ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 39/26924.12.10
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "Чиста Вода"
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм"
2) Ужгородської міської ради Закарпатської області
про визнання Концесійного договору від 04.11.2010 р., укладеного між Ужгородською міською радою Закарпатської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм", недійсним
Суддя Гумега О.В.
Представники :
Від позивача Саєнко В.В. -представник на підставі довіреності № б/н від 20.12.2010 р.
Від відповідача-1 Пустовіт Ю.В. -представник на підставі довіреності № б/н від 25.11.2010 р.
Від відповідача-2 не з»явились
Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдинг "Чиста Вода" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм" (відповідач-1), Ужгородської міської ради Закарпатської області (відповідач-2) про визнання Концесійного договору від 04.11.2010 р., укладеного між Ужгородською міською радою Закарпатської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм", недійсним на підставі ст.ст. 16, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст.ст. 181, 207 Господарського кодексу України, у зв»язку з відсутністю у директора ТОВ «Чиста Вода -Ізюм»достатнього обсягу цивільної дієздатності для укладення спірного договору, а також з огляду на недосягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов спірного договору.
Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2010 р. порушено провадження у справі № 39/269 та призначено справу до розгляду на 13.12.2010 р. о 11:40 год.
03.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.
09.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про повернення позовної заяви. У наведеному клопотанні відповідач-2 відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України зазначив, що оскільки зобов»язаною стороною у спірному концесійному договорі є Ужгородська міська рада Закарпатської області, то відповідач-2 вважає поданий позивачем позов таким, який подано до Господарського суду міста Києва з порушенням правил підсудності, а тому останній підлягає направленню за підсудністю в Господарський суд Закарпатської області. Крім того, відповідач-2 вказав, що позивач фактично не є стороною спірного концесійного договору.
10.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволено.
13.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.
13.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав пояснення згідно яких вказав на безпідставність обґрунтувань позивача щодо його права звернення з відповідним позовом до суду тим, оскільки позивач є засновником господарського товариства відповідача-1. В обґрунтування своїх доводів відповідач-2 послався на приписи Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2009 о. № 01-08/631 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України», згідно змісту яких вбачається: у пункті 51 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" роз'яснено, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством (постанова Верховного Суду України від 10.11.2009 N 29-28/177-08-5087)
13.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про колегіальний розгляд справи.
В судовому засіданні 13.12.2010 р. суд розглянув по суті клопотання представника відповідача-2 про призначення колегіального розгляду справи № 39/269 з підстав складності даної справи, з метою встановлення законності і обгрунтованості, повноти та об"єктивності аналізу фактичних обставин справи та належної оцінки зібраних у справі доказів. Клопотання судом відхилено з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності місцевих господарських судів, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.
При розгляді клопотання про призначення колегіального розгляду справи судом враховано, що відповідачем не доведено суду, що спір про визнання недійсним Концесійного договору від 04.11.2010 р., укладеного між Ужгородською міською радою Закарпатської області (відповідачем-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм" (відповідач-1) відноситься до категорії складних справи, адже господарський суд всебічно, повно і об»єктивно, керуючись законом розглядає в судовому процесі справи всіх категорій, незалежно від їх складності та складу суду, в т.ч. і дану справу.
Також відповідачем-2 тільки зазначено, що правовідносини між учасниками судового процесу регулюються численними нормативно -правовими актами, що, в свою чергу, зумовлює виникнення в суду різних позицій суду щодо правильності застосування положень законодавства, про наявність неоднозначної судової практики стосовно визнання недійсними договорів концесії, відсутність узагальнення судової практики по даному виду спорів, проте ані відповідні нормативно -правові акти, ані відповідна судова практика та з огляду на предмет спору у даній справі (із зазначенням певних спірних обставин) у клопотанні не зазначені та до останнього у якості доказів на підтвердження не додані.
Також, на думку суду, не є підставою для задоволення наведеного клопотання відповідача-2 і вказана ним «значна ціну договору та його важливість для територіальної громади обласного центру», так як предметом спору у даній справі визначено саме визнання договору концесії недійсним, а «важливість для територіальної громади обласного центру»спірного договору буде враховано судом при розгляді справи по суті.
За наведених обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав, зазначених у частині 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, для призначення колегіального складу розгляду справи, при цьому відхилення судом відповідного клопотання відповідача-2 є таким, що не суперечить фактичним даним справи та сприятиме розгляду спору по суті у передбачені ГПК України терміни.
В судовому засіданні, призначеному на 13.12.2010 р., розглядалося клопотання відповідача-2 про відкладення розгляду справи, яке було подане через відділ діловодства суду 13.12.2010 р. Клопотання судом відхилено з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Враховуючи наведену норму ГПК України, суд прийшов до висновку, що обставини, наведені відповідачем-2 у поданому суду клопотанні, не є поважними та такими, що є підставами у відповідності до ст. 77 ГПК України для відкладення розгляду справи.
Зокрема, з матеріалів справи вбачається, що копія позовної заяви та доданих до неї документів була направлена відповідачам 09.11.2010 р. (фіскальні чеки № 7308, № 7309 від 09.11.2010 р. наявні в матеріалах справи), у зв»язку з чим відповідач-2 не міг не бути обізнаним стосовно наявності спору щодо спірного концесійного договору.
Крім того, ухвала про порушення провадження у справі № 39/269 була винесена господарським судом 25.11.2010 р. та відправлена сторонам у справі того ж дня, що підтверджується відміткою на зворотньому боці ухвали, саме клопотання свідчить про отримання відповідачем-2 цієї ухвали суду.
За наведених обставин, відповідач-2 мав можливість та достатньо часу для підготовки до судового засідання та направлення в судове засідання 13.12.2010 р. свого повноважного представника для участі в даному судовому засіданні. Крім того, стаття 28 ГПК України не визначає представників юридичних осіб, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації, як єдиних представників останніх в суді. Безпосередньо представляти інтереси сторони надано керівникам підприємств та організацій, іншим особам, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Таким чином, твердження відповідача-2 про необхідність часу для «віднайдення фахівців -адвокатів, які спеціалізуються на спорах стосовно концесійних договорів»також не приймається судом до уваги, адже сторони на свій розсуд повинні визначати способи захисту своїх прав в судовому процесі, але з дотриманням прав та обов»язків, визначених приписами ст. 22 ГПК України.
До того ж, вбачається подання вищенаведеного клопотання відповідачем-2 нарочно в день судового засідання о 09:07 год. через відділ діловодства суду, а не надіслання засобами поштового зв»язку.
За наведених обставин, подане відповідачем-2 клопотання про відкладення розгляду справи розцінюється судом як свідоме та безпідставне ухилення від розгляду справи, пошук шляхів для затягування судового процесу.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез»явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутністю відповідача-2, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.
Представник відповідача-2 в судове засідання 13.12.2010 р. не з"явився.
Представник позивача в судовому засіданні 13.12.2010 р. звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи, в т.ч. підтвердження про відсутність у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору, довідки про рахунок в банківській установі, свідоцтва про державну реєстрацію позивача, довідки щодо останнього з ЄДРПОУ та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Холдинг "Чиста Вода". Клопотання позивача судом задоволено.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву. Згідно наведеного відзиву відповідач-1 не погоджується з позовними вимогами та в позові просить відмовити повністю, оскільки з боку відповідача-1 були дотримані всі вимоги, визначені його Статутом, щодо надання повноважень на укладення та підписання спірного концесійного договору, а також вважає твердження позивача про відсутність у концесійному договорі строку його дії таким, що не відповідає дійсності, оскільки у п. 1 даного договору сторонами узгоджено надання відповідачу-1 права здійснювати управляння (експлуатацію) об»єкта концесії -цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства»Ужгородської міської ради строком на 50 років.
Також, в судовому засіданні представник відповідача-1 подав копії документів, в т.ч. договору доручення № 4/11-10 від 04.11.2010 р., свідоцтва про державну реєстрацію відповідача-1, довідки з ЄДРПОУ стосовно останнього та Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм".
В судовому засіданні 13.12.2010 р. судом було розглянуте подане 09.12.2010 р. відповідачем-2 через відділ діловодства суду клопотання про повернення позовної заяви, а саме: направлення поданого позивачем позову за підсудністю до Господарського суду Закарпатської області на підставі ч. 1 ст. 15 ГПК України.
Згідно ч. 1 ст. 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.
Зі змісту п. 1 Концесійного договору від 04.11.2010 р. вбачається, що Концесієдавець (відповідач-2) надає на 50 років Концесіонеру (відповідачу-1) право здійснювати управління (експлуатацію) об»єкта концесії (цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства»Ужгородської міської ради (місто Ужгород) з метою задоволення громадських потреб у сфері централізованого водопостачання та водовідведення за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов цього договору. Пунктом 8 наведеного концесійного договору передбачено перелік обов»язків Концесіонера (відповідача-2) за цим договором. Отже, суд не погоджується з доводами відповідача-2 стосовно того, що він є єдиною зобов»язаною стороною спірного договору, а рівно підставним є висновок суду про дотримання позивачем правил територіальної підсудності, визначених приписами ст. 15 ГПК України, при зверненні до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання Концесійного договору від 04.11.2010 р. недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2010 р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладено на 24.12.2010 о 10:40 год.
22.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав заяву про ознайомлення з матеріалами справи. Заява судом задоволена.
22.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, відповідно до якого надав повідомлення на виконання вимог ухвали суду та визнав позовні вимоги ТОВ "Холдинг "Чиста Вода" повністю.
24.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про зупинення провадження у справі № 39/269 до вирішення Господарським судом Закарпатської області справи № 11-8-16/105, до якого додано копію ухвали Господарського суду Закарпатської області про порушення провадження у справі № 11-8-16/105 від 23.12.2010 р. (надалі -клопотання про зупинення провадження № 1).
24.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про зупинення провадження у справі № 39/269 до вирішення Господарським судом Закарпатської області справи № 16/147, до якого додано копію ухвали Господарського суду Закарпатської області про порушення провадження у справі № 16-147 від 23.12.2010 р. (надалі -клопотання про зупинення провадження № 2).
24.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про зупинення провадження у справі № 39/269 до вирішення Господарським судом Закарпатської області справи № 16/146, до якого додано копію ухвали Господарського суду Закарпатської області про порушення провадження у справі № 16/146 від 23.12.2010 р. (надалі -клопотання про зупинення провадження № 3).
24.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав клопотання про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.
Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 129 Конституції України повне фіксування судового процесу технічними засобами визначене в якості складової основних засад судочинства.
Приписами п.7 ст. 811 ГПК України визначено, що на вимогу хоча б одного учасника судового процесу у суді першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи по суті або за ініціативою суду здійснюється фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Враховуючи вищенаведені правові норми, суд задовольнив клопотання відповідача-2 про фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису та відповідно здійснював розгляд справи з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.
24.12.2010 р. відповідач-2 через відділ діловодства суду подав Відвід судді (надалі -Заява про відвід судді).
Заявник зазначає, що, на його думку, суддя Гумега О.В. безпідставно відхилила клопотання відповідача-2 про колегіальний розгляд справи, не відреагувала на невиконання позивачем вимог ухвали суду від 25.11.2010 р. стосовно ненадання оригіналів документів, залучила до матеріалів справи докази, подані позивачем, не зобов»язавши останнього надіслати ці докази відповідачам, необґрунтовано не задовольнила клопотання відповідача про відкладення справи, необґрунтовано витребувала від відповідача-2 довідку про внесення відповідача-1 до ЄДРПОУ. Наведені обставини відповідач-2 на підставі ст. 20 ГПК України вважає такими, що викликають сумнів у неупередженості судді Гумеги О.В.
Відповідно до п. 5 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України) питання про відвід судді вирішується в нарадчій кімнаті судом у тому складі, який розглядає справу, про що виноситься ухвала.
Дослідивши зміст поданої суду Заяви про відвід судді, судом встановлено, що фактично в порушення ч. 4 ст. 20 ГПК України наведену заяву подано після початку розгляду справи по суті, а рівно судом встановлено відсутність підстав, зазначених у частині 1 ст. 20 ГПК України, для задоволення відводу судді Гумезі О.В. від розгляду справи № 39/269.
У зв»язку з наведеним, Заява Ужгородської міської ради Закарпатської області про відвід судді Гумеги О.В. від розгляду справи № 39/269 було відхилено.
В судовому засіданні 24.12.2010 р. були також розглянуті подані відповідачем-2 через відділ діловодства суду клопотання про зупинення провадження у справі № 1, № 2, № 3. Наведені клопотання судом відхиляються як необґрунтовані з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення повЧязаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Зі змісту поданих відповідачем-2 клопотань про зупинення провадження у справі № 1, № 2, № 3 вбачається, що відповідачем-2 жодним чином не обґрунтовано, як саме пов»язана справа № 39/269, яка розглядається Господарським судом міста Києва, зі справами № 11-8-16/105, № 16/147, № 16/146, які розглядаються Господарським судом Закарпатської області, а рівно чим саме обумовлюється неможливість розгляду справи № 39/269. При цьому, суд не може дійти однозначного висновку з цього приводу і зі змісту ухвал Господарського суду Закарпатської області про порушення провадження у справах № 11-8-16/105, № 16/147, № 16/146.
Зокрема, відповідачем-2 не зазначено, які саме обставини, встановлені рішенням іншого суду, будуть впливати на збирання та оцінку доказів у справі № 39/269 (фактів, що мають преюдиціальне значення).
Також, відповідачем-2 не доведено неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом, оскільки фактично у клопотаннях про зупинення провадження у справі № 1, № 2, № 3 не визначаються обставини, які розглядаються іншим судом, та не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.
При цьому суд не погоджується з доводами відповідача-2, що у разі не зупинення провадження по даній справі та прийняття рішення без дослідження позиції окремих сторін, які є сторонами справ № 11-8-16/105, № 16/147, № 16/146, їх права та охоронювані законом інтереси будуть порушені. Так, судом враховано, що приписами ст. 27 ГПК України передбачено можливість для третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Також, третіх осіб може бути залучено до участі у справі за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.
Фактично ані Виконавчий комітет Ужгородської міської ради Закарпатської області, ані Комунальне підприємство «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгород», ані сторони у справі № 39/269, в т.ч. і відповідач-2, з відповідними клопотаннями в порядку ст. 27 ГПК України до Господарського суду міста Києва не звертались.
Представник позивача в судовому засіданні 24.12.2010 р. надав усні пояснення по суті заявлених ним позовних вимог та просив задовольнити їх повністю, визнати Концесійний договір від 04.11.2010 р., укладений між Ужгородською міською радою Закарпатської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм", недійсним.
Представник відповідача-1 в судовому засіданні заперечував позовні вимоги з огляду на викладене ним у відзиві.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з»явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, клопотань про поважність причин відсутності в судовому засіданні 24.12.2010 р. до суду не подав, у відзиві, поданому через відділ діловодства суду 22.12.2010 р. позовні вимоги визнав повністю.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, в судовому засіданні 24.12.2010 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва
04 листопада 2010 року на підставі рішень Ужгородської міської ради № 1646 від 02 листопада 2010 року, № 1648 від 04.11.2010 року між Ужгородською міською радою Закарпатської області (відповідач-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода-Ізюм»(відповідач-1) укладено Концесійний договір про надання в управління цілісного майнового комплексу - Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Ужгородської міської ради (місто Ужгород) (надалі - Договір).
Відповідно до п.1 Договору відповідач-2, визначений як Концесієдавець, надає на 50 (п'ятдесят) років відповідачу-1, визначеному як Концесіонер, право здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії з метою задоволення громадських потреб у сфері централізованого водопостачання та водовідведення за умови сплати концесійних платежів та виконання інших умов Договору.
Позивач вважає, що укладений та підписаний між відповідачами Концесійний договір від 04 листопада 2010 року є недійсним, посилаючись на ст.ст. 16, 215, 216 Цивільного кодексу України, ст. ст. 181, 207 Господарського кодексу України, виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Холдинг «Чиста Вода»є засновником Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода -Ізюм»з часткою у Статутному капіталі в розмірі 80% від Статутного капіталу, що підтверджується Статутом Товариства «Чиста Вода -Ізюм», затвердженим Загальними зборами Учасників від 13 жовтня 2008 року та зареєстрованим 30.10.2008 р. Державним реєстратором Оболонської районної у місті Києві державної адміністрації (надалі -Статут Товариства).
Відповідно до Статуту Товариства, учасники мають право брати участь в управлінні справами Товариства з обмеженою відповідальністю «Чиста Вода -Ізюм»(надалі - Товариство). З метою здійснення управління Товариством, Статутом передбачений вищий керівний орган Товариства - Загальні збори Учасників (п.п. 17.1, 18.1 Статуту Товариства). До повноважень Загальних зборів учасників відноситься відчуження майна Товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Товариства, затвердження угод, укладених на суму, що перевищує суму, визначену окремим рішення зборів, прийняття рішення про отримання довгострокових кредитів (п. 18.9.5 Статуту Товариства).
Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Пункт 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно, не перевищувати своїх повноважень. Згідно ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а у разі недотримання цих вимог настають наслідки, встановлені ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України щодо визнання правочину недійсним.
Редакція Статуту ТОВ «Чиста Вода - Ізюм», що діяв на момент укладення спірного Договору, затверджена Загальними зборами учасників 30 жовтня 2008 року та зареєстрована відповідним реєстраційним органом, містить обмеження дієздатності виконавчого органу Товариства, так як до компетенції Загальних зборів учасників відповідно до п. 18.9.5 Статуту відноситься надання згоди на укладення Концесійного договору від 04 листопада 2010 року.
Фактично спірний Концесійний договір від 04 листопада 2010 року укладений на загальну суму 120 000 000,00 (сто двадцять мільйонів) гривень, що значно перевищує суму у 50% майна Товариства. Окрім цього, на підставі даного Концесійного договору набуваються активи комунального підприємства (приймається на баланс цілісний майновий комплекс водопровідно-каналізаційного господарства).
З огляду на зазначене, позивач вважає, що правочин з боку ТОВ «Чиста Вода - Ізюм»вчинено його виконавчим органом -Директором Товариства, дієздатність якого обмежена засновниками юридичної особи відповідно до норм Статуту, який не мав права без попередньої згоди учасників Товариства укладати такий договір, а відсутність у Директора ТОВ «Чиста Вода - Ізюм»достатньої дієздатності перешкоджає настанню за договором очікуваного правового результату та є підставою для визнання договору недійсним.
Крім того, позивач, в обґрунтування позовних вимог посилається на ст. 180 Господарського кодексу України, відповідно до якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду. Частиною третьою статті 180 Господарського кодексу України прямо передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 251 Цивільного кодексу України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
З огляду на вимоги чинного законодавства щодо строку договору, позивач вважає, що в підписаному між сторонами договорі не узгоджено його одну із істотних умов -строк дії договору чим порушено приписи ст.ст. 251, 252 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі -ГПК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.
Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
З урахуванням вищенаведеного, Товариство з обмеженою відповідальністю "Холдинг "Чиста Вода" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста Вода - Ізюм" (відповідач-1), Ужгородської міської ради Закарпатської області (відповідач-2) про визнання Концесійного договору від 04.11.2010 р. недійсним.
Відповідач-1 проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, оскільки вважає Концесійний договір таким, що був укладений з дотриманням чинного законодавства України.
Відповідач-2 позовні вимоги визнав повністю.
При цьому суд враховує приписи ч. 6 ст. 22 ГПК України, відповідно до яких господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї -небудь права і охоронювані законом інтереси.
Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають з огляду на наступне:
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Правовідносини, пов'язані із укладанням, зміною і припиненням договорів регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України та законами України, у даному випадку Законом України від 16.07.1999, № 997-XIV «Про концесії»(надалі -Закон України «Про концесії»), який є спеціальним нормативно-правовим актом.
Отже, при вирішенні питання щодо недійсності договору необхідно застосовувати положення Закону України «Про концесії».
При розгляді даного спору судом також приймались до уваги узагальнені положення, наведені у Листі Верховного Суду України від 24.11.2008 р. «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»та у Постанові пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Частиною 4 ст.15 Закону України «Про концесії»визначено, що концесійний договір може бути визнаний судом недійсним відповідно до законодавства.
Разом з тим, згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх прав, зокрема, способом захисту майнового права може бути визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою та шостою статті 203 цього кодексу.
В частині 3 ст. 215 Цивільного кодексу України зазначено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Виходячи зі змісту частини 2 ст. 203 ЦК України вбачається, що для чинності правочину особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом (п. 7 Постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», надалі -Постанова ВСУ).
Згідно ч.1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Судом встановлено, що між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Концесійний договір від 04 листопада 2010 року про надання в управління цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Ужгородської міської ради.
Як свідчать зібрані у справі докази, позивачу було відомо про наміри відповідача-2 щодо укладання спірного Договору.
Так, з метою отримання Рішення Антимонопольного комітету України № 573-р від 28 жовтня 2010 року «Про надання дозволу на концентрацію», дослідженому в судовому засіданні, відповідачем-1 було подано пакет документів, що свідчить про обізнаність позивача про намір укласти спірний Договір (копія наведеного Рішення Антимонопольного комітету України наявна в матеріалах справи).
Твердження позивача про те, що виконавчий орган відповідача-1 - Директор ТОВ «Чиста Вода - Ізюм»не мав відповідних повноважень на укладення та підписання з відповідачем-2 Концесійного договору, є помилковим.
Згідно зі Статутом відповідача-1, а саме, пунктом 18.9.5, до виключної компетенції Загальних Зборів учасників ТОВ «Чиста Вода -Ізюм»відноситься відчуження майна на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна Товариства, затвердження угод, укладених на суму, що перевищує суму, визначену окремими рішеннями Зборів; прийняття рішення по отриманню довгострокових кредитів. У відповідності до п. 18.12 Статуту ТОВ «Чиста Вода -Ізюм», рішення з питання, визначеного в п. 18.9.5 Статуту Товариства, приймаються Загальними Зборами учасників Товариства простою більшістю голосів.
В судовому засіданні додатково було досліджено рішення Загальних Зборів учасників ТОВ «Чиста Вода -Ізюм», оформлене Протоколом № 15/07/2010 р. від 15.07.2008 р., яким надано повноваження Директору ТОВ «Чиста Вода -Ізюм»Шестопалову Р.Л., в разі перемоги на конкурсі, укласти та підписати від імені відповідача-1 з відповідачем-2 концесійний договір об»єкту комунальної власності міста Ужгород - Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно -каналізаційного господарства міста Ужгород»(копія наведеного протоколу Загальних Зборів учасників ТОВ «Чиста Вода -Ізюм»наявна в матеріалах справи).
Твердження позивача про те, що між сторонами не було узгоджено одну із його істотних умов Договору - строк дії, є помилковим, оскільки пунктом 1 Договору сторонами узгоджено надання відповідачу-2 права здійснювати управління (експлуатацію) об'єкта концесії -цілісного майнового комплексу Комунального підприємства «Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Ужгородської міської ради строком на 50 (п'ятдесят) років. Крім того, у пункті 43 Договору безпосередньо визначено, що Концесійний договір укладено на 50 (п»ятдесят) років (з 4.11.2010 року по 4.11.2060 року).
В судовому засіданні було досліджено та встановлено, що Концесійний договір від 04 листопада 2010 р., укладений у передбаченим чинним законодавством спосіб, в тому числі з врахуванням всіх вимог Закону України «Про концесії», який є спеціальним нормативно-правовим актом та регулює спірні правовідносини. Крім того, Концесійний договір укладений на підставі Рішення Ужгородської міської ради № 1646 від 02 листопада 2010 року, яке є легітимним та обов'язковим до виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України від 21.05.1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні»(надалі - Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно із ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до ч.1-3 ст. Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні акти та інші акти у формі рішень.
Рішення відповідної ради є адміністративним актом, який приймається за наслідками розгляду питань в межах компетенції ради та підлягає реалізації у передбачений законом спосіб.
Судом також при розгляді даного спору враховано позицію Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 N 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" стосовно того, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. З цієї підстави господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позовів про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством (постанова Верховного Суду України від 10.11.2009 N 29-28/177-08-5087), про що безпосередньо зазначено в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 27.11.2009 о. № 01-08/631 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України».
Враховуючи вищезазначене, суд вважає вимоги позивача не обґрунтованими, та не підтвердженими належними та допустимими доказами, а рівно такими, що не підлягають задоволенню.
Судові витрати по даному господарському спору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України, ст.ст. 92, 203, 215, 252, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 46, 15, 20, 22, 32, 33, 34, 43, 49, 79, 811, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Гумега О. В.
Дата підписання повного рішення: 27.12.2010 р.