01 жовтня 2025 року Справа № 926/1751/25
За позовом Чернівецької міської ради
до Фізичної особи-підприємця Чорней Марії Миколаївни
про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 10746,68 грн
Суддя Тинок О.С.
Секретар судових засідань Григораш М.І.
Представники:
від позивача - Гулевич М.М.
від відповідача - не з'явився
Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Чорней Марії Миколаївни про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 10746,68 грн.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що за відповідачем зареєстровано право власності на нежитлові будівлі (вагова літ. Ж загальною площею 70,4 кв.м, павільйон літ. Л загальною площею 183,1 кв.м, огорожа 1-2, прохідна літ. З загальною площею 23,6 кв.м) за адресою: м. Чернівці, вул. Зоряна, 27.
Зазначене нерухоме майно розміщене на земельній ділянці площею 0,4843 га (кадастровий номер 7310136900:50:001:0027) за адресою: м. Чернівці, вул. Зоряна, 27. Спірна земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Чернівці.
Не оформленням відповідачем правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою на правах оренди потягнуло за собою фактичне безоплатне її використання у період з 22 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року. З огляду на несплату відповідачем в добровільному порядку суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 10746,68 грн позивач звернувся з відповідним позовом до суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2025 року справу №926/1751/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.
Ухвалою суду від 28 травня 2025 року постановлено: позовну заяву Чернівецької міської ради до Фізичної особи-підприємця Чорней Марії Миколаївни про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 18705,72 грн, яка надійшла до Господарського суду Чернівецької області за вх. №1751 від 27 травня 2025 року - залишити без руху.
28 травня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала до суду заяву (вх. №2254) у якій зазначається, що при написанні позовної заяви представником позивача була допущена технічна помилка в прохальній частині позову, а саме зазначено “стягнути з Чорней Марії Миколаївни» замість вірного “стягнути з фізичної особи-підприємця Чорней Марії Миколаївни».
30 травня 2025 року представник позивача через підсистему “Електронний суд» подала до суду заяву про усунення недоліків (вх. №1801), в якій зазначено, що при написанні позовної заяви були допущені технічні помилки. Так, представник позивача вказує, що вірна ціна позову становить 10746,68 грн, а належним відповідачем у справі є Фізична особа-підприємець Чорней Марія Миколаївна.
Ухвалою суду від 02 червня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18 червня 2025 року.
Ухвалою суду від 18 червня 2025 року відкладено підготовче засідання на 02 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 02 липня 2025 року відкладено підготовче засідання на 23 липня 2025 року. Рекомендовано позивачу надати суду витяг з Реєстру територіальної громади з актуальною інформацію щодо відповідача - до наступного судового засідання.
Ухвалою суду від 23 липня 2025 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 25 серпня 2025 року.
25 серпня 2025 року представник позивача подала до суду клопотання про долучення доказу до матеріалів справи (вх. №3420), який подається стороною по справі на виконання вимог ухвали суду від 02 липня 2025 року.
Ухвалою суду від 25 серпня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 08 вересня 2025 року.
Ухвалою від 08 вересня 2025 року відкладено розгляд справи по суті на 22 вересня 2025 року.
У судовому засіданні 22 вересня 2025 року представник позивача позовні вимоги підтримала та просила суд задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою суду від 22 вересня 2025 року відкладено ухвалення та проголошення судового рішення по справі №926/1751/25 на 01 жовтня 2025 року.
Відповідач явку належного представника у всі проведені судові засідання не забезпечив.
При цьому, направлена господарським судом поштова кореспонденція на юридичну адресу відповідача поверталась назад до суду.
Так, про розгляд справи відповідача було повідомлено ухвалами суду, які направлялися судом на юридичну адресу відповідача згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру: 58004, місто Чернівці, провулок Стрийський, будинок 12, та які повернулась до суду з довідками Акціонерного товариства "Укрпошта" з вказаною причиною повернення кореспонденції "Адресат відсутній за вказаною адресою" (ухвала від 02 червня 2025 року, ухвала від 18 червня 2025 року, ухвала від 02 липня 2025 року, ухвала від 23 липня 2025 року, ухвала від 25 серпня 2025 року, ухвала від 08 вересня 2025 року).
Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Факт не отримання адресатом поштової кореспонденції, враховуючи, що суд, з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися до суду у зв'язку з їх неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
За змістом пункту 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року №270, у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку.
Після закінчення встановленого строку зберігання поштові відправлення, поштові перекази повертаються відправнику, крім випадків, коли відправником надано розпорядження "не повертати" (пункт 102 вказаних вище Правил).
У разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто на адресу вказану у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
При цьому сам лише факт не отримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд, у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Неотримання вищенаведених ухвал у даній справі відповідачем та повернення їх до суду з відповідними відмітками є наслідками дій (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання та повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження, тобто його власною волею.
Верховний Суд неодноразово у своїх постановах зазначав, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у cправі № 916/3130/21).
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 07 вересня 2022 року № 910/10569/21, від 19 грудня 2022 року № 910/1730/22, від 01 березня 2023 року № 910/18543/21, від 30 березня 2023 року № 910/2654/22, від 06 червня 2023 року № 922/3604/21, від 09 листопада 2023 року у справі № Б-39/02-09 (922/3286/21), від 21 жовтня 2024 року у справі №914/3445/23).
Також суд неодноразово повідомляв Фізичну особу-підприємця Чорней Марію Миколаївну про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошень про виклик до суду на вебпорталі судової влади України на офіційному вебсайті Господарського суду Чернівецької області.
Крім того, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області і визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.
Тобто, судом було вжито усіх необхідних заходів із повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи та відповідач був належним чином повідомлений судом про розгляд спору за його участі.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку. Строки, що встановлюються судом (наприклад, строк для усунення недоліків позовної заяви чи апеляційної скарги), повинні відповідати принципу розумності. Визначаючи (на власний розсуд) тривалість строку розгляду справи, суд враховує принципи диспозитивності та змагальності, граничні строки, встановлені законом, для розгляду справи при визначенні строків здійснення конкретних процесуальних дій, складність справи, кількість учасників процесу, можливі труднощі у витребуванні та дослідженні доказів тощо. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Як нагадує Суд у справі “Осіпов проти України», стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, враховуючи, що судом було здійснено всі заходи, щодо належного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд дійшов висновку про те, що неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи по суті, а тому суд вважає за можливе розглянути справу без участі повноважного представника відповідача.
Також, з огляду на те, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався своїми процесуальними правами, суд вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно з витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом 625383337595 від 01 травня 2025 року, Чорней Марія Миколаївна (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №412072676 від 07 лютого 2025 року, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 25 листопада 2024 року №405276525 та відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав від 22 січня 2025 року №409067713 нежитлові будівлі (вагова літ. Ж, площею 70,4 кв.м, павільйон літ. Л, площею 183,1 кв.м, огорожа 1-2, прохідна літ. З площею 23,6 кв.м) розміщене за адресою м. Чернівці, вул. Зоряна, 27 належить на праві власності Фізичній особі-підприємцю Чорней Марії Миколаївни з 25 листопада 2024 року (право власності на 3/100 частки нежитлових будівель) та з 22 січня 2025 року (право власності на 4/100 частки нежитлових будівель) відповідно.
Підставами для державної реєстрації права власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_1 є договір купівлі-продажу (право власності на 3/100 частки нежитлових будівель) від 25 листопада 2024 року, зареєстрований в реєстрі за №2598 та договір купівлі-продажу (право власності на 4/100 частки нежитлових будівель) від 22 січня 2025 року, зареєстрований за №161.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-7400780322023 від 27 жовтня 2023 року земельна ділянка за адресою: м. Чернівці, вул. Зоряна, 27, з кадастровим номером 7310136900:50:001:0027, площею 0,4843 га і цільовим призначенням: 11.02 для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, зареєстрована в реєстрі - 27 жовтня 2023 року. Спірна земельна ділянка містить безстрокові обмеження у її використанні.
16 грудня 2024 року ОСОБА_1 зверталася із заявою №4-5832/0-24/01 через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) до департаменту урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради про надання дозволу на поділ земельної ділянки площею 0,4843 га за адресою АДРЕСА_1 з кадастровим номером №7310136900:50:001:0027 на 2 (дві) земельні ділянки, орієнтованими площами ділянка №1-0,2532 га та ділянка №2 - 0,2310 га.
Пунктом 13 рішення Чернівецької міської ради 61 сесії VIII скликання №2239 від 04 березня 2025 року повернуто на доопрацювання пункт 2 проєкту рішення стосовно надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності площею 0,4843га (кадастровий номер 7310136900:50:001:0027) у зв?язку з наміром оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку під майном.
Відповідно до пункту 13.1 вищевказаного рішення пункт 2 проєкту рішення набере чинності після сплати ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю “Буковина-Моторс» безпідставно збережених коштів, які підлягають стягненню з власника об?єктів нерухомого майна на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, за користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,4843 га (кадастровий номер 7310136900:50:001:0027) для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, включаючи об?єкти оброблення відходів, зокрема із енергогенеруючим блоком (11.02).
Доказів оскарження державної реєстрації земельної ділянки відповідачем суду не подано.
17 грудня 2024 року Чернівецькою міською радою сформовано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9959417002024, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:50:001:0027 становить 3767394,94 грн.
07 лютого 2025 року Чернівецькою міською радою сформовано витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9935325572025, відповідно до якого нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 7310136900:50:001:0027 становить 4217782,75 грн.
24 лютого 2025 року Департамент урбаністики та архітектури міської ради направив лист №Ч-5832/0-24/01-163/351 на адресу ОСОБА_1 в якому повідомлялось про необхідність сплати безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою без належних правових підстав за період з 22 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року у розмірі орендної плати на загальну суму 10746,68 грн.
До матеріалів справи позивачем долучено докази направлення 25 лютого 2025 року вказаного листа на адресу ОСОБА_1 , проте як вбачається з довідки Акціонерного товариства "Укрпошта" лист повернутий відправнику у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
При цьому у матеріалах справи відсутні будь-які належні, достовірні та достатні докази реагування відповідачем на вказаний лист департаменту від 24 лютого 2025 року.
На підставі сформованих витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9959417002024 від 17 грудня 2024 року, №НВ-9935325572025 від 07 лютого 2025 року Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради 21 лютого 2025 року проведено розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, які підлягають стягненню з власника об'єкта нерухомого майна за користування без належних на те правових підстав за період з 22 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року на суму 10746,68 грн земельною ділянкою, розташованою за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,4843 га, кадастровий номер 7310136900:50:001:0027, землекористувач: ОСОБА_1 .
Доказів розташування належного відповідачу нерухомого майна на іншій земельній ділянці суду не подано. Також не подано суду будь-яких заперечень/спростувань заявленої позивачем до стягнення суми безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою кадастровий номер 7310136900:50:001:0027.
Станом на момент вирішення даного спору у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достатні докази сплати відповідачем коштів в сумі 10746,68 грн.
Отже, предметом позовних вимог є стягнення безпідставно збережених коштів за користування протягом спірного періоду земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136900:50:001:0027.
Положеннями статті 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (стаття 206 Земельного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Статтею 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 922/1646/20 та від 04 березня 2021 року у справі № 922/3463/19.
Судом встановлено, що спірна земельна ділянка за адресою вул. Зоряна 27, м. Чернівці зареєстрована 27 жовтня 2023 року з кадастровим номером 7310136900:50:001:0027, площею 0,4843 га.
Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).
Оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України “Про оренду землі»).
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України).
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України).
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Отже, законодавець розмежовує поняття "земельний податок" та "орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності" залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі №922/3208/19.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Статтею 12 Земельного кодексу України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, як це передбачено статтею 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.
Реалізація права власника комунального майна, у тому числі землі, передбачає право на отримання доходів від користування нею іншими особами, у розмірах та в порядку визначеними чинним законодавством та відповідними правовстановлюючими документами, до яких відноситься договір оренди землі. Не отримання доходів від використання земельної ділянки, яка перебуває у комунальній власності, у зв'язку із не укладенням договору оренди землі, порушує інтереси відповідної територіальної громади та інтереси держави, а тому вимагає від органу місцевого самоврядування, який зобов'язаний їх захищати, вжиття заходів щодо стягнення вказаних коштів.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
За змістом статті 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Імперативними приписами статті 1166 Цивільного кодексу передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Пунктом “д» частини 1 статті 156 Земельного кодексу України визначено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Згідно з приписами статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.
Верховний Суд у постановах від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 08 серпня 2019 року у справі № 922/1276/18, від 01 жовтня 2019 у справі № 922/2082/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 922/3607/18 неодноразово зазначав, що при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зазначила, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме з цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.
Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17 (провадження № 12-188гс18).
Судом встановлено, що відповідач у період з 22 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року використовував спірну земельну ділянку без належних правових підстав та без укладення договору оренди землі.
Факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою підтверджується сформованою 07 лютого 2025 року №412072676 Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна та відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав від 25 листопада 2024 року №405276525, від 22 січня 2025 року №409067713.
Факт користування відповідачем спірною земельною ділянкою не заперечується сторонами та не спростований будь-якими належними, допустимими та достатніми доказами, тому зазначені обставини не підлягають доказуванню в силу положень частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України.
Таким чином, Чернівецька міська рада мала обґрунтовані сподівання на отримання орендної плати за використання спірної земельної ділянки, однак не змогла їх реалізувати внаслідок відсутності між сторонами відносин щодо її використання в порядку, встановленому законом.
Стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати можливе виключно з моменту формування земельних ділянок як об'єктів цивільного права, а саме після проведення державної реєстрації права власності.
Верховний Суд наголошував, що об'єктом цивільних прав може бути земельна ділянка з моменту її формування та державної реєстрації права власності. Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 березня 2021 року у справі №922/1453/20, від 02 червня 2020 року у справі № 922/2417/19, від 29 січня 2019 року у справах № 922/3780/17 та № 922/536/18, від 11 лютого 2019 року у справі № 922/391/18, від 12 квітня 2019 року у справі № 922/981/18 та від 12 червня 2019 року у справі № 922/902/18, від 29 травня 2020 року у справі № 922/2843/19 у яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення правовстановлюючих документів та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення станом на 1 січня поточного року, за певною формулою (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Статтею 12 Закону України “Про оцінку земель» у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5-7 років (стаття 18 Закону України “Про оцінку земель»).
Відповідно до статті 20 Закону України “Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Частиною другою статті 20 Закону України “Про оцінку земель» передбачено, що дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.
Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями підпункту 288.5.1. пункту 288.5. статті 288 Податкового кодексу України.
При цьому статтею 12 Закону України "Про оцінку земель" у редакції, чинній на час вирішення спору судом, регламентовано, що нормативно-правові акти з проведення оцінки земель затверджуються Кабінетом Міністрів України. Для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності нормативна грошова оцінка земель проводиться обов'язково (стаття 13 цього Закону); нормативно-грошова оцінка земельних ділянок у межах населених пунктів проводиться не рідше ніж на 5 - 7 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").
Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
З огляду на те, що чинним законодавством не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 Господарського процесуального кодексу України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20).
Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції (стаття 21 Закону України “Про оренду землі»).
Згідно із статтею 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.
Згідно з пунктом 4.3 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року №715 (зі змінами, внесеними рішенням Чернівецької міської ради від 14 грудня 2023 року №1579), підставою для визначення розміру орендної плати є це Положення та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, виданий уповноваженим органом Державного комітету України по земельних ресурсах у м. Чернівці.
Відповідно до пункту 6.2 Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 (зі змінами, внесеними рішеннями Чернівецької міської ради від 28 липня 2011 року № 221, від 29 березня 2012 року №467), розмір орендної плати переглядається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України, в тому числі рішеннями Чернівецької міської ради, що набрали чинності, у порядку, визначеному законодавством, або умовами договору оренди землі.
Рішенням Чернівецької міської ради від 26 лютого 2021 року № 118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців та визнання такими, що втратили чинність, окремих пунктів рішення міської ради V скликання від 12 лютого 2008 року № 510», затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівців, розроблену Українським державним науково-дослідним інститутом проектування міст “Дніпромісто» імені Ю.М. Білоконя». Згідно з пунктом 2 рішення нормативна грошова оцінка земель м. Чернівці вводиться в дію з 01 січня 2022 року.
Вказане рішення, як нормативний акт, доведено до відома населення серед іншого і шляхом опублікування на офіційному веб-сайті Чернівецької міської ради http://chernivtsy.eu/portal/1154.
З огляду на зазначене, наявні у матеріалах справи витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №НВ-9959417002024 від 17 грудня 2024 року, №НВ-9935325572025 від 07 лютого 2025 року є належними, допустимими та достовірними.
Починаючи з 2022 року річний розмір орендної плати визначається за нормами Податкового кодексу України та обчислюється відповідно до рішення міської ради від 23 жовтня 2008 року № 715 (зі змінами) “Про затвердження Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки у м. Чернівцях" за ставкою 3.0 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначеної згідно рішення міської ради від 26 лютого 2021 року № 118 “Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Чернівці».
Дослідивши наявний у матеріалах справи розрахунок заявлених до стягнення безпідставно збережених коштів у сумі 10746,68 грн, суд вважає його обґрунтованим.
Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що відповідач не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати).
Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у сумі 10746,68 грн за користування спірною земельною ділянкою з кадастровим номером 7310136900:50:001:0027 за адресою м. Чернівці, вул. Зоряна, 27 у період з 22 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року підлягає задоволенню.
Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.
Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (пункт 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06 вересня 2005 року).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15 травня 2008 року зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв'язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акту в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.
Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Отже, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлені до стягнення безпідставно збережені кошти за користування спірною земельною ділянкою за період з 22 січня 2025 року до 21 лютого 2025 року у сумі 10746,68 грн, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовною заявою до суду сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №628 від 14 травня 2025 року.
Відшкодування витрат, пов'язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Чернівецької міської ради до Фізичної особи-підприємця Чорней Марії Миколаївни про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 10746,68 грн - задовольнити у повному обсязі.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чорней Марії Миколаївни ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, Центральна площа, буд. 1, код 36068147) суму безпідставно збережених коштів за період з 22 січня 2025 року по 21 лютого 2025 року в сумі 10746,68 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 3028,00 грн.
У судовому засіданні 01 жовтня 2025 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 233 ГПК України, повне рішення складено та підписано 09 жовтня 2025 року.
Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Суддя Олександр ТИНОК