08.10.2025 року м.Дніпро Справа № 922/4011/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач),
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О..
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Жаворонков П.Є., адвокат
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні
в режимі відеоконференції апеляційну скаргу
Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025р.
(суддя Бажанова Ю.А., м. Дніпро, повний текст рішення складено 27.03.2025р.)
та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025р.
(суддя Бажанова Ю.А., м. Дніпро)
у справі
за позовом Фізичної особи - підприємця Кривич Костянтина Володимировича, м. Кременчук Полтавської області
до Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича, смт. Хорошеве Харківської області Харківського району
про зобов'язання припинити порушення майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг та стягнення збитків, -
1. Короткий зміст позовних вимог.
Фізична особа - підприємець Кривич Костянтин Володимирович звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Фабрис Владислава Миколайовича, в якій просить:
- заборонити Відповідачу використовувати для магазинів/кафетеріїв позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року);
- припинити порушення прав ФОП Кривич Костянтина Володимировича, як власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року, шляхом зобов'язання відповідача ФОП Фабрис Владислав Миколайович демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину/кафетерію " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1;
- стягнути з ФОП Фабрис Владислав Миколайович на користь ФОП Кривич Костянтин Володимирович 43500,00 грн. збитків (упущеної вигоди).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач при здійсненні своєї діяльності використовує позначення, схоже до змішування із зареєстрованою для таких самих послуг торговельною маркою, права на яку належать Позивачу. За використання торговельного знака Позивача - " ІНФОРМАЦІЯ_1 " без правових підстав, останній нарахував Відповідачу збитки за період 28.07.2023 по 12.11.2024 у розмірі 43500,00грн
27.03.2025 від Фізичної особи - підприємця Кривич Костянтина Володимировича до господарського суду надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій він просив стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 гривень та докази на підтвердження цих витрат.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Фізичної особи - підприємця Фабрис Владислава Миколайовича про призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025р. позов задоволено частково. Заборонено Фізичній особі - підприємцю Фабрису Владиславу Миколайовичу використовувати для магазинів/кафетеріїв позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року). Припинити порушення прав Фізичної особи - підприємця Кривича Костянтина Володимировича як власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року, шляхом зобов'язання Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину/кафетерію " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича на користь Фізичної особи - підприємця Кривича Костянтина Володимировича 13 500,00 грн. збитків (упущеної вигоди). Закрито провадження у справі в частині стягнення з Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовичана користь Фізичної особи - підприємця Кривича Костянтина Володимировича 30 000,00 грн. збитків (упущеної вигоди). Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 5 596,58 грн.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025р. у справі №922/4011/24 заяву Фізичної особи - підприємця Кривича Костянтина Володимировича про ухвалення додаткового рішення у справі №922/4011/24 задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича на користь Фізичної особи - підприємця Кривича Костянтина Володимировича витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.. Відмовлено у решті стягнення витрат на правничу допомогу.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги .
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, Фізична особа - підприємець Фабрис Владислав Миколайович, звернувся до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:
- скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.02.2025 у справі №922/4011/24 у частині відмови у задоволенні клопотання відповідача Фізичної особи - підприємця Фабрис Владислава Миколайовича про призначення судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання Відповідача та зупинити провадження по справі на час проведення експертизи;
- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025 у справі № 922/4011/24 у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Позивача відмовити повністю;
- скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025 у справі №922/4011/24 повністю та ухвалити нове додаткове судове рішення, яким у задоволенні заяви Позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовити повністю. Судові витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі покласти на Позивача.
4. Узагальнені доводи апеляційної скарги.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник вказує на те, що судом першої інстанції в порушення норм процесуального права не було призначено експертизу та не отримано висновків, а натомість перебрано на себе невластиві суду функції експерта. За таких обставин суд без достатніх на те підстав встановив недоведені і нічим не підтверджені обставини справи, внаслідок чого ухвалив незаконне рішення, в якому дійшов необґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
На думку Скаржника, знак Відповідача однозначно та беззаперечно відрізняється від знаку Позивача за своїми графічними елементами, він не є тотожним та не співпадає зі знаком, торговельною маркою Позивача, у зв'язку з чим взагалі не можна констатувати факт їх схожості чи однорідності.
Скаржник вказує, що Позивачем не було виконано свого обов'язку доказування та у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження встановлених судом фактів, а при прийнятті рішення по суті справи суд виходив виключно з своїх власних міркувань та фактично ухвалив рішення лише на основі припущень, позаяк, жодного належного доказу, який би підтверджував встановлені судом обставини схожості порівнюваних об'єктів у справі відсутні.
На переконання Апелянта, Позивач та суд помилково вважає, що встановлені в іншій справі обставини є преюдиційними, і безпідставно викладає їх в якості підстав для звернення з позовом до суду та задоволення заявлених позовних вимог, які фактично не підтверджені жодними належними доказами.
Скаржник констатує, що порівнювані знаки є абсолютно двома різними, відмінними між собою знаками, які абсолютно не схожі між собою та відрізняються один від одного за всіма своїми графічними елементами, які, як раз їх візуалізують та не надають можливості третім особам їх ототожнювати чи плутати та не можуть вводити в оману споживачів.
Апелянт звертає увагу, що спірний знак використовується Позивачем для продажу звичайних, розрізнених між собою товарів, які не є товарами його власного виробництва, у зв'язку з чим взагалі не може відбуватися ототожнення проданих ним товарів з його знаком, як і не може відбуватися ідентифікація кожного окремого товару з ним, оскільки кожний з товарів є продуктом виробництва третьої особи, має своє маркування та знаки і марку, що його ідентифікують, - у зв'язку з цим не може бути жодного впливу і взагалі заподіяння будь-якої шкоди діловій репутації Позивача.
Скаржник наголошує, що навіть, якщо б і мало місце певне використання тотожних знаків, найменувань, то слід враховувати принцип територіальності, з огляду на те, що сторони зареєстровані та здійснюють свою діяльність на різній території, внаслідок чого відсутня наявність одних і тих же споживачів, а отже відсутній і факт введення споживачів в оману, їх заплутування або не розрізнення ними двох абсолютно різних знаків, найменувань. До того ж, відсутні жодні докази у виді відгуків чи опитувань, які могли б свідчити про факт ототожнення споживачами, третіми особами двох абсолютно різних знаків.
У даному випадку, на думку Скаржника, взагалі не може мати місця використання зі сторони Відповідача торгової марки, так як Позивач бере до уваги саме вивіску, яка жодним чином не може набути статусу торгової марки з огляду на те, що Відповідачем не надаються певні індивідуальні, особисті послуги, а також не здійснюється продаж товарів індивідуального виробництва.
Також, у скарзі йдеться про те, що Позивачем не доведено, що один з елементів його знаку є індивідуальним, раніше ніким не використаним словом-позначенням, яке у даному випадку є розмовним та загальновживаним, у зв'язку з чим не може бути заборонено його використання третіми особами.
Отже, Скаржник зазначає, що викладені у рішенні мотиви є безпідставними, необґрунтованими і такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
Щодо додаткового рішення Апелянт зазначив, що з огляду на відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для покладення витрат на правничу допомогу понесених Позивачем, на Відповідача.
Крім того, Апелянт вважає безпідставним та необґрунтованим стягнутий на користь позивача розмір витрат на правову допомогу, який є завищеним та у його стягненні має бути відмовлено, оскільки з приводу подібних спірних правовідносин за позовною заявою позивача за участю інших відповідачів, у тому числі відповідача в даній справі, вже розглядалися судова справа, представник позивача був обізнаний з нею та характером і змістом спірних правовідносин, а тому дії останнього щодо участі у даній справі були формальними, які не потребували додаткового аналізу судової практику, норм права та змісту спірних правовідносин, внаслідок чого заяви по справі могли бути виготовлені в найкоротші строки без детального аналізу суті спору, який і так був відомим для сторони Позивача в межах іншої справи.
Крім того, разом з апеляційною скаргою, Апелянтом подано клопотання, в якому заявник просить суд призначити у справі судову експертизу об'єктів інтелектуальної власності, на вирішення якої поставити питання, наведені у клопотанні. Проведення експертизи доручити експертам Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса» Міністерства юстиції України (вул. Залютинська, 8, м. Харків, Україна, 61177).
Висновки та обґрунтування суду щодо клопотання Відповідача про призначення судової експертизи від 10.04.2025, то відповідні висновки суду наведені у розділі 8 цієї постанови.
У письмових поясненнях від 25.04.2025 Відповідач заперечує проти доводів Позивача, викладених у змісті поданого відзиву, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, такими, що спростовуються аргументами і доводами Відповідача (Апелянта), наведеними у змісті апеляційної скарги.
Сторона Відповідача (апелянта) підтримує подану апеляційну скаргу та клопотання про призначення експертизи, просить задовольнити задля забезпечення повного, всебічного та об'єктивного судового розгляду справи та з'ясування її дійсних та фактичних обставин,.
Крім того, Відповідач просить судовий розгляд справи, всі призначені судові засідання, проводити за відсутності його представника.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що у цьому випадку необхідність у застосуванні саме спеціальних знань відсутня, оскільки вирішення порушеного питання належить до компетенції звичайного пересічного споживача відповідних послуг. Щодо тверджень Апелянта про посилання суду першої інстанції на висновок експерта в іншій справі, то такі твердження є надуманими. При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Позивач зауважує, що загальновживані слова - це слова, які розуміють і вживають усі носії мови незалежно від місця проживання, роду занять, освіти та інших факторів. Вони становлять основу лексичного складу української мови та входять у наше повсякденне мовлення. Враховуючи зазначене, позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", ніяк не відноситься до загальновживаних слів. Разом з тим, вивіска - це рекламна експозиція, яка характеризується високою увагою до естетики та підсвідомим впливом, спрямованим на привернення уваги перехожих.
Позивач звертає увагу, що відповідно до свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року Кривич Костянтин Володимирович набув права власності на торговельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » для товарів і послуг.
За твердженнями Позивача, розбіжність в окремих елементах не повинна грати визначальної ролі, оскільки варто враховувати, що споживач, як правило, не має можливості порівняти два знаки, а керується загальними враженнями про знаки, які він сприймав раніше. При цьому в пам'яті залишаються, відмітні елементи знака. У спірних випадках, коли розрізняльні елементи також мають певну схожість, збіг неохороноздатних елементів підсилює схожість порівнюваних позначень в цілому , і тим самим може призвести до сплутування таких позначень споживачами.
На думку Позивача, Відповідач намагається шляхом незаконних дій , без значних зусиль та витрат вийти на ринок, за рахунок раніше зареєстрованої торговельної марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка давно зареєстрована, користується високою популярністю у споживачів.
Також у відзиві йдеться про те, що рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/3742/23, яке набрало законної сили 20.02.2024 вже було заборонено використання торговельної марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" та відповідно рішенням Господарського суду Харківської області у справі № 922/1779/24 стягнуто упущену вигоду. З огляду на зміст апеляційної скарги, всі доводи Апелянта в ній, зводяться лише до суб'єктивних й меркантильних міркувань та припущень, оскільки ним до апеляційної скарги не надано жодного належного та допустимого доказу з обґрунтуванням своїх тверджень.
Крім того Позивач посилається на те, що використовуючи товарний знак без згоди власника, Відповідач позбавляє його права одержати дохід у вигляді ліцензійного платежу, який він міг би отримати, якби його право надавати згоду на використання товарного знаку не було порушено.
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд першої інстанції, здійснивши аналіз ціни, предмета та підстав позову, обраний Позивачем спосіб захисту, категорію та складність справи, обсяг та характер доказів у справі під час розгляду справи, кількість сторін та інших учасників справи, значення для суспільного інтересу, кількість судових засідань та відсутність заперечень Відповідача, дійшов висновку не розподіляти всю суму заявлених витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 922/4011/24 у розмірі 32 000,00 грн. та вважав, що прийнятною сумою за надання адвокатом у цій справі професійної правничої допомоги у суді першої інстанції, яка підлягає стягненню з Відповідача, є 10 000,00 грн.
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.04.2025р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Мороз В.Ф..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 14.04.2025р. витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи/копії матеріалів справи №922/4011/24.
Матеріали справи № 922/4011/24 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.
21.04.2025р. розпорядженням керівника апарату суду відповідно до п. 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025р. №1, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі № 922/4011/24 у зв'язку з тим, що справи у спорах щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності не відносяться до категорії справ, щодо яких визначено спеціалізацію судді Мороза В.Ф.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2025, справу №922/4011/24 передано колегії суддів у складі: головуючий суддя Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 30.07.2025 р..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.04.2025 р. задоволено заяву представника Фізичної особи - підприємця Кривич Костянтина Володимировича та призначено судове засідання 30.07.2025р. та всі наступні судові засідання за його участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, з використанням власних технічних засобів.
29.07.2025 у систему "Діловодство спеціалізованого суду" внесено інформаційну довідку, відповідно до якої та з урахуванням п.2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, у зв'язку з перебуванням судді-члена колегії Чус О.В. у відпустці, розгляд справи в судовому засіданні не відбувся.
Ухвалою суду від 04.08.2025 у зв'язку із усуненням обставин, пов'язаних з неможливістю проведення судового засідання 30.07.2025р., колегія суддів визначила іншу дату проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги - 08.10.2025р.
У судове засідання 08.10.2025 представник Відповідача не з'явився.
Беручи до уваги, що неявка представника Відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за його відсутності.
У судовому засіданні 08.10.2025 була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Відповідно до свідоцтва України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010 року, виданого на підставі рішення Державної служби інтелектуальної власності України, Рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 02 грудня 2015 року про передачу права власності на знак для послуг класу 35, на які зареєстровано знак та виписки з Державного реєстру патентів України на промислові зразки (Продовження строку дії патенту) Кривич Костянтин Володимирович набув права власності на торговельну марку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " для товарів і послуг та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року Кривич Костянтин Володимирович набув права власності на торговельну марку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " для товарів і послуг.
29.05.2019 було продовжено строк дії свідоцтва НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг до 25.08.2029, що підтверджується випискою з Державного реєстру свідоцтв України. Відповідні дані були опубліковані у бюлетені № 12 від 25.06.2019 Міністерства економіки розвитку і торгівлі України.
07.10.2024 Фізична особа - підприємець Кривич Костянтин Володимирович дізнався, що Фізична особа - підприємець Фабрис Владислав Миколайович в своїй господарській діяльності незаконно використовує знак для товарів та послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Використання здійснюється шляхом розміщення вивіски з зображенням знака для товарів та послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 " на фасаді магазину розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
За твердженням Позивача, у магазині за вказаною адресою, ним було придбано товар на суму 95,00 гривень, що підтверджується фіскальним чеком ПН 002614302594 ФН 3001053970 від 07.10.2024 на купівлю "Сигарети Chesterfield Compact Orange, 1" та в якому вказано, що оплата здійснювалась на рахунок Фізичної особи-підприємця Фабриса Владислава Миколайовича, також вказано місце здійснення господарської діяльності кафетерій АДРЕСА_1 .
10.10.2024 Фізична особа - підприємець Кривич Костянтин Володимирович звернувся до Фізичної особи-підприємця Фабриса Владислава Миколайовича з претензією про неправомірне використання торгової марки, в якому вимагав у семиденний строк з моменту одержання цієї претензії здійснити демонтаж вивісок, табличок, написів " ІНФОРМАЦІЯ_1 " тощо.
Претензію було направлено на адресу: АДРЕСА_2 .
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05.12.2023 у справі №922/3742/23 заборонено Фізичній особі-підприємцю Фабрису Владиславу Миколайовичу використовувати для магазинів позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010): ухвалено припинити порушення прав Фізичної особи-підприємця Кривич Костянтина Володимировича, як власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010, шляхом зобов'язання Відповідача - Фізичну особу-підприємця Фабрис Владислава Миколайовича демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Фізична особа-підприємець Фабрис Владислав Миколайович у подальшому змінив вивіску магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на "ІНФОРМАЦІЯ_1".
Між тим, за твердженнями Позивача, позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке використовує у своїй діяльності Відповідач і торгівельна марка " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за свідоцтвом України № НОМЕР_1, є тотожними за двома критеріями, а саме: вони тотожні по звучанню (фонетиці) і мають тотожне смислове навантаження (симетрична тотожність).
Відповідно до п. 17 розд. 8 Правил складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну схожість словесних позначень обумовлюється звуковою (фонетичною), графічною (візуальною) та смисловою (семантичною) схожістю.
Згідно з п. 14 розд. II Правил складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну позначення вважається тотожним із торговельною маркою, якщо воно відтворює без будь-яких змін чи доповнень усі елементи торговельної марки або якщо в цілому відмінність в окремих несуттєвих елементах є настільки незначною, що може бути непомічена пересічним споживачем.
Тому, на думку Позивача, Відповідач при здійсненні своєї діяльності у магазині продовольчих товарів " ІНФОРМАЦІЯ_1 " ( АДРЕСА_1 ), використовує позначення, схоже до ступеня змішування із зареєстрованою для таких самих послуг торгівельною маркою "ІНФОРМАЦІЯ_1" по свідоцтву України НОМЕР_1, права на яку належать Позивачу, з огляду на те, що позначення вважається тотожним з іншим позначенням, якщо воно збігається з ним у всіх елементах; позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати із іншим позначенням, якщо воно асоціюється з ним у цілому, незважаючи на окрему різницю елементів.
Позивач зауважує на завданні шкоди його діловій репутації через незаконне використання Відповідачем позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1" для ідентичних послуг, яке призводить до змішування з діяльністю Позивача і може бути розцінене як використання заслуженої репутації мережі магазинів " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Фізична особа - підприємець Кривич Костянтин Володимирович зазначає, що Фізичній особі-підприємцю Фабрису Владиславу Миколайовичу було достеменно відомо про необхідність укладення з Позивачем ліцензійного договору та виплату йому коштів за використання торговельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 "; використання торговельної марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" здійснено Відповідачем з прямим умислом, з метою уникнення фінансових зобов'язань та ухилення від сплати роялті за використання торговельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Позивач зазначає, що з 2015 року заключає ліцензійні договори, відповідно до яких право використання знака за свідоцтвом України №№ НОМЕР_1, НОМЕР_3 та промислових зразків по патентам України №№ НОМЕР_4, НОМЕР_5 Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійну винагороду у вигляді роялті в розмірі 5000/9000 грн. за квартал (три місяці) використання, у наступному порядку: шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцензіара в сумі 5000,00/9000,00 грн щокварталу, але не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним кварталом.
При цьому використання Відповідачем при здійсненні своєї діяльності у магазині продовольчих товарів/кафетерій за адресою АДРЕСА_1 , позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", є схожим до ступеня змішування із зареєстрованою для таких самих послуг торговельною маркою "ІНФОРМАЦІЯ_1" по свідоцтву України НОМЕР_1 та свідоцтву України НОМЕР_2 без отримання відповідної згоди власника об'єкта інтелектуальної власності на його використання є порушенням його прав інтелектуальної власності, що і є причиною виникнення спору.
За твердженнями Позивача, у випадку підписання договору та надання дозволу на використання у своїй господарській діяльності Відповідача відповідно до пункту 3.1 ліцензійного/ліцензійних договору/договорів починаючи з дати, коли Позивач дізнався про незаконне використання у своїй господарській діяльності позначення для товарів та послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 " - 28.07.2023 по 12.11.2024 щокварталу, але не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійну винагороду у вигляді роялті у розмірі 43 500,00 грн.; розмір роялті визначається за період використання торговельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Викладені обставини слугували підставою для звернення Позивача з позовом у даній справі.
За результатом розгляду позовної зави місцевим господарським судом прийнято оскаржуване рішення про її часткове задоволення, яке обґрунтовано тим, що Позивач є власником на знак для послуг класу 35, на які зареєстровано знак - торгівельну марку " ІНФОРМАЦІЯ_1 ". Оскільки Позивач не надавав Відповідачу у віданні або користуванні якого знаходиться крамниця за адресою АДРЕСА_1 , дозволу на використання знаку для товарів та послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", останній незаконно використовував його за місцем здійснення господарської діяльності, що свідчить про порушення виключного права Позивача щодо використання Торгового знаку (зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг) .
Також суд зазначив, що Відповідач, використовуючи товарний знак без згоди власника - Позивача, позбавив його права одержати дохід у вигляді ліцензійного платежу, який він міг би отримувати, якби його право надавати згоду на використання товарного знаку не було порушено. Таким чином, за звичайних обставин Позивач міг би одержати від Відповідача 43 500,00 грн за період з 28.07.2023 по 12.11.2024 доходу, про що свідчать ліцензійний договір, укладений у споріднених правовідносинах з іншим суб'єктом господарювання.
Разом з тим, частково задовольняючи вимоги Позивача щодо відшкодування збитків, суд врахував, що рішенням Господарського суду Харківської області у справі №922/1779/24 від 23.07.2024 з Фізичної особи-підприємця Фабриса Владислава Миколайовича на користь Фізичної особи-підприємця Кривич Костянтина Володимировича вже стягнуті збитки (упущену вигоду) у розмірі 30 000,00 грн за використання торгівельної марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" у період з 28.07.2023 по 22.05.2024. Отже, оскільки Відповідач використовував торгівельну марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" з 23.05.2024 і по 12.11.2024 (день ухвалення у справі №922/4011/24 рішення), не припинив використання, законною та обґрунтованою є вимога Позивача щодо стягнення збитків у розмірі 13500,00 грн (43 500,00 грн. - 30 000,00 грн.).
Крім того, частково задовольняючи заяву Позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу, суд у додатковому рішенні послався на неспівмірність розміру витрат на правничу допомогу у сумі 32 000,00 грн , з заявленим и позовними вимогами.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного оскарження у даному випадку є рішення суду у частині задоволених позовних вимог та витрат на правничу допомогу, тому відповідно до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише у вказаних частинах.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що у цій справі спір виник у сфері інтелектуальної власності, правове регулювання цих відносин має притаманні лише цій сфері специфіку та особливості.
Правовідносини, які виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням прав на торговельні марки в Україні регулюються Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" , а також нормами Цивільного кодексу України .
Цивільний кодекс України визначає, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом ( ст. 418 ЦК України ).
Ст. 420 ЦК України визначено, що до об'єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать торговельні марки ( знаки для товарів і послуг ).
Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності визначаються цим Кодексом та іншим законом. Використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом ( ст. 426 ЦК України ).
За приписами ст. 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Положеннями ст. 494 ЦК України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ч. 1 ст. 495 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку є, зокрема: право на використання торговельної марки; виключне право дозволяти використання торговельної марки; виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" обсяг правової охорони, що надається, визначається зображенням знаку та переліком товарів і послуг, внесеними до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг. Свідоцтво дає його власнику право використання торговельної марки, а саме: право нанесення її на будь-який товар, для якого її зареєстровано, упаковку, яка містить такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет; право зберігання такого товару із зазначеним нанесенням торговельної марки з метою пропонування його для продажу; право пропонування його для продажу, продажу, імпорту (ввезення) та експорту (вивезення); право застосування знаку під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої його зареєстровано; застосування його в діловій документації чи рекламі та в мережі Інтернет.
За приписами ч.ч. 2, 4, 5 ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" свідоцтво України на знак для товарів і послуг надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом. Використанням торговельної марки визнається, зокрема, нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, а також пропонування його для продажу, продаж. Торговельна марка визнається використаною, якщо її застосовано у формі зареєстрованої торговельної марки, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованої торговельної марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності торговельної марки. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
У ст. 12 Закону України "Про авторське право і суміжні права" передбачено, що суб'єкт авторського права має право використовувати твір будь-яким способом (способами), а також виключне право дозволяти або забороняти використання твору іншими особами. Воно охоплює, зокрема, право здійснювати, дозволяти або забороняти відтворення твору, розповсюдження примірників твору, імпорт примірників твору, здавання в найм або в позичку примірників твору, публічне виконання, публічний показ, публічне демонстрування, публічне сповіщення, інтерактивне надання доступу публіці та інші способи доведення до загального відома публіки.
Отже, основною сферою використання знаку для товарів і послуг є господарська діяльність, оскільки він виконує функцію вирізнення товарів та послуг одного виробника від товарів та послуг іншого виробника, а основною функцією об'єктів авторського права, у свою чергу є естетичне задоволення, адже їх не використовують для позначення відповідних товарів і послуг у господарській діяльності.
Обсяг правової охорони торговельної марки визначається її зображенням та переліком товарів і послуг, наведеними у свідоцтві. Власник відповідного свідоцтва може використовувати його лише для позначення тих класів товарів та послуг, перелік яких наведений у свідоцтві. Свідоцтво дає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати торгівельну марку без його згоди, якщо інше не передбачене Законом, позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати.
Виключне право на використання твору належить до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право). Водночас відповідно до частин 1, 2 статті 13 Цивільного кодексу України особа здійснює цивільні права в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.
Таким чином, якщо особа, яка володіє об'єктом авторського права, маркує таким позначенням відповідні товари і послуги, перелік яких відображений у свідоцтві на знак для товарів і послуг, такі дії розцінюються як посягання на права власника свідоцтва, передбачені ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", у тому числі як вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, і, в свою чергу, є порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника свідоцтва таке порушення має бути припинене, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки. Власник свідоцтва може також вимагати усунення з товару, його упаковки незаконно використаного знаку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати, або знищення виготовлених зображень знаку або позначення, схожого з ним настільки, що їх можна сплутати. Вимагати поновлення порушених прав власника свідоцтва може за його згодою також особа, яка придбала ліцензію.
Частина 2 ст.5 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передбачає, що об'єктом торговельної марки може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, у тому числі імена, літери, цифри, зображувальні елементи, кольори та комбінації кольорів, а також будь-яка комбінація таких позначень.
Загальні підходи до встановлення схожості чи тотожності позначень визначені в Правилах складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну, затверджених наказом Міністерства Економіки України №19889 від 06.08.2024. відповідно до п.14 розд. II яких складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну позначення вважається тотожним із торговельною маркою, якщо воно відтворює без будь-яких змін чи доповнень усі елементи торговельної марки або якщо в цілому відмінність в окремих несуттєвих елементах є настільки незначною, що може бути непомічена пересічним споживачем.
При цьому незначною відмінністю для словесних торговельних марок є різні види стандартних шрифтів, нахил, насиченість кольору, накреслення, розмір, а також відмінність у виконанні заголовними або рядковими літерами.
Позначення, заявлене на реєстрацію у чорному та білому та/або сірому кольорі, не вважається тотожним із торговельною маркою в іншому кольорі, за винятком випадків, коли відмінність у кольорі або відтінках сірого кольору є настільки незначною, що вона може бути непомічена пересічним споживачем.
Пересічним споживачем вважається споживач відповідних товарів і/або послуг, який є достатньо поінформованим, спостережливим та обачним. Ступінь уваги пересічного споживача залежить, зокрема, від його знань і досвіду, характеру відповідних товарів і/або послуг та способу їх придбання (отримання).
За умовами п.п. 15, 16 розд. II Правил складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну позначення вважається схожим настільки, що його можна сплутати з торговельною маркою, якщо воно асоціюється з нею в цілому, незважаючи на окрему різницю елементів. Сплутування позначень відбувається, коли споживач може помилково сприйняти одне позначення за інше. Складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну позначення вважається таким, що асоціюється у споживача з іншим позначенням, якщо наявний усталений зв'язок між цими позначеннями, унаслідок чого споживач може припустити, що товари і/або послуги із такими позначеннями походять з єдиного джерела, тобто належать одній особі або пов'язаним особам (імовірність асоціації).
Відповідно до п. 17 розд.8 Правил складання, подання заявки на торговельну марку, заявки на міжнародну реєстрацію торговельної марки та проведення експертизи заявки на торговельну марку, міжнародної реєстрації торговельної марки з поширенням на Україну схожість словесних позначень обумовлюється звуковою (фонетичною), графічною (візуальною) та смисловою (семантичною) схожістю.
На виникнення звукової схожості словесних позначень впливає наявність у них таких ознак: близькість і збіг звуків, розташування близьких звуків і звукосполучень відносно одних до інших, збіг складів та їхнє розташування, кількість звуків і складів, місце та розташування співпадаючих звукосполучень, близькість складу голосних і приголосних; характер співпадаючих частин позначень; наголос; кількість і послідовність їх складів; спільний ритм та інтонація позначень.
Графічна (візуальна) схожість позначень обумовлюється наявністю таких ознак: загальне зорове враження, вид шрифту, графічне написання з урахуванням характеру букв (друковані чи прописні, заголовні чи рядкові), стилізоване виконання словесних елементів і ступінь стилізації, розташування літер відносно одна до одної, алфавіт, літерами якого написане слово, колір чи комбінація кольорів. Під час визначення графічної схожості до уваги не беруться такі ознаки як різні види стандартних шрифтів, різний розмір та накреслення літер, насиченість кольору, нахил, виконання позначень заголовними або рядковими літерами.
Смислова (семантична) схожість позначень обумовлюється наявністю таких ознак: подібність закладених у позначеннях понять та ідей, збіг змісту позначень різними мовами; збіг одного з елементів позначень, на який падає логічний наголос і який має самостійне значення, що є основою закладеної в позначенні ідеї.
Якщо одне з порівнюваних позначень або жодне з них не має смислового значення, порівняння за смисловими (семантичними) ознаками неможливе та не впливає на оцінку схожості позначень.
Стаття 495 Цивільного кодексу України також відносить до майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку право на використання торговельної марки, виключне право дозволяти використання торговельної марки і виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання.
Відповідно до ч. 3 ст. 426 Цивільного кодексу України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Статтею 431 Цивільного кодексу України передбачено, що порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.
Щодо досліджуваної справи, то як зазначено вище, Позивач є власником на знак для послуг класу 35, на які зареєстровано знак - торгівельну марку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " відповідно до свідоцтва України НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг. Ця обставина підтверджується рішенням Державної служби інтелектуальної власності України від 02.12.2015 про опублікування в офіційному бюлетені Промислова власність та внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг відомості про передачу права власності на знак, відповідно до якого, право власності на знак для послуг класу 35, на які зареєстровано знак, свідоцтво України НОМЕР_1 передається Кривичу К.В. Відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року Кривич Костянтин Володимирович набув права власності на торговельну марку " ІНФОРМАЦІЯ_1 " для товарів і послуг.
Разом з тим, Господарський суд Харківської області у рішенні від 05.12.2023 у справі №922/3742/23 дійшов до висновку, що дії Відповідача щодо використання у своїй діяльності позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 " схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за свідоцтвом на знак для товарів і послуг НОМЕР_1 від 11.10.2010 та свідоцтва на торгівельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року, власником якого є Позивач та ухвалив припинити порушення прав Фізичної особи-підприємця Кривич Костянтина Володимировича, як власника вказаного вище свідоцтва шляхом зобов'язання Фізичну особу-підприємця Фабрис Владислава Миколайовича демонтувати вивіски і рекламні матеріали магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Фізична особа-підприємець Фабрис Владислав Миколайович змінив вивіску магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 на "ІНФОРМАЦІЯ_1", з заміною 3 (третьої) букви "О" на значок "@". Позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке використовує у своїй діяльності Відповідач (яке є предметом розгляду у цій справі), має синій та жовтий кольори, повністю ідентичний кольором у вивісці ІНФОРМАЦІЯ_1", яке використовував у своїй діяльності відповідач (яке було предметом розгляду у справі №922/3742/23).
Доказів на підтвердження своїх заперечень щодо наданих Позивачем фотографій фасаду магазину, Відповідачем не надано.
При цьому Фізична особа - підприємець Фабрис Владислав Миколайович здійснює господарську діяльність у сфері: надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., інших видів роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., рекламні агентства, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Фізична особа - підприємець Кривич Костянтин Володимирович здійснює господарську діяльність у сфері: монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціонування, інші будівельно-монтажні роботи, надання інших допоміжних комерційних послуг, н.в.і.у., надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у., надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації, дослідження кон'юнктури ринку та виявлення громадської думки, рекламні агентства, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, надання в оренду вантажних автомобілів, вантажний автомобільний транспорт, надання в оренду інших машин, устатковання та товарів, н.в.і.у.
Отже, як правильно встановлено місцевим господарським судом, Відповідачем використано у своїй діяльності позначення "ІНФОРМАЦІЯ_1", яке схоже до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за свідоцтвом на знак для товарів і послуг НОМЕР_1 від 11.10.2010 та свідоцтва на торгівельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року, власником якого є Позивач.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" будь-яке посягання на права власника свідоцтва, передбачені статтею 16 цього Закону, в тому числі вчинення без згоди власника свідоцтва дій, що потребують його згоди, та готування до вчинення таких дій, вважається порушенням прав власника свідоцтва, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Відповідачем, у даному випадку, не доведена наявність у нього свідоцтва або права використання щодо торгівельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 ".
Крім того, відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За приписами ст. 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом, зокрема позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою; або позначення, схоже із зареєстрованою торговельною маркою, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання ці позначення можна сплутати, зокрема, якщо може виникнути асоціація такого позначення з торговельною маркою.
Частиною 2 ст.20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг" зокрема визначено, що на вимогу власника свідоцтва таке порушення повинно бути припинено.
З аналізу вищевикладених норм та наявних у матеріалах справи документів вбачається, що власник свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку), яким є Позивач, має виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстровану торговельну марку, тому, відсутність у Відповідача відповідного дозволу на використання знаку, свідчить про обґрунтованість вимог Позивача про заборону Фізичній особі-підприємцю Фабрису В.М. використовувати для магазинів/кафетеріїв позначення " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке, як встановлено вище судом, є схожим до ступеня змішування із торгівельною маркою " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року).
Стосовно позовних вимог про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фабриса Владислава Миколайович на користь Фізичної особи-підприємця Кривич Костянтин Володимирович 43500,00 грн. збитків (упущеної вигоди) колегія суддів враховує таке.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17 та від 14.04.2020 р. у справі № 925/1196/18 та у постанові Верховного Суду від 08.07.2019 р. у справі № 922/2507/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб'єктові відповідного права, може наставати за одночасної наявності таких умов: факту протиправної поведінки Відповідача (зокрема, недодержання умов авторського, ліцензійного договорів, використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу правовласника ); шкоди, завданої суб'єктові права інтелектуальної власності; причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду. При цьому доказування наявності перших трьох умов покладається на Позивача. Крім цього, суд застосовує презумпцію вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.
У даному випадку, Позивач з 2015 року заключає ліцензійні договори (а.с. 27-29, том 1), що підтверджується, у тому числі. наданим у справу примірником такого договору, за умовами п.1.1. якого Ліцензіар надає Ліцензіату на строк дії цього Договору і за винагороду - (згідно Податкового кодексу України п. 14.1.225. роялті - будь-який платіж, отриманий як винагорода за використання або за надання права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, а саме на будь-які літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення, передачі (програми) організацій мовлення, інші аудіовізуальні твори, будь-які права, які охороняються патентом, будь-які зареєстровані торговельні марки (знаки на товари і послуги), права інтелектуальноїї власності на дизайн, секретне креслення, модель, формулу, процес, права інтелектуальної власності на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), - що сплачується Ліцензіатом, невиключну ліцензію на право використання (без передачі права продажу або здійснення відчуження Ліцензіатом) знака за свідоцтвами України №№ НОМЕР_1, НОМЕР_3 на знак для товарів і послуг " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", та промислових зразків по патентам України № НОМЕР_4 на промисловий зразок "Комплект рекламно-інформаційних вивісок" та № НОМЕР_5 на промисловий зразок " Рекламноінформаційна вивіска " на всій території України.
1.2. Ліцензіату надається право використовувати знак за свідоцтвами України №№ НОМЕР_1, НОМЕР_3 для позначення таких послуг:
Клас 35 Міжнародної класифікації товарів і послуг (МКТП):
Влаштовування виставок та ярмарків на комерційні або рекламні потреби; демонстрування та рекламування товарів; влаштовування презентацій і дегустацій; розповсюджування зразків; розповсюджування рекламних матеріалів; наймання (орендування) місця на рекламу; сприяння продажі та просуванню товарів, включаючи системи заохочення покупців, у тому числі: влаштовування дисконтних систем, проведення конкурсів, розіграшів, аукціонів та виставок-продажів; рекламування; розміщування в одному місці, на користь іншим особам, асортименту харчових продуктів, алкогольних і безалкогольних напоїв, пива, тютюнових виробів, супутніх товарів для забезпечування покупцям зручного огляду, вибору та придбання цих товарів у закладах оптової та роздрібної торгівлі; допомога покупцям у виборі та придбанні товарів.
1.3. Ліцензіату надається право використовувати рекламно-інформаційні матеріали із застосуванням промислових зразків по патентам України №№ НОМЕР_4, НОМЕР_5.
1.4. Ліцензіар надає Ліцензіату право використання комерційного досвіду та ділової репутації магазинів "ІНФОРМАЦІЯ_1" в частині організації роздрібного продажу продуктів харчування та супутніх товарів.
3.1. За надане цим Договором право використання знака за свідоцтвом України №N0 НОМЕР_1, НОМЕР_3 та промислових зразків по патентам України №№ НОМЕР_4, НОМЕР_5 Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійну винагороду у вигляді роялті в розмірі 5000/9000 грн. за квартал (три місяці) використання, у наступному порядку: шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцензіара в сумі 5000,00/9000,00 грн щокварталу, але не пізніше 10-го числа місяця, слідуючого за звітним кварталом.
Отже, у випадку підписання відповідного договору та надання дозволу на використання у своїй господарській діяльності Відповідача, згідно з п.3.1 ліцензійного/ліцензійних договору/договорів, останній мав би щокварталу але не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним кварталом, сплачувати Позивачу ліцензійну винагороду у вигляді роялті.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1107 Цивільного кодексу України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі ліцензійного договору.
Згідно з ч. 1 ст. 1109 Цивільного кодексу України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.
За приписами ч.ч. 1-3 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст.22 Цивільного кодексу України упущеною вигодою є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Таким чином, у визначенні розміру збитків в частині упущеної вигоди господарським судам слід виходити з показників, які звичайно характеризують доходи суб'єкта авторського права та/або суміжних прав.
Частиною 2 ст.20 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" також передбачено, що порушник зобов'язаний відшкодувати власнику свідоцтва заподіяні збитки.
Відповідно до ч.ч. 3-4 ст. 1109 Цивільного кодексу України у ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.
Позивач є власником на знак для послуг класу 35, на які зареєстровано знак - торгівельну марку "ІНФОРМАЦІЯ_1" відповідно до свідоцтва України НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17 травня 2023 року.
Ця обставина підтверджується матеріалами справи та не заперечується Відповідачем.
Таким чином, у випадку, якщо б права Позивача не були порушені, за звичайних обставин, він міг би реально одержати з кожного укладеного договору з таким суб'єктом господарювання 43 500,00 грн доходу.
При цьому ненадання Позивачем Відповідачу, у віданні або користуванні якого знаходиться крамниця за адресою м.Дніпро, вул.Космонавта Волкова,13, дозволу на використання знаку для товарів та послуг - "ІНФОРМАЦІЯ_1" та неукладення останнім відповідного ліцензійного договору з власником знаку, свідчить про незаконне використання його за місцем здійснення господарської діяльності ФОП Фабрисом В.М., про що і було правильно зазначено місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.
На обґрунтування суми збитків, Позивачем надано укладений між Фізичною особою-підприємцем Кривичем Костянтином Володимировичем та Фізичною особою-підприємцем Бутенко Анною Дмитрівною ліцензійний договір №31/30/23 від 30.06.2023, згідно з п.3.1. якого, за надане цим Договором право використання знака за свідоцтвом України №№ НОМЕР_1, НОМЕР_3 та промислових зразків по патентам України №№ НОМЕР_4, НОМЕР_5 Ліцензіат сплачує Ліцензіару ліцензійну винагороду у вигляді роялті в розмірі 9000 грн. За квартал (три місяці) використання, у наступному порядку: шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Ліцензіара в сумі 9 000,00 грн, 00коп. щокварталу, але не пізніше 10-го числа місяця, слідуючого за звітним кварталом.
З огляду на викладене , за використання торгівельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " без правових підстав, Позивач нарахував Відповідачу збитки (упущену вигоду) за період з 28.07.2023 по 12.11.2024 у розмірі 43 500 грн. 00 коп., а саме: вартість використання у господарській діяльності торгової марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" складає 9 000,00 грн. в квартал (п. 3.1. аналогічного договору - щокварталу але не пізніше 10-го числа місяця, наступного за звітним кварталом); розмір роялті визначається за період використання торговельної марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" шляхом сплати суми роялті за квартал - 3 липня 2023 року по вересень 2023 року (третій квартал) - 9000,00 грн.; 3 жовтня 2023 року по грудень 2023 року (четвертий квартал) - 9000,00 грн.; 3 січня 2024 року по березень 2024 року (перший квартал) - 9000,00 грн.; 3 квітня 2024 року по червень 2024 року (другий квартал) - 9000,00 грн.; З липня 2024 року по вересень 2024 року (третій квартал) - 9000,00 грн.; 3 жовтня 2024 року по грудень 2024 року (четвертий квартал) - 9000,00 грн. Але враховуючи, що третій квартал 2023 року та четвертий квартал 2024 року не повні, то сума роялті склала 3000,00 грн. та 4500,00 грн. відповідно. Отже, 9000,00 + 9000,00 + 9000,00+9000,00 + 3000,00+4500,00 = 43500,00).
ФОП Фабрис В.М. не надав суду доказів невідповідності суми винагороди в умовах використання знаку для товарів і послуг, як і не надав доказів відсутності його вини у бездозвільному його використанні.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що Відповідач, використовуючи товарний знак без згоди власника - Позивача, позбавив його права одержати дохід у вигляді ліцензійного платежу, який він міг би отримувати, якби його право надавати згоду на використання товарного знаку не було порушено.
При цьому, за звичайних обставин, він міг би одержати від Відповідача 43 500,00 грн за період з 28.07.2023 по 12.11.2024 доходу, як і було заявлено Позивачем при зверненні з позовом.
Одночасно, місцевий господарський суд, пославшись на рішення Господарського суду Харківської області у справі №922/1779/24 від 23.07.2024, яке набрало законної сили про стягнення з Фізичної особи-підприємця Фабриса Владислава Миколайовича на користь Фізичної особи-підприємця Кривич Костянтина Володимировича збитки (упущену вигоду) у розмірі 30000,00 грн за використання торгівельної марки "ІНФОРМАЦІЯ_1" у період з 28.07.2023 по 22.05.2024 , закрив провадження у справі №922/4011/24 (яка розглядається) у відповідній частині та встановив, що стягненню підлягають збитки за використання торгівельної марки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " починаючи з 23.05.2024 та до 12.11.2024, оскільки на день ухвалення у справі №922/4011/24 рішення Відповідач не припинив використання знаку.
За викладених обставин, місцевий господарський суд дійшов висновку, що законними, обґрунтованими, підтвердженими вірогідними доказами та такими, що відповідають фактичним обставинам справи є вимоги Позивача про стягнення з Відповідача збитків у розмірі 13 500,00 грн (43 500,00 грн. - 30 000,00 грн.).
При цьому доводи щодо перерахунку судом розміру збитків сторонами не наведені і ними не заперечуються.
Аргументи Скаржника, викладені у скарзі на рішення суду не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи, спростовуються вищевикладеним та наявними у матеріалах справи доказами.
Щодо клопотання скаржника про призначення у справі судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, заявленого у суді апеляційної інстанції, то розглянувши це клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з наступних підстав.
У клопотанні йдеться про те, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи, а саме, відсутності факту використання Відповідачем в порушення вимог закону своєї вивіски, яка не є схожою і тотожною зі знаком для товарів і послуг, торговельною маркою Позивача, необхідні спеціальні знання у сфері судової експертизи об'єктів інтелектуальної власності, тобто сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Зроблений за результатами експертного дослідження висновок, ймовірно, дозволить підтвердити відсутність факту використання Відповідачем в порушення вимог закону своєї вивіски, яка не є схожою і тотожною зі знаком для товарів і послуг, торговельною маркою Позивача, що забезпечить досягнення мети всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи, у зв'язку з чим буде підтверджено і доведено безпідставність заявлених Позивачем вимог, внаслідок чого вони не підлягатимуть задоволенню.
На вирішення експерта Відповідачем запропоновані наступні питання:
1) Чи є використовуване відповідачем позначення, вивіска магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1, схожим до ступеня змішування, тотожним чи однорідним, у тому числі за графічними елементами, зображенням та візуальним сприйняттям, з торговельною маркою, знаком для товарів та послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та свідоцтво на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17.05.2023) позивача, чи вказані позначення, вивіска відповідача та торговельна марка, знак для товарів та послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » позивача є двома абсолютно різними об'єктами?
2) Чи відтворено в позначенні відповідача, вивісці магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, торговельну марку, знак для товарів та послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та свідоцтво на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17.05.2023) позивача?
3) Чи є позначення відповідача, вивіска магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, тотожним, однорідним чи схожим, у тому числі за графічними елементами, зображенням та візуальним сприйняттям, із торговельною маркою, знаком для товарів та послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та свідоцтво на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17.05.2023) позивача, настільки, що їх можна сплутати, та таким, що може ввести в оману споживача?
4) Чи є використання відповідачем позначення, вивіски магазину, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, способом використання торговельної марки, знаку для товарів та послуг « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (свідоцтво на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та свідоцтво на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17.05.2023) позивача?
Статтею 1 Закону України "Про судову експертизу" передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.
Згідно з ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Вирішуючи питання призначення у справі судової експертизи, суд враховує, що тягар доведення наявності чи відсутності обставин, на яких ґрунтуються заперечення лежить на стороні, яка на них посилається, а судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування; якщо наявні в матеріалах справи докази є взаємно суперечливими.
Отже, експертиза призначається судом у випадку необхідності встановлення фактів (обставин), дані про які вимагають спеціальних знань, та які мають суттєве значення для правильного вирішення спору по суті.
Сама лише наявність клопотання сторони про призначення експертизи у справі, за відсутності передбачених ст. 99 Господарського процесуального кодексу України умов, необхідних для її призначення, не є безумовною підставою для призначення судом відповідної експертизи.
Дослідивши подані сторонами докази, суд вважає, що матеріали справи містять достатньо доказів, які необхідні для встановлення фактичних даних у справі без призначення судової експертизи, що, у свою чергу, сприятиме виконанню як судом, так і учасниками справи передбаченого частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору.
Одночасно, апеляційний суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, викладеними в ухвалі від 11.02.2025 про відсутність підстав для задоволення клопотання про призначення експертизи, зокрема, з огляду на те, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Стосовно тверджень заявника про те, що підставою для призначення судової експертизи є потреба в застосуванні спеціальних знань, то за сталою практикою Верховного Суду, вирішення порушеного питання щодо схожості зареєстрованої торговельної марки і спірного позначення належить до компетенції звичайного пересічного споживача відповідних послуг, сприйняття торговельних марок пересічним споживачем відіграє вирішальну роль при їх порівнянні і оцінюванні.
Разом з тим, доводи, наведені у клопотанні Відповідача, не підтвердженні будь-якими доказами, а тому є лише припущеннями останнього.
З огляду на викладене, призначення судової експертизи у даній справі призведе лише до затягування розгляду справи.
Слід зазначити, що у силу приписів ст. ст. 76, 77 ГПК України саме суд вирішує, які докази входять у предмет доказування у справі; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, які не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Тому, правом встановити доцільність призначення судової експертизи і визначити коло питань (з урахуванням питань, запропонованих учасниками справи), які мають бути роз'яснені судовим експертом, діючим законодавством наділений суд.
У даному спорі, суд першої інстанції не знайшов підстав для призначення експертизи, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
При цьому Скаржник, як учасник провадження у справі, у разі такої необхідності, не був позбавлений права та можливості самостійно замовити та надати суду висновок експерта з ініційованих ним питань у порядку ст.ст.74, 101 ГПК України, між тим він своїм процесуальним правом не скористався.
Щодо додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.03.2025 від Фізичної особи - підприємця Кривич Костянтина Володимировича до господарського суду надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якій Позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 000,00 гривень.
За результатами розгляду заяви прийнято додаткове рішення.
Положеннями ст. 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до ст. 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За змістом ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що іншими видами правової допомоги - є види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Разом із тим, згідно зі ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом ( ст. 16 ГПК України ).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої ст. 2 зазначеного Кодексу).
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу ( ст. 124 ГПК України ); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами ( ст. 126 ГПК України ): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (надання послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги ( ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, за приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Разом з тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Відтак, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Щодо досліджуваної справи, то, як зазначено вище, Позивачем подано заяву про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 32000,00грн.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано:
- договір про надання правничої допомоги б/н від 10.10.2024;
- додаток №2 від 27.03.2025 року до договору про надання правничої допомоги від 10.10.2024;
- квитанція №2 від 27.03.2025;
- ордер серія ВІ №1265872 від 17.12.2024;
- акт №2 приймання-передачі правових послуг від 27.03.2025 до договору про надання правничої допомоги б/н від 10.10.2024.
Матеріали справи свідчать про те, що 10.10.2024 між ФОП Кривич Костянтин Володимирович (клієнтом) та адвокатом Жаворонков Петро Євгенійович (адвокат) укладено договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого адвокат виконував роботи та надавав послуги у обсязі та порядку, встановленому за домовленістю сторін.
27.03.2025 між сторонами підписано додаток №2 до договору про надання правничої допомоги б/н від 10.10.2024.
Пунктом 1 додатку встановлено, що відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 10.10.2024 року, адвокат надає клієнту правову допомогу при розгляді судової справи №922/4011/24 про зобов'язання припинити порушення майнових прав інтелектуальної власності на знак для товарів і послуг та стягнення збитків.
Пунктом 2 додатку сторони визначили, що відповідно до п.5.1. договору про надання правничої допомоги від 10.10.2024 за надання правничої допомоги клієнт сплачує адвокату гонорар, який становить - 3000,00 грн за одну годину роботи адвоката, в тому числі й час витрачений адвокатом на проїзд (прибуття) до місця розташування суду, в якому адвокат представляє інтереси клієнта.
Окремо від оплати гонорару адвоката, клієнт компенсує адвокату фактичні витрати вартості ПММ, проїзду, засобів телефонного та інтернет зв'язку, поштових відправлень та друкарських й копіювальних витрат (п.3 додатку).
Факт виконання робіт підтверджується актом про надання-прийняття послуг підписаний між клієнтом та адвокатом. Клієнт здійснює оплату гонорару адвоката та інших витрат протягом 5 календарних днів, з дня підписання Акту надання-прийняття послуг (п.п.4,5 додатку).
На виконання умов договору та додатку №2 між сторонами підписано акт приймання-передачі правових послуг від 27.03.2025 року, відповідно до якого адвокат Жаворонков Петро Євгенійович надав, а ФОП Кривич Костянтин Володимирович прийняв надані юридичні послуги, загальний обсяг яких складає 32 000,00 грн (вартість наданих послуг складає 3000,00 грн година, загалом витрачено 10 год. 42 хв.), в тому числі:
- підготовка та поштове направлення позовної заяви з додатками до неї (5 годин - 15 000,00 грн);
- підготовка та поштове направлення заперечень до клопотання про призначення експертизи (3 години - 9 000,00 грн);
- участь у судовому засіданні (2 години 42 хв - 8 000,00 грн);
За практикою Верховного Суду, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20, від 11.11.2021 у справі № 873/137/21, від 23.07.2024 у справі № 910/9544/23.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України.
Проте, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 .
У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 і від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 11.02.2021 у справі № 920/39/20 Верховний Суд також зазначив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим ( рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04 ).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Отже, свобода сторін у визначенні розміру на професійну правничу допомогу не є абсолютною та безумовною.
Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат.
Тобто, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин між якими і може розглядатися питання щодо обов'язковості такого зобов'язання.
При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат за надання правової допомоги, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи розумність цих витрат.
Крім того, у ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, при визначені розміру правничої допомоги суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
У даному випадку, апеляційний господарського суд, проаналізувавши надані Позивачем документи, дійшов висновку, що відображена у них інформація про характер виконаної адвокатом роботи (наданих послуг) відповідає документам і інформації, які містяться у матеріалах даної справи.
Разом з тим, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 32 000,00 грн не є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки спір у справі не є складним, враховуючи, що між цими ж сторонами вже розглядався спір щодо захисту порушеного права Фізичної особи - підприємця Кривич Костянтина Володимировича як власника свідоцтва на знак для товарів та послуг (торгівельну марку) № НОМЕР_1 від 11.10.2010 та відповідно до свідоцтва на торговельну марку № НОМЕР_2 від 17.05.2023 (справи №922/2764/21, №922/1779/24), адвокату не потребувало багато часу для підготовки позову у цій справі (922/4011/24) та на опрацювання значної кількості нормативно-правових актів і узагальнення нової судової практики, а тому, на переконання суду, час витрачений представником Позивача на пiдготовку для подання до суду позовної заяви не повною мірою відповідає обсягу наданих адвокатом послуг і є надмірним.
Отже, з урахуванням обставин справи, доводів викладених у клопотанні Позивача, наданих заявником документів в їх сукупності, а також з огляду на загальні засади цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності розумності та принцип співмірності судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про компенсацію за рахунок Відповідача витрат Позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00грн, яка є справедливою, співрозмірною та доказово обґрунтованою.
Доводи Скаржника про відмову у задоволенні клопотання Позивача про стягнення правничої допомоги з огляду на відсутність підстав для задоволення позову не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Стосовно заперечень Скаржника щодо завищення та неспівмірність заявлених до стягнення з нього витрат на правничу допомогу, то ці обставини були враховані судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного додаткового рішення. Розмір таких витрат було зменшено судом.
При цьому такі доводи мають декларативний характер, оскільки докази в їх обґрунтування Скаржником не надані, зокрема, власні розрахунки, які б свідчили про таке завищення і які він вважає співмірними.
Одночасно слід зазначити, що підстави для відмови у задоволенні вимог Позивача про стягнення з Відповідача витрат на правничу допомогу у повному обсязі відсутні.
Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені в апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судових рішень місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що у сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Отже, доводи заявника апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість судового рішення суду першої інстанції є безпідставними.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувані судові рішення слід залишити без змін.
10. Судові витрати.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Фабриса Владислава Миколайовича - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.03.2025р. у справі №922/4011/24 - залишити без змін.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 09.04.2025р. у справі №922/4011/24 - залишити без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.10.2025.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя М.О. Дармін
Суддя О.В. Чус