вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" жовтня 2025 р. Справа№ 910/12508/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 01.10.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 (повний текст рішення складено 01.08.2025)
у справі №910/12508/24 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича
до Фізичної особи-підприємця Коваль Ольги Петрівни
про стягнення 1 510 714,72 грн.
Фізична особа - підприємець Россол Віталій Володимирович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи - підприємця Коваль Ольги Петрівни (далі - відповідач) про стягнення 1 510 714,72 грн, з яких 1 344 039,27 грн заборгованості, 106 652,16 грн інфляційних втрат та 60 023,29 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № 48/1 від 15.07.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Россол Віталій Володимирович звернувся 21.08.2025 (згідно поштового трекера на конверті) до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/12508/24 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Також просив витребувати докази.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
Скаржник зазначає, що єдиною підставою для відмови в позові був висновок судової експертизи, відповідно до якого спірний договір поставки був підписаний з боку відповідача не відповідачем, а іншою особою. Разом з тим, скаржник вказує, що судова експертиза була проведена за клопотанням відповідача і саме тією установою, про яку зазначив відповідач в своєму клопотанні. Проте, в матеріалах справи наявний висновок спеціаліста, наданий позивачем, який свідчить про протилежне, але необґрунтовано не врахований судом при прийнятті рішення.
Також позивач вказує, що ним не були надані видаткові накладні, оскільки, позивач намагався уникнути надмірної кількості доказів у матеріалах справи. Водночас, позивач стверджує, що в матеріалах справи наявні платіжні інструкції №144 від 07.10.2022 та №147 від 08.01.2023 відповідно до яких відповідач здійснила перерахування коштів позивачеві, проте ці докази залишені судом поза увагою.
Крім того, в своїй апеляційній скарзі, позивач просив суд витребувати від ГУ ДПС у м. Києві інформацію чи проводилась ФОП Коваль О.П. в період з 2020 року по 2024 рік торгівля парфумерною продукцією відповідно до доданої накладної за вказаними позивачем адресами та/або іншими адресами із застосуванням РРО зареєстрованих ФОП Коваль О.П.
В обґрунтування свого клопотання про витребування доказів позивач зазначив, що після судового засідання 23.07.2025 йому стало відомо, що відповідач здійснювала роздрібну торгівлю в період з 2020 року по 2024 рік, у тому числі поставленими позивачем товарами, в Київській області, в зв'язку з чим представник позивача звернувся до ДПС з адвокатським запитом. В адвокатському запиті представник позивача просив надати інформації щодо господарської діяльності відповідача у вказаний період, проте ГУ ДПС у м. Києві відмовила у наданні такої інформації з підстав того, що вона є інформацією з обмеженим доступом.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №910/12508/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Сибіга О.М., Гончаров С.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/12508/24. Розгляд справи призначено на 01.10.2025. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12508/24.
12.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу позивача, в якій відповідач зазначив, що:
судом не призначався спеціаліст Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр судових експертиз «НОРМА» Ірина Панчошник для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов'язаних із застосуванням технічних засобів;
надання спеціалістом письмових висновків не передбачено жодною з норм чинного Господарського процесуального кодексу України;
допомога та консультації спеціаліста, навіть якщо вони викладені письмово, не замінюють висновок експерта, що прямо передбачено ст. 71 Господарського процесуального кодексу України;
за результатами почеркознавчого дослідження можливо скласти виключно висновок експерта, який повинен відповідати вимогам ст. 98 Господарського процесуального кодексу України та має бути проведений виключно державною спеціалізованою установою, а не приватним суб'єктом господарювання;
висновок спеціаліста суперечить висновку експерта Київського науково дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 06.05.2025 №CE-19/111-25/18069-ПЧ.
Також, відповідач вважає безпідставним твердження позивача щодо невірного обрання експертної установи, а самим позивачем не ставилось питання про проведення судової експертизи в іншій експертній установі. Крім того, позивач не був обмежений у праві клопотати про призначення повторної експертизи.
В своєму відзиві відповідач наголошує, що позивачем не надано первинних документів на підтвердження наведених ним обставин, а суд першої інстанції обґрунтовано зазначив усталену практику Верховного Суду, відповідно до якої акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, a є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Тобто сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, оскільки не є первинним документом.
Щодо доказів здійснення перерахування коштів від відповідача позивачеві, як то платіжні інструкції №144 від 07.10.2022 та №147 від 08.01.2023, відповідач вказував, що таких доказів взагалі немає у справі, а позивач в свою чергу таких доказів не подавав ні з позовною заявою, ні будь-яким іншим шляхом.
Також відповідач заперечив проти клопотання позивача про витребування додаткових доказів та заперечив проти долучення доказів, поданих разом з апеляційною скаргою.
18.09.2025 до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача.
Водночас, 18.09.2025 від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про залишення відповіді позивача на відзив без розгляду, яке обґрунтоване тим, що Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливості подання такої заяви як «відповіді на відзив» під час перегляду рішень суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції.
25.09.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Коваль Ольги Петрівни надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 25.09.2025, про забезпечення участі представника у судовому засіданні у справі №910/12508/24, призначеному на 01.10.2025, а також в подальших судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Коваль Ольги Петрівни про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Вирішено судове засідання по справі №910/12508/24 проводити у режимі відеоконференції 01.10.2025.
29.09.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича надійшла заява, сформована в системі «Електронний суд» 27.09.2025, про забезпечення участі представника у судовому засіданні у справі №910/12508/24, призначеному на 01.10.2025, а також в подальших судових засіданнях, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 заяву Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено. Вирішено судове засідання по справі №910/12508/24 проводити у режимі відеоконференції.
В судовому засіданні 01.10.2025 представники позивача та відповідача брали участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2025 скасувати та задовольнити позовні вимоги, з підстав наведених в апеляційній скарзі.
Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а судове рішення господарського суду міста Києва без змін.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів зазначає наступне.
За імперативним приписом ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У п.п. 1 - 3 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
При цьому, ст. 80 Господарського процесуального кодексу України чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, згідно з ч. 2 вказаної статті позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно з ч. 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 81 ГПК України, учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України).
Приписи ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов'язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи".
Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14 (врахована судом апеляційної інстанції), від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18 та інші).
Отже, прийняття нових доказів в суді апеляційної інстанції або їх витребування, без дотримання порядку, визначеного нормами Господарського процесуального кодексу України, матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на правову позицію, яка викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2023 у справі № 499/895/19, де судом касаційної інстанції зауважено на тому, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.
В обґрунтування заяви про витребування доказів скаржник вказував на те, що ГУ ДПС у м. Києві відмовила у наданні інформації щодо господарської діяльності відповідача з підстав того, що вона є інформацією з обмеженим доступом.
Але, з огляду на визначений позивачем предмет спору (стягнення заборгованості, інфляційних втрат та 3% річних), до предмету доказування у даній справі ніяким чином не входять коли і де у період з 2020 року по 2024 рік здійснювала свою господарську діяльність відповідач, а отже дані докази не є такими, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмету доказування у цьому спорі.
Водночас, доказами у цій справі можуть бути лише ті засоби доказування, які стосуються зазначеного предмета спору, зокрема, підтверджують чи спростовують факт поставки позивачем товару відповідачеві, і відповідно несплату його вартості позивачеві відповідачем.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні заяви про витребування доказів.
Щодо клопотання відповідача про залишення відповіді позивача на відзив без розгляду, колегія суддів зазначає наступне.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.08.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/12508/24. Роз'яснено відповідачу право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Роз'яснено апелянту право подати до суду апеляційної інстанції заперечення на відзив (у разі його надання) в письмовій формі протягом 5 днів з дня його отримання (в разі надання - надати суду докази надсилання (надання) їх іншим учасникам справи).
Відповідно до матеріалів справи, відповідач отримав копію ухвали про відкриття апеляційного провадження 05.09.2025 та 12.09.2025 подав відзив на апеляційну скаргу. В свою чергу, позивач 18.09.2025 подав до Північного апеляційного господарського суду відповідь на відзив відповідача. Тобто сторони подали свої заяви в межах строку, визначеного судом.
Разом з тим, відповідач, звертаючись з вказаним клопотанням, обґрунтував тим, що Господарським процесуальним кодексом не передбачено можливості подання такої заяви як «відповіді на відзив» під час перегляду рішень суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції.
Проте, колегія суддів звертає увагу відповідача на обов'язок суду сприяти учасникам справи у реалізації їх процесуальних прав з дотриманням принципу розумності та пропорційності, з метою уникнення надмірного формалізму, із додержанням балансу між метою забезпечення належної процесуальної поведінки сторони та забезпеченням її права на захист порушених прав
А тому, колегія суддів залишає без задоволення клопотання відповідача про залишення відповіді на відзив, яка по суті є запереченнями на відзив, без розгляду з метою уникнення надмірного формалізму.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, Указом Президента України від 15.04.2025 №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 16.04.2025 № 4356-IX, Указом Президента України від 14.07.2025 №478/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15.07.2025 № 4524-IX продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 07 серпня 2025 року строком на 90 діб, тобто до 05 листопада 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду міста Києва від 23.07.2025 слід залишити без змін з наступних підстав.
Позивач звертаючись з вказаним позовом, стверджував що 17.04.2024 між Фізичною особою - підприємцем Россолом Віталієм Володимировичем (далі - постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Коваль Ольгою Петрівною (далі - покупець) було укладено Договір поставки №48/1 (далі - Договір).
В матеріалах справи наявна копія зазначеного договору поставки.
Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник зобов'язується систематично доставляти і передавати на умовах та у встановлені цим договором строки продовольчу та (або) непродовольчу продукцію (далі - товар) у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар у власність і оплачувати його на умовах цього договору.
За цим Договором найменування товару, його асортимент та ціна визначається Специфікацією (Додаток № 1 до цього договору), що є його невід'ємною частиною (п.1.2 Договору).
Згідно з п. 1.6 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної або видаткової) накладної, яка засвідчує факт передачі товару постачальником та його отримання покупцем. Датою поставки вважається дата передачі постачальником товару покупцю.
Відповідно до п. 5.1 Договору ціна на товар встановлюється в гривнях та базується (визначається) на підставі Специфікації (Додаток № 1 до договору). До змісту Специфікації повинно входити наступне: найменування товару, його асортимент (сортамент, номенклатура) та ціна на товар. Специфікація (Специфікації) є невід'ємною частиною цього договору. Дата підписання Специфікації покупцем є датою узгодження цін.
Пунктами 5.5, 5.6 Договору визначено, що оплата поставленого товару здійснюється протягом 80 робочих днів з дати поставки. Здійснення розрахунків проводиться у понеділок, середу та п'ятницю щотижня орієнтуючись на дату настання платежу. Загальна сума цього договору обумовлюється сумами, зазначеними у накладних (товарно-транспортній або видатковій накладній) на кожну партію товару, що були поставлені протягом строку дії цього договору, з урахуванням коригувань вартості повернутих, неякісних, неналежних товарів згідно з вимогами цього договору.
Згідно з п. 5.7 Договору для зручності розрахунків сторони щоквартально проводять звірку взаєморозрахунків до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за останнім днем останнього місяця звітного кварталу. Дані, підтверджені сторонами в Акті звірки взаєморозрахунків, є підставою для проведення остаточних розрахунків або проведення взаємозаліку зустрічних вимог. У випадку, якщо постачальник не підпише та/або не поверне один примірник наданого покупцем Акту звірки взаєморозрахунків протягом 3 (трьох) робочих днів з дня його отримання від покупця, та не заявить в письмовій формі вмотивованої відмови від підписання, то такий акт вважатиметься погодженим сторонами без застережень. Сторони погоджуються вважати такий Акт, підписаний лише покупцем, погодженим сторонами, який є підставою для проведення поточних розрахунків, або проведення взаємозаліку зустрічних вимог.
Позивач зазначає, що в період із липня 2020 року по лютий 2023 року включно ним на адресу відповідача та за її замовленнями відвантажувалися товари в погодженому сторонами асортименті. Протягом вказаного періоду часу весь відвантажений позивачем на адресу відповідача товар був останньою прийнятий, претензій по кількості та/або якості поставленого товару, прострочення поставки товару відповідно до умов Договору чи інших порушень умов Договору позивачем відповідач позивачу не пред'являла. Весь поставлений товар відповідач прийняла у повному обсязі та проводила його реалізацію через роздрібні торговельні мережі.
За твердженнями позивача, відповідач розраховувалась за поставлений товар частково, у зв'язку з чим існує заборгованість з оплати поставленого товару в розмірі 1 344 039,20 грн.
Вказані обставини позивач підтверджує Актами звірки взаєморозрахунків між сторонами за період з липня 2020 року по лютий 2023 року.
А тому, як стверджує позивач, оскільки відповідач своєчасно не виконала свої грошові зобов'язання в повному обсязі, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 1 344 039,27 грн, інфляційні втрати в розмірі 106 652,16 грн та 3% річних у розмірі 60 023,29 грн.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
На підтвердження поставки парфумерної продукції відповідачеві, позивач посилається на копії актів звірки взаєморозрахунків.
Водночас, як вірно звернув увагу суд першої інстанції, з умов Договору вбачається, що факт поставки товару підтверджується підписаною сторонами товарною (товарно-транспортною або видатковою) накладною.
Вказане узгоджується з приписами ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", яка визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, а також регламентує перелік обов'язкових реквізитів таких документів.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17, від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 03.12.2020 у справі № 904/1161/20).
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначає, що нею не підписувались ні Договір, ні Акти звірки взаєморозрахунків, на які посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 було призначено у справі №910/12508/24 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру Міністерства внутрішніх справ України, матеріали справи направлено до експертної установи, провадження у справі №910/12508/24 на час проведення судової експертизи зупинено.
На дослідження експерта були поставлені наступні питання:
Чи був виконаний підпис в графі "ФОП Коваль О.П." Договору поставки від 15.07.2020 №48/1, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Россолом Віталієм Володимировичем та Фізичною особою - підприємцем Коваль Ольгою Петрівною, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
Чи був виконаний підпис в графі "От СПД Коваль О.П." актів звірки взаємних розрахунків станом за періоди 01.07.2020 - 15.08.2020, 16.08.2020 - 30.09.2020, 02.10.2020 - 27.11.2020, грудень 2020 року, січень 2021 року, лютий 2021 року, березень 2021 року, 01.04.2021 - 21.04.2021, 01.05.2021 - 28.05.2021, 01.06.2021 - 30.06.2021, 01.07.2021 - 31.07.2021, 01.08.2021 - 31.08.2021, 01.09.2021 - 30.09.2021, 01.10.2021 - 30.10.2021, 01.11.2021 - 30.11.2021, травень 2022 року - червень 2022 року, 01.07.2022 - 31.08.2022, 01.09.2022 - 30.09.2022, 01.10.2022 - 30.11.2022, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
Чи був виконаний підпис в графі "От ФОП Коваль О.П." актів звірки взаємних розрахунків станом за періоди 01.12.2022 - 31.12.2022, 01.01.2023 - 31.01.2023, лютий 2023 року, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
В подальшому, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2025 за клопотанням судового експерта Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України про уточнення запитання, питання, поставлені на розгляд експерта ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025 у справі №910/12508/24, викладено у наступній редакції:
3.1. Чи був виконаний підпис в графі "ФОП Коваль О.П." Договору поставки від 15.07.2020 №48/1, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Россолом Віталієм Володимировичем та Фізичною особою - підприємцем Коваль Ольгою Петрівною, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
3.2 Чи був виконаний підпис в графі "От СПД Коваль О.П." актів звірки взаємних розрахунків станом за періоди 01.07.2020 - 15.08.2020, 16.08.2020 - 30.09.2020, 02.10.2020 - 27.11.2020, грудень 2020 року, січень 2021 року, лютий 2021 року, березень 2021 року, 01.04.2021 - 21.04.2021, 01.05.2021 - 28.05.2021, 01.06.2021 - 30.06.2021, 01.07.2021 - 31.07.2021, 01.08.2021 - 31.08.2021, 01.09.2021 - 30.09.2021, 01.10.2021 - 30.10.2021, травень 2022 року - червень 2022 року, 01.07.2022 - 31.08.2022, 01.09.2022 - 30.09.2022, 01.10.2022 - 30.11.2022, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
3.3. Чи був виконаний підпис в графі "От СПД Коваль О.П." або в графі "От СПД Рассол В.В." акту звірки взаємних розрахунків станом за період 01.11.2021 - 30.11.2021, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
3.4 Чи був виконаний підпис в графі "От ФОП Коваль О.П." актів звірки взаємних розрахунків станом за періоди 01.12.2022 - 31.12.2022, 01.01.2023 - 31.01.2023, лютий 2023 року, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою?
Зі змісту Висновку експерта від 06.05.2025 №СЕ-19/111-25/18069-ПЧ, складеного експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Ольгою Юріною, вбачається, що:
1) підпис в графі "ФОП Коваль О.П." Договору поставки від 15.07.2020 №48/1, укладеного між Фізичною особою - підприємцем Россолом Віталієм Володимировичем та Фізичною особою - підприємцем Коваль Ольгою Петрівною, виконаний не Коваль Ольгою Петрівною, а іншою особою;
2) підпис в графі "От СПД Коваль О.П." актів звірки взаємних розрахунків станом за періоди 01.07.2020 - 15.08.2020, 16.08.2020 - 30.09.2020, 02.10.2020 - 27.11.2020, грудень 2020 року, січень 2021 року, лютий 2021 року, березень 2021 року, 01.04.2021 - 21.04.2021, 01.05.2021 - 28.05.2021, 01.06.2021 - 30.06.2021, 01.07.2021 - 31.07.2021, 01.08.2021 - 31.08.2021, 01.09.2021 - 30.09.2021, 01.10.2021 - 30.10.2021, травень 2022 року - червень 2022 року, 01.07.2022 - 31.08.2022, 01.09.2022 - 30.09.2022, 01.10.2022 - 30.11.2022 виконано не Коваль Ольгою Петрівною, а іншою особою;
3) підпис в графі "От СПД Рассол В.В." акту звірки взаємних розрахунків станом за період 01.11.2021 - 30.11.2021, виконаний не Коваль Ольгою Петрівною, а іншою особою.
Вирішити запитання, чи був виконаний підпис в графі "От СПД Коваль О.П." акту звірки взаємних розрахунків станом за період 01.11.2021 - 30.11.2021, самою Коваль Ольгою Петрівною чи іншою особою? - не виявилось можливим у зв'язку з транскрипційною відмінністю досліджуваного підпису та зразків;
4) підпис в графі "От ФОП Коваль О.П." актів звірки взаємних розрахунків станом за періоди 01.12.2022 - 31.12.2022, 01.01.2023 - 31.01.2023, лютий 2023 року, виконаний не Коваль Ольгою Петрівною, а іншою особою.
Оцінивши Висновок експерта від 06.05.2025 №СЕ-19/111-25/18069-ПЧ, складений експертом Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Ольгою Юріною, суд першої інстанції прийняв його як належний та допустимий доказ, в розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження того, що відповідачем не підписувались Договір та Акти звірки взаємних розрахунків, на які посилається позивач. З таким висновком погоджується і колегія суддів апеляційного суду.
Водночас, позивач подав до суду висновок спеціаліста №06/25 від 06.02.2025 за результатами проведення почеркознавчого дослідження, виконаний Панчошнік І.З., в якому зазначено, що підпис від імені Коваль О.П., що міститься в графі "ФОП Коваль О.П." Договору поставки від 15.07.2020 №48/1 виконаний самою Коваль О.П.
В іншій частині Висновок спеціаліста №06/25 від 06.02.2025 судом першої інстанції не досліджувався, оскільки зазначені в ньому документи (Додатки №2, №3 та №4 до Договору) в матеріалах справи відсутні.
Зазначений висновок не прийнятий судом першої інстанції як належний доказ, з чим погоджується колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про судову експертизу" судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
В Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Дульський проти України" (Заява № 61679/00) від 01.06.2006 зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід'ємну частину судової процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судову експертизу" судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Частиною 6 статті 98 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому названим Законом.
До фахівця у відповідній галузі знань, який проводить судову експертизу, застосовуються положення Закону України «Про судову експертизу» щодо гарантій, прав, обов'язків, відповідальності судового експерта, крім відповідальності за відмову від проведення експертизи та положень розділу III цього Закону.
Згідно з наведеними положеннями ГПК України та Закону України "Про судову експертизу" висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізованою установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених зазначеним Законом.
Згідно з ст. 10 Закону України «Про судову експертизу» судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому цим Законом.
Атестація проводиться з метою присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю, підтвердження підвищення кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю, а також присвоєння кваліфікаційного класу працівникам державних спеціалізованих установ, які мають кваліфікацію судового експерта, і здійснюється експертно-кваліфікаційною комісією. Рішення експертно-кваліфікаційної комісії про присвоєння кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю та складення особою присяги судового експерта дає право особі на проведення судової експертизи та є підставою для видачі свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта (далі - Свідоцтво). Свідоцтво є документом, що підтверджує наявність кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю. (ст. 16 Закону України «Про судову експертизу»).
При цьому, згідно вказаної статті Закону України «Про судову експертизу» для забезпечення належного рівня професійних знань та навичок судовий експерт повинен постійно підвищувати свою кваліфікацію. Атестацію з метою підтвердження підвищення кваліфікації судового експерта за відповідною експертною спеціальністю судовий експерт проходить кожні три роки.
Особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань (ч. 2 ст. 98 ГПК України). А сам висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування).
Водночас, зі змісту Висновку спеціаліста №06/25 від 06.02.2025 неможливо встановити наявність у Панчошнік І.З. відповідного свідоцтва про присвоєння кваліфікації судового експерта та, відповідно, повноважень для підготовки експертного висновку. Крім того, як вбачається з Реєстру атестованих судових експертів, розміщеного на сайті Міністерства юстиції України свідоцтво експерта, виданого Панчошнік І.З., на момент надання висновку було недійсне. Зважаючи на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вказаний Висновок спеціаліста не є висновком експерта в розумінні чинного законодавства, а тому не може бути прийнятий судом як належний та допустимий доказ наявності обставин, на які посилається позивач.
Отже, зважаючи на відсутність в матеріалах справи первинних облікових документів щодо поставки товару відповідачу, відсутність підпису покупця на наданих позивачем Актах звірки взаємних розрахунків, а також враховуючи відсутність підпису відповідача на самому Договорі, суд дійшов правомірного висновку про неукладення Договору між позивачем та відповідачем, відсутність факту поставки товару відповідачу за Договором, а також відсутність в останнього будь-яких грошових зобов'язань за Договором перед позивачем.
Щодо тверджень скаржника, що судова експертиза була проведена за клопотанням відповідача і саме тією установою, про яку зазначив відповідач в своєму клопотанні, колегія суддів звертає увагу позивача, що в силу норм ч. 3 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України при призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. А тому позивач не був позбавлений права запропонувати експертну установу для проведення зазначеної судової експертизи в суді першої інстанції. Доказів протилежного суду апеляційної інстанції не надано.
Також колегія суддів не приймає доводи скаржника, що ним не були надані видаткові накладні, зокрема, з метою уникнення надмірної кількості доказів у матеріалах справи, оскільки процесуальним законодавством на кожну сторону покладено обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 1 та 3 ст. 74 ГПК України). Тож у разі звернення з позовом про стягнення заборгованості позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами порушення зобов'язань з боку покупця, наявність заборгованості та її розмір. При цьому, процесуальне законодавство не містить обмежень щодо кількості доказів, проте містить вимоги щодо їх належності, допустимості та достовірності.
Колегія суддів апеляційного суду також вважає за необхідне звернути увагу позивача, що стверджуючи про наявність платіжних інструкцій №144 від 07.10.2022 та №147 від 08.01.2023 в матеріалах справи, відповідно до яких відповідач начеб-то здійснила перерахування коштів позивачеві, проте ці докази необґрунтовано залишені судом поза увагою, позивач наводить обставини та посилається на докази, які відсутні в матеріалах справи та не досліджувались в рамках цієї справи. А тому, зважаючи на це, колегія суддів апеляційного суду наголошує скаржникові на необхідності добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/12508/24 слід відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Россола Віталія Володимировича на рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/12508/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.07.2025 у справі №910/12508/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційних скарг покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/12508/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 09.10.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга