08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 127/13397/24
провадження № 61-6009 св 25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: виконавчий комітет Вінницької міської ради, як орган опіки та піклування, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бевз Оксана Іванівна, на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року у складі судді Романюк Л. Ф. та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Матківської М. В., Рибчинського В. П., Сопруна В. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, про визнання особи недієздатною та встановлення опіки.
В обґрунтування заяви вказував, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його рідним братом, який має вроджену генетичну аномалію, що впливає на його психічний розвиток та спричиняє розумову відсталість. ОСОБА_3 визнаний інвалідом з дитинства, внаслідок хвороби не усвідомлює значення своїх дій та не може керувати ними, потребує постійної сторонньої допомоги, догляду і медичного супроводу.
Вказував, що визнання брата недієздатним є необхідним для встановлення над ним опіки з метою покращення його життя, вирішення побутових, соціальних та інших питань. Вони проживають разом і він розуміє потреби брата та в повній мірі може забезпечувати його побутові потреби та медичний супровід.
Також зазначав, що мати ОСОБА_2 не може опікуватися братом, оскільки є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань і сама часто потребує сторонньої допомоги.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити над ним опіку та зобов'язати орган опіки і піклування - Вінницьку міську раду призначити йому опікуна - ОСОБА_1 ; призначити у справі судову психіатричну експертизу для визначення психічного стану ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2025 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Визначено строк дії рішення суду в частині визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним - 2 роки з моменту набрання рішенням суду законної сили.
В задоволенні подання про призначення опікуном ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що наявними у матеріалах справи доказами, висновком судово-психіатричної експертизи від 07 листопада 2024 року № 689 підтверджується, що ОСОБА_3 з дитинства страждає на стійкий психічний розлад у вигляді розумової відсталості помірного ступеня з відсутністю відхилень поведінки (F71.0), внаслідок якого не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, що, з урахуванням положень статей 39, 58, 60 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є підставою для визнання його недієздатним та встановлення над ним опіки.
Відмовляючи у задоволенні вимог заяви в частині призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що заявником не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що він зможе виконувати обов'язки опікуна щодо ОСОБА_3 відповідно до частини першої статті 67 ЦК України.
Суди дійшли висновку, що у поданні виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки, не обґрунтовано необхідність призначення саме ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції вказав, що фактично подання органу опіки та піклування ґрунтується на виявленій ініціативі заявника про призначення його опікуном та не містить обґрунтування відповідності призначення його опікуном інтересам недієздатного. При цьому у поданні не обґрунтовано неможливість виконання іншими особами функцій опікуна над недієздатним, зокрема, матір'ю ОСОБА_3 та його рідною сестрою, ураховуючи ті обставини, що вони проживають разом із недієздатним ОСОБА_3 в одній квартирі, здійснюють за ним догляд, а заявник ОСОБА_1 проживає окремо від них зі своєю сім'єю.
Суд першої інстанції також зауважив, що відповідно до статті 65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , зазначив, що у поданні виконавчого комітету Вінницької міської ради не розглядалась можливість переважного права у призначенні опікуном інших родичів недієздатного ОСОБА_3 , зокрема його матері ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3, та сестри ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які зареєстровані та проживають разом з ОСОБА_3 в одній квартирі і фактично здійснюють догляд і піклування за недієздатним ОСОБА_3 .
Також суд зазначив, що на підставі досліджених доказів за умови зайнятості на роботі та окремого проживання заявника та недієздатного ОСОБА_3 за різними адресами, заявником не доведено спроможності здійснювати опіку над недієздатною особою.
Також суди послалися на відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 травня 2025 року через підсистему Електронний суд представникОСОБА_1 - адвокат Бевз О. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2025 року, в якій? посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволені заяви та направити справу в цій частині на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 336/5652/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19, від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, від 20 березня 2024 року у справі № 638/5358/23, від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24, від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, що передбачають вимоги пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року та постанова Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в частині задоволених вимог заяви ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною не переглядаються в касаційному порядку на підставі статті 400 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 127/13397/24, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
16 липня 2025 року справа № 127/13397/24 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2025 року справу призначено до судового розгляду колегією з п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бевз О. І. мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили належним чином надані заявником докази та дійшли помилкових висновків про відмову у задоволенні заяви в частині призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Посилається на те, що подання виконавчого комітету Вінницької міської ради від 31 грудня 2024 року № Т/01/89048/10010 про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, проте суди необґрунтовано вважали його невмотивованим. При цьому в поданні вказано про те, що заявник надав всі необхідні довідки, які підтверджують можливість здійснювати функції опікуна. Крім того, орган опіки та піклування під час розгляду кандидатури ОСОБА_1., з'ясовував, що ОСОБА_2 , яка є матір'ю недієздатного ОСОБА_3 , і ОСОБА_5 , яка є його сестрою, є непрацездатними особами, не можуть та не мають бажання виконувати функції опікуна останнього.
Звертає увагу на те, що він є єдиною особою чоловічої статті, яка займається особистою гігієною ОСОБА_3 , водить його до лікарів, закуповує продукти, тобто вже здійснює фактичне опікунство над ОСОБА_3 , який дійсно хворіє на стійке хронічне психологічне захворювання, а тому суди дійшли помилкових висновків про недоведеність заявлених вимог.
Відзив на касаційні скарги не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Заявник ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_3 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 (а. с. 8).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 , виданого 11 лютого 2002 року, та довідки серії ВТЕ-27 № НОМЕР_4, виданої на підставі повторного огляду 03 квітня 1989 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом з дитинства, має ІІ групу інвалідності без терміново, непрацездатний (а. с. 7 зворот).
Згідно з витягом з реєстру Вінницької територіальної громади від 03 квітня 2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , з 04 червня 1989 року (а. с. 9).
Згідно з випискою із медичної карти стаціонарного хворого денного стаціонару № 342, ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні у КНП «Вінницька обласна клінічна неврологічна лікарня ім. Акад. О. І. Ющенка Вінницької обласної ради» з 26 лютого 2024 року по 19 березня 2024 року, діагноз: «F71.0 помірна розумова відсталість (IQ47), порушення поведінки мінімальні. Індиферентна внутрішня картина хвороби. Дезорганізований тип пристосувальної поведінки. Низькі адаптивні ресурси особистості» (а. с. 11).
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта від 07 листопада 2024 року № 689 ОСОБА_3 страждає на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді розумової відсталості помірного ступеня з відсутністю відхилень поведінки (F71.0), за своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними (а. с. 50-52).
У поданні виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклування, від 31 грудня 2024 року № Т/01/89048/10010 вказано про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі визнання його недієздатним (а. с. 66-69). За змістом подання встановлено, що ОСОБА_2 , яка є матір'ю недієздатного ОСОБА_3 , за своїм віком не може здійснювати за ним опіку та не заперечує проти призначення ОСОБА_1 опікуном брата. Сестра заявника - ОСОБА_4 , 1975 року народження, згідно з поданою заявою також не заперечує проти призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 . Також у поданні зазначено, що ОСОБА_1 одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з дружиною та двома неповнолітніми доньками. Дружина заявника - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4, не заперечує проти призначення її чоловіка опікуном. Згідно з витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ОСОБА_1 станом на 05 грудня 2024 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває; відповідно до довідок КНП «ЦПМСД № 2» від 30 липня 2024 року та КНП ЦТЗ «Соціотерапія» протипоказань щодо призначення ОСОБА_1 опікуном немає.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Бевз О. І. задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 41 ЦК України визначено, що над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.
Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.
Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України).
Системно проаналізувавши зміст частини першої статті 60 ЦК України та частини першої статті 300 ЦПК України можливо дійти висновку, що обов'язковою умовою призначення судом конкретної фізичної особи опікуном над недієздатною фізичною особою є наявність подання органу опіки та піклування щодо доцільності призначення саме цієї особи опікуном.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17 (провадження № 61-39361св18), від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19 (провадження № 61-3053св21), від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21 (провадження № 61-16349св23), від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23 (провадження № 61-6358св24),від 04 грудня 2024 року у справі № 634/1126/23 (провадження № 61-9837св24), від 28 травня 2025 року у справі № 641/7190/23 (провадження № 61-16711св24) та від 17 вересня 2025 року у справі № 686/21841/24 (провадження № 61-4759св25).
У постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22 (провадження № 61-8758св23) зроблено висновок про те, що призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має врахувати якнайкращі інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.
У частинах другій-п'ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов'язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників.
Опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України).
При призначенні опікуна важливі і обов'язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна.
Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі - Правила опіки та піклування).
Відповідно до пункту 3.1 Правил опіки та піклування для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину.
У поданні виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклування, від 31 грудня 2024 року № Т/01/89048/10010, вказано про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у разі визнання його недієздатним.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої, п'ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині призначення його опікуном ОСОБА_3 , суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її правильного вирішення, обґрунтовано виходив із того, що подання виконавчого комітету Вінницької міської ради не містить належної мотивації, а також будь-яких обґрунтувань чи мотивів з посиланням на наявні докази щодо можливості заявника бути опікуном та визначення конкретних обставин, які зумовлюють необхідність такого призначення. Крім того, у поданні не проаналізована фізична можливість ОСОБА_1 виконувати обов'язки опікуна над недієздатним ОСОБА_3 , зважаючи на окреме проживання заявника та його недієздатного брата за різними адресами.
Також у поданні органу опіки і піклування відсутня будь-яка інформація про те, чи відповідатиме таке призначення якнайкращим інтересам ОСОБА_3 та чи сприятиме його нормальному життєзабезпеченню.
Вказані обставини не досліджувалися органом опіки та піклування при вирішенні питання про призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_3 .
Водночас, при внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка.
Крім того, у поданні відсутня інформація про матеріальну спроможність заявника утримувати недієздатну особу та необґрунтовано неможливість виконання іншими особами функцій опікуна над недієздатним, зокрема матір'ю ОСОБА_2 та його рідною сестрою ОСОБА_4 , ураховуючи їх проживання разом з недієздатним ОСОБА_3 в одній квартирі та фактичне здійснення за ним ними догляду.
Отже, суд першої інстанції, встановивши, що подання виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклування, не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 в частині призначення його опікуном над недієздатним ОСОБА_3 .
При цьому суди зауважили, що згідно зі статтею 65 ЦК України до встановлення опіки або піклування і призначення опікуна чи піклувальника опіку або піклування над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування.
Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували подання виконавчого комітету Вінницької міської ради, як органу опіки та піклування, про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном над недієздатним ОСОБА_3 зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та є ідентичними доводам заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Посилання заявника на застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 736/1508/17, від 16 грудня 2020 року у справі № 336/5652/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 751/9572/19, від 08 січня 2024 року у справі № 753/1905/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 372/3474/21, від 20 березня 2024 року у справі № 638/5358/23, від 24 липня 2024 року у справі № 727/597/24, від 27 листопада 2024 року у справі № 341/1526/23, є безпідставними, оскільки висновки у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про незабезпечення повного та всебічного розгляду справи судами та неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суди встановили обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законних судових рішень по суті спору.
Інші наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки в задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Бевз Оксана Іванівна, залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 січня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 16 квітня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович