09 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 522/15011/23
провадження № 51-6776ск23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року у кримінальному провадженні № 12023163510000550 щодо
ОСОБА_4 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Харкова, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу - 28 березня 2023 року Полтавським районним судом Полтавської області за ч. 3
ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК)
до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки,
на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання
з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3
ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року
ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК
із урахуванням положень ч. 3 ст. 68 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
На підставі ч. 1 ст. 71 КК до покарання, призначеного ОСОБА_4 за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 28 березня 2023 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік, та остаточно призначено ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі на строк
7 років 6 місяців.
Вирішено питання щодо долі речових доказів у кримінальному провадженні.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року вирок Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року щодо ОСОБА_4 залишено
без змін.
За вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим у тому, що він вчинив незакінчений замах на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаний з проникненням
у інше приміщення, повторно, в умовах воєнного стану за таких обставин.
Так, ОСОБА_5 , достовірно знаючи про те, що на всій території України введено воєнний стан, 17 липня 2023 року приблизно о 14:30, перебуваючи біля магазину мобільних аксесуарів та смартфонів «ІНФОРМАЦІЯ_2» ФОП « ОСОБА_6 »
на АДРЕСА_2 , помітив відсутність продавця цього магазину, після чого у нього виник умисел, спрямований на заволодіння майном
ФОП « ОСОБА_6 » з метою особистого незаконного збагачення.
Надалі ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, діючи з корисливих мотивів, не бажаючи бути викритим під час вчинення правопорушення, обравши
як спосіб вчинення своїх протиправних дій таємне заволодіння чужим майном, користуючись відсутністю продавця ОСОБА_7 , яка у той час перебувала поруч
із магазином, шляхом примусового провертання циліндру з поводком урізного замку
з циліндровим механізмом заздалегідь заготовленим стороннім предметом відчинив вхідні двері до магазину, тим самим за відсутності права перебувати в місці, у якому знаходиться майно, всупереч волі законного володільця проник у приміщення магазину, де одразу приступив до пошуку цінного майна, яким можна таємно заволодіти.
В результаті пошуків ОСОБА_4 обрав предметом свого злочинного посягання мобільні телефони (смартфони), які знаходилися на вітрині за зачиненими скляними дверцятами, а саме: Samsung Galaxy A04, вартістю 5100 грн, Samsung Galaxy A04е, вартістю 4500 грн, XIAOMI Redmi 10, вартістю 6800 грн, XIAOMI Redmi 9С, вартістю 4500 грн, XIAOMI Redmi 9А, вартістю 4000 грн, XIAOMI Redmi 12С, вартістю 5500 грн,
ZTE BLADE A51, вартістю 3300 грн, ZTE Blade L9, вартістю 1900 грн, які належать
ФОП « ОСОБА_6 ».
В цей час ОСОБА_7 , повернувшись разом із ОСОБА_8 до магазину, виявила, що його двері знаходяться у відкритому положенні зі слідами взлому,
а у приміщенні магазину перебуває ОСОБА_4 , який, усвідомлюючи, що його злочинні дії викрито ОСОБА_7 , розуміючи протиправність своїх дій і настання суспільно небезпечних наслідків, діючи відкрито, з метою отримання доступу до майна, заздалегідь заготовленим стороннім предметом розбив зачинені скляні дверцята вітрини із мобільними аксесуарами та смартфонами та намагався ними заволодіти, однак довести свій умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна, не зміг, оскільки його дії були припиненні ОСОБА_7 , після чого ОСОБА_4 з метою залишення місця вчинення кримінального правопорушення, відштовхнувши
ОСОБА_7 , вибіг з магазину на вулицю, де був затриманий продавцями інших сусідніх магазинів - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 , надаючи свою оцінку доказам, заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та посилається на неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
В обґрунтування вказаних вимог ставить під сумнів висновки суду першої інстанції
про доведення поза розумним сумнівом його винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК. Наголошує, що у судовому засіданні не була допитана свідок ОСОБА_7 , яка, на думку слідства, викрила його злочин. Зауважує, що показаннями свідків спростовуються встановлені судом фактичні обставини вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення, зокрема дані щодо місця знаходження мобільних телефонів, а також часу/моменту розбиття вітрини. Також вважає протокол огляду місця події недопустимим доказом, оскільки вказана слідча дія проводилася без згоди особи, яка ним володіє, та
без дозволу слідчого судді. Крім того, стверджує, що недопустимим доказом є
і висновок експертизи від 31 липня 2023 року, оскільки в порушення положень
ст. 290 КПК цей доказ не був відкритий стороні захисту. Також зауважує,
що апеляційний суд погіршив його становище, залишивши поза увагою ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року, якою задоволено його клопотання та приведено вирок Полтавського районного суду Полтавської області від 28 березня 2023 року за ч. 3 ст. 185 КК у відповідність із чинним законодавством.
Мотиви Суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту,
а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і
не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК, послався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК.
Засуджений ОСОБА_4 , як видно з копій судових рішень, свою вину
у пред'явленому обвинуваченні не визнав та повідомив, що 17 липня 2023 року
він разом із ОСОБА_10 гуляли в районі 6 ст. Фонтану, де розташований ряд маленьких магазинчиків; під час прогулянки побачив відкритий магазин телефонів, хотів зайти придбати телефон доньці; зайшов до магазину, двері до якого були відчинені навстіж, у магазині нікого не було, почав дивитись телефони, проте
через 10-20 секунд зайшла жінка та плеснула йому каву в очі, після чого зайшли
ще двоє чоловіків та почалась штовханина, він почав виходити, водночас на вулиці його повалили та зав'язали ременем; вітрину він не розбивав, вона була відкрита навстіж, коли він зайшов, можливо розбилась під час штовханини.
Незважаючи на таку позицію засудженого, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив показання потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та послався на дані, що містяться у:протоколі прийняття заяви від ОСОБА_7 про кримінальне правопорушення та іншу подію
від 17 липня 2023 року, протоколі огляду місця події від 17 липня 2023 року
із таблицею ілюстрацій до нього, протоколі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, від 17 липня 2023 року, висновку експерта № СЕ-19/116-23/12566-ТР
від 31 липня 2023 року, також у інших доказах, яким надана належна правова оцінка
в їх сукупності.
Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв'язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК.
Як вказав суд у вироку, вина ОСОБА_4 у скоєнні незакінченого замаху на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), поєднаного з проникненням у інше приміщення, повторно, в умовах воєнного стану підтверджується показаннями допитаних судом:
- свідка ОСОБА_9 , який зазначив, що саме ОСОБА_4 за декілька днів до події заходив до його майстерні та цікавився заготовками із застосуванням яких виготовляються «відмички»; коли він прибув до магазину, де відбувались події, побачив «відмичку» у дверях, а в магазині перебував саме ОСОБА_4 , при цьому вітрина, на якій стояли телефони, була розбита; в подальшому він та ще декілька осіб затримали ОСОБА_4 ;
- свідка ОСОБА_8 , який показав, що побачив, коли вони разом із ОСОБА_13 повернулись до магазину, те, що двері були відкриті і вітрина теж, а біля неї стояв ОСОБА_4 , який намагався взяти мобільні телефони та якісь аксесуари; коли ж ОСОБА_4 побачив їх, то почав тікати, проте вони його затримали;
- свідка ОСОБА_12 про те, що він разом із ОСОБА_4 проходили біля магазину та останній, оскільки вирішив купити мобільний телефон, зайшов до магазину, в якому не було продавця.
Зазначені свідки, як вказав суд, були попередженні про кримінальну відповідальність та давали показання безпосередньо перед судом під присягою та підписали її; судом встановлено, що ці свідки були присутні на місці події, були її безпосередніми очевидцями, одразу, як вона сталась; показання свідків є послідовними, не містять істотних протирічь, узгоджуються між собою та матеріалами провадження у сукупності; при цьому у суду відсутні підстави ставити під сумнів показання цих свідків, оскільки судом не встановлено будь-якої їх заінтересованості у вирішенні цієї справи.
Також суд не залишив без уваги посилання сторони захисту щодо розбіжностей
у показаннях свідків в частині місця знаходження мобільних телефонів, а також часу/моменту розбиття вітрини, зазначивши, що вважає їх несуттєвими та такими,
що у своїй сукупності з іншими показаннями та дослідженими судом письмовими доказами не спростовують та не ставлять під сумнів доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема ці свідки беззаперечно підтвердили обставини та події,
які мають встановлюватись та доводитись у кримінальному провадженні в розумінні ч. 1 ст. 91 КПК; факт того, що вітрина, де були розміщені об'єкти посягання
ОСОБА_4 , була розбита після того, як ОСОБА_4 проник в приміщення магазину та саме він її розбив, щоб заволодіти майном, підтверджується не тільки показаннями свідків, а й даними протоколу прийняття заяви ОСОБА_7
про злочин, протоколу огляду місця події, а також рапорту ЗКВ №1 роти № 1 БПОП ГУНП в Одеській області.
Крім того, суд зауважив, що досліджені докази спростовують позицію обвинуваченого про те, що ним не вчинялись кримінально карані дії і він зайшов до відчиненого магазину з метою придбання мобільного телефону доньці та був впевнений,
що продавець зайшла за ним; вказану позицію суд розцінив як лінію захисту з метою уникнення від кримінальної відповідальності за інкримінований обвинуваченому злочин, оскільки сукупність наведених доказів по справі спростовує доводи обвинуваченого та його захисника про недоведеність його вини у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 186 КК.
Поряд із цим, як убачається з оскарженого вироку, суд першої інстанції спростував доводи сторони захисту про те, що протокол огляду місця події є недопустимим доказом, оскільки зазначену слідчу дію проведено без дозволу слідчого судді.
Огляд місця події є однією з перших та невідкладних слідчих дій. За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється після огляду. Підставою для проведення огляду місця події слугує інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Перш за все, огляд місця події регламентується статтею 237 КПК. Під час огляду місця події слідчий проводить візуальний огляд місцевості, здійснює вимірювання, фотографування, звуко- чи відеозапис, складає плани, схеми, виготовляє графічні зображення. Для проведення цієї слідчої дії слідчому не потрібно було отримувати ухвалу для проведення такої дії.
Як встановлено судом, зазначена слідча дія була невідкладною, підставою для
її проведення було повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, зафіксоване у належній процесуальній формі, та здійснювалася вона з метою перевірки отриманої інформації, відтак проведення вказаної слідчої дії відповідає приписам статей 233, 237 КПК.
Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_4
за апеляційною скаргою останнього, доводи якої є аналогічними доводам у його касаційній скарзі останньої, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення.
Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15 ч. 4 ст. 186 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення.
Як убачається з постановленої ухвали, апеляційний суд, оцінюючи доводи обвинуваченого про те, що висновок експерта № СЕ-19/116-23/12566-ТР від 31 липня 2023 року повинен бути визнаний недопустимим доказом, оскільки під час ознайомлення сторони захисту із матеріалами кримінального провадження в порядку ст. 290 КПК не був відкритий захисту, зазначив, що враховує позицію Верховного суду, викладену, зокрема в постанові від 16 жовтня 2019 року (справа № 640/6847/15-к, провадження № 13-43кс19), згідно якої, якщо відповідні процесуальні документи були отримані стороною обвинувачення після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов'язана здійснити їх відкриття згідно з ч. 11 ст. 290 КПК.
Колегія суддів вказала на те, що, як видно зі змісту журналу судового засідання
від 07 лютого 2024 року, прокурор заявив клопотання про долучення висновку експерта № СЕ-19/116-23/12566-ТР від 31 липня 2023 року, на що обвинувачений ОСОБА_4 заперечував. При цьому апеляційний суд врахував, що трасологічна експертиза була призначена постановою слідчого від 25 липня 2023 року та на час відкриття стороні захисту для ознайомлення матеріалів кримінального провадження не була виконана та надана суду після отримання висновку експерта. Так, стороною обвинувачення документи, які стали підставою для проведення експертизи та
її висновок були оголошені в судовому засіданні від 07 лютого 2024 року. Водночас,
як зазначив апеляційний суд, після відкриття експертизи стороні захисту судовий розгляд тривав ще три місяці, у зв'язку з чим сторона захисту мала змогу ознайомитись з висновком, надати свої заперечення та висловити доводи щодо недопустимості результатів експертизи. При цьому апеляційний суд врахував і те, що поведінка сторони захисту під час досудового розслідування, судового розгляду та апеляційного перегляду щодо оцінки наданих стороною обвинувачення доказів, спростування доводів обвинувачення не була пасивною. Процесуальна поведінка і позиція сторони захисту стосувалися відстоювання власних оцінок наданих стороною обвинувачення доказів, обґрунтування підстав щодо визнання окремих доказів недопустимими, а також тверджень про відсутність окремих ознак та елементів інкримінованого злочину, що доводить належне усвідомлення захистом
ОСОБА_4 суті висунутого обвинувачення та змісту доказів, на яких воно базується. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів визнала безпідставними.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення.
З наведеними в оскаржених вироку та ухвалі висновках погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Що стосується посилань засудженого на те, що суд апеляційної інстанції погіршив його становище, залишивши поза увагою ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року, то вони є необґрунтованими з огляду на таке.
Оскарженим вироком Приморського районного суду м. Одеси від 31 травня 2024 року, залишеним без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року, ОСОБА_4 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк
7 років 6 місяців на підставі ч. 1 ст. 71 КК, а саме до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 28 березня 2023 року у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 05 листопада 2024 року клопотання засудженого ОСОБА_4 щодо приведення вироку Полтавського районного суду Полтавської області від 28 березня 2023 року за ч. 3 ст. 185 КК
у відповідність із законодавством у зв'язку зі змінами у Кодексі України
про адміністративні порушення згідно Закону № 3886-ІХ від 18 липня 2024 року задоволено. Постановлено вважати ОСОБА_5 засудженим за вироком Полтавського районного суду Полтавської області від 28 березня 2023 року у справі
№ 545/2606/22 за ч. 1 ст. 162 КК із призначенням покарання у виді обмеження волі
на строк 3 роки; на підставі ст. 75 КК ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік.
Разом із тим, вказане судове рішення від 05 листопада 2024 року наразі не набрало законної сили, оскільки оскаржено засудженим в апеляційному порядку і станом
як на час постановлення оскарженої ухвали, так і на теперішній час рішення апеляційним судом не прийнято.
Таким чином, вищенаведені доводи засудженого щодо погіршення апеляційним судом його становища із вищенаведеної підстави є неспроможними.
Отже, підстави для скасування оскаржених судових рішень внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність відсутні.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі засудженого не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити засудженому ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Приморського районного суду
м. Одеси від 31 травня 2024 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 травня 2025 року щодо нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3