65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4069/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С., розглянувши заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» за вх.№2-1573/25 від 06.10.2025 про забезпечення позову у справі №916/4069/25
за позовом: Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 4А, код ЄДРПОУ 14305909)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Кульпієва Валерія Саітовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 168470,42 грн., -
Акціонерне товариство “Райффайзен Банк» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Кульпієва Валерія Саітовича про стягнення 168470,42 грн. заборгованості за заявою про надання кредиту №011/87071/750638 від 10.12.2019.
Разом з позовною заявою до суду від Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» надійшла заява про забезпечення позову за вх.№2-1573/25, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Кульпієву Валерію Саітовичу, в межах ціни позову в сумі 168470,42 грн., а саме на: нежилі приміщення 21, 21а, 21б, 21в, 21г, загальною площею 68,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать Кульпієву Валерію Саітовичу на праві приватної власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу ВТА 154120, ВТА 154121 від 16.10.2012, посвідченого приватним нотаріусом м. Херсона Новіковою Л.В. за реєстраційним №1786; нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу ВТА 702763 від 20.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом м. Херсона Новіковою Л.В. за реєстраційним №592.
В обґрунтування поданої заяви позивач вказує, зокрема, про те, що:
- зважаючи на те, що умови кредитного договору щодо погашення заборгованості позичальником не виконуються, АТ “Райффайзен Банк» має захистити своє порушене право, з метою забезпечення фактичного виконання рішення суду;
- згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 29.09.2025 №965031945 відповідачу - Кульпієву Валерію Саітовичу належить на праві приватної власності нерухоме майно, що вказано вище;
- на час розгляду справи в суді необхідно вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладання арешту на нерухоме майно відповідача; накладення арешту на нерухоме майно стане стимулюванням відповідача щодо виконання боргових зобов'язань перед банком та гарантією виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог;
- заявлений спосіб забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, є адекватним способом запобіганню можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів позивача при виконанні судового рішення у випадку задоволення позовних вимог, та недопущення відчуження цього майна під час розгляду справи (в т.ч. шляхом укладення як реальних, так і фіктивних правочинів), з метою подальшого приховування та унеможливлення його реалізації, в тому числі через органи ДВС, у випадку ухвалення рішення на користь позивача та звернення до відповідних органів із виконавчими документами.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4069/25; розглядати справу №916/4069/25 вирішено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» за вх.№2-1573/25 від 06.10.2025, господарський суд дійшов висновку про її часткове задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до ч.1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 138 ГПК України заява про забезпечення позову подається одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.
За ч.1 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до ч.1 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011).
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).
Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв?язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. У пункті 8.8 постанови від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18).
У постанові Верховного Суду від 21.02.2021 у справі №910/18193/21 міститься висновок, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
У постанові ВП ВС від 21.04.2024 у справі №754/5683/22 зауважено, що ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами; наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 28.08.2019 у справі №910/4491/19.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Так, при вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд враховує, зокрема, висновки Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, які зводяться до того, що: “У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову. При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним. Можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами Відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23238041,19 грн, доцільно було накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів».
Крім цього, в іншій постанові від 06.10.2022 у справі №905/446/22 Верховний Суд звернув увагу на те, що за обставин звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Отже, саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд зазначає, що виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Європейським судом у рішенні від 19.03.1997 у справі “Горнсбі проти Греції» зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду. Водночас, судовий захист, як і діяльність суду, не можуть вважатися дієвими, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. У рішенні Європейського суду з прав людини від 18.05.2004 у справі “Продан проти Молдови» Суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній із сторін. Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Господарський суд вказує, що предметом позову у даній справі є вимога майнового характеру про стягнення з відповідача 168470,42 грн. заборгованості за заявою про надання кредиту №011/87071/750638 від 10.12.2019.
Суд зазначає, що під час розгляду заяви про забезпечення позову питання обґрунтованості та підставності самого позову судом не вирішуються, адже дані обставини є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.
Як вбачається з матеріалів поданої заяви, позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту, в межах суми ціни позову, на приміщення 21, 21а, 21б, 21в, 21г, загальною площею 68,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу ВТА 154120, ВТА 154121 від 16.10.2012, посвідченого приватним нотаріусом м. Херсона Новіковою Л.В. за реєстраційним №1786; нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , що належать ОСОБА_1 на праві приватної власності на нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу ВТА 702763 від 20.03.2009, посвідченого приватним нотаріусом м. Херсона Новіковою Л.В. за реєстраційним №592.
Господарський суд зазначає, що з відомостей з Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належать:
- нежилі приміщення 21, 21а, 21б, 21в, 21г, загальною площею 68,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;
- нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 .
У даній справі позивачем заявлені майнові вимоги до відповідача про стягнення грошових коштів, натомість позивачем у заяві про забезпечення позову не заявлено про накладення арешту на грошові кошти відповідача, натомість заявлено про накладення арешту на індивідуально визначене майно відповідача, яке не є предметом спору.
Разом з тим, оскільки виконання в майбутньому судового рішення у цій справі, у разі задоволення/часткового задоволення позову, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів чи майна, на яке можливо накласти стягнення, суд дійшов висновку, що позивач обґрунтував свої припущення про наявність підстав вважати, що нерухоме майно, які належать відповідачу на момент пред'явлення позову, може бути відчужене відповідачем.
Водночас, з метою забезпечення виконання у майбутньому судового рішення у цій справі позивач у поданій до суду заяві просить суд накласти арешт на індивідуально визначене майно відповідача за вказаним у заяві переліком, в той же час в матеріалах справи відсутні відомості на підтвердження вартості вищевказаного майна відповідача.
Проаналізувавши заяву про вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту, в межах суми ціни позову, на визначені нежитлові приміщення відповідача (нежилі приміщення 21, 21а, 21б, 21в, 21г, загальною площею 68,6 кв.м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 та нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ), господарський суд дійшов висновку, що зазначені заявником обставини дають підстави вважати, що накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно у межах спірної суми забезпечить збалансованість інтересів сторін, оскільки надасть можливість виконати рішення у разі задоволення позову, а виконання в майбутньому судового рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів, тому застосування заходу забезпечення позову, обраного заявником, забезпечить лише тимчасові обмеження та жодним чином не призведе до порушення прав та законних інтересів відповідача.
Разом з тим, господарський суд вбачає наявність підстав для часткового задоволення заяви та накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності відповідачу - Фізичній особі-підприємцю Кульпієву Валерію Саітовичу, на суму в межах ціни позову - 168470,42 грн., без визначення переліку такого майна, вартість якого буде визначатись виконавцем при виконанні цієї ухвали суду для забезпечення вимог позивача саме в сумі ціни позову - 168470,42 грн.
Господарський суд вказує, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах ціни позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Одночасно суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог та не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення порушення справедливого та ефективного захисту порушених прав, при цьому заходи забезпечення позову мають суто процесуальний “забезпечувальний» характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.
Згідно зі ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Враховуючи, що застосування зустрічного забезпечення позову відповідно до ч.1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов'язком суду, господарський суд не вбачає на даний час підстав для застосування зустрічного забезпечення позову, на даний час у суду відсутня інформація з приводу можливих збитків відповідача у зв'язку із вжиттям заходів забезпечення позову. При цьому, господарський суд роз'яснює відповідачу про можливість подання до суду відповідного клопотання, яке підлягає розгляду в порядку та протягом строків, встановлених статтею 141 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 141, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Заяву Акціонерного товариства “Райффайзен Банк» за вх.№2-1573/25 від 06.10.2025 про забезпечення позову у справі №916/4069/25 - задовольнити частково.
2.Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності Фізичній особі-підприємцю Кульпієву Валерію Саітовичу ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на суму в межах ціни позову - 168470,42 грн.
3.В решті заяви - відмовити.
Стягувачем за ухвалою є: Акціонерне товариство “Райффайзен Банк» (01011, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 4А, код ЄДРПОУ 14305909).
Боржником за ухвалою є: Фізична особа-підприємець Кульпієв Валерій Саітович ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ).
Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом та виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
Ухвала може бути пред'явлена до виконання в строк, встановлений Законом України “Про виконавче провадження».
Ухвала набирає законної сили 07.10.2025 та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Південно-західного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Суддя Бездоля Юлія Сергіївна