Справа № 202/2042/25
Провадження № 2/202/2381/2025
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпра
у складі судді Мариніна О.В.
за участі секретаря судового засідання Пєшкічевої А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 202/2042/25 за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності,-
Позивачі звернулись до суду із вказаним позовом, який мотивували тим, що відповідно до договору міни від 30.10.1998 року, посвідченого нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі під № 3540, право власності на житло за адресою: АДРЕСА_1 , набули: ОСОБА_1 (2/4 частки квартири), ОСОБА_2 (1/4 частки квартири), ОСОБА_3 (1/4 частки квартири). Право власності на вищевказану квартиру зареєстроване 05.11.1998 року в Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записане в реєстрову книгу № 37 під реєстровим № 4886.
08.02.2024 року з метою подальшої реалізації прав власників щодо звернення за відшкодуванням шкоди завданої країною-агресором, на виконання встановлених нормативно-правовими актами умов для отримання компенсації, позивачі звернулися із заявою № 922 про державну реєстрацію прав до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, однак позивачам відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Зазначене рішення унеможливлює отримання в майбутньому позивачами компенсації для відновлення квартири, а також позбавляє іншим чином можливості розпоряджатися своїм майном. Враховуючи викладене, посилаючись на ст.392 ЦК України, позивачі просить визнати за ними право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ., загальною площею - 44,70 кв. м, житловою площею - 29,90 кв. м.
Відповідач своїм процесуальним правом не скористався, відзив на позов не подав.
Повідомлені про час та місце судового розгляду позивач у судове засідання не з'явились, їх представником подано заяву про про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, яке було можливо провети з технічних причин.
Представник відповідача - Авдіївської міської війської адміністрації Покровського району Донецької області про час та місце судового розгляду повідомлений судовою повісткою, яка доставлена до його кабінету у системі «Електронний суд», надав заяву про розгляд справи без його участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечував.
Враховуючи викладене суд вважає за можливе розглянути справу без учасників справи, оскільки про дату, час і місце розгляду справи їх було повідомлено належним чином (отримання судових повісток в підсистемі «Електронний суд», оголошення про виклик), причини неявки суду невідомі.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
Відповідно до договору міни від 30.10.1998 року, посвідченого нотаріусом Авдіївської державної нотаріальної контори, зареєстрованого в реєстрі під № 3540, право власності на житло за адресою: АДРЕСА_1 , набули: ОСОБА_1 (2/4 частки квартири), ОСОБА_2 (1/4 частки квартири), ОСОБА_3 (1/4 частки квартири).
Право власності на вищевказану квартиру зареєстроване 05.11.1998 року в Бюро технічної інвентаризації м. Донецька та записане в реєстрову книгу № 37 під реєстровим № 4886.
Відповідно до технічного паспорту, реєстровий номер 4886, інвентарний номер 5311, квартира АДРЕСА_2 має загальню площю - 44,70 кв. м, житлову площю - 29,90 кв. м.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про власність», який втратив чинність у зв'язку з прийняттям ЦК України 2004 року, об'єктами права приватної власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення.
Громадянин набував права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом (частина друга статті 12 цього Закону)
Відповідно до ч.2 ст.15 ЗУ «Про власність» наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім'ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України.
Крім того, за положеннями статті 128 Цивільного кодексу Української РСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею визнається вручення речей набувачеві.
Таке правове регулювання правовідносин з права власності на майно застосовується до прав, які виникли, або могли виникнути до січня 2004 року.
Приписами чинної ст. 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Отже, 05.11.1998 року позивачі набули право власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 44,70 кв. м, житловою площею - 29,90 кв. м., як у розумінні ЗУ «Про власність» (який діяв на момент виникнення правовідносин), так і у розумінні діючої ст.328 ЦК України.
Стаття 181 ЦК України визначає поняття нерухомої та рухомої речі. Зокрема, до рухомих речей відносяться речі, які можна вільно переміщувати у просторі; до нерухомих належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення, на відміну від рухомих речей, підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
Отже вирішуючи спір, що випливає з правовідносин, які виникли до набрання чинності ЦК України та тривають до цього часу, суд, вирішуючи питання про набуття права власності на майно, відповідно до положень статті 5 цього Кодексу виходить з положень законодавства, яке діяло на час виникнення правовідносин, встановлює час та підстави виникнення права власності, з'ясовує чи відноситься майно до нерухомих речей та чи підлягає воно реєстрації відповідно до законодавства, яке діяло на той час та на момент виникнення спору.
При цьому, встановлюючи правовий статус майна, суд, відповідно до статей 181, 188 ЦК України встановлює і вид цього майна (нерухоме майно, рухоме майно, зокрема гараж, будівельні матеріали, складна річ тощо).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є власником нерухомого майна у розумінні ст. 181 ЦК України.
В період з 09.06.1998 по 06.08.2012 державна реєстрація прав на нерухоме майно здійснювалась у відповідності до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, які перебувають у власності юридичних і фізичних осіб, затвердженої Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 №121, зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за №399/2839.
Відповідно до п.1.4-1.6 вказаної Інструкції державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т. п.). Державну реєстрацію права власностіна об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , набувши право власності на квартиру зареєстрували своє право власності у Бюро технічної інвентаризації м. Донецька у порядку передбаченому на момент виникнення права, а саме 05.11.1998 року.
З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб судом встановлено, що КП «БТІ м. Донецька» зареєстроване за адресою: м. Донецьк, вул. Кобозева, 66.
Загальновідомим та таким, що не підлягає доказуванню у даній справі, є факт, що починаючи з 07.04.2014 м. Донецьк тимчасово окуповано, що також визначено у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженому Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309.
Суду не надано доказів переміщення КП «БТІ м. Донецька» з м. Донецька, як не надано і доказів евакуації реєстраційних справ щодо нерухомого майна з м. Донецька.
08.02.2024 року позивачі звернулися із заявою № 922 про державну реєстрацію прав до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області.
Рішенням № 71775687 від 26.02.2024 року позивачам відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Відтак, суд приходить до висновку, що станом на дату звернення до суду доступу до реєстраційних справ, які зберігаються у КП «БТІ м. Донецька», позивачі та державні реєстратори не мають.
03.08.2004 набув чинності ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а з 01.01.2013 в Україні запроваджено систему державної реєстрації прав.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484) затверджено Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Приписами абз.1 п.3 ч.3 ст.10 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості щодо права власності ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею - 44,70 кв. м, житловою площею - 29,90 кв. м. - відсутні.
У той же час судом встановлено, що рішенням державного реєстратора від № 71775687 від 26.02.2024 позивачам було відмовлено в проведенні реєстраційних дій з огляду на те, що державному реєстратору не вдалось отримати відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно, право власності на яке зареєстровано до 01 січня 2013 року на будь-який об'єкт нерухомого майна, що розташований в місті Авдіївка, в тому числі на об'єкт за адресою: АДРЕСА_1 .
Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Предметом даної справи є визнання за ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 права власності на квартиру, оскільки це право не визнається іншими учасниками цивільних відносин.
Підставою позову є ст.392 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правову позицію щодо застосування статті 392 ЦК України і звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Такий правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 02 липня 2019 року у справі № 48/340, від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18.
Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачається у статті 16 ЦК України.
У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Передумовою для застосування статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
Так, застосування такого способу захисту прав, як звернення з позовом про визнання права на речові права, можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.
Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.
Наведений правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі 344/16879/15-ц
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є власниками квартири, але не можуть чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з відсутністю відомостей про їх право власності у державному реєстрі речових на нерухоме майно та об'єктивною неможливістю внести вказані відомості до реєстру з зазначених вище причин.
При цьому суд зазначає, що у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відсутній інший, окрім звернення до суду, шлях для відновлення свого порушеного права власності.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 права власності на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальна площа - 44,70 кв. м, житлова площа - 29,90 кв. м.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10, 12, 76, 141, 263-265, 280-281 ЦПК України, -
Позов задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на 2/4 (дві четвертих) частки квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,70 кв.м, житловою площею-29,90 кв. м.
Визнати за ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) право власності на 1/4 (одну четверту) частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,70 кв. м, житловою площею - 29,90 кв. м.
Визнати за ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 ) право власності на 1/4 (одну четверту) частку квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 44,70кв. м, житловою площею -29,90 кв. м.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішенння складено 07 жовтня 2025 року.
Суддя О. В. Маринін