Ухвала
07 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 642/7498/24
провадження № 61-10960ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання реєстрації незаконною та її скасування,
22 серпня 2025 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року з пропуском строку на касаційне оскарження.
Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року. Касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків десять днів з дня вручення ухвали, а саме - заявнику необхідно було надіслати на адресу суду нову редакцію касаційної скарги оформлену відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, та в якій згрупувати, систематизувати та чітко зазначити конкретну обов'язкову підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення у відповідності до визначеного статтею 389 ЦПК України переліку підстав для касаційного оскарження судових рішень та їх відповідне мотивування, надати копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи з урахуванням пункту 1 частини четвертої статті 392 ЦПК України, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
29 вересня 2025 року ОСОБА_1 на виконання вимог вказаної ухвали подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду нову редакцію касаційної скарги та її копії відповідно до кількості учасників справ.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу скасування судових рішень посилається на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України). Також зазначає, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо вирішення спірного питання застосування норми права щодо проведення реєстрації, зняття з реєстрації осіб у житлових будинках, де є два та більше співвласників (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга підлягає поверненню з таких мотивів.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Аналіз пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України свідчить, що ця норма процесуального закону спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, конкретизацію змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року, справа № 522/22473/15-ц, провадження № 12-13гс22).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
В касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою скасування судових рішень зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відповідно до частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» не є постановою Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах.
Ураховуючи законодавчі обмеження щодо формування єдиної правозастосовчої практики, правові висновки, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», не входять до елементів, з яких формується база правозастосовчої практики та мають рекомендаційний характер, що унеможливлює вирішення питання про відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини другої статті 389 ЦПК України.
Крім того, формальна вказівка на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України. ОСОБА_1 не зазначено щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовано неправильне застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у цій частині. Зазначення в касаційній скарзі про те, що відсутній правовий висновок не свідчить про обґрунтування особою, яка подала касаційну скаргу, підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 не виконано вимог ЦПК України при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, і згідно з пунктом 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга підлягає поверненню.
Одночасно суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню із скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Верховний Суд вважає за необхідне роз'яснити заявникові, що повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393, 394 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 03 лютого 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 11 червня 2025 року повернути заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя А. Ю. Зайцев