08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 205/2982/21
провадження № 61-11948св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого
є ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
треті особи: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Тетяна Сергіївна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кокосадзе Лілія Вячеславівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 рокуу складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особі: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Батова Т. С., приватний нотаріус Кокосадзе Л. В., про визнання правочину недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу, скасування запису про державну реєстрацію права власності та поновлення запису про право власності.
Позов мотивовано тим, що позивачу на підставі свідоцтва про право власності на житло від 29 серпня 1996 року належить квартира
АДРЕСА_1 .
Взимку 2018 року він звернувся із заявою про отримання дубліката зазначеного свідоцтва про право власності на квартиру і йому стало відомо, що право власності на підставі договору купівлі-продажу від 27 квітня
2016 року, укладеного між невідомими йому особами - ОСОБА_4
і ОСОБА_5 , було зареєстровано за ОСОБА_5 .
З приводу шахрайських дій щодо належного ОСОБА_1 нерухомого майна поліція 05 лютого 2019 року внесла відомості до ЄРДР за
№ 12019040650000302 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 190 КК України.
Як встановлено досудовим розслідуванням, 09 лютого 2016 року приватний нотаріус Батова Т. С. посвідчила довіреність від імені ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 на розпорядження спірною квартирою.
Довіреність була посвідчена на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого Корольовським РВ УМВС України у Житомирській області 21 грудня 2004 року, фото в паспорті було іншої особи.
Паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримав
у Ленінському РВ ДМУ УМВС України у Дніпропетровській області 12 травня 2008 року.
На запит УДМС Житомирської області надано відповідь, що бланк паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 було оформлено 07 жовтня 1998 року на ім'я іншої особи, станом на 30 січня 2020 року має статус нечинного документа у зв'язку із втратою.
Таким чином, довіреність від 09 лютого 2016 року, посвідчена приватним нотаріусом Батовою Т. С., видана на підставі нечинного документа.
Приватний нотаріус Батова Т. С. у своїй відповіді від 24 січня 2019 року зазначила, що за посвідченням довіреності на розпорядження квартирою
АДРЕСА_1 зверталася інша особа з іншим документом, що посвідчує особу (паспортом).
Таким чином, ОСОБА_1 жодного волевиявлення щодо належної йому власності - спірної квартири не робив.
17 березня 2016 року було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. і зареєстрований в реєстрі за № 498.
Зазначений договір було укладено на підставі шахрайських дій, оскільки жодних розпоряджень ОСОБА_1 щодо належного йому майна не давав.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:
- визнати недійсною довіреність від 09 лютого 2016 року, видану від його імені на ім'я ОСОБА_3 на розпорядження квартирою
АДРЕСА_1 , посвідчену приватним нотаріусом
Батовою Т. С. і зареєстровану за реєстровим номером 252;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_2 від 17 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. і зареєстрований за реєстровим
номером 498;
- скасувати запис про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 та поновити запис про право власності на спірну квартиру.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 листопада 2021 року до участі у справі як третя особу залучено ОСОБА_5 .
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого
2022 року замінено позивача ОСОБА_1 на правонаступника
ОСОБА_2 та залучено його до участі у справі у зв'язку із смертю ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано недоведеністю заявлених вимог, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів, які доводили б факт того, що
ОСОБА_1 не видавав довіреність і її не підписував, тобто у нього не було волі на наділення іншої особи повноваженнями для розпорядження належним йому нерухомим майном - квартирою
АДРЕСА_1 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня
2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсною довіреність від 09 лютого 2016 року, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 на розпорядження квартирою
АДРЕСА_1 , посвідчену приватним нотаріусом Батовою Т. С., зареєстровану за реєстровим номером 252.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_1 від 17 березня 2016 року, укладений між ОСОБА_3 , який діяв від імені ОСОБА_1 , і ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В., зареєстрований за реєстровим номером 498.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), від 24 березня 2016 року, індексний номер 28906423, щодо державної реєстрації права власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 .
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що матеріали справи містять достатньо належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 ніколи не підписував довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Батовою Т. С. зареєстровану в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252, що встановлено висновком судової почеркознавчої експертизи від 20 травня 2024 року
№ 3-24, а тому є підстави для визнання довіреності недійсною. ОСОБА_1 не уповноважував жодних осіб на відчуження належного йому майна та не мав наміру цього робити, отже, є порушення вимог, які містяться в частинах першій - п'ятій статті 203 ЦК України щодо чинності правочину. Відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на відчуження належної йому квартири відповідно до частини третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу. При цьому апеляційний суд встановив підстави для скасування рішення державного реєстратора.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
14 серпня 2024 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що, відкриваючи апеляційне провадження
у справі, апеляційний суд не перевірив повноваження представника ОСОБА_2 Вказує, що апеляційний суд всупереч нормам ЦПК України прийняв та розглянув клопотання про витребування доказів. Апеляційний суд також незаконно прийняв додаткові докази та призначив посмертну судову-почеркознавчу експертизу, яка була проведена з недотриманням нормативно-правових актів та методологічних положень у галузі почеркознавчої експертизи. Звертає увагу на те, що позивач не навів ні в позовній заяві, ні
в апеляційній скарзі жодних доводів і не надав жодних доказів недобросовісності дій останнього власника - ОСОБА_5 .
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає порушення судом норм процесуального права, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів(пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
20 грудня 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня
2024 року залишити без змін.
Відзив мотивовано тим, що у цій справі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, як
у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції. Аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності переоцінки доказів
у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, який є судом права, а не факту.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.
21 жовтня 2024 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від
29 серпня 1996 року на праві власності належала квартира
АДРЕСА_1 .
09 лютого 2016 року приватний нотаріус Батова Т. С. посвідчила довіреність, зареєстровану за реєстровим номером 252, якою ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 на розпорядження (продаж) належною йому квартирою АДРЕСА_1 .
На підставі договору купівлі-продажу від 17 березня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 ,
і ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Кокосадзе Л. В.
і зареєстрованого в реєстрі за № 498, право власності на квартиру
АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 .
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 квітня 2016 року, укладеного між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Златовою Н. А. і зареєстрованого в реєстрі за № 4667, право власності на спірну квартиру зареєстровано за ОСОБА_5 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня
2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 19 січня 2021 року (справа № 205/1777/19), ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та у задоволенні зустрічних позовних вимог
ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання добросовісним набувачем відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що належних, допустимих і достатніх доказів того, що довіреність, яка видана від імені ОСОБА_1 на ім'я
ОСОБА_3 на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , посвідчена приватним нотаріусом Батовою Т. С. 09 лютого 2016 року, реєстровий номер 252, з недодержанням сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України,
ОСОБА_1 не надав.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер.
29 вересня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до приватного нотаріуса Кейтельгіссер О. М. із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_1
09 грудня 2021 року приватний нотаріус видав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_1 .
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 грудня 2023 року призначено у справі судову посмертну почеркознавчу експертизу.
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 20 травня
2024 року № 3-24 рукописний запис: « ОСОБА_1 » від імені ОСОБА_1 в графі «ПІДПИС» Довіреності від 09 лютого 2016 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Батовою Т. С. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.
Підпис від імені ОСОБА_1 в графі «ПІДПИС» Довіреності від 09 лютого 2016 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Батовою Т. С. та зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій 2016 року за № 252 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжньому підпису.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження
у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.
Вказана підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто
і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу
з тих самих підстав.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі
і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року в справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року
у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет
позову - це річ, щодо якої виник спір».
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року
у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).
Отже, суд закриває провадження у справі, якщо в позовах, які розглядаються судами, одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках набрання рішенням суду законної сили.
Європейський суд з справ людини у рішеннях від 25 липня 2002 року
у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» та від 28 жовтня 1999 року
у справі «Брумареску проти Румунії» зазначав, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними
у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 308/2184/14-ц (провадження № 61-1433св24).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від
19 січня 2021 року (справа № 205/1777/19), ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними довіреності та договору купівлі-продажу квартири, скасування запису про державну реєстрацію права власності, визнання права власності, витребування майна із чужого незаконного володіння та у задоволенні зустрічних позовних вимог
ОСОБА_5 про визнання договору дійсним, визнання добросовісним набувачем відмовлено.
У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу,
в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Всупереч вказаним нормам процесуального права апеляційний суд не навів жодного обґрунтування того, що підстави позову у цій справі порівняно зі справою № 205/1777/19 змінились, зокрема, не проаналізували зміст заявлених вимог.
За таких обставин апеляційний суд у цій справі належним чином не виконав обов'язку щодо обґрунтованості судового рішення, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Суд касаційної інстанції з огляду на норми статті 400 ЦПК України не має процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року у зв'язку
з неналежним її обґрунтуванням та нез'ясуванням усіх обставин справи, що впливає на результат її розгляду, аргументи касаційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального права суд касаційної інстанції не досліджує.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу
ОСОБА_5 необхідно задовольнити частково, постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Оскільки розгляд справи не закінчено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 липня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов