вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
02 жовтня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/759/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Ремецькі О.Ф.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
№907/759/25
за позовом Виробничого управління комунального господарства Нововолинської міської ради, м. Нововолинськ, Волинська обл.,
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с. Сторожниця, Ужгородський р-н, Закарпатська обл.,
про стягнення суми 25 872, 87 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Позивач звернувся до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідача про стягнення суми 25 872, 87 грн, в т.ч. 7 748,45 грн. основного боргу, 435,46 грн. інфляційних втрат, 14 102,18 грн. штрафу у розмірі 0,1 % вартості не поставленого товару за кожен день порушення, 3 586,78 грн штрафу у розмірі 7 % загальної вартості договору, посилаючись на порушення відповідачем умов договору Про закупівлю товару №922 від 09.12.2024 р. та положень ст. 530, 629 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Згідно з ч. 3 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України малозначними справами є, зокрема, справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з ч. 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
З огляду на наведене, оскільки справа №907/759/25, не є складною в розумінні норми ч. 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд даної справи у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі (з огляду на заявлені предмет та підстави позову) не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд дійшов висновку про розгляд справи без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.07.2025 р. суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України); встановлено строк для подання позивачем відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Вказана ухвала суду від 10.07.2025 р. була надіслана відповідачу 10.07.2025 р. та як вбачається з довідки про доставку електронного листа доставлена до електронного кабінету 11.07.2025 р.
Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у визначений у відповідності до положень Господарського процесуального кодексу України строк.
Суд вказує про те, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив через канцелярію суду або шляхом його направлення на адресу суду поштовим відправленням, відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими процесуальними правами, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, суд дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178, ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, а неподання відповідачем відзиву на позов не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані позивачем матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та їх заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
09 грудня 2024 року між Виробничим управлінням комунального господарства Нововолинської міської ради (Покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬ НП» ЄДРПОУ 44858321 (Постачальник) через електронну систему закупівель за результатами запиту ціни пропозиції було укладено Договір про закупівлю товару №922 від 09 грудня 2024року (далі- Договір).
За умовами п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар, а Покупець - прийняти та оплатити даний товар згідно умов Договору.
Найменування товару: Дизельне паливо за кодом ДК 021:2015:09130000-9 - Нафта і дистиляти, в кількості 1025,00 л, в асортименті відповідно до видаткової накладної (п. 1.2 Договору).
В порядку та на умовах, визначених цим Договором Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві ДП по талонах (далі іменується Товар), у асортименті та за цінами, що вказуються у видатковій накладній, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар згідно умов Договору (п. 1.3 Договору).
Загальна сума Договору становить 51239,75 грн. (П'ятдесят одна тисяча двісті тридцять дев'ять гривень 75 копійок) грн. 8539,96 коп. з ПДВ (п. 3.1 Договору).
Розрахунки між Сторонами здійснюються в Українській валюті - гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. (п. 4.1Договору).
Постачальник зобов'язується передавати, а Покупець приймати Товар по даному Договору в роздріб по талонах (скретч-картках номіналом 10л, 15л, 20 л) (п. 5.1 Договору).
Поставка товару здійснюється з моменту підписання даного Договору до 20.12.2024 року, протягом не більше 3-х (трьох) календарних днів з моменту подання заявки Покупцем, наданої усно або у письмовій формі або за допомогою факсимільного зв'язку в т.ч. електронною поштою (п. 5.2 Договору).
З моменту надходження оплати і до моменту передачі Товару Покупцеві, Постачальник зобов'язується забезпечувати збереження Товару, що є власністю Покупця (п. 5.3 Договору).
Товар, а саме талони (скретч-картки) приймаються по кількості та якості в момент прийому-передачі Товару, що підтверджується видатковою накладною, та підписами уповноважених осіб з кожної Сторони (п. 5.6 Договору).
Покупець самостійно вивозить паливо-мастильні матеріали власним транспортом з вказаних Постачальником АЗС (п. 5.7 Договору).
На виконання наведених умов Договору, Позивачем було проведено повну оплату обумовленого Товару, згідно видаткової накладної №0004/0002412 від 09.02.12.2024 року на загальну суму 51 239,75 грн. з ПДВ.
В свою чергу Відповідачем було проведено видачу талонів на дизельне паливо у кількості 1025 літрів, за специфікацією до видаткової накладної: специфікація №0004/0002412-С від 09.12.2024 року на 52 скретч - картки.
На виконання умов Договору та користуючись правом на отримання Товару (дизельного палива) Позивачем було проведено заправку власних автомобілів (часткове отоварення скретч-карток на паливо) об'ємом 870 літрів/на загальну суму - 43 491,30 грн.
Проте, в подальшому, в період з 01 по 31 січня 2025 року на АЗС «АИР» ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ВОЛИНЬ-ПАЛИВО", що знаходиться за адресою: м. Нововолинськ, вул. Луцька, 25, уповноваженим представником Позивача (диспетчером Ружкевич Тетяною Андрієвною) при наданні скретч-карт на дизельне паливо для його відвантаження кожного разу у відвантаженні було відмовлено по причині відсутності на АЗС такого виду палива. В усному порядку (по телефону) представник постачальника просив зачекати для врегулювання ним даного питання.
Вказану інформацію, було доведено зазначеним працівником до відома директора ВУКГ НМР в усному порядку та передано в бухгалтерію талони на зберігання, за якими відмовлено у заправленні ДП транспортних засобів підприємства.
З 31.03.2025 року АЗС на якій здійснювався відпуск талонів у місті Нововолинську припинила свою діяльність.
Враховуючи викладене, Відповідачем було відмовлено у відвантаженні залишку Товару - Дизельного палива в період з 01 січня по 01 липня у кількості 155 літрів на загальну суму 7 748 грн, 45 коп. з ПДВ.
З метою досудового врегулювання спору на фактичну адресу зазначену у Договорі були надіслані: Лист-вимога від 24.02.2025 року за №285/01-02/2-25 (копія квитанції про відправлення рекомендованого листа та повідомленням про вручення). З метою швидкого вирішення питання даний лист також було відправлено на електронну пошту Постачальника, зазначену у Договорі. На даний лист 24.02.2025р. було отримано електронну відповідь - роздруківка з електронної пошти ВУКГ НМР додається, у якій просили змінити дані керівника. З виправленими даними керівника було повторно надіслано Лист-вимогу про врегулювання ситуації з пальним від 25.02.2025 року за вих. №332/01-02/2-25 (на електронну пошту постачальника зазначену у Договорі). У відповідь 25.02.2025р. отримано електронний лист, що інформацію передано керівництву і проханням в подальшому звертатись до центрального офісу у Закарпатті.
28.02.2025 року Лист вимога за вих. № 357/01-02/2-25 була надіслана на адресу реєстрації юридичної особи зазначену у Договорі (та копія квитанції про відправлення рекомендованого листа). На даний Лист відповіді від Постачальника не отримано.
03.06.2025 року позивачем надіслано Претензію за вих. № 822/01-02/2-25.
Згідно Договору: п. 7.2. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
П. 7.3. У разі невиконання, несвоєчасного виконання зобов'язань з поставки Товару або поставки Товару не в повному обсязі, заявленому Покупцем, Постачальник сплачує штраф у розмірі 0,1 % вартості непоставленого Товару за кожний день порушення виконання зобов'язань за Договором, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % загальної вартості Товару за Договором.
П. 7.5. Штрафні санкції, зазначені у п. 7.3 та п. 7.4. цього Договору, сплачуються Постачальником протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання відповідної вимоги Покупця.
За доводами позивача, саме на ТОВ «Волинь НП» покладено обов'язок відшкодувати позивачу вартість непоставленого товару в сумі 7 748,45 грн.
Позивач вказує, що правовими наслідками порушеного грошового зобов'язання тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку.
У зв'язку з чим, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення крім суми основного боргу 435,46 грн. інфляційних втрат, 14 102,18 грн. штрафу у розмірі 0,1 % вартості не поставленого товару за кожен день порушення, 3 586,78 грн штрафу у розмірі 7 % загальної вартості договору.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, Суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України визначено форму та зміст позовної заяви та передбачено, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду. Подання позовної заяви є формою реалізації права на позов.
Реалізуючи встановлене статтею 55 Конституції України та статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17).
Предметом спору в даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача суми 25 872, 87 грн, в т.ч. 7 748,45 грн. основного боргу, 435,46 грн. інфляційних втрат, 14 102,18 грн. штрафу у розмірі 0,1 % вартості не поставленого товару за кожен день порушення, 3 586,78 грн штрафу у розмірі 7 % загальної вартості договору.
Судом встановлено, що на виконання наведених умов Договору, Позивачем було проведено повну оплату обумовленого Товару, згідно видаткової накладної №0004/0002412 від 09.02.12.2024 року на загальну суму 51 239,75 грн. з ПДВ.
В свою чергу Відповідачем було проведено видачу талонів на дизельне паливо у кількості 1025 літрів, за специфікацією до видаткової накладної: специфікація №0004/0002412-С від 09.12.2024 року на 52 скретч - картки.
В порядку та на умовах, визначених цим Договором Постачальник зобов'язується передати у власність Покупцеві ДП по талонах (далі іменується Товар), у асортименті та за цінами, що вказуються у видатковій накладній, а Покупець зобов'язується приймати та оплачувати Товар згідно умов Договору (п. 1.3 Договору).
Загальна сума Договору становить 51239,75 грн. (П'ятдесят одна тисяча двісті тридцять дев'ять гривень 75 копійок) грн. 8539,96 коп. з ПДВ (п. 3.1 Договору).
Розрахунки між Сторонами здійснюються в Українській валюті - гривнях в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Постачальника. (п. 4.1Договору).
Постачальник зобов'язується передавати, а Покупець приймати Товар по даному Договору в роздріб по талонах (скретч-картках номіналом 10л, 15л, 20 л) (п. 5.1 Договору).
Поставка товару здійснюється з моменту підписання даного Договору до 20.12.2024 року, протягом не більше 3-х (трьох) календарних днів з моменту подання заявки Покупцем, наданої усно або у письмовій формі або за допомогою факсимільного зв'язку в т.ч. електронною поштою (п. 5.2 Договору).
З моменту надходження оплати і до моменту передачі Товару Покупцеві, Постачальник зобов'язується забезпечувати збереження Товару, що є власністю Покупця (п. 5.3 Договору).
Таким чином, з моменту підписання сторонами видаткової накладної №0004/0002412-С від 09.12.2024 право власності на товар перейшло від відповідача (постачальника) до позивача (покупця, замовника).
Відтак, суд констатує, що зобов'язання між сторонами договору в частині обов'язку відповідача, як постачальника передати у власність позивача, як покупця, замовника визначений договором товар припинилося відповідно до ст. 599 ЦК України його виконанням, проведеним належним чином, відповідно до умов укладеного сторонами договору, а відтак, невідповідними є аргументи позивача про стягнення спірної у цій справі суми як заборгованості за договором поставки.
Позатим, згідно із ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Суд зазначає, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та від 26 червня 2019 року у справі №587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) викладено правову позицію щодо застосування принципу «суд знає закон» згідно з якою зазначено, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо безоплатного користування земельною ділянкою та відшкодування коштів, пов'язаних з її використанням без належного оформлення правовстановлюючих документів на неї.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №761/6144/15-ц (провадження №61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду у зазначених вище судових рішеннях зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Судом встановлено, що договір укладений сторонами є змішаним, оскільки містить положення договору поставки та договору зберігання.
Так, за умовами п. 5.3 Договору з моменту надходження оплати і до моменту передачі Товару Покупцеві, Постачальник зобов'язується забезпечувати збереження Товару, що є власністю Покупця.
З урахуванням наведеного, до застосування у спірних правовідносинах підлягають приписи Глави 66 ЦК України, якими врегульовано правовідносини зі зберігання майна та правові наслідки неповернення майна зі зберігання поклажодавцю.
Як визначено у ч. 3 ст. 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. При цьому, положеннями ч. 1 ст. 294 ГК України, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності.
В силу ч. 4 ст. 294 ГК України до регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Частиною 2 ст. 938 ЦК України визначено, що якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення
Поклажодавець зобов'язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання (ст. 948 ЦК України); зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (ч. 1 ст. 942 ЦК України).
Частиною 1 ст. 949 ЦК України визначено, що зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ч. 1 ст. 953 ЦК України).
За встановленими судом обставинами, договору сторонами визначено порядок повернення товару зі зберігання відповідача на підставі та в обмін на довірчі документи талони, видані відповідачем позивачу, які є товарно-розпорядчим документом на товар, на підставі якого здійснюється видача (повернення) товару за місцем його зберігання (АЗС). Відповідач гарантував позивачу прийом проданих ним талонів у відповідній мережі АЗС і відпуск за ними товару, відповідно до номіналу талонів.
За змістом приписів пункту 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України у разі втрати (нестачі) речі завдані поклажодавцеві збитки відшкодовуються зберігачем у розмірі її вартості.
Суд враховує, що для відшкодування збитків підлягають доведенню такі елементи:
1. Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку дію/бездіяльність, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.
2. Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо).
3. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
4. Вина особи, що завдала шкоду. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
При цьому, визначальним для вирішення спору у справі, що розглядається, є встановлення всієї сукупності елементів складу цивільного правопорушення.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, при цьому зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 530 ЦК України обумовлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін ).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
При цьому, приписи ч. 7 ст. 193 ГК України та ст. 525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що Відповідач отримав на зберігання товар, доказів повернення у повному обсязі товару зі зберігання та/або наявності у ТОВ «Волинь НП» належного позивачу товару на час розгляду справи, суду не надано та матеріали справи не містять.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, про порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо повернення зі зберігання позивачу у визначеному договором порядку (на підставі та в обмін на довірчі документи талони) товару. У зв'язку з наведеним, враховуючи часткове отримання позивачем товару на підставі отриманих від ТОВ «Волинь НП» талонів, на час розгляду справи розмір збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна (п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України) становить 7 748,45 грн.
Враховуючи вказані обставини та те, що відповідач не надав суду доказів у підтвердження факту виконання зобов'язань за договором, як і не надав суду свого контррозрахунку позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для стягнення з відповідача суми 7 748,45 грн збитків позивача, завданих втратою переданого на зберігання відповідачу майна.
Крім стягнення суми 7 748,45 грн, позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення 435,46 грн. інфляційних втрат, 14 102,18 грн. штрафу у розмірі 0,1 % вартості не поставленого товару за кожен день порушення, 3 586,78 грн штрафу у розмірі 7 % загальної вартості договору.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Із системного аналізу статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України слідує, що грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц (провадження № 14-68цс18) та від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Приймаючи до уваги, що підставою для нарахування 3% річних та інфляційних втрат є прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, здійснене позивачем нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму завданих збитків є безпідставним.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 435,46 грн. інфляційних втрат є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Матеріалами справи підтверджено неналежне виконання Відповідачем обов'язку з передачі товару та ним не надано суду жодних доказів у спростування цього.
Згідно Договору: п. 7.2. У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
П. 7.3. У разі невиконання, несвоєчасного виконання зобов'язань з поставки Товару або поставки Товару не в повному обсязі, заявленому Покупцем, Постачальник сплачує штраф у розмірі 0,1 % вартості непоставленого Товару за кожний день порушення виконання зобов'язань за Договором, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % загальної вартості Товару за Договором.
П. 7.5. Штрафні санкції, зазначені у п. 7.3 та п. 7.4. цього Договору, сплачуються Постачальником протягом 5 (п'яти) робочих днів після отримання відповідної вимоги Покупця.
Суд перевіривши розрахунок штрафів, зазначає що він є правильним, а тому зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню у межах заявлених.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Виробничого управління комунального господарства Нововолинської міської ради, м. Нововолинськ, Волинська обл., до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь НП", с. Сторожниця, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., про стягнення суми 25 872, 87 грн. підлягають задоволенню частково в розмірі 25 437,41 грн.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 20, 41, 42, 46, 73-79, 86, 129, 216, 222, 233, 237, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Волинь НП» (89421, с. Сторожниця Ужгородського району Закарпатської області, вул. Молодіжна, буд. 9, код ЄДРПОУ 44858321) на користь Виробничого управління комунального господарства Нововолинської міської ради (45400, Волинська обл., місто Нововолинськ, вулиця Лісна, будинок 8, код ЄДРПОУ 03339331) суму 25 437,41 грн. (двадцять п'ять тисяч чотириста тридцять сім гривень 41 коп.) в т. ч. 7 748,45 грн. збитків, 14 102,18 грн. штрафу у розмірі 0,1 % вартості не поставленого товару за кожен день порушення, 3 586,78 грн штрафу у розмірі 7 % загальної вартості договору, а також суму 2 977,03 грн. (дві тисячі дев'ятсот сімдесят сім гривень 03 коп.) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 08.10.2025
Суддя О.Ф. Ремецькі