номер провадження справи 5/67/25
24.09.2025 Справа № 908/1141/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Проскурякова К.В., при секретарі судового засідання Шельбуховій В.О., розглянув матеріали справи
За позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 )
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" (вул. Патріотична, буд.7-А, м. Запоріжжя, 69001; код ЄДРПОУ 25480811; електронна пошта: vvk.production@gmail.com)
про стягнення 4 266,33 грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Волошин Є.С. (в режимі відеоконференції) - довіреність № б/н від 16.01.2025;
Від відповідача: Балика П.О. (в залі суду) - ордер серії АР № 1152612 від 07.12.2023, посвідчення № ЗП001337 від 29.06.2017;
28.04.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" про стягнення 4 266,33 грн.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2025 справу №908/1141/25 розподілено судді Проскурякову К.В.
Ухвалою суду від 30.04.2025 вказану позовну заяву на підставі п. 8 ч. 3 ст. 162, ст. 174 ГПК України залишено без руху та надано Військовій частині НОМЕР_1 строк для усунення недоліків терміном 10 днів з дня отримання вказаної ухвали шляхом направлення на адреси відповідача та суду письмової інформації щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви, оригінали доказів направлення надати суду у вказаний вище строк.
05.05.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІКС до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1141/25 в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи, присвоєно справі номер провадження - 5/67/25 та вирішено розгляд справи по суті розпочати з 05.06.2025.
Ухвалою від 13.06.2025 розгляд справи 908/1141/25 вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання призначено на 27.06.2025 о/об 10 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, запропоновано позивачу здійснити відповідні процесуальні дії.
Ухвалою суду від 24.06.2025 задоволено заяву Військової частини НОМЕР_1 про забезпечення проведення усіх судових засідань в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та вирішено судові засідання проводити в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 27.06.2025 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів та розгляд справи у підготовчому засіданні відкладено на 18.08.2025 о 12 год. 30 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференцзв'язку з використанням підсистеми "Електронний суд".
Ухвалою від 18.08.2025 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" від 24.06.2025 про витребування доказів відмовлено, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті та перше судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 01.09.2025 о 11 год. 00 хв. з повідомленням (викликом) сторін, яке вирішено проводити в режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 01.09.2025 судом оголошено перерву до 24.09.2025 о 11 год. 30хв.
У судовому засіданні 24.09.2025 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Відповідно до ст. 197 Господарського процесуального кодексу України, судове засідання 24.09.2025 здійснювалось в режимі відеоконференції і фіксувалось з використанням підсистеми «Електронний суд» ЄСІКС.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договором №69/11 від 01.09.2011 щодо зберігання майна за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 в сумі 3 108,14 грн. Також за несвоєчасну оплату Відповідачем вартості наданих Позивачем послуг по зберіганню майна, Позивачем на підставі п. 6.3. договору нараховано пеню за період з 01.11.2023 по 25.02.2025 в сумі 1 159,80 грн. З урахуванням викладеного, посилаючись на ст.ст. 11, 525, 526, 610, 611, 629, 936, 946 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 193 Господарського кодексу України, позивач просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача підтримав доводи викладені у письмовому відзиві на позовні заяву від 21.05.2025 зазначивши, що відповідно до умов договору зберігання № 69/11 від 01.09.2011 обов'язок Замовника щодо оплати послуг зі зберігання майна виникає з настанням двох взаємопов'язаних обставин, а саме: затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання майна; надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг. Відсутність хоч однієї із вказаних обставин виключає обов'язок Замовника по оплаті послуг зі зберігання майна. Затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання майна полягає у підписанні цього акту Виконавцем та Замовником без будь-яких зауважень. На теперішній час підписаних Сторонами Акту виконаних послуг на суму 3 108,14 грн. не має, а відтак, у ТОВ «ВВК» не виникло обов'язку по оплаті вказаної суми. Листом від 22.01.2025 вих. №22/01-2 ТОВ «ВВК» відмовило Військовій частині НОМЕР_1 у підписанні акту виконаних робіт № 11 від 16.01.2025 та оплати рахунку № 11 від 16.01.2025 з тих підстав, що Військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання. При цьому, у вказаному листі ТОВ «ВВК» зазначило, що готове здійснити оплату на користь військової частини НОМЕР_1 за роботи по зберіганню порохових зарядів РСИ - 12К ( НОМЕР_3 ) та РСИ - 12К (Ш-961У) загальною вагою 3009,23 тон (без врахування начебто знищеного майна) відповідно до договору № 69/11 від 01.09.2011 за період з 28.09.2023 по 19.10.2023. У відповіді на претензію від 20.02.2025 № 20/02-1 ТОВ «ВВК», відмовляючи в задоволенні вимог Військової частини НОМЕР_1 , зазначило, що належними доказами відповідного обсягу знищеного майна є первинні бухгалтерські документи. Отже, факт знищення майна повинен бути підтверджений первинними бухгалтерськими документами. Посилання ж Військової частини НОМЕР_1 на наявність таких первинних бухгалтерських документів в матеріалах кримінального провадження № 22022120000000014 від 24.02.2022 є повністю необґрунтованим та безпідставним, оскільки орган досудового розслідування, в провадженні якого перебуває вказане кримінальне провадження, не є стороною господарських відносин за договором № 69/11 від 01.09.2011. На відміну від цього, саме між ТОВ «ВВК» та Військовою частиною НОМЕР_1 існують господарські відносини за договором № 69/11 від 01.09.2011, відповідно, саме Військова частина НОМЕР_1 зобов'язана надати такі первинні бухгалтерські документи. Також у відповіді на претензію від 20.02.2025 № 20/02-1 ТОВ «ВВК» послалося на обставини, що ставлять під сумнів факт знищення Майна. Листом від 07.11.2023 за вих. № 2860 Військова частина НОМЕР_1 направила на адресу ТОВ «ВВК» примірник акту про примусове відчуження або вилучення майна № 2682 від 20.10.20203 та копію Звіту про оцінку майна, що було примусове відчужено: товарів в обороті - порохові заряди РСИ - 12К ( НОМЕР_3 ) у кількості 1307,86 тон та порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У) у кількості 115,39 тон (далі - Звіт). Серед іншого, у вказаному пакеті документів була виявлена копія Наряду на приймання (видавання) військового майна № 735/1/1/23-21724 від 27.09.2023 (далі - Наряд). Відповідно до відомостей, зазначених у вказаному Наряді, він був складений за заявкою АТ «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування», з метою виконання державного контракту № 403/1/22/416 від 27.12.2022 за замовленням вх. № 17775 від 26.09.2023 вих. № 2023-06-09/4075/092 від 26.09.2023. Даним Нарядом передається від В/Ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування» (Вантажоодержувач) заряди порохові РСИ - 12К (Ш-961У) в кількості 2 280 шт. Вказаний Наряд був складений, за день до першого ворожого удару по території військової частини НОМЕР_1 , що начебто відбувся 28.09.2023, при цьому у військовій частині НОМЕР_1 не було у власності будь-якої порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У). Всі наявні порохові заряди РСИ - 12К (Ш-961У), які були на території військової частини НОМЕР_1 , належали ТОВ «ВВК». Таким чином, вказані обставини свідчать про незаконне, всупереч умовам укладеного Договору, вилучення (користування) Військовою частиною НОМЕР_1 майна, що належить ТОВ «ВВК». Щодо розрахунку пені, то відповідач вважає за необхідне до вказаної вимоги застосувати шестимісячний строк нарахування пені згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України та однорічний строк позовної давності відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. На підставі викладеного, відповідач просить суд відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
Позивач підтримав доводи викладені у письмовій відповіді від 27.05.2025 щодо відзиву на позовну заяву пояснивши, що абсолютно ідентична правова позиція ТОВ «ВВК» стосовно необхідності надання первинних бухгалтерських документів мала місце в провадженні за №908/3470/23 щодо розірвання Договору зберігання майна №69/11 від 01.09.2011, та вказані обставини вже були досліджені судами при розгляді зазначеної справи. Крім того ТОВ «ВВК» неодноразово протягом декількох років судових проваджень мало та має можливість ознайомитись з наявними первинними бухгалтерськими документами (складеними військовою частиною НОМЕР_1 ), що належним чином підтверджують знищення майна, що належало ТОВ «ВВК» на праві приватної власності (більше того, військова частина НОМЕР_1 впевнена, що ТОВ «ВВК» вже ознайомилось з вказаними документами в рамках кримінального провадження), однак ТОВ «ВВК» зайняло принципово незрозумілу правову позицію, згідно з якою хоче отримати вказані бухгалтерські документи конкретно від військової частини НОМЕР_1 . Щодо долучення Наряду на приймання (видавання) військового майна №735/1/1/23-21724 від 27.09.2023 до позовної заяви, то військова частина НОМЕР_1 повідомляє, що зазначений наряд був додатком до відповіді на претензію ТОВ «ВВК» від 20.02.2025 №20/02-1, який надіслало ТОВ «ВВК» разом з відповіддю на претензію, а тому військова частина НОМЕР_1 долучила вказану відповідь на претензію у повному обсязі разом з надісланими до неї додатками, а саме нарядом про який зазначає Відповідач. В даному наряді відсутні підписи посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , що дає змогу стверджувати, що військова частина НОМЕР_1 не є виконавцем даного наряду та не має жодного відношення до його створення, а тому стверджувати про незаконне, всупереч умовам укладеного Договору №69/11 вилучення (користування) військовою частиною НОМЕР_1 майна, що належало ТОВ «ВВК та крім того необхідність надання цьому наряду правової оцінки є безпідставним твердженням відповідача. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача також підтримав позицію викладену письмових запереченнях від 02.06.2025 щодо відповіді на відзив зазначивши, що позивач не спростовує ключового аргументу відповідача про те, що обов'язок по оплаті послуг зі зберігання майна виникає лише за умови затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання Майна та надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг (п. 3.2. договору). Позивач лише констатує факт направлення Актів та рахунків, проте жодним чином не доводить їх затвердження відповідачем, що є обов'язковою умовою згідно договору. За відсутності належним чином підписаних обома сторонами Актів виконаних послуг, у відповідача не виникло договірного обов'язку з оплати заявленої суми. Твердження позивача про порушення відповідачем п. п. 2.5.2, 3.1, 3.2, 3.3, 6.3 договору не мають жодного правового підґрунтя без належного документального підтвердження факту виконання зобов'язань саме у встановленому договором порядку - тобто, шляхом спільного затвердження Актів. Крім того, відповідач має право вимагати документи саме від зберігача, який здійснював зберігання майна та, відповідно, зобов'язаний вести належний бухгалтерський облік усіх операцій, включаючи інвентаризацію та списання знищеного майна. Бухгалтерський облік та первинні документи створюються суб'єктом господарювання, а не правоохоронним органом. Наявність документів у кримінальному провадженні не звільняє позивача від обов'язку надати їх безпосередньо відповідачу як стороні договору, аби належним чином підтвердити обсяг знищеного майна та коректність заявленої суми заборгованості. Відповідач вважає, що факт наявності Наряду в матеріалах справи (доданого позивачем до відповіді на претензію ТОВ «ВВК») викликає серйозні сумніви щодо правомірності дій позивача. Наряд на приймання (видавання) військового майна № 735/1/1/23-21724 від 27.09.2023, який був складений за день до першого ворожого удару, є ключовим доказом у справі. Він свідчить про передачу порохових зарядів РСИ - 12К (Ш-961У) в кількості 2 280 шт. від В/Ч НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) на користь АТ «Компанія авіаційного та ракетно-технічного машинобудування» (Вантажоодержувач). Все наявне майно РСИ - 12К (Ш-961У) на території Військової частини НОМЕР_1 , належало ТОВ «ВВК». Намагання позивача відмежуватися від Наряду шляхом твердження про відсутність підписів посадових осіб ВЧ НОМЕР_1 на ньому є неприйнятним. Сама наявність цього документа в матеріалах, поданих позивачем, і його пряме відношення до категорії майна, що є предметом спору, робить його належним та важливим для всебічного з'ясування обставин справи. З огляду на викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі.
Наявні матеріали справи дозволяють розглянути справу по суті.
Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд
З матеріалів справи вбачається, що 01.09.2011 року між Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Виконавець) в особі тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВК» (далі - Замовник, ТОВ «ВВК»), надалі іменовані «Сторони», укладено Договір за №69/11 відповідно до п.1.1. якого у порядку і на умовах, визначених даним договором, Замовник передає, а Виконавець за оплату зобов'язується зберігати порохові заряди (далі - Майно). Передача Виконавцю Майна здійснюється за Актами приймання-передачі (Додаток №1 до договору).
Відповідно до п.п.2.1.5, 2.1.7. п. 2.1. договору Виконавець зобов'язаний: при передачі Майна оформляти акт прийому-передачі кожної вилученої партії; оформляти акт виконаних робіт за поточний місяць з вказівкою кількості Майна Виконавця в останній день місяця.
Згідно з п.п. 2.6.1., 2.6.2. п. 2.6. договору Замовник має право у будь-який час вимагати у Виконавця повернення Майна, яке знаходиться на зберіганні, повністю або частково; контролювати порядок зберігання Майна Виконавцем.
Відповідно до п.3.2. договору Замовник зобов'язується щомісячно сплачувати вартість послуг по зберіганню Майна Виконавцю в 10-денний термін з дня затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання Майна та надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг.
У пункті 3.3. договору передбачено, що Замовник здійснює оплату Виконавцю послуг по зберіганню Майна з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна за цим договором до моменту його повернення (п.4.3. договору).
У розділі 4 договору сторонами визначено порядок передачі Майна:
4.1. Приймання-передача Майна на зберігання проводиться на території Виконавця.
4.2. Майно вважається прийнятим на зберігання згідно з умовами цього договору з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна (Додаток №1 до договору), в якому вказується перелік, кількість Майна і його фактичний стан.
4.3. Майно вважається поверненим Замовнику з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі Майна.
Термін зберігання Майна відповідно до п.5.1 договору - до повного вилучення Майна або надання Замовнику письмового повідомлення про його повернення.
Відповідно до п. 6.2. договору Виконавець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження Майна, викликаних непереборною силою відповідно до діючого законодавства.
Пунктом 6.3. договору передбачено, що Замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату вартості наданих Виконавцем послуг по зберіганню майна передбачених даним договором згідно діючого законодавства у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно перерахованої суми за кожний день простроченого платежу.
Як зазначив позивач сторони виконували покладені на них зобов'язання належним чином. Військова частина НОМЕР_1 - зберігала надане їй відповідно до умов Договору №69/11 Майно, а ТОВ «ВВК» своєчасно здійснював оплату відповідно до умов Договору.
Проте у ТОВ «ВВК» за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 виникла заборгованість у розмірі 3 108,14 грн. з оплати за зберігання майна на умовах цього Договору, та з підстав несвоєчасної оплати вартості наданих послуг по зберіганню майна, позивачем на підставі п.6.3. договору нараховано пеню за період з 01.11.2023 по 25.02.2025 в сумі 1 159,80 грн., у зв'язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення у справі суд виходить з наступного.
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, визначені контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч. 1 ст. 936 ЦК України передбачено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Відповідно до частини 2 статті 946 ЦК України якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
На виконання умов договору №69/11 від 01.09.2011 Замовник передав, а Виконавець прийняв наступне майно: порохові заряди індексу РСИ-12К (Ш961У) у кількості 782,0 тон та порохові заряди індексу РСИ-12К (4АН2) у кількості 3042,0 тон., що підтверджується Актом приймання-передачі майна від 01.09.2011, який підписаний з обох сторін. (Додаток №1)
У Додатку №2 до договору сторони погодили витрати на зберігання майна, що передані на зберігання компенсуються Виконавцю на підставі рішення Міністра Оборони України №274/3/1691 від 05.08.2011 з розрахунку: 10000,00 грн. / 3824,0 тонн = 2,62 грн. Місячна вартість зберігання одної тони порохових зарядів (з ПДВ) становить 2,615 грн.
У Додатку №3 до договору сторони погодили Графік щомісячного вилучення майна ТОВ «ВВК».
Відповідно до Довідки щодо наявності у Військовій частині НОМЕР_1 порохових зарядів, які належать ТОВ «ВВК» станом на 23.04.2020, а саме у наступних обсягах - порохові заряди РСИ-12К ( НОМЕР_3 ) у кількості 2231,61 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш961У) у кількості 771,61 тон (маса нетто), загалом у кількості 3009,22 тон (маса нетто).
Позивач зазначив, що станом на 05.09.2023 військова частина НОМЕР_1 зберігала відповідно до умов Договору №69/11 Майно, що загалом становить 3009,22 тон.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України по справі №908/3470/23 від 19.12.2024 - касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №908/3470/23 скасовано. Рішення Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23, яким розірвано Договір зберігання за №69/11 від 01.09.2011, укладений між військовою частиною НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВК» (69001, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 7-а, код ЄДРПОУ 25480811) - залишено в силі.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України по справі №908/3470/23 від 19.12.2024 встановлено, що «Суд ураховує, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. Проте, під час виконання договору можуть виявлятись обставини, які не могли бути враховані сторонами при укладенні договору, але істотно впливають на інтереси однієї чи обох сторін. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, при яких він буде виконуватися. Інтереси сторін можуть порушуватись будь-якою зміною обставин, що виникають у ході виконання договору, проте, лише істотна зміна обставин визнається підставою для вимоги про зміну чи розірвання договору. Зміна обставин вважається істотною, тільки якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Подібна за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/13557/21.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звертаючись з вимогою про розірвання договору, посилався на істотну зміну обставин, оскільки все майно, що було предметом договору зберігання, вже належить позивачу.
Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" визначає механізм передачі, примусового відчуження або вилучення майна у юридичних та фізичних осіб для потреб держави в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
Згідно зі ст. 1 вказаного Закону примусове відчуження майна - це позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" примусове відчуження або вилучення майна у зв'язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з органом військового управління, визначеним Міністерством оборони України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
Як встановлено судами, згідно з наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України наказано примусово відчужити майно у власність держави, що є предметом зберігання відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, а саме порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 2231,61 тон та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961У) у кількості 777,61 тон.
Тобто в даному наказі наказано примусово відчужити у власність держави все майно, яке зберігалося позивачем відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011.
З метою належного виконання вказаного наказу від 05.09.2023 №324 військовою частиною НОМЕР_1 видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) за №2586 від 15.09.2023 "Про примусове відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану".
В подальшому у зв'язку з нанесенням російською федерацією вогневих уражень по території військової частини, військова частина НОМЕР_1 вносила зміни до наказу командира № НОМЕР_4 , внаслідок чого зменшилась кількість майна, що підлягало примусовому відчуженню.
20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 складено та підписано Акт за №2682 про примусове відчуження або вилучення майна (порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохових зарядів РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто)), який належним чином завірений уповноваженою особою Кіровоградської обласної військової адміністрації. …
Верховний Суд погоджується з господарським судом першої інстанції про те, що у даному випадку зазначені зміни обставин є істотними, оскільки відповідно до умов Договору зберігання військова частина НОМЕР_1 мала обов'язок зберігати майно, що належало ТОВ "ВВК", а ТОВ "ВВК" в свою чергу зобов'язувалось здійснювати відповідну плату за таке зберігання. Проте, у відповідності до вимог чинного законодавства, для забезпечення потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України було примусово відчужено у власність держави майно, що належало ТОВ "ВВК" та було предметом Договору, а тому як наслідок ТОВ "ВВК" не може здійснювати плату за зберігання майна, яке йому вже не належить, а військова частина не має перед ТОВ "ВВК" зобов'язань щодо зберігання відповідного майна.»
Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, розірвання договору №69/11 від 01.09.2011 було обумовлене примусовим відчуженням всього наявного майна, що належало ТОВ «ВВК» на праві приватної власності та було відчужено на користь держави (в особі військової частини НОМЕР_1 ) у відповідності до вимог Закону України «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану».
Як вказав позивач датою останньої оплати Замовником за зберігання Майна відповідно до умов Договору №69/11 є 05.10.2023.
Відповідач проти вказаного не заперечив.
З матеріалів справи вбачається та встановлено у рішенні Господарського суду Запорізької області від 28.02.2024 у справі №908/3470/23, яке постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України по справі №908/3470/23 залишено в силі, що майно примусово відчужено у власність держави - 20.10.2023, що підтверджується Актом №2682 про примусове відчуження або вилучення майна.
Таким чином, за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 у ТОВ «ВВК» виникла заборгованість у розмірі 3 108,14 грн. з оплати за зберігання майна на умовах цього Договору.
Військовою частиною НОМЕР_1 направлено лист до ТОВ «ВВК» за вих. №175 від 16.01.2025, яким повідомлено ТОВ «ВВК» про наявність заборгованості за зберігання майна в сумі 3 108,14 грн. за розірваним договором №69/11 від 01.09.2011 та пропозицію щодо добровільного погашення вказаної заборгованості за реквізитами, що зазначені у рахунку. До вказаного листа додано рахунок №11 від 16.01.2025 та Акт виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн.
На вказаний лист за вих. №175 від 15.01.2025, ТОВ «ВВК» надало відповідь за вих. №22/01-2 від 22.01.2025, у якій зазначено, що оскільки Військовою частиною НОМЕР_1 не надано жодних первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання згідно договору за №69/11 від 01.09.2011, то у ТОВ «ВВК» відсутні підстави для підписання Акту виконаних робіт №11 від 16.01.2025 та оплати рахунку №11 від 16.01.2025. При цьому, у вказаному листі ТОВ «ВВК» зазначило, що готове здійснити оплату на користь військової частини НОМЕР_1 за роботи по зберіганню порохових зарядів РСИ - 12К (4АН2) та РСИ - 12К (Ш-961У) загальною вагою 3009,23 тон відповідно до договору № 69/11 від 01.09.2011 за період з 28.09.2023 по 19.10.2023.
Надалі, військова частина НОМЕР_1 направила до ТОВ «ВВК» претензію за вих. №380 від 06.02.2025 з вимогою щодо погашення заборгованості у розмірі 3108,14 грн., що виникла у результаті неналежного виконання покладеного на Замовника обов'язків згідно умов Договору №69/11. Також вказано, що витребувані Товариством з обмеженою відповідальністю «ВВК» первинні облікові бухгалтерські документи, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання згідно умов Договору за №69/11 наявні в матеріалах кримінального провадження за №22022120000000014 від 24.02.2024 (в якому ТОВ «ВВК» визнано потерпілою стороною в частині знищеного майна). Зазначене підтверджується листом Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області за №61/СВ/2398/нт від 16.10.2024 відповідно до якого Управління Служби безпеки України належним чином підтверджує факт надання військовою частиною НОМЕР_1 всіх витребуваних копій документів, в тому числі первинних бухгалтерських документів, що складалися військовою частиною НОМЕР_1 за фактом вогневих уражень 28.09.2023 та 05.10.2023, та які в свою чергу належним чином підтверджують факт знищення частини порохових зарядів РСИ-12К (4АН2), РСИ-12К (Ш961У).
До вказаного листа додано Рахунок №11 від 03.02.2025 на суму 3 108,14 грн., Акт виконаних робіт №11 від 03.02.2025 на суму 3 108,14 грн., копія листа №3603 від 14.10.2024 від Військової частини НОМЕР_1 до Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, копія відповіді УСБУ в Кіровоградській області №61/СВ/2398/нт від 16.10.2024.
У відповідь на претензію військової частини НОМЕР_1 за вих.№380 від 06.02.2025, ТОВ «ВВК» надіслало лист за вих. №20/02-1 від 20.02.2025, в якому надалі вимагало від військової частини НОМЕР_1 первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували факт знищення частини майна, переданого на зберігання згідно Договору №69/11 від 01.09.2011.
Проте, ТОВ «ВВК» оплату за зберігання майна за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 в сумі 3 108,14 грн. не здійснила.
З огляду на викладене, суд зазначає, що фактично ТОВ «ВВК» не заперечує щодо наявності заборгованості за договором №69/11 від 01.09.2011, що виникла у зв'язку з неналежним виконанням покладеного на нього обов'язку з оплати за зберігання майну у період з 05.10.2023 по 19.10.2023, однак вказує, що така заборгованість буде погашена лише після надсилання військовою частиною НОМЕР_1 до ТОВ «ВВК» первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт знищення частини майна.
Однак, суд вважає такі доводи відповідача є необґрунтованим та безпідставними, оскільки відповідно до пункту 6.1. договору у випадку втрати, псування чи недостачі майна з вини Виконавця, сторони складають двосторонній Акт, в якому вказують обсяг цих втрат та їх причини. Однак, учасниками справи відповідного Акту до матеріалів справи не надано, складання будь-яких інших документів в договорі не передбачено, вимагання відповідачем надання внутрішнього бухгалтерського обліку військової частини є також безпідставним.
Суд також враховує, що листом Служби безпеки України від 16.10.2024 за вих. №61/СВ//2398/нт підтверджено надання у кримінальному провадженні №22022120000000014 від 24.02.2022 документів, що склалися військовою частиною НОМЕР_1 за фактом знищення 28.09.2023 та 05.10.2023 відповідного майна та засобів ураження військової частини НОМЕР_1 , у тому числі порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) і РСИ-12К (Ш-961У).
Також у листі від 14.10.2024 за вих. №3603, який адресовано старшому слідчому в ОВС відділу Управління Служби безпеки України в Кіровоградській області, та долучено до матеріалів цієї справи, військовою частиною НОМЕР_1 були перелічені документи, які були надані у кримінальному провадженні №22022120000000014 на підтвердження нанесення вогневих уражень, що відбулись 28.09.2023 та 05.10.2023 наслідком чого стало знищення відповідного майна та засобів ураження військової частини НОМЕР_1 .
Крім того, посилання відповідача на Наряд на приймання (видавання) військового майна № 735/1/1/23-21724 від 27.09.2023 як на підставу про незаконне, всупереч умовам укладеного Договору, вилучення (користування) Військовою частиною НОМЕР_1 майна, що належить ТОВ «ВВК» судом до уваги не приймається, оскільки інформація викладена у Наряді не відносить до предмету доказування у справі №908/1141/25.
Також суд зазначає, що обставини щодо обсягу знищеного внаслідок вогневих уражень майна, яке відповідачем було передано на зберігання військовій частині НОМЕР_1 на підставі договору №69/11 від 01.09.2011 вже досліджувались судами під час розгляду справи та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України по справі №908/3470/23 від 19.12.2024 було встановлено, що «Вказаним спростовуються висновки апеляційного господарського суду про недоведеність обсягу знищеного внаслідок вогневих уражень майна, оскільки з огляду на викладені вище обставини вбачається, що наказом Командувача сил Логістики Збройних Сил України від 05.09.2023 за №324 наказано примусово відчужити у власність держави все майно, яке зберігалося позивачем відповідно до умов Договору за №69/11 від 01.09.2011, і оскільки за наслідками нанесених російською федерацією ударів за допомогою БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) по території військової частини сума порохових зарядів, що залишилась у військової частини НОМЕР_1 та підлягала примусовому відчуженню після уражень зменшилась, то за актом за №2682 від 20.10.2023 військовою частиною НОМЕР_1 було примусово відчужено майно: порохові заряди РСИ-12К (4АН2) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), тобто все майно яке залишилось після вогневого ураження і зберігалось військовою частиною за вказаним договором на момент складення акта.»
Також судом встановлено, що за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 №2708 «Про внесення змін та доповнень до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023» у зв'язку із подією, що трапилась 28.09.2023 та пов'язана з нанесенням вогневого ураження БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) російською федерацією по території ВЧ НОМЕР_1 внесено зміни до наказу №2586 від 15.09.2023, саме пункт 1 викладено в наступній редакції: здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: порохові заряди РСИ-12К ( НОМЕР_3 ) у кількості 2067,31 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), що фактично знаходяться на території ВЧ НОМЕР_1 .
Крім того, за наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.10.2023 №2712 «Про внесення змін та доповнень до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2586 від 15.09.2023» у зв'язку із подією, що трапилась 05.10.2023 та пов'язана з нанесенням вогневого ураження БПЛА типу Shаhed 131/136 (Герань 2) російською федерацією по території ВЧ НОМЕР_1 внесено зміни до наказу №2586 від 15.09.2023, саме пункт 1 викладено в наступній редакції: здійснити примусове відчуження майна у власність держави для забезпечення потреб оборони та використання в умовах правового режиму воєнного стану, а саме: порохові заряди РСИ-12К ( НОМЕР_3 ) у кількості 1307,86 тон (маса нетто) та порохові заряди РСИ-12К (Ш-961 У) у кількості 115,39 тон (маса нетто), що фактично знаходяться на території ВЧ НОМЕР_1 .
В Акті виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн. вказано, що станом на 20.10.2023 Військовою частиною НОМЕР_1 виконано роботи по зберіганню порохових зарядів інд. РСИ - 12К ( НОМЕР_3 ) та РСИ - 12К (Ш-961У) в період з 28.09.2023 по 04.10.2023 загальною вагою 2182,7 тон на суму 1 307,27 грн. та в період з 05.10.2023 по 19.10.2023 загальною вагою 1423,25 тон на 1 800,87 грн. Всього до перерахування - 3 108,14 грн.
Отже, позивачем здійснено розрахунок за зберігання майна з урахуванням подій, які сталися 28.09.2023 та 05.10.2023 і наявності на території ВЧ НОМЕР_1 порохових зарядів відповідної кількості, яка в загальній сумі збігається з кількістю порохових зарядів вказаних у наказах командира військової частини НОМЕР_1 від 04.10.2023 №2708 та від 05.10.2023 №2712.
Крім того, ухвалою суду від 18.08.2025 у справі №908/1141/25 в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" від 24.06.2025 про витребування доказів, а саме:
а) копії первинних бухгалтерських документів, що підтверджують факт та обсяг знищення порохових зарядів РСИ-12К (4АН2) та РСИ-12К (Ш-961У) внаслідок вогневих уражень 28.09.2023 та 05.10.2023 (зокрема, Акт визначення збитків, Акти комісійної перевірки втраченого майна, Акт службового розслідування, накази тощо);
б) вичерпну відповідь на питання: "Кому належали заряди порохові РСИ - 12К (Ш-961У) в кількості 2 280 шт., які були передані Військовою частиною НОМЕР_1 за Нарядом на приймання (видавання) військового майна № 735/1/1/23-21724 від 27.09.2023? Надати докази, що підтверджують відповідні обставини, зокрема, документ, що підтверджує право власності або право розпорядження Військової частини НОМЕР_1 на вказане майно на момент його передачі за Нарядом, а також копію Наряду на приймання (видавання) військового майна № 735/1/1/23-21724 від 27.09.2023 з усіма додатками та документами, що підтверджують правову підставу його складання та передачі майна.", відмовлено, оскільки в порядку статті 182 ГПК України суд у підготовчому провадженні під час з'ясування предмету доказування у цій справі та інших необхідних дій для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи, проаналізувавши матеріали справи та дослідивши докази надані учасниками справи дійшов висновку, що вказані документи та інформація, які відповідач просить суд витребувати у позивача не стосуються взагалі предмету доказування, оскільки є відповідний Акт виконаних робіт та умовами договору зберігання не передбачено надання будь-яких інших документів на підтвердження надання послуг, та зазначив, що надані документи, які містяться в матеріалах справи є достатніми для розгляду цієї справи.
Таким чином, належним та допустимим доказом надання послуг зі зберігання майна в розумінні ст. 76, 77 ГПК України та відповідно до умов договору є Акт виконаних послуг, який згідно вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції, та є підставою виникнення обов'язку у відповідача щодо здійснення розрахунків за надані послуги.
Доводи відповідача щодо ненадання позивачем первинних документів щодо факту знищення майна суд визнає безпідставними, оскільки достатньою підставою для здійснення оплати за надані послуги зі зберігання майна є саме Акт виконаних послуг та рахунок на оплату.
Крім того, у п.3.2. договору передбачено, що Замовник зобов'язується щомісячно сплачувати вартість послуг по зберіганню Майна Виконавцю в 10-денний термін з дня затвердження сторонами Акту виконаних послуг зі зберігання Майна та надання Виконавцем рахунку на оплату цих послуг.
З огляду на викладене та враховуючи, що твердження відповідача про не підписання Акту виконаних послуг зі зберігання є безпідставними, а також те, що 16.01.2025 Військовою частиною НОМЕР_1 листом за вих. №175 від 16.01.2025 направлено ТОВ «ВВК», рахунок №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 та Акт виконаних робіт №11 від 16.01.2025 на суму 3 108,14 грн., та ТОВ «ВВК» надало відповідь за вих. №22/01-2 від 22.01.2025, у якій відмовився від підписання направленого позивачем Акту, то суд дійшов висновку, що порушення строку оплати за вказаним Актом починається з 23.01.2025.
Однак, Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів сплати заборгованості за договором №69/11 від 01.09.2011 за зберігання майна за період з 05.10.2023 по 19.10.2023 в сумі 3 108,14 грн.
Ураховуючи викладене вище, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 3 108,14 грн. належним чином доведена, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" на користь Військової частини НОМЕР_1 суми основного боргу в розмірі 3 108,14 грн., а тому вказані вимоги позивача є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також, позивачем заявлено до стягнення пеню за період з 01.11.2023 по 25.02.2025 на суму 1 159,80 грн.
Згідно з ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ст. 611 ЦК України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового. Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).
Пунктом 6.3. договору передбачено, що Замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату вартості наданих Виконавцем послуг по зберіганню майна передбачених даним договором згідно діючого законодавства у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно перерахованої суми за кожний день простроченого платежу.
Щодо нарахування суми пені в розмірі 1 159,80 грн. представник відповідача заперечив зазначивши, що позивачем нараховано пеню за період з 01.11.2023 по 25.02.2025, що складає 482 дні, тобто в порушення ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, нарахування пені повинно було бути припинено - 30.04.2024. Крім того, ТОВ «ВВК» наполягає на застосуванні строку позовної давності до вказаних вимог передбаченого у п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, а саме позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Таким чином, оскільки у позовній заяві позивач визначив період нарахування пені з датою закінчення 25.02.2025, то, враховуючи спеціальний строк позовної давності, стягнення пені за Договором можливе за період з 25.02.2024 по 30.04.2024.
Суд перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем та контррозрахунок пені здійсненого відповідачем зазначає, що, як вже було вказано вище, порушення строку оплати за вказаним Актом виконаних робіт №11 від 16.01.2025 починається з 23.01.2025, а отже нарахування пені повинно розраховуватись на наступний день від дня коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з 23.01.2025 та до 25.02.2025 (кінцева дата нарахування пені, яку визначив позивач у позові). При цьому суд зауважує, що позивачем не надано доказів надсилання Акту від 20.10.2023.
На підставі викладеного суд дійшов висновку, що оскільки відповідач порушив строк оплати вартості наданих позивачем послуг по зберіганню майна, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача пені нараховані позивачем на підставі пункту 6.3. договору є обґрунтованими.
Разом з тим, суд здійснивши власний розрахунок суми пені за період з 23.01.2025 по 25.02.2025 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи "Законодавство" зазначає, що сума пені за вказаний період становить 81,32 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Клопотання відповідача про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені не підлягає задоволенню, з огляду на викладені вище обставини, а також з урахуванням положень п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на період дії воєнного стану було зупинено перебіг строків позовної давності за ст.ст. 257 - 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК (чинний в період нарахування пені у цій справі).
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до стаття 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Також у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини в вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на викладене, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Інші доводи сторін у відповідних частинах до уваги судом не приймаються в силу викладеного.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме на відповідача - 2 263,70 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВК" (вул. Патріотична, буд.7-А, м. Запоріжжя, 69001; код ЄДРПОУ 25480811) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) заборгованість за договором зберігання №69/11 від 01.09.2011 в сумі 3 108 (три тисячі сто вісім) грн. 14 коп., пеню в сумі 81 (вісімдесят одна) грн. 32 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 263 (дві тисячі двісті шістдесят три) грн. 70 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 06.10.2025.
Суддя К.В. Проскуряков
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.