вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
"02" жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/985/23
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.
За участю секретаря судового засідання Сінкіна Е.В.
Розглянувши заяву Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд», с. Верхні Ворота Мукачівського району (вх. №02.3.1-02/6190/25 від 07.07.2025 року) з кредиторськими вимогами до боржника на суму 76.590,47 грн.
у справі №907/985/23
За заявою Головного управління ДПС у Закарпатській області, (ідентифікаційний код: 44106694)
до Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Ужгород (ідентифікаційний код: 31179046)
за участі: Структурного підрозділу Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, (ідентифікаційний код 43316386, м. Ужгород)
та Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України як органу, уповноваженого управляти майном підприємства-боржника (03150, м.Київ, Фізкультури, 9).
про банкрутство
за участі сторін: згідно протоколу судового засідання
Головне управління ДПС у Закарпатській області звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Ужгород (ідентифікаційний код: 31179046), у зв'язку з наявністю у нього непогашеної заборгованості.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/985/23 визначено головуючого суддю Ремецькі О.Ф., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2023.
До заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" не додано заяви ініціюючого кредитора щодо кандидатури арбітражного керуючого для виконання повноважень розпорядника майна.
14.11.2023 р. Господарським судом Закарпатської області здійснено запит на автоматизоване визначення кандидатури арбітражного керуючого.
14.11.2023 р. Господарським судом Закарпатської області отримано довідку щодо кандидатури арбітражного керуючого Коновий Олександра Сергійовича, свідоцтво № 1905 від 09.04.2019 на участь у даній справі.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області 22.11.2023 було прийнято заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 06.12.2023 о 16:40 год. Зобов'язано кредитора ГУ ДПС у Закарпатській області подати оригінали документів, доданих до заяви про відкриття провадження (для огляду у судовому засіданні); - Зобов'язано боржника -Дочірнє підприємство "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Ужгород (ідентифікаційний код: 31179046) у строк до 06.12.2023 надати суду належним чином засвідчені копії правоустановчих документів, зокрема статут підприємства, відзив на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство з додатками, складений відповідно до ст. 36 Кодексу України з процедур банкрутства та з урахування п. 6 ст. 39 цього Кодексу. Зобов'язано арбітражного керуючого Коновий Олександра Сергійовича (свідоцтво № 1905 від 09.04.2019) надати до дати судового засідання заяву на участь у даній справі. Викликано для участі у судовому засіданні представників заявника, боржника. Заборонено власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника та Дочірньому підприємству "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Ужгород (ідентифікаційний код: 31179046) приймати рішення про ліквідацію, реорганізацію боржника, а також відчужувати основні засоби.
Ухвалою суду від 12.12.2024 відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, будинок 39 ЄДРПОУ 31179046), визнано грошові вимоги ГУ ДПС у Закарпатській області (ідентифікаційний код: 42353584) до Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" у розмірі 84 253 904,62 грн. Уведено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено розпорядником майна Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (ідентифікаційний код: 31179046) арбітражного керуючого Зайцева Дмитра Сергійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №342 від 04.03.2013, РНОКПП НОМЕР_1 , тел.:НОМЕР_2, адреса: а/с 224, м. Київ, 01135). Встановлено оплату послуг арбітражному керуючому Зайцеву Дмитру Сергійовичу(свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого №342 від 04.03.2013) у розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявника. Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, будинок 39 ЄДРПОУ 31179046) у встановленому законодавством порядку. Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 05 лютого 2025 р. на 14:00 год.
Ухвалою суду від 05.02.2025 відкладено попереднє засідання на 13.03.2025 року.
Ухвалою суду від 13.03.2025 відкладено попереднє засідання на 17.04.2025 року.
Ухвалою суду від 17.04.2025 відкладено попереднє засідання на 22.05.2025 року.
У судовому засіданні 22.05.2025 судове засідання відкладено на 10.07.2025 року.
07.07.2025 року до Господарського суду Закарпатської області надійшла заява Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд», с. Верхні Ворота Мукачівського району (вх. №02.3.1-02/6190/25 від 07.07.2025 року) з кредиторськими вимогами до боржника на суму 76.590,47 грн.
Ухвалою суду від 10.07.2025 прийнято до розгляду заяву кредитора у засіданні суду на 21.08.2025.
10.07.2025 розпорядником майна подано суду повідомлення за результатами розгляду вимог кредитора, яким грошові вимоги кредитора не визнаються у повному обсязі у зв'язку з відсутністю первинних документів та заперечень боржника щодо існування такої заборгованості.
16.07.2025 кредитором подано суду додаткові письмові пояснення по суті наведених ним вимог, якими вважає їх обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. Також просить суд врахувати те, що у позивача наявні оригінали документів, які подані в обгурнтування заявлених вимог.
Ухвалою суду від 21.08.2025 відкладено розгляд заяви на 02.10.2025.
Розглянувши кредиторські вимоги, дослідивши надані докази та врахувавши надані арбітражним керуючим та кредитором пояснення, суд дійшов висновку про визнання грошових вимог Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд» до Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" частково, з огляду на таке.
Згідно із матеріалів справи позивач поставив відповідачу товар (асфальтобетон дрібнозернистий тип Б марка 2) на суму 35000,00 грн, що підтверджується підписаною між сторонами видатковою накладною №АГ-000835 від 07.11.2017.
30.11.2017 сторонами було підписано акт взаємозвірки, яким підтверджено наявність заборгованості по оплаті отриманого товару.
Посилаючись на порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо оплати поставленого товару позивач звернувся до суду з заявою про визнання грошових вимог до боржника на суму 76590,47 грн. На підставі ст.625 ЦК України позивач нарахував за період з 08.11.2017 по 11.12.2024 інфляційні втрати у сумі 34142,50 грн та 3% річних у сумі 7447,97 грн.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У відповідності ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).
Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.
Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору поставки та договору надання у спрощений спосіб шляхом поставки позивачем відповідачу товару (асфальтобетон дрібнозернистий тип Б марка 2) на суму 35000,00 грн та прийняття відповідачем такого товару.
В частині поставки товару правовідносини сторін підпадають під правове регулювання главою 54 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Як підтверджено наявною в матеріалах справи видатковою накладною №АГ-000835 від 07.11.2017, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 35000,00 грн.
Видаткова накладна підписана зі сторони відповідача без зауважень та заперечень.
Договір, відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
У розумінні наведеної норми, підписання покупцем видаткової накладної, яка у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинним документом та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.
Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими ч.1 ст.692 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 28.02.2018 у справі №910/9075/17 вказав таке: "Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України".
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїх постановах від 19.08.2014 у справі №925/1332/13, від 07.10.2014 у справі 904/4451/13, де зазначено, що зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.
Отже, відповідач мав здійснити оплату товару, поставленого за видатковою накладною №АГ-000835 від 07.11.2017 у строк до 08.11.2017.
Ураховуючи наведене, з огляду на приписи ч.1 ст.692 ЦК України строк оплати поставленого відповідачу товару є таким, що настав.
Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З огляду на вище наведене, оскільки невиконане зобов'язання у сумі 35000,00 грн підтверджується матеріалами справи, відповідач факт наявності заборгованості у зазначеній сумі не заперечує, суд визнає обґрунтованими вимоги позивача у частині включення до грошових вимог кредитора суми 35000,00 грн.
Щодо заявлених позивачем позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 34142,50 грн та 3% річних у сумі 7447,97 грн, то суд зазначає таке.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Норми ст. 625 ЦК України спрямовані в першу чергу на те, щоб через неправомірні дії боржника (прострочення) право власності кредитора не було порушене, оскільки внаслідок знецінення національної грошової одиниці купівельна спроможність коштів, які б кредитор міг одержати за належного виконання боржником своїх грошових зобов'язань, буде значно меншою, що має відповідно наслідком зменшення майнового блага кредитора.
Відповідно до ч.ч. 1,4 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.
Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства, зокрема у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Частиною першою статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст.ст. 76-78 ГПК України докази повинні бути належними, допустимими та достовірними.
За змістом ст. ст. 80, 165 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву. У відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема: заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права; перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.5 ст. 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Як вбачається з наявних в справі матеріалах кредитор допустив порушення, визначені ст. 613 ЦК України, та у розумний строк не звернувся до боржника з вимогою про оплату товару, не вчинив інших дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Разом з тим, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду не зазначила про можливість зменшення інфляційних втрат.
Натомість, у постановах Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 917/991/22 від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 викладено правовий висновок щодо неможливості зменшення інфляційних втрат у порядку частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Отже, Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, тоді як підстави та обставини для такого зменшення процентів річних суд повинен встановлювати у кожному конкретному випадку.
За змістом наведених норм суд має право зменшити розмір санкцій, зокрема, з таких підстав: якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин. Такий перелік не є вичерпним, оскільки частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що суд має таке право і за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Під час вирішення судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (ч.3 ст.551 ЦК, ст.233 ГК), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч.3 ст.551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20)).
Визначення конкретного розміру зменшення штрафних санкцій належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України щодо права на зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України визначити конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність боржника тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обставин справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.10.2020 у справі №904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20).
Отже, індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.07.2021 у справі № 916/878/20, категорії "значно" та "надмірно", що використовуються в ст.551 ЦК України та в ст.233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові).
Саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи наявність та розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення (правові висновки Верховного Суду у постановах від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 02.06.2021 у справі №5023/10655/11 (922/2455/20) та ін).
Цієї позиції притримується і Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, зазначивши, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватися та оцінюватися судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
З огляду на вищенаведене, суд вважає за можливе зменшити строк нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних у межах загального строку позовної давності, тобто у три роки до дня відкриття судом провадження у справі, тобто за період з 10.12.2021 по 10.12.2024 на суму 17455,12грн. інфляційних втрат та 3.158.,63грн., у задоволенні решти вимог відмовити.
Відтак, вимоги кредитора у сумі 55613,75 грн., виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство та відповідно можуть вважатися конкурсними. Заява Кредитора подана з порушенням встановленого частиною 1 статті 45 Кодексу України з процедур банкрутства строку, таким чином кредитор на суму визнаних вимог є конкурсним, однак після затвердження вимог та реєстру вимог кредиторів судом, не буде мати право вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Відповідно до статті 1 Кодексу України з питань банкрутства, грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. до грошових зобов'язань належать також зобов'язання щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов'язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов'язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо та які мають бути виражені у грошових одиницях. до складу грошових зобов'язань боржника, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство розмір грошових зобов'язань визначаються на день подання до господарського суду такої заяви.
У ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства встановлено, що кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому:
1) у першу чергу задовольняються:
вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута, грошові компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, інші кошти, належні працівникам у зв'язку з оплачуваною відсутністю на роботі (оплата часу простою не з вини працівника, гарантії на час виконання державних або громадських обов'язків, гарантії і компенсації при службових відрядженнях, гарантії для працівників, які направляються для підвищення кваліфікації, гарантії для донорів, гарантії для працівників, які направляються на обстеження до медичного закладу, соціальні виплати у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності за рахунок коштів підприємства тощо), а також вихідна допомога, належна працівникам у зв'язку з припиненням трудових відносин, та нараховані на ці суми страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, у тому числі відшкодування кредиту, отриманого на ці цілі;
вимоги щодо виплати заборгованості із компенсації збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України;
вимоги кредиторів за договорами страхування;
витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господарському суді;
витрати кредиторів на проведення аудиту, якщо аудит проводився за рішенням господарського суду за рахунок їхніх коштів;
2) у другу чергу задовольняються:
вимоги із зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації у ліквідаційній процедурі відповідних платежів, у тому числі до Фонду соціального страхування України за громадян, які застраховані в цьому фонді, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування України, а також вимоги громадян - довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);
3) у третю чергу задовольняються:
вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);
вимоги центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом;
4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою;
5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного капіталу підприємства;
6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.
Згідно із ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.
За положеннями ч. 2 ст. 47 Кодексу, неустойка (штраф, пеня) враховується в реєстрі вимог кредиторів окремо від основних зобов'язань у шосту чергу.
Відповідно до статті 45 Кодексу України з питань банкрутства, конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Якщо кредитор заявив вимоги після здійснення розрахунків з іншими кредиторами, то сплачені таким кредиторам кошти поверненню не підлягають.
Враховуючи той факт, що подана заява про приєднання в якості кредитора до господарського суду Закарпатської області після закінчення 30 денного терміну з дня публікації оголошення на сайті ВГСУ, а у відповідності ч. 4, 6 ст. 45 Кодексу з процедур банкрутства визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Такі вимоги задовольняються в порядку черговості, встановленої Кодексом з процедур банкрутства. Ці кредитори є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
У відповідності до вимог статті 48 Кодексу учасниками зборів кредиторів боржника з правом вирішального голосу є конкурсні кредитори, визнані господарським судом у попередньому засіданні та внесені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
У зборах кредиторів боржника можуть брати участь із правом дорадчого голосу: кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника; кредитори з вимогами щодо виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю громадян; конкурсні кредитори, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання; представник працівників боржника; уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника; представник органу, уповноваженого управляти державним майном; арбітражний керуючий.
Враховуючи позицію учасників провадження у справі, дослідивши подані докази, суд ухвалив визнати грошові вимоги Воловецького колективного підприємства «Агрошляхбуд».
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Закарпатської області -
1. Визнати кредитором Воловецьке колективне підприємство «Агрошляхбуд» (вул. Верховинська, буд. 559, с. Верхні Ворота, Мукачівський р-н, Закарпатська обл., 89132, код ЄДРПОУ - 03580251) з грошовими вимогами до боржника - Дочірнього підприємства "Закарпатський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Ужгород (ідентифікаційний код: 31179046) на загальну суму 60.458,55 грн. в наступній черговості: 4844,80 грн. - сплаченого судового збору - до 1 черги задоволення; сумі 55.613,75 грн., які підлягають задоволенню у четверту чергу задоволення вимог кредиторів.
У задоволенні решти вимог відмовити.
2. Копію ухвали направити учасникам провадження у справі.
Повний текст ухвали складено 09.10.2025
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України з процедур банкрутства та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.Ф. Ремецькі