08.10.2025 року м. Дніпро Справа № 904/682/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Кощеєва І.М. ( доповідач )
суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.
секретар судового засідання: Скородумова Л.В.
представники сторін:
від позивача: Ганжа М.Г., адвокат
від відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Комунального підприємства "Теплоенерго"
Дніпровської міської ради
на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р.
( суддя Іванова Т.В., м. Дніпро, повний текст ухвали складено 25.06.2025 р.)
про закриття провадження у справі
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради,
м. Дніпро
до Фізичної особи-підприємця Гріншпун Вадима Федоровича,
м. Дніпро
про стягнення заборгованості за договором № 011000 від 01.05.2023 р. про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217,82 грн.
1. Короткий зміст позовних вимог.
Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Гріншпун Вадима Федоровича, про стягнення заборгованості за договором № 011000 від 01.05.2023 р. про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217,82 грн., з яких: основний борг: 61 475,79 грн, 3% річних: 7 227,79 грн, інфляційні збитки: 36 514,24 грн.; стягнути з Фізичної особи-підприємця Гріншпун Вадима Федоровича на користь Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради суму понесених судових витрат у вигляді судового збору: 2 422,40 грн.
2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р. заяву Гріншпун Вадима Федоровича про закриття провадження у справі - задоволено. Закрито провадження у справі № 904/682/25 за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором № 011000 від 01.05.2023 р., про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217, 82 грн.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погодившись з вказаною ухвалою, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради, через систему "Електронний суд", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р., про закриття провадження у справі № 904/682/25, як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду, що Договір № 011000 визначає Відповідача саме як фізичну особу, оскільки Відповідач має таке найменування у його тексті.
Водночас, на думку Скаржника - називаючись фізичною особою у Договорі № 011000, Відповідач зареєстрований у встановленому порядку як фізична особа-підприємець, що не суперечить одне одному. Він використовує об'єкт теплоспоживання у господарській діяльності відповідно до видів економічної діяльності та не стверджує протилежного ані суду, ані Позивачеві.
Скаржник наголошує на тому, що судом першої інстанції не досліджено факт проставлення Відповідачем печатки підприємця на договорі та не надано оцінку вказаній обставині як доказу у справі. Статус Відповідача як підприємця у відносинах із Позивачем виступає однією з ключових обставин, що підлягає з'ясуванню при вирішенні питання підсудності, тому проставлення ним печатки підприємця на тексті договору підлягало дослідженню судом першої інстанції, оскільки цей факт є одним з доказів, що підтверджує обставини (факти), що обґрунтовують вимоги Позивача та мають значення для вирішення справи як свідчення про: заявлення Відповідача про себе як підприємця у відносинах із Позивачем; використання об'єкту теплопостачання у господарській діяльності.
При цьому, Скаржник зазначає, що про відсутність у матеріалах справи відомостей про використання Відповідачем об'єкту теплоспоживання для власного проживання або проживання родини, використання його у благодійних цілях з метою розміщення внутрішньо переміщених осіб, що свідчить про винесення рішень на підставі припущення.
На переконання Скаржника - поведінка Відповідача є недобросовісною та суперечливою, що полягає у першочерговому визнанні своїх зобов'язань, що підтверджується фактом ініціювання внесення змін до Договору № 011000 в частині його статусу як ФОП та здійснення ним оплати, а потім відмови від їх виконання.
У відповіді на відзив, Скаржник посилається на те, що Відповідач підписав запропоновану Позивачем редакцію Договору № 011000 без зауважень, зокрема - до пункту 40, що є прямим свідченням визнання за собою обов'язків з оплати за спожите до дати його підписання тепло. Також при підписанні ним проставлено власну печатку підприємця, що наразі не коментується ним. Пізніше Відповідач продемонстрував суперечливу поведінку та змінив свою позицію щодо даного та відмовився виконувати прийняті на себе зобов'язання. З урахуванням викладеного, Додаткова угода до Договору вважається погодженою, а Відповідач має статус підприємця у Договорі № 011000.
Скаржник наголошує, що пояснення, які надані Відповідачем направлені виключно суду, а Позивач дізнався про них тільки з реєстраційної картки вхідного документу в Електронному суді, тож мотивована відмова від укладення Додаткової угоди не надана Позивачеві, що відповідно до п. 5 Угоди має наслідком її погодження сторонами. Відповідач зареєстрований як ФОП 02.11.2021 р., набув права власності на об'єкт теплоспоживання 13.10.2022 р., а договір підписав 01.05.2023 р.. Враховуючи види його економічної діяльності, саме використанням ним ще з 2019 року об'єкту теплоспоживання у господарській діяльності пояснюють види економічної діяльності Відповідача як ФОП. Разом з тим, до набуття статусу власника, Відповідач вже здійснював платежі за теплопостачання.
Отже, за думкою Скаржника вказані обставини дають підстави для висновків про те, що до смерті попереднього споживача, Відповідач проводив господарську діяльність щодо об'єкту теплоспоживання, однак не здійснював повідомлення Позивача про свій статус фактичного споживача теплової енергії аж до травня 2023 року.
5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
Від Фізичної особи-підприємця Гріншпуна Вадима Федоровича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Відповідач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.
Зокрема, Відповідач посилається на те, що у Позивача відсутні правові підстави звернення до суду за п. 40 договору № 011000 про надання послуги з постачання теплової енергії та за спадковим договором. Доказом того, що договір № 01100 від 01.05.2023 р. не має відношення до заборгованості і обліковується Позивачем як заборгованість за договором № 010141 по ОСОБА_2 є: досудова вимога станом на 24.07.2023 р. ( наявна в матеріалах справи ), що виставлена на ФОП Гріншпун Федір Володимирович; досудова вимога станом на 28.08.2023 р. ( наявна в матеріалах справи ), що виставлена на ФОП Гріншпун Федір Володимирович; рахунок за договором № 010141 від 12.05.2025 р. ФОП Гріншпун Федір Володимирович.
Відповідач також вказує на те, що Позивач посилається на використання будівлі у господарчий діяльності не маючи жодних відомостей та доказів, продовжує маніпуляції. Оскільки ОСОБА_2 помер у Німеччині, свідоцтво про смерть було видано тільки 25.01.2022 р., апостильоване 30.05.2022 р., а отримане тільки у жовтні 2022 року, у зв'язку з чим право власності і було зареєстроване тільки 13.10.2022 р., а звіти щодо діяльності ФОП подавалися від ФОП Гріншпун Федір Володимирович до отримання відомостей. До прикладу, Позивач вказує, що послуги по теплопостачанню надавалися з 2019 року ФОП Гріншпун Вадиму, а не Федіру, нехтуючи тим, що реєстрація Гріншпун Вадима, як ФОП, здійснена 02.11.2021 р.. Позивач наполягає на використанні гуртожитку у господарчій діяльності ФОП Гріншпун Вадима з листопада 2020 року, шляхом приведення КВЕДу, але з дати реєстрації Гріншпун Вадима, як ФОП а саме, до прикладу листопад та грудень 2021 року, весь дохід від діяльності як ФОП, склав 130 000,00 грн.. До 19.02.2025 р. ( до дати подання позову ) до Гріншпун Вадима Федоровича, з боку Позивача не пред'являлося жодної вимоги.
Крім того, Відповідач зазначає, що в порядку цивільного судочинства мають розглядатися справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою - Велика Палата ВС постанова від 30.05.2018 р. справа № 569/2749/15ц. Судам потрібно брати до уваги, що спори про спадкування підлягають розгляду судами виключно у порядку цивільного судочинства ( лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4 13).
6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.07.2025 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Чус О.В., Дармін М.О..
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.07.2025 р. відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду в судове засідання на 08.10.2025 р..
Відповідач не скористався своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечив явку уповноваженого представника, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Беручи до уваги, що неявка вказаного учасника провадження у справі, належним чином повідомленого про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представника Відповідача.
В судовому засіданні 08.10.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.
7. Встановлені судом обставини справи.
Як зазначено вище, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Гріншпуна Вадима Федоровича заборгованості за договором №011000 від 01.05.2023р. про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217, 82 грн, з яких: основний борг у сумі 61 475,79 грн, 3% річних у сумі 7 227,79 грн, інфляційні збитки у сумі 36 514,24 грн., а також судового збору.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.06.2025 р. справу № 904/682/25 за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до Гріншпун Вадима Федоровича про стягнення заборгованості за договором № 011000 від 01.05.2023 р. про надання послуг з теплової енергії у загальному розмірі 105 217,82 грн передано за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра .
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р. заяву Гріншпун Вадима Федоровича про закриття провадження у справі - задоволено. Закрито провадження у справі № 904/682/25 за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за договором № 011000 від 01.05.2023 р., про надання послуг з теплової енергії, у загальному розмірі 105 217,82 грн.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2025 р. апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради - задоволено. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р. про передачу справи № 904/682/25 за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра - скасувано.
8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Апеляційний господарський суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженої ухвали норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Предметом апеляційного перегляду є ухвала про закриття провадження у справі № 904/682/25 згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку, що даний спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства, оскільки Позивач, звертаючись до господарського суду, необґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу ( сторонами спору є юридична особа та фізична особа ) та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з цивільних правовідносин.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого господарського суду та вважає його помилковим, зробленим з порушенням норм процесуального права та при неповному з'ясуванню обставин, що мають значення для справи.
Так, згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до ст. ст. 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин (аналогічний висновок міститься у п. 5.10 постанови Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 920/336/22).
Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
За правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, якщо хоча би однією стороною цього зобов'язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов'язання, не діяла як фізична особа-підприємець.
Разом з тим, відповідно до ст. 1 ГПК України цей Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах.
За приписами ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів (ст. 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція ( ст. ст. 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) ( ст. ст. 27-31 ГПК України).
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна та суб'єктна юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена ст. 20 ГПК України.
За ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності ( крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
З аналізу викладених вище норм слідує, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції ( аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 р. у справі № 904/1083/18 ).
Ст. 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу ( як приклад, підпункти 5, 10, 14 пункту 1 цієї статті).
Однією з ознак господарського договору, що дозволяє відокремити його від інших видів договорів ( у тому числі цивільних ), є особливий суб'єктний склад. Зокрема, договір, у якому сторонами є суб'єкти господарювання ( наприклад, юридична особа та громадянин, зареєстрований на час його укладення як підприємець ), є господарським, відтак і зобов'язання, що з нього виникають, є господарськими.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
За змістом ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки ( цивільну правоздатність ) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті ( частини друга та четверта зазначеної статті ).
Відповідно до ст. 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Абзацом 2 ст. 30 ЦК України передбачено, що цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Згідно з ч.1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
У частинах першій та другій ст. 50 ЦК України передбачене право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.
Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною дев'ятою ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право - дієздатністю, та не обмежує їх.
Такий підхід щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним та підтверджується, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 р. у справі № 751/3840/15-ц; від 24.04.2018 р. у справі № 303/5186/15-ц; від 15.05.2019 р. у справі № 904/10132/17; від 21.09.2019 р. у справі № 922/4239/16; від 03.07.2019 р. у справі № 916/1261/18; від 09.10.2019 р. у справі № 209/1721/14-ц тощо.
Отже, з моменту державної реєстрації ФОП фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа та як ФОП.
Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 13.03.2018 р. у справі № 306/2004/15-ц, від 15.05.2019 р. у справі № 904/10132/17, від 02.10.2019 р. у справі № 263/2359/19, від 25.02.2020 р. у справі № 916/385/19.
У даному випадку, як вбачається з інформації, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з 13.10.2022 р. Гріншпун В. Ф. є власником будівлі гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 907,2 кв.м..
Заборгованість виникла внаслідок споживання теплової енергії у вказаному вище приміщенні гуртожитку, власником якого є Гріншпун В. Ф..
Згідно з відкритими даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.11.2021 р. внесений запис про проведення державної реєстрації як фізичної особі-підприємця Відповідача та перелічені види діяльності такої особи, зокрема: - 55.90 діяльність інших засобів тимчасового розмішування (основний), а також - 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Запис про припинення підприємницької діяльності у реєстрі відсутній. Відтак, Відповідач є діючим суб'єктом підприємницької діяльності, що не заперечується останнім.
Заборгованість виникла у період ведення Відповідачем господарської діяльності.
Наведені обставини у їх сукупності свідчать про факт придатності приміщення гуртожитку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 для використання саме з комерційною метою та у підприємницькій діяльності. Одночасно, жодного доказу використання спірного нерухомого майна у відповідному періоді у цивільному, а не господарському обігу матеріали справи не містять.
Крім того, як слушно зазначив Позивач, наявність на договорі від 01.05.2023 р. та додатках до нього відтиску печатки Фізичної особи - підприємця Гріншпун В.Ф., додатково свідчить про існування договірних відносин із Відповідачем саме як із ФОП, на що не звернув уваги суд першої інстанції.
При цьому не зазначення у преамбулі договору статусу підприємця вказаних обставин не спростовує.
Одночасно, враховуючи відсутність доказів протиправного використання своєї печатки чи доказів її втрати, так само і доказів звернення до правоохоронних органів у зв'язку з її втратою чи викраденням, у суду відсутні підстави вважати, що печатка використовувалась проти волі Відповідача.
Отже, з урахуванням положень наведених вище норм та фактичних обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що Позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив господарську юрисдикцію спору відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін.
Аналогічного висновку дійшов апеляційний суд у постанові Центрального апеляційного господарського суду від 30.09.2025 р. про скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р. про передачу справи № 904/682/25 за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра.
Отже, доводи Скаржника знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду справи.
Між тим, приймаючи оскаржувану ухвалу місцевий господарський суд наведеного не врахував, що привело до помилкових висновків про закриття провадження у справі.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За змістом ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025 р. у справі 904/682/25 про закриття провадження у справі є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак, підлягає скасуванню.
9. Судові витрати.
Витрати зі сплати судового збору, пов'язані з розглядом апеляційної скарги, підлягають розподілу за результатами розгляду справи по суті за загальними правилами, передбаченими ст. 129 ГПК України.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради - задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 25.06.2025р. про закриття провадження у справі № 904/682/25 - скасувати.
Справу № 904/682/25 направити для продовження розгляду до Господарського суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.10.2025 р.
Головуючий суддя І.М. Кощеєв
Суддя О.В. Чус
Суддя М.О. Дармін