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги у їх сукупності та взаємозв'язку, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення заяви по суті, суд, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно дост. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.
За вимогами ст. ст.12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом установлено, що 06.09.2017 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №Z62.106.10127, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит на поточні потреби у розмірі 30984,00 грн., строком на 60 місяців, а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за кредитне обслуговування) і платою за послуги з щомісячного обслуговування кредитної заборгованості, що підтверджується копією кредитного договору №Z62.106.10127 від 06.09.2017.
Згідно п.п. 1.3-1.4 Договору кредиту, за користування кредитом Позичальник сплачує річну змінювану процентну ставку в розмірі, що визначається як змінна частина ставки, збільшена на 5.50% (Маржу Банку), станом на день укладення Договору змінна частина ставки, визначена за Рішенням Правління Банку, становить 9.50%, що разом з Маржею Банку складає змінювану процентну ставку в розмірі 15.00%.
Банк свої зобов'язання за Договором кредиту виконав у повному обсязі надавши позичальнику кредитні кошти в розмірі 30984,00 грн. в строки визначені умовами Договору,що підтверджується копією ордеру-розпорядження № 1 про видачу кредиту від 06.09.2017.
Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017, яка станом на 19.12.2023 становить: заборгованість за основним боргом 22195,04 грн., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками 10674,30 грн., заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту в сумі 29979,69 грн., загальна заборгованість 62849,03 гривень, що підтверджується копією довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № №Z62.106.10127 від 06.09.2017 станом на 19.12.2023.
19.12.2023 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» було укладено договір факторингу №19/12-2023, та відповідно до п.2.1 якого АТ «Ідея Банк» відступає ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», а ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження АТ «Ідея Банк» за плату та на умовах визначених Договором факторингу.
Згідно п.2.2. вищевказаного договору права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим Договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості Боржників перед АТ «Ідея Банк», та визначені в реєстрі боржників, що підписується сторонами у паперовому вигляді в день укладення цього договору та в реєстрі боржників в електронному вигляді, що надсилається разом з актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді клієнтом фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку в день укладення цього договору. Друкований реєстр боржників після належного підписання вважається невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до реєстру боржників № 2 від 19.12.2023 та договору факторингу №19/12-2023 від 19.12.2023, до ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017.
22.12.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ПРОФІТ КАПІТАЛ» укладено договір факторингу № 22/12-2023, та відповідно до п.2.1 якого ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» відступає ТОВ «ФК «Профіт Капітал», а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Оптіма Факторинг» за плату та на умовах визначених цим договором.
Згідно з положенням п.2.2 цього договору, право вимоги відступається в розмірі заборгованості боржників перед ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ», та визначені в друкованому реєстрі боржників, що підписується сторонами та в реєстрі боржників в електронному вигляді та надсилається разом з Актом приймання-передачі реєстру боржників в електронному вигляді клієнтом фактору в електронному вигляді засобами корпоративного зв'язку в день укладення цього договору. Друкований реєстр боржників після належного його підписання вважається невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до друкованого реєстру боржників № 2 від 22.12.2023 та договору факторингу №22/12-2023 від 22.12.2023, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини перша та друга статті 14 ЦК України).
Як визначено у ч. 1ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У відповідності до умов Правил, відповідач акцептував оферту шляхом заповнення заявки на отримання кредиту на сайті товариства, вказуючи всі дані, відмічені в заявці в якості обов'язкових для заповнення, в тому числі і реквізити банківської карти.
Відповідно дост. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 ЦК України).
Стаття 627 ЦК України та ст.6 цього Кодексу визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Як визначено у ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
У частині ч. 2 ст. 639 ЦК України визначено що, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Первісний кредитор АТ «Ідея Банк» свої зобов'язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, надавши йому, визначені договором кредитні кошти, натомість відповідач взяті на себе за договором зобов'язання перед АТ «Ідея Банк» не виконав, оскільки не вносив повністю платежі, передбачені умовами кредитного договору, та проценти за користування кредитом.
Так, відповідач станом на 19.12.2023 має непогашену заборгованість перед позивачем за кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017, що становить 62849,03 гривень, яка складається з: заборгованість за тілом кредиту в сумі 22195,04 гривень; заборгованість за відсотками в сумі 10674,30 гривень, заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту в сумі 29979,69 гривень.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 статті 599 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення, невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частиною першоюстатті 530 ЦК України).
Статтею 612 ЦК Українипередбачено, що боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050ЦК України якщо договором установлено обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому.
Відповідно до ч. ч. 1-3ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Згідно з п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.516 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.1077, ч.1 ст. 1084 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Отже, до ТОВ «ФК «Профіт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №Z62.106.10127 від 06.09.2017.
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультра активну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»(10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п'ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».
З врахуванням вищенаведеного, аналізуючи зміст кредитного договору, укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що відповідачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватися безоплатно, а надання інших послуг за обслуговування кредиту, не пов'язаних з інформуванням про стан кредитної заборгованості, за вказану плату умовами договору не передбачено, пункт кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що нарахована заборгованість по оплаті за обслуговування кредиту в сумі 29979,69 гривень не підлягає стягненню, тому вимоги в цій частині не підлягають задоволенню з вищевказаних підстав.
Відповідно до ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи, заперечень проти позову відповідач не надав, наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором, відповідачем жодним чином спростовано не було.
На підставі вищенаведеного, оскільки відповідач за вищевказаним Договором не сплатив у встановлені строки заборгованість, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 22195,04 гривень та заборгованості за відсотками в сумі 10674,30 гривень підлягають задоволенню.
Щодо вирішення питання про розподіл судових витрат.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату певного гонорару, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, провадження №12-171гс19).
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З огляду на зазначене положеннями ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи і наданих послуг та фінансового стану учасників справи.
Подібні правові висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19.
В силу положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини»,суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24 жовтня 2019 у справі № 905/1795/18).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
До висновку про справедливість і співмірність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу на 50 % від попередньо заявленої суми у аналогічній ситуації дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 11.03.2021 року у справі № 911/2681/19.
Також Верховний Суд, здійснюючи розгляд справи №873/212/21, у якій досліджував питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір указаних витрат, коли відображена у відповідних доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та є неспівмірною з обсягом наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (Постанова Верховного Суду від 22.12.2021 року у справі №873/212/21).
Правова позиція про те, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має право з власної ініціативи не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, міститься в постанові Верховного Суду від 12.01.2023 року у справі №908/2702/21.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові 01.02.2023 року по справі №160/19098/21.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Звертаючись даним позовом до суду, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000 гривень.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем до позовної заяви додано: договір про надання правової допомоги №02-24 від 01.07.2024, укладений між ТОВ «ФК «Профіт Капітал» та Адвокатським об'єднанням «Правовий курс», додаткову угоду № 1/1 від 01.07.2024 до Договору про надання правової допомоги № 02-24 від 01.07.2024, акт №1 прийому-передачі Реєстру Боржників за договором про надання правової допомоги №02-24 від 01.07.2024, акт № 1 прийому-передачі наданої правової допомоги від 14.05.2025, платіжну інструкцією в національній валюті від 05.06.2025 року № 1395 на суму 147000 грн.
В матеріалах справи також міститься копія довіреності від 22.01.2025 ТОВ «ФК «Профіт Капітал», якою уповноважено адвоката Ушакевич М.П. представляти інтереси товариства та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КВ № 6416 від 23.05.2019 на ім'я Ушакевич М.П.
Верховний Суд часто підкреслював на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків (зокрема, постанова від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15).
Для включення всієї суми витрат на правову допомогу у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень статей 137, 141 ЦПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Як вже було зазначено вище з посиланням на відповідні висновки суду касаційної інстанції, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
Взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем заяв та матеріалів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої фактичності та неминучості) та розумності їх розміру, суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на правову допомогу позивача не відповідає принципам розумності в цих правовідносинах, не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спірних правовідносин.
З огляду на викладене вище, суд вважає наявними підстави для відмови у відшкодування за рахунок відповідача повністю всієї суми заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу з огляду на невідповідність таких витрат вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору.
Суд констатує, що справи за позовами про стягнення заборгованості не є складними, розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження, чинне законодавство України та судова практика з такого предмету спору тривалий час є незмінною та стабільною.
Таким чином, суд, зважаючи на положення статей 89 133, 134, 137, 141 ЦПК України, дослідивши докази, надані позивачем на підтвердження понесених судових витрат, приймаючи до уваги принципи пропорційності, реальності та розумності судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду та враховуючи складністю справи, доказів у справі, їх необхідність, обсягом наданих послуг та виконаних робіт, а також заявленими позовними вимогами, то суд вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами приходить до висновку про зменшення розміру таких витрат до 2000 гривень.
Враховуючи наведене, суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень, що буде за даних обставин справи справедливим і співмірним відшкодуванням таких витрат позивачу саме в зазначеному розмірі.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позовуна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3028 гривень, як передбачено статтею 4 Закону України «Про судовий збір».
Ціна позову, визначена позивачем сумою стягнення 62849,03 гривень.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд відповідно до ст. 141 ЦПК України, стягує із відповідача на користь позивача документально підтверджені витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог на суму 1583,61 гривень (32869,34*3028/62849,03).
Керуючись ст. ст. 2, 3, 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 79, 80, 83, 89, 95, 141, 211, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 280, 281, 282, 353 ЦПК України, -
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт капітал» заборгованість за Договором позики №Z62.106.10127 в розмірі 32869 (тридцять дві тисячі вісімсот шістдесят дев'ять) гривень 34 копійки.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт капітал» суму понесених витрат на оплату судового збору у розмірі 1583 (тисячу п'ятсот вісімдесят три) гривні 61 копійку.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Профіт капітал» суму понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 гривень (дві тисячі) гривень 00 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
позивач - ТОВ «Фінансова компанія «Профіт Капітал» (юридична адреса: 04071, м. Київ, вул. Набережно-Лугова, 8; адреса для листування: 02094, м. Київ, просп. Л. Каденюка, 23, а/с 57; ЄДРПОУ: 39992082);
відповідач - ОСОБА_1 (остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2025 року.
Суддя Олександр КІТОВ