09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 679/1191/24
провадження № 51- 3867 ск 25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу засудженої ОСОБА_4 на вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 06 червня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2025 року стосовно неї,
Вироком Нетішинського міського суду Хмельницької області від 06 червня 2025 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянку України, уродженку та жительку АДРЕСА_1 , офіційно не працюючу, раніше в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) не судиму, визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, та їй призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Як убачається з вироку суду, 20 травня 2024 року приблизно о 14:25 ОСОБА_4 , перебуваючи неподалік кафе «Доміно», що розташоване на просп. Незалежності, 16-А у м. Нетішині Шепетівського району Хмельницької області, діючи умисно, в умовах воєнного стану, за попередньою змовою з особою, кримінальне провадження щодо якої виділене в окреме провадження, відкрито викрала з сумки потерпілого ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 1900 грн, з якими залишила місце події, а в подальшому розпорядилася на власний розсуд.
Хмельницький апеляційний суд ухвалою від 26 серпня 2025 року апеляційну скаргу обвинуваченої ОСОБА_4 залишив без задоволення, а зазначений вище вирок- без змін.
У касаційній скарзі засуджена, не оспорюючи кваліфікації дій та доведеності її винуватості, просить змінити судові рішення стосовно неї в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі через суворість та застосувати положення ст. 75 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, засуджена вказує на те, що призначене судом покарання, яке необхідно відбувати реально, не буде відповідати його меті. Зазначає, що місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, під час призначення їй покарання, не в повній мірі врахував те, що вона визнала свою вину, щиро розкаялась у вчиненому, активно сприяла розкриттю злочину, повністю добровільно відшкодувала потерпілому спричинену майнову шкоду, останній просив її суворо не карати, а також те, що у неї були виявлені серйозні хронічні захворювання, у зв'язку з якими вона на даний час розпочала усі необхідні обстеження для з'ясування стадії цих захворювань та визначення обсягу необхідного лікування.
Перевіривши доводи касаційної скарги та наявні у Верховному Суді копії оскаржуваних судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК, і правильність кваліфікації її дій у касаційній скарзі не оспорюються.
Доводи касаційної скарги засудженої щодо невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та її особі внаслідок суворості, на думку Суду, є необґрунтованими з таких підстав.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Згідно зі ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винуватого й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Відповідно до принципів співмірності й індивідуалізації покарання за своїм видом та розміром повинно бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
За правилами ст. 75 КК передбачено, що суд, крім випадків засудження
за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
При цьому суд має належним чином дослідити й оцінити всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, та врахувати, що звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише у тому разі, коли для цього є умови та підстави, визначені ст. 75 КК.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду має ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв'язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб та осіб, які знаходяться на його утриманні; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
Разом з цим, як питання призначення покарання, так і звільнення від його відбування безпосередньо пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту судових рішень, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_4 призначено з порушенням указаних норм права, а також усталеної судової практики.
Як убачається з копії оскаржуваного вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_4 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, а також дані про її особу, а саме, те, що вона в силу ст. 89 КК раніше не судима, не одружена, не працює, є особою молодого віку, наявні в неї хронічні хвороби, думку потерпілого та те, що вона добровільно відшкодувала потерпілому завдану шкоду. Обставинами, які пом'якшують покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Зваживши на ці обставини, суд вважав за можливе призначити ОСОБА_4 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК. Разом із цим, суд урахував і той факт, що ОСОБА_4 продовжує вести асоціальний образ життя, зловживає алкогольними напоями, що нею не заперечується та підтверджується наданими медичними документами, а тому обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_4 положень ст. 75 КК, оскільки виправлення останньої в даному конкретному випадку можливе лише під час відбування нею реального покарання.
Не погодившись з вироком суду, засуджена звернулася із апеляційною скаргою, за результатами розгляду якої, суд апеляційної інстанції залишив її без задоволення, а вирок стосовно ОСОБА_4 без змін.
Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що під час призначення
ОСОБА_4 покарання суд першої інстанції повною мірою врахував усі обставини справи вїх сукупності, дані про її особу, та дійшов обґрунтованого висновку про те, щопризначене ОСОБА_4 покарання за ч. 4 ст.186 КК із застосуванням ст. 69 КК нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції даної статті, є справедливим, необхідним та достатнім для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, тому підстав вважати його надмірно суворим немає.
Крім того, суд обґрунтовано відхилив доводи засудженої щодо призначення їй покарання із застосуванням ст. 75 КК та можливості виправлення її без відбування реального покарання, з огляду на обставини вчинення нею кримінального правопорушення та даних про її особу. Водночас правильно звернув увагу на те, що місцевий суд, застосовуючи положення ст. 69 КК під час призначення покарання, зазначив, які саме обставини справи та дані про особу засудженої стали підставами для пом'якшення їй покарання, а тому врахування одних і тих же обставин справи як таких, що дають підстави для одночасного застосування до засудженої і положень ст. 69 КК та призначення їй покарання, нижчого від найнижчої межі санкції статті, і положень ст. 75 КК та звільнення її від відбування покарання з випробуванням, є недостатнім. Тому одночасне застосування двох різних інститутів, пов'язаних із пом'якшенням покарання та звільненням особи від його відбування за вчинення тяжкого злочину, повинно мати для цього достатні підстави, яких судом не було встановлено, що у свою чергу свідчить про необґрунтованість скарги щодо суворості покарання.
Твердження засудженої про те, що судами попередніх інстанцій при призначенні покарання не було враховано те, що у неї виявлені серйозні хронічні захворювання, у зв'язку з чим вона на даний час проходить усі необхідні обстеження для з'ясування стадії цих захворювань та визначення обсягу необхідного лікування є безпідставними, оскільки як місцевим судом, так і судом апеляційної інстанції при призначенні покарання, серед інших обставин, враховано стан здоров'я ОСОБА_4 .
Крім того, слід зазначити, що у разі неможливості відбування покарання у зв'язку з виявленими у неї тяжкими захворюваннями, то відповідно до ст. 537 КПК питання про звільнення від покарання за хворобою належить до питань, які вирішуються судом під час виконання вироку, і розглядається воно місцевим судом у порядку, передбаченому ст. 539 цього Кодексу.
На переконання Суду, в даному випадку засудженій призначено покарання, яким в повній мірі досягається його мета і саме таке покарання буде достатнім для виправлення ОСОБА_4 та запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень.
Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність оскаржуваних судових рішень, умотивованість їх висновків з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, визначення порядку його відбування та справедливості обраного заходу примусу, засудженою у касаційній скарзі не наведено.
З урахуванням викладеного, обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженої ОСОБА_4 на вирок Нетішинського міського суду Хмельницької області від 06 червня 2025 року та ухвалу Хмельницького апеляційного суду від 26 серпня 2025 року стосовно неї.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3