Номер провадження 1-кп/754/1001/25
Справа№754/10461/25
Вирок
Іменем України
08 жовтня 2025 року
місто Київ
Деснянський районний суд м. Києва у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , захисників - адвокатів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження №12025100030001652 від 29.05.2025 року відносно:
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Києві, громадянин України, солдат НОМЕР_1 окремої механізованої бригади, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Капітанівка Києво-Святошинського району Київської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , та проживаючого за адресою: АДРЕСА_3 , раніше не судимого
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України,
ОСОБА_6 спільно із ОСОБА_7 у період часу приблизно з 22 год. 00 хв. 28.05.2025 до 04 год. 21 хв. 29.05.2025, знаходячись у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_4 , між під'їздами № 4 та № 5 вказаного будинку помітили на паркувальному майданчику транспортний засіб - легковий автомобіль марки «ВАЗ» моделі «2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , червоного кольору, 1987 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , який перебуває у власності потерпілої ОСОБА_8 , після чого у ОСОБА_7 та ОСОБА_6 виник єдиний спільний злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом.
Реалізуючи спільний злочинний умисел, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 упевнившись, що за їх злочинними діями ніхто не спостерігає, за допомогою невстановленого досудовим розслідуванням предмету, не маючи відповідного дозволу потерпілої ОСОБА_8 , відкрили водійські двері зазначеного транспортного засобу, після чого проникли до його салону.
У подальшому, у невстановлений досудовим розслідуванням час, але не пізніше 04 год. 21 хв. 29.05.2025, знаходячись в салоні автомобіля марки «ВАЗ» моделі «2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , видаючи себе за осіб, які мають право на користування зазначеним транспортним засобом, за допомогою ОСОБА_9 , який не був обізнаний із їх злочинним наміром та сприймав їх дії як правомірні, використовуючи власні інструменти останнього, привели в дію двигун вказаного транспортного засобу, після чого ОСОБА_6 сів за кермо вказаного транспортного засобу, а ОСОБА_7 сів поруч із ним на пасажирське сидіння, та разом під керуванням ОСОБА_6 поїхали дорогою по вул. Олександри Екстер у місті Києві, тим самим за попередньою змовою групою осіб незаконно заволоділи транспортним засобом марки «ВАЗ» моделі «2107», реєстраційний номер НОМЕР_2 , червоного кольору, 1987 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , який перебуває у власності потерпілої ОСОБА_8 , спричинивши останній матеріальну шкоду на суму 28186,71 грн. В подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 рухаючись у вказаному транспортному засобі, навпроти будинку за адресою: місто Київ, вул. Олександри Екстер, 18/78, безпосередньо були зупинені і викриті працівниками поліції.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті та пояснив, що ранком 28.05.2025 він із ОСОБА_6 попередньо домовилися та відкрили автомобіль ВАЗ, який був зачинений. Свідок ОСОБА_10 допоміг їм із ОСОБА_6 завести автомобіль. В подальшому ОСОБА_6 сів за кермо і вони поїхали покататися. Виїхавши із подвір'я їх зупинили працівники поліції. Усвідомлював що автомобіль був чужий. Із ОСОБА_6 він зустрівся напередодні та всю ніч пив пиво.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті та пояснив, що зустрівшись із ОСОБА_7 обговорювали повернення останнього в армію та пили пиво. Коли стало холодно, домовилися із ОСОБА_7 сісти в автомобіль та погрітися. Далі з'явився свідок, який сам запропонував та завів автомобіль та після чого вони із ОСОБА_7 поїхали.
Також обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтвердили, що всі обставини, викладені у обвинувальному акті відповідають дійсним обставинам справи щодо дати, місця, часу та способу вчинення злочину, які вони не оспорюють. Обвинувачені у вчиненому щиро розкаялись.
Обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_6 не оспорюють фактичні обставини, пояснивши при цьому, що вони правильно розуміють зміст пред'явленого їм обвинувачення та не заперечують про визнання недоцільним дослідження доказів, щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, крім того у суду немає сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, а тому суд, роз'яснивши обвинуваченим порядок та наслідки розгляду справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним досліджувати докази щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що винність обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 знайшла своє повне підтвердження в ході судового розгляду.
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд кваліфікує: за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Дії обвинуваченого ОСОБА_6 суд кваліфікує: за ч. 2 ст. 289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб.
Відповідно до загальних засад призначення кримінального покарання, передбачених ст. 65 КК України, суд призначає покарання, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд враховує, що юридична відповідальність особи, відповідно до ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, який має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди.
Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд також має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом'якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Крім того призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Обставинами, що пом'якшує покарання обвинувачених, згідно зі ст. 66 КК України, суд визнає - щире каяття, яке полягає, зокрема, у визнанні обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. часу, місця, способу учинення.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім. Щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона дійсно та відверто визнає свою провину, висловлює щирий жаль з приводу вчиненого та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки.
Обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_7 висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки.
Обставин, що обтяжують покарання, судом не встановлено.
Також судом враховуються думка прокурора, який просив визнати обвинувачених винними в інкримінованому злочині та призначити покарання зі звільненням обвинувачених від відбування покарання з іспитовим строком. Потерпіла підтримала позицію прокурора.
Обираючи обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 289 КК України, суд приходить до висновку про необхідність призначення їм покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах встановлених у санкції відповідної статі особливої частини КК України, з огляду на пом'якшуючу обставину, наслідки вчиненого кримінального правопорушення і відсутність претензій від потерпілої.
Крім того, суд враховує дані про особу обвинувачених, які: раніше не судимі, мають визначене місце проживання, не одружені, під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебувають, під наглядом лікаря - психіатра не перебувають, характеризується посередньо, відсутність обставин які обтяжують покарання, проходження військової служби у Збройних силах України ОСОБА_6 та висловлений у судовому засіданні ОСОБА_7 намір проходити військову службу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що виправлення та перевиховання обвинувачених можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за їх поведінкою уповноваженим органом з питань пробації за місцем їх проживання ОСОБА_7 та командиром військової частини за місцем проходження військової служби ОСОБА_6 , а тому на підставі ст. 75 КК України звільняє їх від відбування покарання з випробуванням з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Дане покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності, адже втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого.
Верховний Суд у своїй постанові від 16 серпня 2018 року (справа № 183/163/14, провадження № 51-3549 км18) зазначив, що системне тлумачення правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання як такого, що включає не тільки кару, а й виправлення засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. При цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст.75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, він ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
На переконання суду, виправлення обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства, а призначення будь-якого іншого виду покарання не сприятиме досягненню мети, визначеної ст. 50 КК України, та не відповідатиме засадам, регламентованим ст. 65 цього Кодексу.
При вирішенні питання щодо призначення додаткового покарання у виді конфіскації майна, суд керується положеннями ч. 1 ст. 77 КК України.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред'являвся.
Питання про долю речових доказів в кримінальному провадженні, суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України. Арешт накладений 30.05.2025 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва (справа № 754/8515/25) підлягає скасуванню.
Згідно вимог ст. 124 КПК України, з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь держави підлягають стягненню витрати на залучення експертів.
Також судом встановлено, що 30.05.2025 обвинуваченому ОСОБА_6 ухвалою Деснянського районного суду міста Києва застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави в розмірі 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яка внесена 02.06.2025 та підлягає скасуванню. Також ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 21.07.2025 обвинуваченому ОСОБА_7 застосовано запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту, який 18.09.2025 продовжено до 16.11.2025 та підлягає скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374 КПК України, суд
ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі із випробуванням з іспитовим строком три роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на неї обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов'язки за місцем проходження військової служби:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Застосований ОСОБА_6 запобіжний захід у виді застави - скасувати.
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк п'ять років без конфіскації майна.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі із випробуванням з іспитовим строком три роки, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;
- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Застосований ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту - скасувати.
Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
Стягнути з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 в дольовому порядку процесуальні витрати за залучення експертів на досудовому розслідуванні з кожного по 10919,65 грн.
Скасувати арешт накладений 30.05.2025 ухвалою слідчого судді Деснянського районного суду м. Києва (справа № 754/8515/25).
Речові докази в кримінальному провадженні: одну скляну пляшку з написом «Закарпатське» №1; одну скляну пляшку з написом «Закарпатське» №2; один полімерний прозорий стаканчик №1; один полімерний прозорий стаканчик №1; один недопалок - знищити; два сліди папілярних узорів, слід №1 з пляшки №1, слід №2 з пляшки №2; ножиці; фрагмент замка; один змив на стерильний зонд аплікатор з ричага перемикання передач; один змив на стерильний зонд аплікатор з ручки передніх пасажирських дверей; один змив на стерильний зонд аплікатор з ручки водійських дверей; один змив на стерильний зонд аплікатор з руля - зберігати при матеріалах кримінального провадження; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу на транспортний засіб марки «ВАЗ» моделі «2107», червоного кольору, 1987 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , з державними номерними знаками НОМЕР_2 ; зв'язку ключів; транспортний засіб марки «ВАЗ» моделі «2107», червоного кольору, 1987 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , з державними номерними знаками НОМЕР_2 ; молоток жовтого окрасу з синьою рукояткою; викрутку пласку; саморобне зубило; викрутку-трищітку; шпицю; мобільний телефон «honor 8х» imei 1: НОМЕР_4 , imei 2: НОМЕР_5 ; мобільний телефон «tehno spark» imei 1: НОМЕР_6 , imei 2: НОМЕР_7 ; мобільний телефон «Redmi Note 9» imei 1: НОМЕР_8 , imei 2: НОМЕР_9 ; рюкзак із засобами особистої гігієни; коробка від мобільного телефону «honor 8х»; електрична переноска (подовжувач); USB-кабель; сумка «бананка»; зарядний пристрій; USB-кабель; рюкзак чорного кольору; павербанк; USB-кабель; сумка «бананка»; бездротові навушники; військовий квиток на ім'я ОСОБА_6 ; паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_6 ; договір ломбарду; гроші в сумі 300 гривень - повернути власникам, за належністю.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Деснянський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченим, захисникам та прокурору.
Суддя ОСОБА_1