Єдиний унікальний номер №943/288/25
Провадження № 2/943/760/2025
07 жовтня 2025 року м. Буськ
Буський районний суд Львівської області в складі:
головуючого-судді Коса І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Ладиги С.В.,
за участю представника відповідачки - адвоката Кріль О.М. (в режимі ВКЗ),
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Буську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
позивач ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» через представника за довіреністю Мих В.О. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 39768,00 грн. В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що 26 квітня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №102027992, згідно якого відповідачка отримала у позивача грошові кошти в розмірі 15000,00 грн. строком на 105 днів (до 09.08.2023), зі сплатою відсотків за користування цим кредитом, що їх зобов'язалася повернути та сплатити відсотки. Однак, взятих на себе кредитних зобов'язань за цим договором відповідачка належним чином не виконала, внаслідок чого 29 серпня 2023 року первісний кредитор ТОВ «Мілоан» за Договором про відступлення прав вимоги №104-МЛ/Т відступив право грошової вимоги до відповідачки за цим Кредитним договором №102027992 від 26.04.2023 року на користь позивача ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ». Відтак, відповідачка ОСОБА_1 має існуючу перед позивачем заборгованість на загальну суму 39768 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 10500 грн., нарахованими відсотками на кредит у розмірі 27768 грн. та комісії в сумі 1500 грн. Оскільки відповідачка добровільно не сплачує вказану заборгованість за кредитом, що стало приводом для звернення позивача до суду із цим позовом.
Ухвалою судді від 21.02.2025 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання відповідачки, яка не є підприємцем, вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.
Представник позивача за довіреністю Бистрякова А.С. в судове засідання не з'явилася, направивши клопотання про розгляд справи за відсутності сторони, в якому просила розглядати справу без участі представника позивача, проти заочного розгляду не заперечує, а позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання повторно не з'явилася, а її представник - адвокат Кріль О.М. в судовому засіданні (в режимі ВКЗ) позовні вимоги заперечила повністю з підстав, викладених у їх письмовому поясненні та просила відмовити повністю в задоволенні позову, оскільки не визнає нарахування відсотків за користування кредитом за період із 09.08.2023 по 29.08.2023, що мало місце поза межами строку договору; умову кредитного договору щодо встановлення комісії вважає незаконною та нікчемною; зарахування коштів на погашення кредиту в рахунок комісії вважає незаконною. Крім того, представник відповідачки не заперечила самого факту пролонгації дії кредитного договору її довірителькою, однак вважає відсутнім волевиявлення відповідачки на пролонгацію кредитного договору. Також представник відповідачки звернула увагу суду на те, що розмір процентів за користування кредитом є неспівмірним із сумою самого тіла кредиту, що вдвічі його перевищує, а тому просила їх зменшити.
Разом із тим, відповідачка ОСОБА_1 направила до суду через свого представника - адвоката Кріль О.М. письмові пояснення у справі від 23.06.2025, який по суті є відзивом на позовну заяву (вх. №4233 від 24.06.2025), де просили відмовити у задоволенні позову. Зокрема, не заперечують факту укладення відповідачкою ОСОБА_1 кредитного договору та часткову сплату нею кредитних платежів, які незаконно включені позивачем на сплату комісії та понадстрокових відсотків за користування кредитом. Відповідно до положень п. 1.2., п. 1.3. Договору про споживчий кредит №1020227992 від 26.04.2023 року сума кредиту становить 15000 грн., кредит надається загальним строком на 105 днів з 26.04.2023 року (дата надання кредиту) і складається із пільгового та поточного періодів. Пільговий період складає 15 днів, що настає з дати видачі кредиту та завершується 11.05.2023 р. (рекомендована дата платежу). Поточний період складає 90 днів, що настає з дня наступного за днем завершення пільгового періоду і закінчується 09.08.2023 року. Отже, незаконними вважають нарахування позивачем процентів після закінчення строку кредитування, тобто після 09.08.2023 року, а тому позов в цій частині не підлягає до задоволення. Крім того, вважають положення п. 1.5.1 цього Договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 1500 грн., а також положення п. 2.3 цього Договору щодо сплати комісії за управління та обслуговування кредиту позичальником є нікчемними з моменту укладення договору, а тому вважають відсутніми підстави для стягнення із ОСОБА_1 1500 грн. комісії за надання кредиту. Більше того, відповідачка частково сплатила кредит. Так, 11.05.2023 року відповідачка на погашення кредиту перерахувала 1500 грн., яку ТОВ «Мілоан» поділило наступним чином - 600 грн. спрямувало на погашення тіла кредиту, 450 грн. - на сплату процентів по кредиту, 450 грн. - комісія за пролонгацію. 14.05.2023 року відповідачка на погашення кредиту перерахувала 1500 грн., яку ТОВ «Мілоан» поділило наступним чином - 600 грн. спрямувало на погашення тіла кредиту, 450 грн. - на сплату процентів по кредиту, 450 грн. - комісія за пролонгацію. 17.05.2023 року відповідачка на погашення кредиту перерахувала 3000 грн., яку ТОВ «Мілоан» поділило наступним чином - 1050 грн. спрямувало на погашення тіла кредиту, 1050 грн. - на сплату процентів по кредиту, 900 грн. - комісія за пролонгацію. 25.05.2023 року відповідачка на погашення кредиту перерахувала 3000 грн., яку ТОВ «Мілоан» поділило наступним чином - 1050 грн. спрямувало на погашення тіла кредиту, 1050 грн. - на сплату процентів по кредиту, 900 грн. - комісія за пролонгацію. 01.06.2023 року відповідачка на погашення кредиту перерахувала 1500 грн., яку ТОВ «Мілоан» поділило наступним чином - 600 грн. спрямувало на погашення тіла кредиту, 450 грн. - на сплату процентів по кредиту, 450 грн. - комісія за пролонгацію. 04.06.2023 року відповідачка на погашення кредиту перерахувала 1500 грн., яку ТОВ «Мілоан» поділило наступним чином - 600 грн. спрямувало на погашення тіла кредиту, 450 грн. - на сплату процентів по кредиту, 450 грн. - комісія за пролонгацію. Крім того, зазначають, що відповідачка не вчиняла жодних дій, передбачених п. 2.3 Договору про споживчий кредит №1020227992 від 26.04.2023 року щодо пролонгації відповідного договору чи пільгового періоду. Оскільки положення п. 2.3 Договору про споживчий кредит №1020227992 від 26.04.2023 року щодо сплати комісії за управління та обслуговування кредиту позичальником є нікчемними, відповідачка не пролонговувала договір та не сплачувала відповідну комісію, ТОВ «Мілоан» самостійно спрямувало на сплату відповідної комісії кошти, які відповідачка перерахувала на оплату кредиту, то відповідні суми, а саме 3600 грн., які були незаконно зараховані ТОВ «Мілоан» на сплату комісії за пролонгацію, слід зарахувати на погашення тіла кредиту. Таким чином, незаконними вважають розрахунок, який доданий до матеріалів позовної заяви, оскільки проценти нараховані позивачем на суму залишку по кредиту без врахування ще додатково сплачених відповідачкою 3600 грн.
Крім того, від представника позивача Сидорак О.Р. до суду надійшов відповідь на відзив від 02.07.2025 (вх. №4495 від 02.07.2025), де представник позивача заперечує доводи представника відповідача щодо безпідставності позовної вимоги про стягнення комісії за надання кредиту, оскільки комісія за надання кредиту в розмірі 1500,00 грн., яка нараховується за ставкою 10% від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту прямо передбачена п. 1.5.1 Кредитному договору №102027992 від 26.04.2023 року. Крім того, в силу п. 1.5.2 цього Договопу проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду становлять 2250,00 грн., які нараховуються за ставкою 1,70% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду, а згідно п. 1.5.3 цього Договору проценти за користування кредитом протягом поточного періоду в сумі 40500,00 грн., які нараховуються за стандартною процентною ставкою 2,30% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду. Варто зауважити, що у Кредитному договорі №102027992 від 26.04.2023 року зазначено, що позичальник не повинен сплачувати на користь кредитодавця будь-які платежі, не передбачені цим договором. Вказані в цьому договорі розміри комісій, процентів та будь-яких інших винагород кредитодавця не можуть бути збільшені кредитодавцем без згоди позичальника. Дані умови чітко прописані у Кредитному договорі №102027992 від 26.04.2023 року, що є підтвердженням того, що позичальник надає свою згоду на укладення кредитного договору, позичальник також погоджується з усіма визначеннями та змістом, повністю розуміє і зобов?язується неухильно дотримуватися умов кредитного договору та Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті Товариства та є невід?ємною частиною кредитного договору. При цьому, сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №102027992 від 26.04.2023 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно Договору відступлення прав вимоги №104-МЛ/Т від 29.08.2023 року. Тобто після отримання права вимоги до відповідачки позивачем жодних нових сум щодо стягнення заборгованості не нараховувалося. Крім того, представник позивача зазначає, що на час дії на території України воєнного стану законодавством України не передбачено скасування нарахування відсотків за користувания кредитними коштами, а отже таке нарахування є правомірним і позичальник має сплачувати тіло кредиту та нараховані відсотки. Крім того, зауважують, що ТОВ «Мілоан» не є банком, а небанківською (фінансовою) установою, і відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов?язку формувати документи за кредитними зобов?язаннями позичальників згідно Закону «Про банки та банківську діяльність». При цьому, Законом України «Про споживче кредитування» не забороняється встановлювати в договорі комісії, пов?язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, коридичне оформлення тощо. Тому вважають, що до договору про споживче кредитування може бути включена умова щодо сплати комісії за надання кредиту. Крім того, укладаючи Кредитний договір, відповідачка повинна була достовірно знати про його умови та про наслідки невиконання умов кредитного договору, повинна була діяти добросовісно, а підписавши договір, вона погодилась з його умовами та взяла на себе зобов?язання, передбачені договором, в тому числі щодо сплати комісії за надання кредиту. Оскільки, встановлення ТОВ «Мілоан» у кредитному договорі комісії не суперечить закону, і така умова договору щодо обов?язку сплачувати комісію за надання кредиту недійсною визнана не була. За таких обставин позивач має право вимагати стягнення заборгованості з комісійної винагороди. Щодо пролонгації Кредитного договору №102027992 від 26.04.2023 року зазначають, що згідно пункту 2.3.1 цього Договору позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що позичальнику доступна така можливість відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені цим п. 2.3 Договору та Розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, в розмірі, що визначається змістом додатку/додаткової угоди, що підписується позичальником у зв?язку з пролонгацією та певну частку заборгованості за Договором (якщо передбачено додатком/додатковою угодою). Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору. При пролонгації на 3 дні нараховується комісія у розмірі 3,00%, а при пролонгації на 7 днів - 6,00%, а при 15 днів - 10,00%. Крім того, відповідно до Відомостей про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором №102027992 від 26.04.2023 року, 11,05.2023 (3 дні), 14.05.2023 (3 дні), 17.05.2023 (7 днів), 25.05.2023 (7 днів), 01.06.2023 (3 дні) та 04.06.2023 (3 дні) було здійснено нарахування комісії за продовження строку користування кредитними коштами. Загалом строк дії Кредитного договору №102027992 від 26.04.2023 року було продовжено на 23 дні, у зв?язку із чим відсотки за користування кредитом нараховувалися не до 09.08.2023, а до 29.08.2023 року. Крім того, відповідачка підтвердила своїм підписом таку умову в кредитному договорі, зобов'язавшись його виконати. Відтак, представник позивача просив позовні вимоги задовольнити.
Згідно частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Заслухавши доводи представника відповідачки, дослідивши матеріали та з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення, виходячи із таких мотивів.
Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до приписів ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно частини першої та другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судом встановлено, що 26 квітня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою ОСОБА_1 укладено Договір про споживчий кредит №102027992 (індивідуальна частина), згідно якого відповідачка отримала у позивача грошові кошти в розмірі 15000,00 грн. строком на 105 днів (до 09.08.2023), зі сплатою 3,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом поточного періоду (знижена процентна ставка протягом пільгового періоду 2,50% в день).
Разом із тим, як убачається із матеріалів справи, що 26 квітня 2023 року відповідачка ОСОБА_1 уклала із ТОВ «Мілоан» вищевказаний кредитний договір шляхом підписання електронного документа, наклавши на них одноразовий ідентифікатор «W96190», шляхом підтвердження відповідачою 26.04.2023 о 22:27:46 год. за допомогою СМС через власний номер телефону НОМЕР_1 .
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» вищевказаний договір укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором (абзац другий ч. 1 ст. 12 цього Закону).
Так, на виконання зазначених вище вимог законодавства, відповідачкою ОСОБА_1 було використано одноразовий ідентифікатор «W96190» для підписання Кредитного договору №102027992 від 26.04.2023 року.
Згідно умов Кредитного договору, позивач (кредитодавець) взяв на себе зобов'язання надати відповідачці (позичальнику) кредит шляхом надання їй грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника, а остання зобов'язалася повернути кредит не пізніше останнього дня строку кредитування (09.08.2023) та сплатити нараховані кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим Договором, зокрема, на таких умовах: сума кредиту 15000,00 грн.; стандартна процентна ставка 3% в день; строк кредитування 105 днів з дня надання кредиту (26.04.2023).
Як убачається із матеріалів справи, що первісний кредитор ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов'язання за вищевказаним кредитним договором у повному обсязі, надавши відповідачці кредит, відповідно до умов укладеного Кредитного договору №102027992 від 26.04.2023, шляхом видачі ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 15000,00 грн., що підтверджується долученим до позовної заяви платіжним дорученням №63625141 від 26.04.2023.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 525 ЦК України).
Нормою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у статті 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у статті 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч. 12 ст. 11 цього Закону).
Відповідно до абзацу другого частини другої статті 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст. 205, ст. 207 ЦК України).
Згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 вересня 2020 року в справі №732/670/19, Суд виснував про безпідставність доводів позичальника, який покликався на те, що він не підписував кредитний договір у електронній формі та не погоджував його істотні умови, а також про відсутність правових підстав для визнання недійсним вказаного кредитного договору, підписаного позивачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що передбачено положеннями Закону України «Про електронну комерцію», а за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. При цьому, Судом констатовано, що електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору, як комбінація цифр і/або букв, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Тотожні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року в справі №404/502/18, де Суд, відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору в електронній формі, виснував, що без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №127/33824/19 констатовано, що при оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (вебсайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Без отримання листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Відтак, суди встановили, що договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, особа через особистий кабінет на вебсайті відповідача подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту шляхом натискання кнопки «погоджуюсь», після чого ТОВ «Гоуфінгоу» надіслало позивачу за допомогою засобів зв'язку одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який позивач і використала для підтвердження підписання кредитного договору.
Подібні правові висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 12 січня 2021 року в справі №524/5556/19 та від 10 червня 2021 року в справі №234/7159/20 (суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині).
Крім того, згідно правового висновку Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 04 грудня 2023 року в справі №212/10457/21, Суд, встановивши, що оспорювані позивачем відповідні кредитні договори укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договори укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідних договорів недійсними.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року в справі №757/40395/20, від 20 червня 2022 року в справі №757/40396/20 та інших, які обґрунтовано враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. У справі, яка переглядається Верховним Судом, позивачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідних договорів, що є його процесуальним обов'язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договорів від його імені іншою особою за відсутності його волевиявлення, перерахування кредитних коштів не на його рахунок.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.
Згідно частини першої статті 1048 цього Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ч. 1 ст. 1046 ЦК України).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч. 13 ст. 11 цього Закону).
Згідно абзацу другого частини тринадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частинами другою і третьої статті 100 ЦПК України передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній корпії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис, а також у паперових копіях електронного доказу, що не вважається письмовим доказом.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно частини шостої статті 11 цього Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема: електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відтак, ураховуючи встановлене, суд приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_1 ознайомилася і погодилася із умовами електронного Кредитного договору №102027992 від 26.04.2023, які вона підписала одноразовим ідентифікатором «W96190» у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Згідно цього Договору відповідачка отримала у позивача грошові кошти в розмірі 15000,00 грн. шляхом видачі кредиту, що підтверджується платіжним дорученням №63625141 від 26.04.2023.
Більше того, вищевказані фактичні обставини щодо укладення кредитного договору, питання щодо тіла кредиту та нарахованих відсотків за його користування у межах первісних строків кредитування (105 календарних днів з моменту укладення кредитного договору) визнаються стороною відповідача та ніким із учасників справи не оспорюються, що в силу приписів ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.
В силу приписів статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
За змістом статей 525, 611, 612, 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
Згідно частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення (ч. 1 ст. 517 ЦК України).
Як убачається із матеріалів справи, що 29 серпня 2023 року між первісним кредитором ТОВ «Мілоан» та позивачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» укладено Договір відступлення прав вимоги №104-МЛ/Т, відповідно до умов якого право грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за Кредитним договором №102027992 від 26.04.2023 року перейшло до позивача ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» згідно Витягу з Реєстру боржників до цього Договору від 26.08.2023 (номер у реєстрі 1150), а відтак позивач набув статусу нового кредитора відповідачки ОСОБА_1 за вищевказаним Договором про споживчий кредит №102027992 від 26.04.2023.
Разом із тим, як слідує із наявного у матеріалах справи розрахунку заборгованості за Договором про споживчий кредит №102027992 від 26.04.2023, що заборгованість позичальниці ОСОБА_1 по вказаному кредитному договору становить загальну суму в розмірі 39768 грн., що складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту в сумі 10500 грн., нарахованими відсотками на кредит у розмірі 27768 грн. та комісії в сумі 1500 грн.
Разом із тим, як убачається зі справи, що відповідачка ОСОБА_1 , не заперечуючи факту укладення кредитного договору, визнаючи нараховану позивачем заборгованість за кредитом в частині тіла кредиту та відсотків за його користування у межах первісних строків кредитування (105 календарних днів з моменту укладення кредитного договору), стороною відповідача оспорюється нарахування позивачем відсотків за надання кредиту (позики) поза межами встановленого спірними договорами 105-денного строку кредитування (базового періоду кредитування), які також просила зменшити через їх неспівмірність із тілом кредиту, а також нарахування позивачем комісії за надання кредиту.
Проте, суд не погоджується із доводами сторони відповідача, виходячи із такого.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Так, у Договорі про споживчий кредит №102027992 від 26.04.2023 року сторони дійсно передбачили строк кредитування 105 днів, що складався із: пільгового періоду 15 днів (до 11.05.2023), протягом якого діяла знижена процентна ставка у розмірі 1,70% та поточного періоду 90 днів (до 09.08.2023), протягом якого діяла стандартна процентна ставка у розмірі 3%. Відповідно до п. 2.3.1 цього Договору позичальник має право неодноразово продовжувати та/або поновлювати пільговий період та збільшувати строк кредитування на таких саме умовах, за умови, що позичальнику доступна така можливість відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування за цим пунктом позичальник має вчинити дії передбачені цим п. 2.3 Договору та Розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, в розмірі, що визначається змістом додатку/додаткової угоди, що підписується позичальником у зв?язку з пролонгацією та певну частку заборгованості за Договором (якщо передбачено додатком/додатковою угодою). Якщо позичальник здійснює продовження/поновлення пільгового періоду та збільшення строку кредитування (пролонгацію) на умовах визначених цим пунктом, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено/поновлено пільговий період нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 Договору. Також при пролонгації на 3 дні нараховується комісія у розмірі 3%, при пролонгації на 7 днів - 6%, а при пролонгації на 15 днів - 10%.
Зокрема, на підтвердження факту пролонгації відповідачкою строку дії кредитного договору представником позивача долучено укладені сторонами угоди про пролонгацію від 11.05.2023, від 14.05.2023, від 17.05.2023, від 25.05.2023, від 01.06.2023, від 04.06.2023, що стороною відповідача не спростовано.
Крім того, представником позивача доведено, що відповідно до Відомостей про щоденні нарахування та погашення за Кредитним договором №102027992 від 26.04.2023 року, 11.05.2023 (3 дні), 14.05.2023 (3 дні), 17.05.2023 (7 днів), 25.05.2023 (7 днів), 01.06.2023 (3 дні) та 04.06.2023 (3 дні) позивачем здійснено нарахування комісії за продовження строку користування кредитними коштами, де загальний строк дії Кредитного договору №102027992 від 26.04.2023 року продовжено на 23 дні, у зв?язку із чим відсотки за користування кредитом нараховувалися не до 09.08.2023, а до 29.08.2023 року, що стороною відповідача також спростовано не було.
Відтак, суд вважає обгрунтованими нарахування позивачем відсотків за користування кредитом за період із 09.08.2023 року по 29.08.2023 року на підставі Договору про споживчий кредит №102027992 від 26.04.2023 року та укладених сторонами до нього додатків до цього Договору (угоди про пролонгацію від 11.05.2023, від 14.05.2023, від 17.05.2023, від 25.05.2023, від 01.06.2023), оскільки це передбачено умовами цих договорів, погоджено відповідачкою та не заборонено законодавством. Натомість, покликання представника відповідачки на правові висновки Верховного Суду щодо заборони позикодавця нараховувати проценти за користування кредитом після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, не може бути взято судом до уваги, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин через те, що відповідні нарахування процентів за користування кредитом (позикою) мали місце в межах строків цих договорів та згідно їх положень, узгоджених між сторонами, які до того ж в судовому порядку відповідачкою не оспорювалися.
За таких обставин суд вважає необгрунтованими доводи представника відповідачки про нарахування позивачем процентів поза термінами кредитування. Більше того, відповідачкою не надано до суду свого контррозрахунку заборгованості, а також доказів, які спростовували би наданий розрахунок заборгованості перед позивачем ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ», як новим кредитором у грошовому зобов'язанні відповідачки, якою також не доведено про відсутність такої заборгованості перед позивачем чи попереднім кредитором (ТОВ «Мілоан»).
Крім того, суд не вбачає правових підстав для зменшення нарахованих відсотків, оскільки позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення процентів за користування кредитом, які за своєю правовою природою є платою за користування кредитом, а не видом забезпечення виконання зобов'язання; спірний розмір процентів узгоджений відповідачкою ОСОБА_1 , яка положень Кредитного договору в частині розміру процентів за користування кредитом в судовому порядку не оспорювала, враховуючи свободу договору та його обов'язковість для сторін, неможливість односторонньої відмови від договору, презумпцію правомірності правочину, а також відсутність контррозрахунку відповідачки щодо розміру її заборгованості перед позивачем.
Крім того, суд не погоджується із доводами сторони відповідача про нікчемність умови кредитного договору щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки відповідно до п. 1.5.1 Договору про споживчий кредит №102027992 від 26.04.2023 року сторонами передачена комісія за надання кредиту в сумі 1500,00 грн., яка нараховується за ставкою 10,00 відсотків від суми кредиту одноразово у день видачі кредиту, а також сторонами передбачено у пункті 2.3.1 цього Договору із чим погодилася відповідачка ОСОБА_1 , що комісія також встановлюється при пролонгації, а саме: при пролонгації на 3 дні нараховується комісія у розмірі 3%, при пролонгації на 7 днів - 6%, а при пролонгації на 15 днів - 10%.
Більше того, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згівдно частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
Тотожні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19.
Відтак, суд вважає обгрунтованим нарахування позивачем комісій за надання кредиту та пролонгації, оскільки це передбачено умовами кредитного договору, погоджено відповідачкою та не заборонено законодавством, а положення кредитного договору щодо комісії в судовому порядку відповідачкою не оспорювалися.
Інші доводи представника відповідача суд вважає формальними і такими, що не спростовують заявлених позовних вимог, оскільки не знайшли свого підтвердження та спростовуються дослідженими судом доказами.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява №63566/00, § 23).
Відтак, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості відповідачки ОСОБА_1 перед позивачем на загальну суму в розмірі 39768,00 грн., що є заборгованістю за тілом кредиту, нарахованими відсотками та комісією, що підлягають стягненню із відповідачки на користь позивача.
Окрім того, у відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачем при поданні позову до суду сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн., а тому враховуючи повне задоволення цього позову, такий збір слід стягнути з відповідачки на користь позивача.
Ураховуючи викладене, та керуючись статтями ст.ст. 2, 4, 10, 12, 76-80, 81, 82, 89, 141, 223, 259, 260, 263, 264, 265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України суд, -
позов задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»» заборгованість в сумі 39 768,00 грн (тридцять дев'ять тисяч сімсот шістдесят вісім гривень 00 копійок) та судовий збір у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Учасники справи.
Позивач: ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корпус 28, код ЄДРПОУ 35234236).
Представник позивача: Мих Вікторія Олегівна (03127, м. Київ, пр-т Голосіївський, 132, оф. 22, РНОКПП НОМЕР_2 ).
Відповідачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Представник відповідачки: адвокат Кріль Ольга Миколаївна (79042, м. Львів, вул. Залізнична, 9, оф. 3, РНОКПП НОМЕР_4 ).
Повний текст рішення складено: 09.10.2025 року.
Суддя: І. Б. Кос