ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
11.09.2025Справа № 910/3873/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД"
до Приватного підприємства "СОЛО-СВ"
про стягнення 2 495 970, 51 грн
Представники:
від позивача: Цинда Л.Г. (в режимі відеоконференції);
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "СОЛО-СВ" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 495 970, 51 грн, з яких: 1 193 458, 80 грн.- заборгованості за непоставлений товар; 98 975, 33 грн. - 3% річних; 852 227, 68 грн.- пені та 351 308,70 грн.- інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про виготовлення та поставку товару від 21.04.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" - залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
10.04.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 08.05.2025.
22.04.2025 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій позивач просить суд забезпечити проведення судового засідання у справі №910/3873/25, що призначене на 08.05.2025 та всіх наступних судових засідань у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено.
05.05.2025 до суду надійшло клопотання Приватного підприємства "СОЛО-СВ" про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, у зв'язку з пошуком представника для ознайомлення з матеріалами справи та підготовки відзиву на позовну заяву, просить суд відкласти підготовче засідання у справі № 910/3873/25 на іншу дату.
07.05.2025 до суду надійшло клопотання Приватного підприємства "СОЛО-СВ" про відкладення розгляду справи, в якому відповідач, у зв'язку з укладенням договору про надання правничої допомоги лише 07.05.2025 та об'єктивною недостатністю часу для підготовки, просить суд відкласти підготовче засідання у справі № 910/3873/25 на іншу дату.
У підготовчому засіданні 08.05.2025 суд на місці ухвалив відкласти підготовче засідання на 05.06.2025.
20.05.2025 до суду надійшов відзив Приватного підприємства "СОЛО-СВ" на позовну заяву, в якому відповідач, зокрема зазначає, що акт звіряння взаєморозрахунків від 20.06.2022 не встановлює факт заборгованості чи момент її виникнення, оскільки його доказова сила є обмеженою і залежить від підтвердження зазначених у ньому даних первинними документами. Також, відповідач вказує на те, що позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували узгоджені сторонами строки поставки товару за спірними рахунками-фактурами. Крім того, відповідач, у зв'язку з отриманням представником доступу до матеріалів справи 07.05.2025, просить суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву.
У судовому засіданні 05.06.2025 розглянувши заявлене у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, враховуючи характер спірних правовідносин, необхідність дослідження всіх обставин справи, суд поновив Приватному підприємству "СОЛО-СВ" строк подання на відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.06.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/3873/25 призначено на 26.06.2025.
У судовому засіданні 26.06.2025 судом оголошено перерву до 21.08.2025.
14.07.2025 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД", в яких позивач просить суд долучити до матеріалів справи докази сплати коштів ТОВ "АВАНГАРД" та докази поставки товару Приватному підприємству "СОЛО-СВ" станом на 01.09.2021.
Судове засідання призначене на 21.08.2025 не відбулося у зв'язку з повітряною тривогою в місті Києві.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2025 призначено судове засідання на 11.09.2025.
У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, 11.09.2025 до суду надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за відсутності представника відповідача, в якому у зв'язку із зайнятістю представника позивача в іншому судовому процесі, просить суд розглянути дану справу за відсутності представника відповідача.
Приймаючи до уваги, що представник відповідача був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 11.09.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
21.04.2020 між Приватним підприємством "СОЛО-СВ" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" (далі - покупець) укладено договір про виготовлення та поставку товару, умовами якого передбачено, що постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених договором, виготовити покупцю замовлений Товар (бетон, бетонні вироби і конструкції, інший Товар, далі - Товар) по узгодженню Сторін виконати його доставку, а Покупець зобов'язується своєчасно прийняти замовлений Товар, та здійснити його оплату на умовах даного Договору.
Відповідно до п.2.1. договору, ціна, кількість Товару, що підлягає виготовленню та поставці, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами визначається у заявках Покупця, рахунка-фактурах Постачальника та накладних (видаткових накладних, товарно-транспортних, фактичних).
Згідно п. 3 договору, загальна сума цього договору складає загальну суму вартості поставленого Товару, яка зазначена в усіх видаткових накладних на Товар за період дії цього Договору.
Сума Договору збільшується на розмір фактичних транспортних витрат, в разі замовлення транспортування, які оплачує Покупець. У випадку зміни ціни на Товар, що поставляється Постачальником, згідно з цим Договором, відповідно змінюється сума Договору (пп. 3.2. та 3.3. договору).
За умовами п. 5.2. договору, поставка товару здійснюється в денний та/або нічний час на адресу та в строки, що зазначені замовником в письмових замовленнях та погодженні виконавцем.
У п. 5.5. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на об'єкт (и) замовника, адреси та відвантажувальні реквізити яких повідомляюются виконавцю в заявках замовника.
Відповідно до п. 6.1. договору, сторони погодились, що письмові заявки та/або зміни до них надсилаються за 3 (три) робочі дні до дати поставки, факсимільним зв'язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою Виконавця та їх заміною на оригінали до початку завантаження Товару.
Згідно п. 6.2. договору, у виняткових випадках Замовник також може подавати заявку по телефону не пізніше 24 годин до початку поставки, узгодивши з Виконавцем строк та/або графік поставки та надати належним чином оформлений оригінал заявки до початку завантаження Товару.
У випадку, якщо Виконавець не має можливості поставити замовлений Товар в строк, зазначений в письмовій заявці, він повинен повідомити про це Замовника в термін 1 (одного) робочого дня з моменту отримання заявки, зазначивши при цьому той строк, в який поставка буде найкоротшою та можливою (п. 6.4. договору).
Відповідно до п.7.4. договору, оплата здійснюється Замовником на підставі цього Договору та рахунків-фактур, виставлених Виконавцем на вартість товару. При здійсненні розрахунків Замовник зобов'язаний зазначити в платіжному документі номер та дату даного Договору.
Згідно п. 7.5. договору, замовник зобов'язаний оплатити отриманий товар протягом 5-ти (п'яти) банківських днів з моменту його поставки, згідно умов розділу 5 даного Договору.
Пунктом 7.11 договору визначено, що кількість отриманого Товару при розрахунках Сторони визначають кожний місяць на підставі накладних на фактично отриманий Товар, станом на 24-у годину останнього дня місяця, про що Сторони підписують Акт узгодження. Замовник зобов'язаний після надання Виконавцем Акту узгодження, підписати його та поставити печатку і в термін протягом 3-х календарних днів повернути Виконавцю.
Відповідно до п. 8.3. договору, за несвоєчасну поставку партії Товару, згідно замовлення, Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості недопоставленого Товару, за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.
У п. 8.5. договору сторони дійшли згоди щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої частиною 1 ст. 259 Цивільного кодексу України і встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 8 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинне було бути виконане.
Згідно п. 8.6. договору, незалежно від сплати пені та штрафу Сторона, що порушила Договір відшкодовує іншій Стороні завдані збитки.
Договір набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до 31.12.2020, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між Сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору, жодна зі Сторін не повідомила іншу Сторону про свій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 10.1 договору).
Як зазначає позивач, ним на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату товару було перераховано відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 15 156 245, 42 грн, в свою чергу, відповідачем було поставлено позивачу товар на загальну суму 13 962 786, 62 грн, що підтверджується видатковими накладними та актом звірки, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств. Тож не було поставлено товар на суму 1 193 458, 80 грн.
Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідачем оплаченого товару у повному обсязі поставлено не було, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за непоставлений товар у розмірі 1 193 458, 80 грн.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 852 227, 68 грн.- пені за період з 20.06.2022 по 31.12.2023, 98 975, 33 грн. - 3% річних за період з 20.06.2022 по 25.03.2025, та 351 308,70 грн.- інфляційні втрати за період з 01.07.2022 по 28.02.2025.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Головна відмінність договору підряду від договору поставки/купівлі-продажу полягає в тому, що предметом першого є робота підрядника та її матеріалізований результат, а предметом другого - майно, що підлягає передачі у власність покупцю.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору про виготовлення та поставку товару від 21.04.2020, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, з елементами договору підряду та договору поставки.
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Як вбачається з матеріалів справи на підставі виставлених відповідачем рахунків на оплату позивачем було перераховано відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 15 156 245, 42 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями та актом звірки.
В свою чергу, відповідачем на виконання умов договору було поставлено позивачу товар на загальну суму 13 962 786, 62, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними, які підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, а також актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний представниками та скріплений печатками сторін.
Як зазначає позивач, по рахунку №140 від 28 серпня 2021 року на суму 94 396, 80 грн. недопоставлений товар під порядковим номером №12; по рахунку №173 від 05 жовтня 2021 року на суму 322 491,60 грн. недопоставлений товар під порядковим номером №3; по рахунку №176 від 05 жовтня 2021 року на суму 322 491,60 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №2, №3; по рахунку №179 від 05 жовтня 2021 року на суму 322 491,60 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №1, №2, №3; по рахунку №182 від 05 жовтня 2021 року на суму 322 491,60 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №1, №2, №3, №4, №5; по рахунку №211 від 24 листопада 2021 року на суму 253 128,00 грн. недопоставлений товар під порядковим номером №1; по рахунку №214 від 24 листопада 2021 року на суму 253 128,00 грн. недопоставлений товар під порядковим номером №1; по рахунку №216 від 24 листопада 2021 року на суму 253 128,00 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №1, №6; по рахунку №217 від 24 листопада 2021 року на суму 253 128,00 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №1, №2, №3, №6, №8; по рахунку №222 від 02 грудня 2021 року на суму 13 603,20 грн. недопоставлений товар під порядковим номером №1; по рахунку №225 від 02 грудня 2021 року на суму 230 556,00 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №7, №11, №12, №14, №15, №16; по рахунку №226 від 02 грудня 2021 року на суму 230 556,00 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №6, №7, №8, №9, №10, №11, №12, №13, №14, №15, №16, №17; по рахунку №239 від 29 грудня 2021 року на суму 54 348,00 грн. недопоставлений товар під порядковими номерами №1, №2, №3, №6, №7.
Тож, відповідачем не було поставлено товар на суму 1 193 458, 80 грн.
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
За змістом статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Момент виконання обов'язку продавця передати товар визначено статтею 664 Цивільного кодексу України, згідно з якою обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
У розумінні положень частини 2 статі 664 Цивільного кодексу України товар вважається наданим у розпорядження покупця якщо: у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці; покупець поінформований про те, що товар готовий до передання. При цьому, товар повинен бути відповідним чином ідентифікований.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Таким чином, відповідно до частини другої статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 15.10.2013 року по справі № 5011-42/13539-2012|3-30гс13.
Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.
Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов'язання, внаслідок якої припиняється зобов'язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов'язання.
Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Позивач зазначає, що ним було здійснено 100 % попередню оплату товару за договором поставки від 21.04.2020 року та відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 20.06.2022.
Суд зазначає, що вказана дата поставки товару - 20.06.2022 визначена позивачем на підставі акту звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено, що станом на 20.06.2022 заборгованість відповідача складає 1 193 458, 80 грн., проте вказана дата не є погодженою сторонами датою поставки товару.
В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що акт звіряння взаєморозрахунків не є первинним обліковим документом, що фіксує господарську операцію, та не створює самостійних правових наслідків у вигляді виникнення чи безумовного визнання зобов'язань.
Також, відповідач зазначає, що позивачем не надано належних доказів узгодження сторонами конкретних строків поставки для кожної партії Товару, оплаченої за рахунками-фактурами 2021 року. Позивач не надав до матеріалів справи жодних належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про узгодження між ТОВ «АВАНГАРД» та ПП «СОЛО-СВ» конкретних дат або періодів поставки для кожної окремої партії Товару, вартість якої входить до заявленої суми основного боргу за рахунками-фактурами, датованими 2021 роком.
Крім цього, відповідач вказує, що позивачем до суду не надано ані письмових заявок із зазначенням узгоджених дат поставки, ані доказів узгодження графіків поставки в усній формі (наприклад, протоколів узгодження, відповідного листування, що фіксує такі домовленості), ані повідомлень відповідача про зміну строків поставки, які б стосувалися кожної конкретної недопоставленої партії Товару за вищевказаними рахунками 2021 року.
Суд зазначає, що у позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАНГАРД" зазначало, що на виконання умов договору, покупець - ТОВ "АВАНГАРД" замовляв товар по телефону, що передбачено п.6.2. договору, та відповідно постачальник - ПП «СОЛО-СВ» виставляв Рахунки на оплату. Оскільки бетонні вироби мають різну форму та вагу, логістичний відділ формував замовлення за даними параметрами та Постачальник відвантажував Товар у машини по розмірам і вазі, яка не перевищує нормативну. Таким чином, Товар з одного замовлення міг прибувати до Замовника в різних машинах та різних датах.
Проаналізувавши вказані доводи сторін, суд зазначає наступне.
За умовами п. 5.2. договору, поставка товару здійснюється в денний та/або нічний час на адресу та в строки, що зазначені замовником в письмових замовленнях та погоджені виконавцем.
У п. 5.5. договору сторони погодили, що поставка товару здійснюється на об'єкт (и) замовника, адреси та відвантажувальні реквізити яких повідомляються виконавцю в заявках замовника.
Відповідно до п. 6.1. договору, сторони погодились, що письмові заявки та/або зміни до них надсилаються за 3 (три) робочі дні до дати поставки, факсимільним зв'язком з підтвердженням отриманого замовлення уповноваженою особою Виконавця та їх заміною на оригінали до початку завантаження Товару.
Згідно п. 6.2. договору, у виняткових випадках Замовник також може подавати заявку по телефону не пізніше 24 годин до початку поставки, узгодивши з Виконавцем строк та/або графік поставки та надати належним чином оформлений оригінал заявки до початку завантаження Товару.
У випадку, якщо Виконавець не має можливості поставити замовлений Товар в строк, визначений в письмовій заявці, він повинен повідомити про це Замовника в термін 1 (одного) робочого дня з моменту отримання заявки, зазначивши при цьому той строк, в який поставка буде найкоротшою та можливою (п. 6.4. договору).
Тож, за умовами договору поставка товару здійснюється на підставі письмових заявок замовника, в яких зазначається товар, що замовляється, адреси, відвантажувальні реквізити та строки поставки, в свою чергу, виконавець на підставі вказаних письмових заявок позивача здійснює поставку товару.
Проте, у матеріалах справи відсутні відповідні письмові заявки на підставі яких відповідач здійснював поставку товару та з яких можливо встановити строки поставки.
В той же, суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що за умовами договору можливе замовлення товару в телефонному режимі, однак суд звертає увагу позивача на пункт 6.2. договору, на який позивач також посилається у позовній заяві та в якому чітко зазначено, що у виняткових випадках Замовник також може подавати заявку по телефону не пізніше 24 годин до початку поставки, узгодивши з Виконавцем строк та/або графік поставки та надати належним чином оформлений оригінал заявки до початку завантаження Товару.
Тобто, замовлення товару в телефонному режимі не звільняє позивача від обов'язку надати відповідачу письмову заявку на поставку товару.
Разом з тим, суд зазначає, що у даному випадку відповідач своїми конклюдентними діями, а саме шляхом здійснення поставки товару на підставі усних замовлень позивача, що вбачається з наявних у матеріалах справи видаткових накладних на часткову поставку товару підтвердив факт узгодження сторонами поставки товару у такий спосіб, в той час як договором передбачено поставку товару на підставі письмових заявок, а тому суд вважає безпідставними доводи відповідача у цій частині.
Щодо заперечень відповідача проти акту звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено, що станом на 20.06.2022 заборгованість відповідача складає 1 193 458, 80 грн., суд зазначає наступне.
Закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов'язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов'язків (див. частину першу статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу.
Отже, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (див. постанову Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 3-269гс16).
При цьому акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема визнання боржником заборгованості, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20, від 15.09.2022 у справі № 908/2828/19).
Суд зазначає, що у даному випадку, факт наявності передоплати у розмірі 1 193 458, 80 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами, а саме видатковими накладним на поставку товару та платіжними інструкціями на підтвердження сплати коштів позивачем.
При цьому, акт звірки взаємних розрахунків, в якому зазначено, що станом на 20.06.2022 заборгованість відповідача складає 1 193 458, 80 грн. містить підпис уповноваженого представника відповідача, а саме керівника (директора) Приватного підприємства "СОЛО-СВ" Володко О.В. та такий акт скріплений печаткою відповідача, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості у розмірі 1 193 458, 80 грн.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на п. 7.11 договору, в якому сторони погодили, що кількість отриманого Товару при розрахунках Сторони визначають кожний місяць на підставі накладних на фактично отриманий Товар, станом на 24-у годину останнього дня місяця, про що Сторони підписують Акт узгодження. Замовник зобов'язаний після надання Виконавцем Акту узгодження, підписати його та поставити печатку і в термін протягом 3-х календарних днів повернути Виконавцю.
Тобто, підписання між сторонами акту звірки взаємних розрахунків на 24-у годину останнього дня місяця визначено умовами договору.
Звертаючись до суду з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» просить суд стягнути з відповідача різницю між сплаченою сумою попередньої оплати 15 156 245, 42 грн та фактично поставленим позивачем товаром на суму 13 962 786, 62 грн, що становить 1 193 458, 80 грн.
Разом з тим, враховуючи що сторонами в укладеному договорі було погоджено поставку товару на підставі письмових заявок, в яких зазначається товар, що замовляється, адреси, відвантажувальні реквізити та строки поставки, проте позивач здійснював замовлення товару в телефонному режимі, а відповідач, в свою чергу, здійснював поставку на підставі усних замовлень позивача, суд позбавлений можливості встановити строк поставки товару по кожній заявці та, відповідно, встановити момент прострочення поставки товару.
В той же час, з матеріалів справи вбачається факт наявності переплати позивача у сумі 1 193 458, 80 грн., при цьому суд враховує, що такі кошти були перераховані позивачем у період 2021-2022 та станом на дату подання позову (27.03.2025) відповідачем не було поставлено позивачу товар на вказану суму, відповідно відповідач зобов'язаний повернути позивачу вказані кошти. При цьому, у відзиві на позовну заяву, відповідач вказує що сторонами не погоджено строк поставки товару, однак не зазначає коли саме буде здійснена ним поставка товару на вказану суму, як і не надає доказів звернення до позивача з листами щодо можливих строків поставки товару.
Як встановлено ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивачем на адресу відповідача направлявся лист-вимога щодо повернення заборгованості № 24 від 18.02.2025, в якому відповідач просив позивача у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги повернути позивачу кошти у розмірі 1 193 458, 80 грн, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, копією фіскального чеку від 18.02.2025 та накладною АТ «Укрпошта» № 2030100108864. Згідно відстеження пересилання поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором № 2030100108864 отримана відповідачем 26.02.2025.
Таким чином, враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач зобов'язаний був повернути передоплату у розмірі 1 193 458, 80 грн у строк до 05.03.2025, тож, починаючи з 06.03.2025 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В свою чергу, відповідачем не надано до суду належних жодних доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів 1 193 458, 80 грн, а саме різниці між сумою сплачених позивачем коштів та поставленого відповідачем товару. Факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, у зв'язку чим суд вважає заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 1 193 458, 80 грн обґрунтованими, а отже такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 852 227, 68 грн.- пені за період з 20.06.2022 по 31.12.2023.
Відповідно до п. 8.3. договору, за несвоєчасну поставку партії Товару, згідно замовлення, Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості недопоставленого Товару, за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Видами забезпечення виконання зобов'язання за змістом положень частини першої статті 546 ЦК є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток, а частиною другою цієї норми визначено, що договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Отже, сторонами у договорі погоджено, що за несвоєчасну поставку партії Товару, згідно замовлення, Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,5 % від вартості недопоставленого Товару, за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого чинним законодавством.
Тож, сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов'язань за договором, беручи до уваги той факт, що зобов'язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов'язаннями та у даному випадку пеня нараховується позивачем саме на порушення строків поставки товару.
Проте, як було зазначено судом вище, відповідно до умов договору поставка товару здійснюється на підставі письмових заявок, в яких зазначається строк поставки, проте позивач здійснював замовлення товару в телефонному режимі, а відповідач, в свою чергу, здійснював поставку товару на підставі усних замовлень позивача, відтак неможливо встановити строк поставки товару по кожній заявці та, відповідно, встановити момент прострочення поставки товару, як підставу для нарахування пені за прострочення поставки товару, а тому вимога позивача в цій частині не підлягає задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 98 975, 33 грн. - 3% річних за період з 20.06.2022 по 25.03.2025 та 351 308,70 грн.- інфляційні втрати за період з 01.07.2022 по 28.02.2025, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19 Велика Палата Верховного Суду виклала такий висновок: "Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Тобто правовідношення, в якому у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов'язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов'язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3 % річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу.
Слід зазначити, що стаття 625 розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов'язання" книги п'ятої ЦК України та визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання. Приписи розділу І книги п'ятої ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, у тому числі як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги п'ятої ЦК України), так і на недоговірні зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги п'ятої цього Кодексу).
При цьому у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Не є таким винятком із загального правила випадок, коли покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати на підставі частини другої статті 693 ЦК України.
З огляду на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія положень частини другої статі 625 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 у справі № 910/4235/20.
У даному випадку позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних та інфляційних втрат, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.
Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні періоду та відповідно розміру нарахування 3 % річних, оскільки як зазначено судом вище, починаючи з 06.03.2025 відбулось прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання з повернення сплаченої суми попередньої оплати.
За розрахунком суду, обґрунтованою до стягнення є сума 3 % річних у розмірі 1 961, 85 грн, яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання за період з 06.03.2025 по 25.03.2025, нарахована на суму 1 193 458, 80 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Щодо розміру інфляційних втрат, нарахованих позивачем за період з 01.07.2022 по 28.02.2025 у розмірі 351 308,70 грн., суд повторно зазначає, що у даному випадку прострочення виконання грошового зобов'язання відбулося починаючи з 06.03.2025, тож враховуючи визначений позивачем період нарахування інфляційних втрат до 28.02.2025, інфляційні втрати не нараховуються, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Тож, з Приватного підприємства «СОЛО-СВ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» підлягають стягненню 1 193 458, 80 грн - заборгованості за непоставлений товар та 1 961, 85 грн - 3 % річних.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не висвітлюються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом з тим, суд зазначає, що при зверненні до суду з даним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» було сплачено судовий збір у розмірі 37 439, 56 грн, відповідно до платіжних інструкцій №207 від 27.03.2025 та № 183 від 21.03.2025.
За приписами статті 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.) та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 059 800 грн. 00 коп.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп.).
Проте, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Товариством з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» було подано позовну заяву в електронній формі через систему «Електронний суд», відтак позивач не був обмежений у праві при сплаті судового збору застосовувати коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тож, виходячи із заявленого розміру позовних вимог у даній справі, в силу вимог ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивач, з урахуванням коефіцієнту 0,8 мав би сплатити судовий збір в сумі 29 951, 65 грн, однак сплатив в сумі 37 439, 56 грн без застосовування коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, відтак при подачі позову до Господарського суду міста Києва позивачем було переплачено судовий збір в сумі 7 487, 91 грн.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом; повернення заяви або скарги; відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі; залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням); закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Таким чином, приймаючи до уваги положення ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", враховуючи те, що клопотання про повернення зайво сплаченої суми судового збору позивачем не заявлено, повернення судового збору, не здійснюється.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права звернутися до суду з відповідним клопотанням у порядку передбаченому ст. 7 Закону України "Про судовий збір".
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» - задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства «СОЛО-СВ» (вул. Райдужна, буд. 4, м. Київ, 02223, ідентифікаційний код - 37035306) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВАНГАРД» (вул. Слонського Анатолія, буд. 4, м. Умань, Уманський район, Черкаська область, 20300, ідентифікаційний код - 21377944) 1 193 458 (один мільйон сто дев'яносто три тисячі чотириста п'ятдесят вісім) грн 80 коп. - заборгованості за непоставлений товар, 1 961 (одну тисячу дев'ятсот шістдесят одну) грн 85 коп - 3 % річних та 14 345 (чотирнадцять тисяч триста сорок п'ять) грн 05 коп. - судового збору.
3. В іншій частині позову - відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 08.10.2025.
Суддя Щербаков С.О.