08 жовтня 2025 року
м. Чернівці
справа № 727/88/25
провадження 822/844/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кулянди М.І.,
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,
секретар Скулеба А.І.,
учасники справи:
позивач Акціонерне товариство «Сенс Банк»,
відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 ,
третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради,
апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сенс Банк» на рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 липня 2025 року,
головуючий в суді першої інстанції суддя Бойко М.Є.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про виселення.
Позов мотивовано тим, що АТ «Альфа Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», набуто право власності на предмет іпотеки, житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га кадастровий номер 7310136300:16:001:0024 по АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 червня 2021 року № 263177845 зареєстровано право власності Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га кадастровий номер 7310136300:16:001:0024 по АДРЕСА_1 .
Посилалося на те, що ОСОБА_1 з припиненням права власності на житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , втратив право користування майном.
За адресою по АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6
АТ «Сенс Банк» зверталось до ОСОБА_1 та членів його сім'ї з вимогою про добровільне виселення.
Колишній власник ОСОБА_1 та члени його сім'ї продовжують користуватися будинком, створюють перешкоди у здійснені власником АТ «Сенс Банк» права користування та розпорядження нерухомим майном.
АТ «Сенс Банк» просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 з житлового будинку з належними до нього надвірними спорудами, загальною площею 262,9 кв.м, житловою площею 81,5 кв.м, які знаходяться по АДРЕСА_1 .
Вирішити питання про судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 липня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для втручання у право відповідачів на повагу до житла, шляхом їх виселення без надання іншого житла, право власності на яке перейшло у позасудовому порядку до іпотекодержателя, оскільки останнім не доведено придбання предмету іпотеки відповідачами за кредитні кошти, наявності у них іншого житла, яке належить їм на праві власності, і не зазначено житла, в яке вони можуть бути переселені.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Сенс Банк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зазначає, що при розгляді справ про виселення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, в позасудовому порядку, суд повинен встановити факт направлення та вручення вимоги відповідачам та застосовувати положення ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку», положення ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР, які не передбачають права відповідача на інше житлове майно при виселенні та обов'язку суду зазначати про таке інше житлове майно в рішенні суду.
Відповідачами не доведено, що вони потребують іншого житла у випадку задоволення позову, у них відсутнє будь-яке житло.
Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, проживання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на момент укладання договору іпотеки, у квартирі АДРЕСА_2 , яка є відмінною від знаходження предмета іпотеки, не повідомлення кредитора про зміну місця проживання, зловживання своїми правами на шкоду кредитору.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії від 8 лютого 2007 року №28, за яким банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 43 000 євро зі сплатою 12 % та кінцевим терміном повернення кредиту до 04 лютого 2022 року.
Також між АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено іпотечний договір №28, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Соломко В.В. 8 лютого 2007 року, за реєстровим №186, 187, відповідно до п. 1.1 якого іпотекодавці передають в іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно, що складається з житлового будинку літ.А цегла, загальною площею 262,90 кв.м, житловою площею 81,5 кв.м, криниці №1, бетонні кільця, вигрібної ями №1, бетон, що знаходиться по АДРЕСА_1 та належить іпотекодавцям на праві спільної сумісної власності, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 січня 2007 року, виданого виконавчим комітетом Чернівецької міської ради згідно рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 січня 2007 року №31/1, зареєстровано в Чернівецькому Комунальному обласному бюро технічної інвентаризації 1 лютого 2007 року, порядковий номер об'єкта нерухомого майна 12609889.
АТ «Сенс Банк» набуто право власності на предмет іпотеки житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га кадастровий номер 7310136300:16:001:0024 по АДРЕСА_1 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25 червня 2021 року № 263177845 зареєстровано право власності АТ «Альфа-Банк» на житловий будинок з належними до нього надвірними спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 7310136300:16:001:0024 по АДРЕСА_1 .
За довідкою Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №5 від 04 березня 2021 року здійснено реєстрацію по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6
АТ «Сенс Банк» зверталось до ОСОБА_1 та членів його сім'ї з вимогою про добровільне звільнення житлового приміщення по АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку, звільненням приміщення від особистих речей (а.с.18-19).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівців від 25 листопада 2021 року в задоволенні позову АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , третя особа - Служба у справах дітей Чернівецької міської ради про виселення з будинку по АДРЕСА_1 та звільнення приміщення від особистих речей відмовлено, оскільки спірне майно придбане за особисті кошти позичальника, а не за кредитні, а відповідно відсутні підстави для виселення відповідачів без надання їм іншого постійного житла
Як зазначено у вищевказаному рішенні, Банк, серед інших зазначених у позові підстав, посилався також на те, що неповнолітні ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , зареєстровані в будинку АДРЕСА_1 , після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній цих неповнолітніх осіб.
З наведеного слідує, що такі обставини вже були предметом розгляду суду, що спростовує протилежні доводи АТ «Сенс - Банк».
Також, у цьому рішенні Шевченківського районного суду м. Чернівців від 25 листопада 2021 по справі № 727/6382/21 встановлено наступне.
Предмет іпотеки придбано не за рахунок кредиту, тому виселення можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Іпотека є видом забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом (стаття 1 Закону України «Про іпотеку).
Згідно з частинами першою, третьою статті 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При користуванні предметом іпотеки іпотекодавець повинен не допускати погіршення стану предмета іпотеки та зменшення його вартості понад норми його звичайної амортизації (зносу). Іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя: зводити, знищувати або проводити капітальний ремонт будівлі (споруди), розташованої на земельній ділянці, що є предметом іпотеки, чи здійснювати істотні поліпшення цієї земельної ділянки; передавати предмет іпотеки у наступну іпотеку; відчужувати предмет іпотеки; передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Згідно зі статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ у справі «Маккенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2008 року, пункт 50, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року).
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
Звернення стягнення на передане в іпотеку житлове приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина третя статті 109 ЖК України). Тобто починає діяти частина друга статті 109 ЖК України щодо можливості виселення з одночасним наданням іншого постійного житлового приміщення.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, було роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК України установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на житлове приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) погодилася з такими висновками.
Аналізуючи статтю 109 ЖК України, можна зробити висновок, що частина третя цієї статті деталізує порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про необхідність надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19.
Водночас стаття 109 ЖК України не може беззаперечно використовуватися боржниками проти правомірних вимог кредиторів про виселення у всіх випадках, коли предметом іпотеки виступають житлові приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання, оскільки зазначена правова норма спрямована на регулювання суспільних відносин, коли виселення відбувається з єдиного житла боржника і не може бути застосована, коли боржник має декілька місць, придатних для проживання. У протилежному випадку така поведінка боржника призвела б до порушення меж здійснення цивільних, у тому числі житлових, прав, оскільки при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а також не допускати дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, що передбачено пунктом шостим частини першої статті 3, частинами другою, третьою статті 13 ЦК України.
Дія статті 109 ЖК України спрямована на захист житлових прав фізичних осіб, які мають лише єдине місце постійного проживання. Частина друга статті 109 ЖК України не може бути підставою для відмови у виселенні особи, яка має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц.
Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об'єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні. За наявності в особи у власності іншого (інших) об'єкту житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї відсутня потреба у забезпеченні житлом. Отже, відсутні підстави вважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило про порушення справедливо балансу між правами учасників спору (постанова Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 209/2032/14-ц).
При вирішенні питання застосування частини другої статті 109 ЖК України Верховний Суд наголошував на необхідності встановлення відповідності такого виселення вимогам пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, співмірності втручання у право на мирне володіння майном і дотримання справедливого балансу між правом власності позивача на майно та правом користування цим майном відповідачами (постанови Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 442/328/19-ц, від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року у справі №209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20).
Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується ЄСПЛ при вирішенні спорів та який передбачає дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18, від 27 вересня 2023 року у справі № 756/5928/20, від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23, від 02 квітня 2025 року у справі № 336/1859/20.
У справі, яка переглядається, встановлено, що спірний житловий будинок, який було передано в іпотеку, придбаний не за рахунок кредитних коштів, відповідачі зареєстровані та проживають у спірному житловому будинку, іншого житла не мають.
Як встановлено судом ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , зареєстровані в спірному будинку, після укладення договору іпотеки, тобто передача в іпотеку відбулась раніше за реєстрацію в ній цих осіб.
Банк, ініціювавши питання про виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 із спірного будинку, не вказав у позовній заяві іншого постійного житлового приміщення, яке відповідно до частини другої статті 109 ЖК України має бути надане особі одночасно з її виселенням.
Відповідно до частини четвертої статті 9, частини першої, четвертої статті156 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно (частина друга статті 156 ЖК України).
З аналізу частини другої статті 64ЖК України та частини першої статті 405 ЦК України слідує, що члени сім'ї власника будинку (квартири) (дружина власника, їх діти і батьки), які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 215/6578/21.
Що стосується реєстрації ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (після укладення договору іпотеки) у спірному будинка, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до частини 2статті 11ЗаконуУкраїни «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року (далі Закон) кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Це кореспондує більш широкому визначенню права особи на проживання у сім'ї, закріпленому у частині третій статті 4 СК України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 3 ст. 11 Закону).
Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем (ч. 2 ст. 18 Закону).
Отже, у даній справі, як вже зазначалося, спірний житловий будинок придбаний не за рахунок кредитних коштів, а ОСОБА_5 та ОСОБА_6 які були неповнолітні на час їх реєстрації у спірному житловому будинку, та зареєстровані після укладення іпотечного договору за місцем проживання своїх батьків, що узгоджується із зазначеними вище вимогами Закону.
На підставі наведеного та встановивши, що відповідачі є членами однієї сім'ї, проживають разом і користуються жилим приміщенням, колегія суддів приходить до висновку, що вказані особи не можуть бути виселені за вимогами кредитора у цій справі.
Такі висновки узгоджуються з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 12 квітня 2023 року у справі № 442/2982/18 та від 08 травня 2024 року у справі № 209/79/22.
Враховуючи вищевказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, установивши, що спірний житловий будинок, який є предметом іпотеки, не придбаний за кредитні кошти, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для виселення відповідачів з цього житла без надання іншого жилого приміщення.
Відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.
Доводи апеляційної скарги про те, що укладаючи кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки, відповідачі вказували, що зареєстровані за адресою: кв. АДРЕСА_2 , не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідачів іншого житла, а позивач вказаного не спростував. Також не надано доказів про можливість надання відповідачам іншого постійного житлового приміщення.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційних скарг
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене вище, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 16 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Дата складання повного тексту судового рішення - 13 жовтня 2025 року.
Головуючий М.І. Кулянда
Судді: Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк