Справа № 587/4509/25
08 жовтня 2025 року суддя Сумського районного суду Сумської області Гончаренко Л.М., розглянувши адміністративну справу, що надійшла від військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Камянсько-Дністровським РВ УМВС України в Запорізькій області 30.07.1998 року
за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП,
Згідно із протоколом про адміністративне правопорушення №63 від 21.09.2025 - під час виконання військових обов'язків під час дії особливого періоду навідник 1 танкового взводу 2 танкової роти 1 танкового батальйону в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 27 серпня 2025 року близько 15-30 години самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 поблизу АДРЕСА_2 та був відсутній на військовій службі без поважних причин понад три години, чим порушив ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу проводиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Згідно із ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення, а розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. При цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати фактичні обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, що інкримінуються особі.
Частиною 3 ст. 172-11 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов'язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез'явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез'явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Тобто, запровадження на всій території України або в окремих її місцевостях воєнного стану зумовлює початок дії особливого періоду.
У той же час, запровадження та дія особливого періоду не обмежується виключно оголошенням та запровадженням воєнного стану.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», на всій території України запроваджено дію правового режиму воєнного стану, який продовжений до цього часу.
Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч. 1 ст. 251 КУпАП) , а обов'язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч. 2 ст. 251, ст. 255 КУпАП) .
Порядок збору та процесуального закріплення доказів визначений законодавством України про адміністративні правопорушення, а тому, як доказ, протокол про адміністративне правопорушення може бути використаний у відповідній справі тільки в тому випадку, якщо він складений в порядку та з джерел, передбачених законом.
При цьому у справі протокол є не тільки джерелом доказів, але й виступає ще й як юридичний документ акт (процесуальна дія і процесуальне рішення компетентної особи, яка уповноважена його складати) , який свідчить про порушення компетентною особою поліції справи про адміністративне правопорушення, тому він є не тільки обов'язковим процесуальним документом, але і займає ключове положення серед інших джерел (доказів) .
Згідно ст. ст. 279, 280 КУпАП справа про адміністративне правопорушення повинна розглядатись у межах тих обставин, які зазначені у протоколі про таке порушення. Суддя не вправі вийти за межі протоколу та самостійно розширити фабулу (об'єктивну сторону) адміністративного правопорушення, зазначену у протоколі, чи вказувати на кваліфікуючі ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки це істотно порушує право особи на захист та не узгоджується з усталеною судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 30.05.2013 року у справі Малофєєва проти Росії (Malofeyeva v. Russia ) , заява № 36673/04) ; рішення від 20.09.2016 року у справі Карелін проти Росії (Karelin v. Russia ) , заява № 926/08) , згідно якій, у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Разом з тим, звертаю увагу на наступне, що жодним доказом вина ОСОБА_1 , поза розумним сумнівом не підтверджена. До матеріалів справи додано лише протокол та два письмові пояснення, матеріалів щодо службового розслідування, інших доказів, суду не надано.
Крім того, слід зазначити наступне, що протокол складений 21.09.2025 року, а подія відбулась 27.08.2025 року, що є порушенням ст. 254 КУпАП.
Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п. 43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine), з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey).
Згідно вказаної позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
Конституційний Суд України також зауважує, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу (абз. 1-3 п. 4 рішення ВП КСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) ст. 368-2 КК від 26.02.2019 № 1-р/2019.
Згідно практики Європейського суду з прав людини у справах "Лучанінова проти України", "Малофєєва проти Росії", "Карелін проти Росії" суд має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі. Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст. 62 Конституції України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загально-правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне правоположення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і ЄСПЛ, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі "Аллене де Рібермон проти Франції" підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Ретельно дослідивши та перевіривши усі наявні в справі докази, приходжу до переконання про відсутність в діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП, оскільки належних, достовірних і допустимих доказів, яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні цього правопорушення в судовому засіданні встановлено не було, у зв'язку з чим справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Керуючись ст. 172-11, 247, 283, 284 КУпАП, суд
Провадження по справі відносно ОСОБА_1 - закрити, за відсутністю в його діях складу правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з моменту її винесення.
Суддя Л.М.Гончаренко