пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
07 жовтня 2025 року Справа № 903/479/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМЗАХІД», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛЕНАД ГРУП», м.Луцьк
про стягнення 1 006 165, 46 грн
Суддя Шум М.С.
Секретар судового засідання Сосновська Ю.П.
Представники сторін:
від позивача: Петрушина О.І.
від відповідача: Гураль С.П.
встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю «ХІМЗАХІД» в позовній заяві від 02.05.2025 просить суд стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛЕНАД ГРУП» 1 006 165, 46 грн, з яких 780 039,50 грн. сума основного боргу; 17 224, 98 грн. пені, 13 891, 11 грн. 25% річних, 195 009, 87 грн. штраф 25% згідно п. 6.3 Договору, а також судові витрати у справі в сумі 12 073, 98 судового збору.
Ухвалою суду від 09.09.2025 розгляд справи по суті призначено на 07 жовтня 2025 року на 10:40 год.
18.09.2025 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМЗАХІД» надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арештів на грошові кошти в межах суми 953 599.97 грн., що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛЕНАД ГРУП».
Ухвалою суду від 22.09.2025 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМЗАХІД» про забезпечення позову по справі №903/479/25 призначено до розгляду в судовому засіданні на 07 жовтня 2025 року на 10:30 год.
В судовому засіданні представник позивача заяву про забезпечення позову підтримав та просив задоволити.
Представник відповідачів у судовому засіданні в задоволенні заяви про забезпечення позову просив відмовити та додатково зазначив, що 29.09.2025 Товариством з обмеженою відповідальністю «БЕСТ ЛЕНАД ГРУП» здійснено оплату основної суми боргу в розмірі 600 000,00 грн.
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. ЄСПЛ у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" зазначено, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці ЄСПЛ.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту. Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.10.2018 у справі № 913/257/18).
Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, не здійснює оплату заборгованості, внаслідок чого виникла прострочена заборгованість.
Незастосування заходів забезпечення позову може призвести до істотного ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 03 березня 2023 у справі № 905/448/22 звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
У вказаній постанові Верховний Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що накладення арешту на майно має стосуватися саме майна, яке належить до предмета спору, та посилається на такі підстави.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржників присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
У постанові Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №910/3158/20 міститься висновок, що за змістом п.1 ч.1 ст.137 ГПК, під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15.09.2019 у справі №915/870/18, від 05.09.2019 у справі №911/527/19, від 16.10.2019 у справі №911/1530/19, 21.08.2020 у справі №904/2357/20, від 25.09.2020 у справі №925/77/20, від 20.09.2022 у справі№916/307/22.
Виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.
Також заявник просить взяти до уваги, що метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
У постанові Верховного Суду від 11.12.2023 у справі №904/1934/23 зазначено, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача.
Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.
Забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Близькі за змістом висновки щодо застосування статей 136, 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до статті 137 ГПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) виключено; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) виключено; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 137 ГПК України).
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Отже, у кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
За змістом статті 136 ГПК України обґрунтування щодо необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
При цьому обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Близькі за змістом висновки викладені Верховним Судом, зокрема, у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
За змістом цієї норми під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів.
Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт має стосуватися майна, належного до предмета спору.
Накладення арешту в межах ціни позову на кошти, що належать чи підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб, є одним із визначених законом способів забезпечення позову.
КГС ВС в постанові від 26.11.2020 у справі № 911/949/20 дійшов висновку, що пункт 1 частини першої статті 137 ГПК України визначає два окремі засоби забезпечення позову, а саме накладення арешту на майно та накладення арешту на кошти, які за змістом цієї норми можуть застосовуватися одночасно або незалежно один від одного.
Як встановлено судом предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідачів про стягнення коштів в сумі 1 006 165, 46грн.
Суд під час розгляду заяви про забезпечення позову не розглядає позовні вимоги по суті.
Судом також встановлено та позивачем підтверджено, що після подання позову Відповідачем були здійснені платежі на загальну суму 780 039,50 грн.
Позивач в судовому засіданні просив суд накласти арешт на кошти в розмірі 953 599.97грн.
Зазначені обставини підтверджують, що відповідач не ухиляється від виконання взятих на себе зобов'язань, проте частково здійснює платежі.
Відтак, відсутні обставини які б підтверджували ухилення чи тривале невиконання відповідачами зобов'язань щодо погашення кредиту.
Заява про вжиття заходів забезпечення позову не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, не містить документального обґрунтування, наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Позивачем не додано докази, які підтверджують вчинення відповідачами будь-яких умисних дій, спрямованих на не виконання рішення суду, не зазначено про вчинення відповідачами будь-яких конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання рішення у даній справі. Також не надано жодних доказів, що відповідачі, маючи кошти, їх приховують.
Суд також бере до уваги позицію Верховного суду у cправі №924/1277/20 (924/1226/21) від 09.06.2022 року щодо неможливості забезпечення позову без встановлення фактичних обставин, які б підтвердили вчинення відповідачем дій для ухилення виконання зобов'язання перед позивачем.
Відповідач у справі систематично частинами погашає заборгованість, про що сторони підтвердили в судовому засіданні, обґрунтувань ухилення відповідача від виконання своїх боргових зобов'язань чи фактичних обставин наявності загрози невиконання чи можливого утруднення виконання рішення суду про стягнення боргу,позивачем не наведено.
Згідно зі ст. ст. 73, 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ХІМЗАХІД» про забезпечення позову у справі №903/479/25.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку і строки встановлені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвала суду підписана 07.10.2025
Суддя Микола ШУМ