ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.10.2025Справа №910/5907/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна»
про стягнення 466 017,55 грн,
Суддя Зеленіна Н.І.
Без виклику представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Вагат- Транс» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» про стягнення заборгованості за договором у загальній сумі 466 017,55 грн, яка складається з 325 000,00 грн - основного боргу, 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період з серпня 2024 року по березень 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 по 30.04.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено свої зобов'язання із здійснення повної оплати за поставлені (продані) залізничні вагони, внаслідок чого має прострочену заборгованість перед позивачем у розмірі 325 000,00 грн (без врахування інфляційних втрат, процентів річних і неустойки).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 відкрито провадження у справі № 910/5907/25, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.
Через систему "Електронний суд" 06.06.2025 від представника відповідача надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити в позові в повному обсязі.
Через систему "Електронний суд" 10.06.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позовні вимоги підтримувались в повному обсязі.
Через систему "Електронний суд" 17.06.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Через систему "Електронний суд" 25.06.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про надання часу на самостійне врегулювання спору.
Через систему "Електронний суд" 02.07.2025 від представника позивача надійшло заперечення на клопотання представника відповідача про самостійне врегулювання спору.
Через систему "Електронний суд" 14.07.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.
Через систему "Електронний суд" 16.07.2025 від представника позивача надійшло заперечення на клопотання представника відповідача про укладення мирової угоди.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вагат- Транс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» був укладений договір купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024, відповідно до п.1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцеві, а покупець прийняти і оплатити залізничні вагони (товар), що були у використанні.
Сторонами також було підписано Специфікацію №1, в якій зазначені:
1) моделі залізничних вагонів: напіввагон 12-132;
2) кількість - 2 шт.;
3) номери залізничних вагонів: 56299381 та 56367741;
4) дати побудови: 31.01.1996 та 27.02.1996;
5) ціна за одиницю: 400 000,00 грн (з ПДВ) і загальна ціна: 800 000,00 грн (з ПДВ) - відповідно до п.2.1 Договору;
6) умови оплати: п.3.1 Договору;
7) умови поставки: FCA (згідно Інкотермс 2010) - станція постачальника.
За умовами п.3.1 Договору оплата за Товар проводиться Покупцем у безготівковій формі шляхом перерахування Покупцем коштів на розрахунковий рахунок Продавця в наступному порядку:
- платіж у розмірі 100 000,00 грн за кожну окрему одиницю, згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від Продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури;
- залишкову вартість Товару згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від Продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання акту огляду вагонів на станції передачі.
Позивачем відповідачу було виставлено рахунок на оплату Товару № 3 від 31.07.2024.
Відповідно до п.4.1 і п.4.2 Договору відвантаження товару відбувається протягом 5 календарних днів з моменту прибуття вагонів на станцію передачі. Датою постачання (датою виконання продавцем узятих на себе зобов'язань по поставці) сторони вважають дату підписання актів прийому-передачі товару. Прийом-передача товару здійснюються повноважними представниками сторін на станції продавця шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі товару.
Позивач передав відповідачу залізничні вагони № 56299381 та № 56367741 на станції Жовква Львівської залізниці, що підтверджується актами приймання-передачі № 1 від 03.09.2024 та № 2 від 03.09.2024.
Відповідач здійснив лише часткову оплату товару, зокрема: 100 000,00 грн - 04.10.2024; 100 000,00 грн - 07.10.2024; 120 000,00 грн - 08.10.2024; 100 000,00 грн - 19.12.2024; 30 000,00 грн - 24.01.2025; 25 000,00 грн - 14.02.2025.
За доводами позивача відповідач свої зобов'язання із здійснення оплати за поставлені (продані) залізничні вагони, що передбачені п.3.1 Договору, у повному обсязі не виконав, внаслідок чого має прострочену заборгованість перед позивачем у розмірі 325 000,00 грн.
Позивач направив відповідачу претензію № 23/12-1 від 23.12.2024, однак відповіді на неї не отримав.
Вказане слугувало підставою звернення до суду з даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.
Як встановлено судом вище, за умовами пункту 3.1 договору залишкова вартість Товару оплачується Покупцем згідно з Специфікаціями на підставі отриманого від Продавця рахунку-фактури, протягом 5 (п'яти) банківських днів з моменту підписання акту огляду вагонів на станції передачі.
Пунктом 4.2 договору визначено, що датою постачання (датою виконання продавцем узятих на себе зобов'язань по поставці) сторони вважають дату підписання актів прийому-передачі товару. Прийом-передача товару здійснюються повноважними представниками сторін на станції продавця шляхом підписання сторонами акта прийому-передачі товару.
Так, матеріали справи містять докази отримання відповідачем рахунку на оплату №3 від 31.07.2024 на загальну суму 800 000 грн, що підтверджується частковими оплатами покупця.
Також матеріали справи містять підписані акти приймання-передачі від 03.09.2024 №1 та від 03.09.2024 №2, в яких зазначено про відсутність претензій за кількістю та якістю.
Отже, договором та Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженою постановою Держарбітражу від 25.04.1966 року № П-7, Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості, затвердженою постановою Держарбітражу від 15.06.1965 року № П-6 (згідно з п.5.1 Договору), відповідачу передані усі необхідні документи, передбачені п.6.4 Договору, зокрема, оригінал рахунку-фактури від 31.07.2024.
Пунктом 14 Інструкції П-7 встановлено, що приймання продукції за якістю і комплектністю проводиться в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними і особливими умовами поставки, іншими обов'язковими для сторін правилами, а також за супровідними документами, що посвідчують якість та комплектність продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т. п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не призупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла і в акті вказується, які документи відсутні. Аналогічні положення містяться у п.12 Інструкції П-6, якою унормовано питання проведення приймання продукції за кількістю.
Місцем складання і підписання Актів приймання-передачі вагонів є станція продавця (постачальника) - станція Жовква Львівської залізниці, як це передбачено п.3 Специфікації.
Враховуючи те, що відповідачем не спростовано жодними доказами факту поставки товару за договором купівлі-продажу залізничних вагонів № 25/07 від 25.07.2024, суд погоджується із доводам позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості з оплати поставленого товару у розмірі 325 000 грн.
Також, позивачем заявлено до стягнення 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період серпня 2024 року - березня 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 року по 30.04.2025 та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 року по 30.04.2025.
Стосовно нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
За розрахунками позивача:
- інфляційні втрати за прострочення грошового зобов'язання за Договором в період серпня 2024 року - березня 2025 року склали 50 348,10 грн;
- 3% річних за прострочення грошового зобов'язання за Договором в період з 08.08.2024 по 30.04.2025 склали 8 931,37 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено правильність обрахунків позивачем річних та інфляційних, враховуючи правильно визначений період прострочення. За результатами перерахунку суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 50 348,10 грн інфляційних та 8 931,37 грн річних.
Перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку пені, суд вставив наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №925/1386/19, приписами частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня, і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Водночас, хоча законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього строку, але такий строк, з урахуванням положень статей 251, 252 Цивільного кодексу України має бути визначений. При цьому перебіг вказаного строку починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок перебігу такого строку не може бути змінений за згодою сторін.
Згідно зі ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
У численних постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду суд зазначав, що умова договору про сплату штрафних санкцій за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, оскільки формулювання "за кожний день прострочення", установлює лише порядок нарахування такої штрафної санкції як пеня, що також дозволяє її відмежувати від неустойки іншого виду, але вказане формулювання жодним чином не визначає період чи строк, за який ця неустойка нараховується. Зазначення в договорі іншого, ніж визначено частиною шостою статті 232 ГК України періоду нарахування штрафних санкцій, може бути здійснено або шляхом відображенням в його умовах конкретного строку нарахування штрафної санкції (на зразок "нараховується протягом року" тощо), або шляхом зазначення додаткових застережень щодо настання певної обставини (на зразок "до повного виконання зобов'язання", "до повної сплати заборгованості", "протягом всього періоду існування прострочення" тощо), які б дозволяли точно встановити момент закінчення строку нарахування неустойки, відмінний від визначеного ГК України.
Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду також зазначила, що такий підхід до застосування частини шостої статті 232 ГК України разом з умовами договору де міститься положення про нарахування штрафних санкцій за кожний день прострочення, відображено й у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/15492/17, від 12.06.2018 у справі № 910/4164/17, від 22.11.2018 у справі № 903/962/17., ухвалі від 23.01.2024р. 911/952/22 і ін..
У постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20 Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначив, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відхилив доводи заявника касаційної скарги про необхідність врахування правової позиції Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 10.09.2020 у справі № 916/1777/19, оскільки дійшов висновку про відсутність підстав для відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19 та уточнив правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України.
З урахуванням положень ст. 251, 252 ЦК України, суд встановив, що п.7.1.1. Договору визначає, що за прострочення платежів, згідно пункту 3.1 виплачується покупцем пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочки.
Отже, п.7.1.1. Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання", тощо.
Умова, передбачена цим пунктом договору ("за кожен день прострочення"), не є такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.
У зв'язку із зазначеним, суд вважає правомірним нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (за кожний місяць) згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України, а відтак заявлений розмір пені у сумі 81 738,08 грн є обґрунтованим та підлягає стягненню з відповідача.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки, матеріали справи не містять доказів оплати відповідачем основного боргу у повному обсязі, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 58 351,20 грн є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростували заявлені позовні вимоги, або свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 129, 231, 233, 237, 238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс» - задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтер Логістік Україна» (код ЄДРПОУ 38346686, 03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника, 5-Б, оф.11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вагат-Транс» (код ЄДРПОУ 37298527, місцезнаходження: 08132, Київська обл., Бучанський р-н, м. Вишневе, вул. Київська, 8) заборгованість за договором у загальній сумі 466 017,55 грн, яка складається з 325 000,00 грн - основного боргу, 50 348,10 грн - інфляційних втрат за період серпня 2024 року - березня 2025 року, 8 931,37 грн - 3% річних за період з 08.08.2024 року по 30.04.2025 року та 81 738,08 грн - пені за період з 08.08.2024 року по 30.04.2025 року, судовий збір в сумі 5 582 (п'ять тисяч п'ятсот вісімдесят дві) грн 27 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
На рішення може бути подано апеляційну скаргу протягом 20 днів з дня підписання повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили у порядку і строки, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Н.І. Зеленіна