іменем України
09 жовтня 2025 року м. Кропивницький
справа № 396/1464/24
провадження № 22-ц/4809/1166/25
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідачза первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2 ,
треті особи за зустрічним позовом - Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, служба у справах дітей Біляївської міської ради Одеської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оніщук Володимир Іванович, на рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року у складі судді Цесельської О.С.,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про припинення сплати аліментів, зміну розміру аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини. В обґрунтування позову посилався на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 серпня 2023 року. Від шлюбу мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На підставі судового наказу від 12 вересня 2023 року по справі №396/1607/23, виданого Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області, відповідно якого стягуються аліменти з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно з 04 вересня 2023 року. Вказав, що з вересня 2023 року постійно проживає з ним та перебуває на його утриманні, відтак відсутні підстави для стягнення аліментів на утримання сина на користь відповідачки. Зазначив, що відповідачка категорично відмовляється брати участь в утриманні сина та повернути отримані як аліменти кошти на сина, або витратити їх на дитину.
Посилаючись на зазначені обставини просив суд припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які стягуються на підставі судового наказу від 12 вересня 2023 року, виданого Новоукраїнським районним судом Кіровоградської області; змінити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зменшивши їх розмір до 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно; стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у розмірі 1/6 частини заробітку (доходу) відповідачки.
У вересні 2024 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 , треті особи - Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, служба у справах дітей Біляївської міської ради Одеської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 посилалася на те, щопісля розірвання шлюбу з ОСОБА_1 рішенням виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 14 грудня 2023 року №316 встановлено місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з матір'ю - ОСОБА_2 . Вона неодноразово намагалася забрати сина, але ОСОБА_1 не підпускає її до дитини, поводить себе агресивно, травмуючи таким чином його психічне здоров'я. вказувала, що ОСОБА_1 вчиняв домашнє насильство у присутності дітей, притягувався до адміністративної відповідальності, не виконує рішення органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання дітей з нею, вона створила усі необхідні умови для комфортного проживання сина біля матері разом з сестрою ОСОБА_4 .
Посилаючись на зазначені обставини просила суд визначити місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , 2013 року народження, з матір'ю - ОСОБА_2 .
Рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року у задоволені первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення сплати аліментів, зміну розміру аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини відмовлено. Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, служба у справах дітей Біляївської міської ради Одеської області, орган опіки та піклування виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради, про визначення місця проживання дитини. Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оніщук В.І., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення його первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2
ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Васильченко (Мала) А.В. направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 рокузалишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оніщук В.І., - без задоволення. Вважала, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник адвокат Оніщук В.І., підтримали доводи поданої апеляційної скарги, просили її задовольнити.
ОСОБА_2 та її представник адвокат Васильченко (Мала) А.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Треті особи у судове засідання своїх представників не направили. Про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області направила заяву без участі свого представника. Колегія суддів постановила ухвалу про розгляд справи у відсутності представників третіх осіб на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 04 травня 2011 року, який розірвано рішенням Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 17 серпня 2023 року (т.1 а.с.11).
На підставі судового наказу Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 12 вересня 2019 року по справі №396/1607/23 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно з 04 вересня 2023 року (т.1 а.с.8).
Як свідчить акт обстеження житлово-побутових умов від 16 листопада 2023 року №45 комісією обстежено умови проживання неповнолітнього ОСОБА_5 та встановлено, що дитина має окрему кімнату, місце для навчання та дозвілля, забезпечена засобами гігієни (т.1 а.с.20) .
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 03 липня 2024 року №83 умови проживання неповнолітнього ОСОБА_5 визнані належними (т.1 а.с.18)
Довідки з місця навчання ОСОБА_5 свідчать про те, що за період з 01 вересня 2023 року до 27 жовтня 2023 року дитина вийшла 1 раз на онлайн уроки. Після зустрічі з мамою - ОСОБА_2 та консультації з батьком - ОСОБА_1 , ОСОБА_5 з 06 листопада 2023 року постійно виходить на онлайн уроки. Навчанням та вихованням сина займається батько ОСОБА_1 , який консультується з класним керівником, цікавиться успіхами дитини (т.1 а.с.21, 22).
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 14 грудня 2023 року №316 місце проживання неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 встановлено з матір'ю - ОСОБА_2 (т.1 а.с.50).
Характеристика з місця роботи ОСОБА_2 свідчить про те, що вона працює у КП «Наше село» Маякіської сільської ради Одеського району Одеської області головним бухгалтером, характеризується позитивно, є відповідальною, кваліфікованою, сумлінною (т.1 а.с.55).
Як свідчить довідка про доходи б/н нарахована заробітна плата ОСОБА_2 у КП «Наше село» Маякіської сільської ради Одеського району Одеської області за період з червня по серпень 2024 року становила 81072 грн 32 коп (т.1 а.с.56).
Згідно з довідкою про доходи від 09 жовтня 2023 року №1447 за час роботи в КНП «Новоукраїнська міська лікарня» нарахована заробітна плата ОСОБА_2 у 2023 році становила 162717 гривень 53 копійки (т.1 а.с.57).
Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 05 листопада 2024 року за місцем проживання ОСОБА_2 має належні умови проживання (т.1 а.с.187).
Служба у справах дітей Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області 14 листопада 2024 року надала висновок №317/01-22, відповідно до якого визнано за доцільне встановити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю - ОСОБА_2 (т.1 а.с.181-182). Висновком органу опіки та піклування Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області від 05 березня 2025 року визнано за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_5 біля матері - ОСОБА_2 (т.2 а.с.49-50).
Також судом першої інстанції встановлено, що постановами Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2023 року по справі №396/1610/23 та від 07 листопада 2023 року по справі №396/2084/23 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень за ч.1 ст. 173-2 КУпАП (т.1 а.с.51-53).
Частиною третьою статті 51 Конституції України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Відповідно до ст.3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Здійснення сімейних прав та обов'язків є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст.ст.14,15 СК України).
Статтею 151 СК України визначено переважне право батьків перед іншими особами на особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї.
Частинами 1, 2 ст.155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка набула чинності для України з 27 вересня 1991 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Принцип 6 Декларації прав дитини, за яким малолітня дитина може бути розлучена зі своєю матір'ю лише у винятковій ситуації, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини мається перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини, приймаючи до уваги рівність прав обох батьків щодо дитини, що витікає як зі ст.141 СК України, так зі змісту Конвенції про права дитини. Тим більше, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Обмеження у цьому разі стосується лише місця проживання дитини до досягнення нею віку 14 років.
Відповідно до вимог ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ч.1 ст.161 СК України у разі, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає однакову відповідальність кожного з батьків за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою ВР України від 27.02.91 № 789-XII (далі по тексту Конвенція про права дитини) передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Частина четверта статті 263 ЦПК України передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Вирішуючи спори у цій категорії справ, суд має враховувати низку чинників: ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я. Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 липня 2020 року у справі №727/3856/18 (провадження №61-5323св19)).
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21).
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі №377/128/18 (провадження №61-44680св18) вказано, що тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
Нормами частин 4-5 статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Разом з тим, відповідно до ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
За письмовим висновком Органу опіки і піклування місце проживання дитини малолітнього ОСОБА_5 слід визначити за місцем проживання матері (т.2 а.с.49-50). Суд першої інстанції погодися з таким висновком Органу опіки і піклування, оскільки він єобґрунтованим та таким, що не суперечить інтересам дитини.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд обґрунтовано врахував обставини того, що хоча малолітній ОСОБА_5 і висловив бажання проживати разом з батьком, проте визначення проживання разом з матір'ю сприятиме якнайкращим інтересам дитини.
Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом з цим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією. Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19-ц (провадження № 61-12667св20).
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 хоча наразі й займається вихованням сина, проте не має джерел самостійного заробітку (доходу), неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2, ч.1 ст.183-1, ч.ч.5-6 ст.184 КУпАП. Отже, суд дійшов правильного висновку про неможливість визначення місця проживання малолітнього сина з батьком.
Крім того, правильним є також висновок суду першої інстанції про те, що вимоги ОСОБА_1 про припинення сплати аліментів, зміну розміру аліментів та стягнення аліментів на утримання дитини є безпідставними, не підтвердженими належними та допустимими доказами, тому задоволенню не підлягають.
Національне законодавство визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Згідно з положеннями ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Встановлено, що витрати відповідача за первісним та позивача за зустрічним позовом на професійну правничу допомогу на стадії розгляду судом першої інстанції підтверджено договором про надання правничої допомоги з адвокатом Малою А.В. від 28 жовтня 2024 року №26/24, детальними розрахунками витрат на професійну правничу допомогу, описами виконаних робіт, актами надання правничої допомоги та платіжними інструкціями про сплату коштів.
За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи скарги і в цій частині та вважає, що суд правомірно стягнув з позивача на користь ОСОБА_2 документально підтверджені понесені витрати на правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 8500 грн відповідно до статті 133 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків оскаржуваного рішення, оскільки ці доводи зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані у первісній позовній заяві позивача, яким суд першої інстанції надав належну оцінку в оскаржуваному рішенні і колегія суддів повністю погоджується із цією оцінкою та прийнятим рішенням у даній цивільній справі.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Оніщук Володимир Іванович, залишити без задоволення, а рішення Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 30 квітня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді C.М. Єгорова
О.Л. Карпенко