08 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 766/2526/24
провадження № 61-12432ск25
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.
розглянув касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», в інтересах якого діє адвокат Блажевський Петро Іванович на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року у справі за позовом Акціонерного Товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
02 жовтня 2025 року представник Акціонерного товариства «Сенс Банк» - адвокат Блажевський П. І. засобами поштового зв'язку направив касаційну скаргу на рішення Херсонського міського суду Херсонської області
від 03 березня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду
від 02 вересня 2025 року.
У касаційній скарзі представник заявника просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями для розгляду справи визначено суддю-доповідача Ігнатенка В. М.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята касаційним судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був урахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Зазначеним пунктом передбачено, що підставою для відкриття касаційного провадження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. При визначенні справ із подібними правовідносинами підлягають врахуванню предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судами фактичні обставини справи, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має враховувати, що у разі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Виконання зазначених процесуальних вимоги має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст відповідних пунктів згаданих статей процесуального закону, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення відповідно до наведених вище правових норм.
Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов'язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, представник заявника зазначає, що підставою касаційного оскарження судового рішення є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, разом з тим не обґрунтував вказану підставу, та не зазначив яку норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, застосували суди в оскаржуваних судових рішеннях.
У касаційній скарзі представник заявника формально зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та майже повністю просто цитує правові висновки Верховного Суду.
Саме по собі посилання у касаційній скарзі на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права і формальне зазначення підстав касаційного оскарження, посилаючись на пункти, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України без зазначення їх обґрунтування не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов'язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.
Посилаючись на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України представнику заявника необхідно зазначити формулювання застосованого судами висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних судових рішень сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Представник заявника повинен усвідомлювати, що зазначення будь-яких із визначених частиною другою статті 389 ЦПК України випадків потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, так як в іншому разі буде порушено принцип «правової визначеності».
Тому, представнику заявника необхідно подати нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, із належним обґрунтуванням пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, на який представник заявника посилається, як на підставу касаційне оскарження судових рішень.
Пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України встановлено, що до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
У частині першій статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У червні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулась до суду з позовом, який містить одну вимогу майнового характеру про стягнення заборгованості в розмірі 869 035, 55 грн.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня
2024 року становив 3 028, 00 грн (стаття 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання касаційної скарги юридичною особою на рішення суду становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги від розміру оспорюваної суми.
А тому, заявник має сплатити судовий збір за немайнові вимоги у розмірі у розмірі 26 071, 06 грн (869 035, 55 грн* 1,5)*200%
Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) -37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати до суду документ, що підтверджує його сплату.
За частиною другою статті 393 ЦПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення цих недоліків.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», в інтересах якого діє адвокат Блажевський Петро Іванович на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 03 березня 2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 02 вересня 2025 року залишити без руху, надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя: В. М. Ігнатенко