line-break:strict'>
08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 756/5853/24
провадження № 61-12451ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про визнання незаконними та протиправними дій і рішень, зобов'язання вчинити дії,
У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом до Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (далі - Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ),
в якому просив суд:
- визнати незаконними і протиправними дії Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ щодо надання житлової послуги позивачу з управління багатоквартирним будинком без укладеного з позивачем, як з індивідуальним споживачем, договору про надання послуг з управління квартирним будинком відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону;
- визнати незаконними і протиправними дії Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ щодо надання комунальної послуги позивачу з вивезення твердих побутових відходів без укладеного з позивачем, як з індивідуальним споживачем, договору про надання послуги з вивезення твердих побутових відходів відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону;
- зобов'язати відповідача укласти з позивачем, як з індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг, договір про надання послуги з управління багатоквартирним будинком та договір про надання послуги з вивезення твердих побутових відходів відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону;
- визнати незаконними та протиправними дії Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ щодо встановлення в односторонньому порядку тарифів на послуги
з «утримання будинків та прибудинкової території» у розмірі 4,87 грн за 1 кв м, що діяв у період з 01 квітня 2021 року по 01 січня 2022 року, з «управління багатоквартирним будинком» у розмірі 4,87 грн за 1 кв м, що діяв у період
з 01 січня 2022 року по 01 червня 2023 року, з «управління багатоквартирним будинком» у розмірі 5,32 грн за 1 кв м, що діє з 01 червня 2023 року, та
з «вивезення твердих побутових відходів» у розмірі 25 грн, що діє з 01 травня
2021 року;
- визнати наказ начальника Будинкоуправління №1 Київського КЕУ від 05 березня 2021 року № 8 «Про встановлення ціни на послуги» протиправним і нечинним
з моменту його прийняття;
- визнати наказ начальника Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ від 01 червня 2023 року № 16 протиправним і нечинним з моменту його прийняття;
- зобов'язати Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ провести перерахунок,
у межах позовної давності, зайво нарахованих коштів позивачу по послугам
з «утримання будинків та прибудинкової території», з «управління багатоквартирним будинком» та «вивезення твердих побутових відходів» за період з 01 квітня 2021 року по 01 травня 2024 року, з урахуванням вже виплачених сум.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року
у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь Будинкоуправління № 1 Київського КЕУ витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року та додаткове рішення Оболонського районного суду міста Києва від 13 березня
2025 року залишено без змін.
06 жовтня 2025 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року (надійшла до суду 07 жовтня
2025 року), у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, а саме: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Верховним Судом враховано, що Рішенням Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах, визнано таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з пунктом 5 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує шістдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних
у пунктах 1-5 цієї частини.
Верховний Суд дослідив та взяв до уваги предмет позову, складність справи,
а також значення справи для сторін і суспільства та прийшов висновку, що дана справа є справою незначної складності, і не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.
Зазначена справа є малозначною справою відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України (справа незначної складності).
При цьому згідно із частиною четвертою статті 274 ЦПК України справа не відноситься до тієї категорії справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження.
Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.
За змістом підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах підлягають касаційному оскарженню, якщо справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи.
Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз оскаржуваних судових рішень у справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для заявника, оскільки наведені мотиви не обґрунтовані належним чином.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. При цьому право на суд не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, і такі обмеження не можуть зашкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 36 рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року та пункт 27 рішення у справі «Пелевін проти України» від 20 травня 2010 року).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури
у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)
від 19 грудня 1997 року).
Рішенням Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(ІІ)/2023, зокрема, визнано таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
У касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанції, проте лише у випадках, визначених Кодексом (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду
в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок
і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що
є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики (абзац другий пункту 7.8 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Припис пункту 2 частини третьої статті 389 Кодексу, що встановлює один
із «фільтрів» для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, - визнання справи малозначною - є зрозумілим за змістом та передбаченим за наслідками застосування. Зазначений припис Кодексу також має правомірну мету - додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) як одного з аспектів вимоги юридичної визначеності (пункт 7.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(ІІ)/2023).
Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі: справі незначної складності, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини шостої, частиною дев'ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 11 лютого 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Будинкоуправління № 1 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України про визнання незаконними та протиправними дій і рішень, зобов'язання вчинити дії відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник