КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ПОЛТАВИ
Справа № 552/8358/25
Провадження № 1-кс/552/2060/25
09.10.25
09 жовтня 2025 року слідчий суддя Київського районного суду м. Полтави ОСОБА_1 , розглянувши скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 , щодо незаконного затримання ОСОБА_2 , у порядку статті 206 КПК України,
До Київського районного суду м. Полтави 08.10.2025 надійшла скарга представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 , щодо незаконного затримання ОСОБА_2 , у порядку статті 206 КПК України.
Представник заявника обґрунтовує свою скаргу тим, що 07.10.2025, приблизно о 12 год 10 хв, працівником поліції - інспектором ВП № 2 ПРУП у Полтавській області ОСОБА_4 (посвідчення ПТП № 0030450) - було затримано громадянина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент затримання перебував у власному автомобілі за адресою: м. Полтава, вул. Олеся Гончара, 27А.
Затримання, зі слів представника, відбулося нібито на підставах, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, про що працівниками поліції було складено протокол адміністративного затримання, що підтверджується відеозаписом, зробленим самим ОСОБА_2 . Після цього його було доставлено за адресою: АДРЕСА_1 .
Однак, як зазначає представник заявника, всупереч вимогам чинного законодавства: ОСОБА_2 перебуває під вартою понад три години, без постанови суду, що суперечить статті 263 КУпАП; замість тримання у спеціально відведених місцях, визначених законом, його передано до Територіального центру комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), що не передбачено жодною нормою законодавства; особі не були роз'яснені її права, не надано доступ до адвоката, не повідомлено родичів; затриманому не вручено жодного документа, що підтверджував би законні підстави подальшого утримання.
На думку представника заявника, такі дії є фактичним позбавленням волі, прикритим адміністративною процедурою, та порушують статтю 29 Конституції України, статтю 5 Європейської конвенції з прав людини, статтю 263 КУпАП, статтю 206 КПК України, а також містять ознаки кримінальних правопорушень, передбачених статтями 365 та 371 Кримінального кодексу України.
У зв'язку з цим представник просить суд: невідкладно перевірити законність тримання громадянина ОСОБА_2 який утримується за адресою: м. Полтава, пров. Шевченка, 5А; у разі встановлення незаконності - ухвалити рішення про його негайне звільнення; витребувати у поліції всі матеріали, що стали підставою для затримання; поінформувати органи прокуратури або Державне бюро розслідувань про можливі ознаки злочину, передбаченого статтею 371 КК України.
Ознайомившись зі змістом скарги, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Слідчий суддя, згідно з п. 18 ч. 1ст. 3 КПК України, здійснює судовий контроль за дотриманням прав, свобод та осіб у кримінальному провадженні.
Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК України)
Згідно з ч. 1 ст. 206 КПК України кожен слідчий суддя, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.
Тримання під вартою є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями) підставою для попереднього ув'язнення є вмотивоване рішення суду про обрання як запобіжного заходу тримання під вартою або про застосування тимчасового чи екстрадиційного арешту, винесене відповідно до Кримінального і Кримінального процесуального кодексів України та/або рішення компетентного органу іноземної держави у випадках, передбачених законом, рішення суду про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, а також постанова прокурора, прийнята у випадках та порядку, передбачених статтею 615 КПК України.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями) - установами для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою або до яких застосовано тимчасовий чи екстрадиційний арешт, є слідчі ізолятори Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахти Військової служби правопорядку у Збройних Силах України. В окремих випадках, що визначаються потребою в проведенні слідчих дій, ці особи можуть перебувати в ізоляторах тимчасового тримання.
Таким чином, відповідно до ч.1 ст.206 КПК України та Закону України «Про попереднє ув'язнення» (зі змінами та доповненнями) вбачається, що слідчий суддя може зобов'язати орган державної влади чи службову особу додержатися прав такої особи, якщо вона тримається під вартою в слідчому ізоляторі Державної кримінально-виконавчої служби України, гауптвахті Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, чи ізоляторі тимчасового тримання.
Відповідно до вимог статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в редакції закону від 18 травня 2024 року з наступними змінами і доповненнями, під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
При цьому, зобов'язано місцеві органи виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини, а також здійснення призову військовозобов'язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України.
Виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності, які можуть бути оскаржені до слідчого судді на стадії досудового розслідування, встановлений статтею 303 КПК України.
Зі змісту поданої скарги слідує, що ОСОБА_2 не є особою, яка тримається під вартою, в тому числі й у зв'язку із застосованим відносно нього запобіжним заходом, не є затриманим у порядку статті 208 КПК України та не є особою, затриманою не уповноваженою службовою особою, у порядку статті 207 КПК України, не утримається правоохоронними органами у зв'язку із розслідуваним ними кримінальним правопорушенням у межах жодного порушеного кримінального провадження.
Таким чином, у слідчого судді відсутні повноваження, визначені КПК України, для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із сферою дії Кримінального процесуального закону, визначених КПК України для з'ясування підстав позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку статті 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Виходячи з обставин скарги та вищевказаних правових норм, слідчий суддя дійшов висновку, що затримання громадянина працівниками ТЦК та СП, утримання його без відповідного судового рішення, не підлягає оскарженню до слідчого судді, оскільки такі правовідносини врегульовані чинним законодавством про мобілізацію та мобілізаційну підготовку, а у разі, якщо такі дії мають ознаки кримінального правопорушення відповідними нормами Закону України «Про Державне бюро розслідувань» та ст. 214 КПК України.
При цьому, слідчий суддя звертає увагу скаржника на те, що у разі порушення прав чи інтересів службовими (посадовими) особами ТЦК та СП чи військової частини при здійсненні ними своїх повноважень, пов'язаними із мобілізацією, для судового захисту він вправі звернутись із адміністративним позовом до компетентного адміністративного суду, а у разі вчинення щодо нього протиправних дій, що містять ознаки кримінальних правопорушень, до правоохоронного органу із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
Слідчий суддя враховує правову позицію Касаційного кримінального суду Верховного Суду, висловлену у Постанові від 27 травня 2019 року (справа №766/22242/17), згідно з якою, відповідно до частин 2-5 ст. 206 КПК України, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому цим Кодексом порядку, він зобов'язаний постановити ухвалу, якою має зобов'язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з'ясування підстав позбавлення свободи. При цьому слідчий суддя зобов'язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи. Водночас якщо до доставлення такої особи до слідчого судді прокурор, слідчий звернеться з клопотанням про застосування запобіжного заходу, слідчий суддя зобов'язаний забезпечити проведення у найкоротший строк розгляду цього клопотання. Незалежно від наявності клопотання слідчого, прокурора, слідчий суддя зобов'язаний звільнити особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких трималася ця особа, не доведе: 1) існування передбачених законом підстав для затримання особи без ухвали слідчого судді, суду; 2) не перевищення граничного строку тримання під вартою; 3) відсутність зволікання у доставленні особи до суду».
Наведені вище положення ст. 206 КПК мають на меті забезпечення процесуального механізму звільнення слідчим суддею будь-якої особи, яка позбавлена свободи за відсутності судового рішення, та застосовуються саме в таких випадках. При цьому вказаний механізм не включає процедур оскарження рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, пов'язаних із затриманням особи в порядку, передбаченому ст. 208 КПК України, «post factum», оскільки відповідні заперечення особа може висловити під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу та/або під час підготовчого судового засідання й судового розгляду кримінального провадження по суті.
Вказана позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 27.05.2019 року по справі №766/22242/17.
Крім того, положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України визначено, що слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Представником заявника до скарги не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 , був затриманий уповноваженою службовою особою без ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Полтави, що позбавляє суд здійснити перевірку наявності підстав позбавлення особи свободи (зокрема наявності судового рішення та ін.) та звільнення такої особи, якщо за результатами такої перевірки відповідних підстав не буде встановлено.
За таких обставин, слідчий суддя зазначає, що КПК України не передбачено право слідчого судді з'ясовувати підстави позбавлення волі особи у інших випадках, не пов'язаних із досудовим розслідуванням конкретного кримінального провадження та розгляду у порядку ст. 206 КПК України скарги, поданої не в рамках кримінального провадження.
Положеннями Кримінального процесуального Кодексу України не врегульовано питання щодо відмови у відкритті провадження за скаргою, що подана в порядку статті 206 КПК України та на дії осіб, які не є працівниками органу досудового розслідування, слідства чи прокуратури.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу.
Так, ч. 4 ст. 304 КПК України передбачено, що слідчий суддя, суд відмовляє у відкритті провадження лише у разі, якщо скарга подана на рішення, дію чи бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, що не підлягає оскарженню.
Враховуючи викладене, слідчий суддя вважає, що наявні правові підстави для відмови у відкритті провадження за поданою скаргою.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 206, 304, 309 КПК України, слідчий суддя
У відкритті провадження за скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката ОСОБА_3 , щодо незаконного затримання ОСОБА_2 , у порядку статті 206 КПК України - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1