06 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 643/14662/18
провадження № 61-1304св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Харківська міська рада,
треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луніна Тетяна Анатоліївна, ОСОБА_6 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_7 , подану адвокатом Маркіною Катериною Олександрівною, на постанову Харківського апеляційного суду в складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю. від 25 грудня 2024 року,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Харківської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Луніна Т. А., ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування.
В обґрунтування позову зазначає, що 01 червня 2017 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А., зареєстровано в реєстрі за № 2634. Укладаючи з відповідачем договір дарування вони з сином діяли під впливом помилки, оскільки вважали, що укладають договір довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_3 надасть грошові кошти на лікування сина ОСОБА_8 та в подальшому доглядати їх, і матеріально утримувати.
Зазначає, що під час укладення договору її волевиявлення та волевиявлення її сина не відповідало їх внутрішній волі, вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідачка ОСОБА_3 буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялась щодо правової природи правочину. У подальшому, 10 жовтня 2018 року ОСОБА_4 на підставі договору дарування було відчужено спірну квартиру на користь ОСОБА_5 . Вважає, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , є недобросовісними набувачами. Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії встановлено, що єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 є його мати ОСОБА_1 , тому право на витребування майна переходить до неї. Відповідно, також має право на визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.
З урахуванням уточнених позовних вимог просить суд:
визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 68,2 кв.м., житловою 41,6 кв.м., укладений 01 червня 2017 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А., зареєстровано в реєстрі за № 2634;
скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 68,2 кв.м., житловою 41,6 кв.м.;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 частину квартири АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 68,2 кв.м., житловою 41,6 кв.м.;
визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на частину квартири АДРЕСА_1 , яка складається з трьох житлових клімат, загальною площею 68,2 кв.м., житловою 41,6 кв.м.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 померла.
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2021 року - залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 , правонастуником якої є ОСОБА_2 , - залишено без задоволення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири та скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за ОСОБА_5 не є ефективними способами захисту прав. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності її волевиявлення та волевиявлення її сина на укладення договору дарування спірної квартири від 01 червня 2017 року, тому позовні вимоги про витребування майна з незаконного володіння та визнання права власності в порядку спадкування за законом також не підлягають задоволенню.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Харківського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_9 , - задоволено частково. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову. Витребувано у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_10 , який є правонаступником ОСОБА_1 , частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позову відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не дослідив фактичні обставини у справі та не надав їм належної правової оцінки, не врахував, що відчужені за договором дарування належної ОСОБА_1 частини спірної квартири, які є часткою в єдиному житлі, де вона продовжила проживати до смерті, з урахуванням похилого віку ОСОБА_1 та стану її здоров'я на час укладення оспорюваного договору, потреби в сторонньому догляді та матеріальній допомозі, яких вона відшукувала від ОСОБА_3 , дають підстави зробити висновок про те, що договір дарування укладений під впливом помилки. Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважав, що наявні підстави для витребування належної ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , частини спірної квартири з чужого незаконного володіння ОСОБА_5 .
Також апеляційний суд вважав, що визнання недійсним договору дарування квартири від 01 червня 2017 року, в частині укладення між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , не є ефективним способом захисту, оскільки не відновить порушених прав позивача, а правильним захистом буде саме подання віндикаційного позову до кінцевого володільця майна.
Що стосується позовних вимог про визнання права власності в порядку спадкування за законом на частину квартири після смерті ОСОБА_8 , то вона задоволенню не підлягає, оскільки ОСОБА_8 за життя розпорядився належною йому часткою у праві власності спірної квартири.
Щодо позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності на спірну квартиру за недійсним договором дарування то в цій частині позов не підлягає задоволенню, оскільки вимоги про скасування державної реєстрації не є необхідним для ефективного захисту прав та інтересів позивачів.
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
27 січня 2025 року засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_5 - адвокат Маркіна К. О. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року, у якій просить скасувати зазначену постанову апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 522/14900/19, від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12, від 26 вересня 2019 року у справі № 389/1809/16, від 01 лютого 2021 року у справі № 309/1879/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
В обґрунтування доводів касаційної скарги зазначає про те, що апеляційним судом було допущено неправомірне втручання у володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, тобто за наявності чинного правочину (договору дарування від 01 червня 2017 року), відсутності підстав для визнання його недійсним в силу статті 229 ЦК України, у суду апеляційної інстанції не було підстав для витребування частини квартири у ОСОБА_5 .
ОСОБА_5 не була належним чином повідомлена про розгляд справи, починаючи з 2015 року постійно проживає в Німеччині, судові виклики та копії судових рішень не отримувала.
Судові рішення в частині відмови в позові до суду касаційної інстанції не оскаржені та предметом перегляду не є (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 643/14662/18 з Московського районного суду м. Харкова.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що ОСОБА_8 та ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
01 червня 2017 року між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , з одного боку, та ОСОБА_11 , з іншого боку, було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А., зареєстровано в реєстрі за № 2634, згідно умов якого ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , передали у власність ОСОБА_11 вказану квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть 29 червня 2017 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківський області, актовий запис № 9425.
На підставі договору дарування від 25 вересня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А., зареєстровано в реєстрі за № 2634, ОСОБА_3 подарувала спірну квартиру ОСОБА_4 .
У подальшому на підставі договору дарування від 10 жовтня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Луніною Т. А., зареєстрованого в реєстрі за № 3414, ОСОБА_4 подарував спірну квартиру ОСОБА_5 .
У позовній заяві ОСОБА_1 , як на підставу позову посилалася на те, що вказаний договір дарування від 01 червня 2017 року був укладений під впливом помилки. Вона та її син бажали укласти договір довічного утримання. Вони не давали згоди на відчуження квартири шляхом дарування.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 29 березня 2019 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 4683.
За життя, а саме 19 вересня 2018 року ОСОБА_1 склала заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чижовою Н. А., за реєстровим № 1246, яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати та на що вона за законом матиме право, вона заповіла ОСОБА_2 .
Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 20 квітня 2021 року залучено до участі у справі правонаступника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
2.Мотивувальна частина
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
Відповідно до статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14- 208цс18).
Суди під час розгляду справи за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , дійшли обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для витребування частини спірної квартири у ОСОБА_5 .
Апеляційним судом враховано, що відповідно до положень статей 387 і та частини третьої статті 388 ЦК України власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є добросовісним набувачем та отримала майно безоплатно, у всіх випадках.
За обставин цієї справи витребування майна є законним та пропорційним заходом, є виправданим, переслідує легітимну мету та є необхідним у демократичному суспільстві, тому не є таким, що порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що волевиявлення ОСОБА_1 при укладенні договору дарування належної їй частини спірної квартири було вільним і відповідало її внутрішній волі, позивачка мала необхідних обсяг цивільної дієздатності, розуміла, що укладає договір дарування, а не договір довічного утримання не заслуговують на увагу, оскільки апеляційний суд встановивши, що позивачка на час укладення договору дарування була особою похилого віку, в силу якого потребувала сторонньої допомоги, іншого житла, крім подарованого, не мала, фактична передача вказаної нерухомості за договорами дарування так і не відбулася, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка, укладаючи вищевказаний договір дарування, помилилась щодо обставин, які мають істотне значення, зокрема, щодо юридичної природи цього правочину, прав та обов'язків сторін за цим договором. ОСОБА_5 , яка є останнім набувачем частини спірного майна, стороною договору дарування, укладеного між ОСОБА_8 , ОСОБА_1 та ОСОБА_11 , не була, частина спірної квартири витребувана у неї на підставі частини третьої статті 388 ЦК України.
Суд касаційної інстанції також відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про її неповідомлення про розгляд справи в апеляційному суді з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
У справі, що переглядається, ОСОБА_5 належним чином була повідомлена про судове засідання, призначене апеляційним судом на 25 грудня 2024 року, в якому було прийнято оскаржену ним постанову, тому що судова повістка, направлена їй за зареєстрованим місцем її проживання, повернулася до суду апеляційної інстанції із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Таким чином, ОСОБА_12 вважається належним чином повідомленою про судове засідання, призначене на 25 грудня 2024 року відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, тому доводи її касаційної скарги про неналежне повідомлення є необґрунтованими.
Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до власного тлумачення заявником норм законодавства та необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржуване судове рішення відповідають вимогам закону, й підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_7 , подану адвокатом Маркіною Катериною Олександрівною, залишити без задоволення.
Постанову Харківського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , до ОСОБА_7 про витребування з незаконного володіння частини квартири - залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: М. Є. Червинська
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун