Справа № 127/19357/25
Провадження № 2/127/3986/25
09 жовтня 2025 рокум. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Шаміної Ю.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб в місті Вінниці цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ТОВ «Фінансова компанія «Процент» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором Кредитним договором №7030 від 11.02.2024 у розмірі 50625,00 грн. Свої вимоги мотивувало тим, що 11.02.2024 між ТОВ «Фінансова компанія «Процент» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7030 від 11.02.2024 шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов договору позивач зобов'язався надати відповідачу грошові кошти у розмірі 5000,00 грн зі сплатою процентів за фіксованою процентною ставкою, що становить 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних), строком на 365 днів, тобто до 10.02.2025. Товариство виконало свої зобов'язання за договором кредиту та надало позичальнику грошові кошти в розмірі 5000,00 грн на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 емітовану АТ «А-БАНК». Однак відповідач не повернув отримані кредитні кошти та не сплатив проценти за користування кредитними коштами в розмірі та строки, передбачені договором, в результаті чого станом на 30.04.2025 виникла заборгованість за договором про надання кредиту в розмірі 50625,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за кредитом; 45625,00 грн - заборгованість по процентах, нарахованих за період з 11.02.2024 по 10.02.2025. З огляду на викладене, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором №7030 від 11.02.2024 в розмірі 50625,00 грн, а також судовий збір в розмірі 2422,40 грн та 10000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 14 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) осіб з роз'ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив, а також витребувано у АК «А-Банк» інформацію в підтвердження отримання відповідачем платіжної картки та виписку про рух коштів по рахунку відповідача.
01 серпня 2025 року через систему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. №67363), згідно якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "ФК "Процент». Відповідач, зокрема,вказує, що приєднаний до матеріалів справи договір не надавався йому для ознайомлення, а відправлена йому оферта містила пропозицію підписання договору про надання коштів в кредит на 30 днів. Відповідач зазначає, що оскаржував термін кредиту, однак позивачем не було надано жодних пояснень щодо цього. Також відповідач вважає, що позивачем не доведено факту укладення сторонами договору від 11.02.2024 №7030, що в свою чергу, свідчить про те, що сторонами не було погоджено розмір та умови надання і повернення грошових коштів, а також сплати процентів та відповідальність за несвоєчасне виконання зобов'язань, тому вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Зауважив, що наданий розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором не містить даних про суми коштів, що сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості, а також процентну ставку обрахунку заборгованості. На думку відповідача, позивач не довів наявність заборгованості за вказаним договором кредиту у розмірі, зазначеному у розрахунках, оскільки наведені розрахунки не є зведеними документами, які не були погоджені з відповідачем і не підтверджені первинними обліковими бухгалтерськими документами. Крім того, умови договору суперечать Закону України "Про споживче кредитування" в частині нарахування процентів за денною процентною ставкою 2,50%, оскільки згідно з обмеженнями перехідного періоду денна процентна ставка 2,50% могла застосовуватись лише до 22.04.2024 включно. Таким чином, вважаю, що умови договору позики, які враховують стандартну денну процентну ставку з перевищенням 1% в день є нікчемними.
07.08.2025 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №68892), в якій останній підтримав раніше подані позовні вимоги і просив їх задовольнити в повному обсязі. Зауважив, що відповідачем на власний розсуд реалізовано його право на укладення Договору №7030 від 11.02.2024, при цьому відповідач не був обмежений ні у часі для ознайомлення з умовами кредитування, ні у часі для ознайомлення з самим договором. Будь-які зміни умов договору №7030 від 11.02.2024 не вносилися. Також зазначає, що сторонами погоджено денну процентну ставку, яка розрахована відповідно до Закону України «Про споживче кредитування», саме на дату укладання такого договору, та діє протягом строку користування кредитом, зміни до кредитного договору не вносилися, тому відповідно відсутні правові підстави для перерахунку денної процентної ставки. Також звертає увагу, що в матеріалах справи наявні всі необхідні документи, які підтверджують витрати позивача на правничу допомогу.
13.08.2025 через систему «Електронний суд» до суду надійшли заперечення (вх. №70526), згідно яких відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зауважив, що у позовній заяві відсутня однозначна інформація про ідентифікацію позичальника, при цьому додана до позовної заяви копія договору не може бути належним та допустимим доказом. При цьому звертає увагу, що умови кредитного договору щодо процентної ставки у розмірі 2,50 % в день є несправедливими в сенсі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та такими, що суперечать загальним засадам цивільного законодавства таким як справедливість, добросовісність та розумність. Відповідач також заперечує стосовно стягнення з нього витрат на правничу допомогу, вказуючи, що вартість таких витрат є завищеною та такою, що не відповідає складності справи. До того жодних заходів досудового врегулювання спору позивачем не вживалося, жодних доказів на підтвердження оплати згідно акту прийому-передачі послуг позивачем не надано.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.10.2025 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування оригіналу електронного доказу.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом установлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 207, 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 628, 629, 639, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір ). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов'язки учасників відносин у сфері електронної комерції.
Статтею 3 цього Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закон України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.
Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитного договору, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов'язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.
Судом установлено, що 11.02.2024 ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Фінансова компанія «Процент» кредитний договір №7030 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно в електронній формі, в порядку передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» і Правилами про надання споживчих кредитів ТОВ «Фінансова компанія «Процент», через особистий кабінет позичальника на сайті кредитодавця.
Вказаний договір був укладений шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті кредитодавця https://procent.com.ua та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
З візуальної хронології дій щодо укладення електронного кредитного договору клієнтом слідує порядок дій здійснений сторонами кредитного договору щодо його укладення, а саме: 11.02.2024 о 01:50:01 год. - створення позичальником даних по заяві на кредит, 11.02.2024 о 01:50:01 год. - автоматичні перевірки по заяві, 11.02.2024 о 01:50:01 год. - перевірка позичальника по даними БКІ, 11.02.2024 о 01:50:01 год. - скорингова оцінка позичальника, 11.02.2024 о 11:19:116 год. - створено пропозицію про укладення кредитного договору (оферти) в особистому кабінеті позичальника, 11.02.2024 о 11:19:16 год. - позичальнику відправлено СМС повідомлення про погодження кредиту з ідентифікатором (кодом) для підписання акцепту та укладення договору, 11.02.2024 о 11:19:25 год. - позичальником підписано одноразовим ідентифікатором та відправлено товариству електронне повідомлення про прийняття пропозиції укласти кредитний договір (акцепт), 11.02.2024 о 11:19:25 год. - друкована форма укладеного кредитного договору надіслана позичальнику в особистий кабінет позичальника для завантаження, 11.02.2024 о 11:19:41 год. - кредитні кошти перераховано на картку позичальника.
Відповідач підписав вказаний кредитний договір №7030 з додатками (таблиця обчислення загальної вартості кредиту, інформаційне повідомлення та повідомлення контактних даних) електронним підписом з одноразовим ідентифікатора «787358».
Відповідно до умов кредитного договору позивач зобов'язується надати позичальнику кошти в розмірі 5000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в строки, визначені цим договором (п.1.1 Кредитного договору)
Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (річна процентна ставка 912,50%).
Строк надання кредиту відповідно до п.1.3 кредитного договору становить 365 днів. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів, детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в таблиці, що є додатком №1 до кредитного договору.
Підписанням договору відповідач засвідчив, що до укладення договору ознайомився з текстом паспорту споживчого кредиту, договору та Правилами, а також отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену ст. 9, 25 Закону України «Про споживче кредитування», частиною другою ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Тобто сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору.
11.02.2024 позивач на виконання зобов'язань за кредитним договором №7030 від 11.02.2024 перерахував на банківську карту відповідача № НОМЕР_2 , яка вказана ним в особистому кабінеті, грошові кошти в сумі 5000,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку відповідача, наданою АТ «Акцент-Банк», на виконання ухвали суду.
Відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав. Доказів про виконання відповідачем своїх зобов'язань матеріали справи не містять та останніх їх не надав.
Згідно з розрахунком, наданим позивачем, заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором №7030 від 11.02.2024 станом на 30.04.2025 становить 50625,00 грн, з яких: 5000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 45625,00 грн - прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом. Нарахування процентів проведено за період з 11.02.2024 по 10.02.2025, тобто в межах строку кредитування.
Водночас відповідач вважає, що визначений розмір процентів є несправедливою умовою.
Слід зазначити, що відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 1 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Частиною п'ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними окремих умов договору у разі визнання цих положень договору несправедливими.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною 3статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, в постановах Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 201/13593/19, від 11 грудня 2024 року у справі № 725/5919/19 та інших).
Суд зважає, що при укладенні кредитного договору відповідач був повідомлений про розмір відсотків, порядок їх сплати та інші суттєві обставини договору, і добровільно уклав цей договір та користувався отриманими коштами.
До звернення позивача до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості відповідач не звертався до суду з вимогами про визнання недійсними певних пунктів кредитного договору, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов договору. Кредитор перед укладенням кредитного договору повідомив позичальника та ознайомив з усіма його умовами, а також надав йому інформацію щодо сукупної вартості кредиту, з урахуванням відсоткової ставки за ним та її складових. Також позичальник не звертався до позивача з пропозицією про внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були би йому незрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Тобто, оскільки при розгляді даної справи відповідач не заявляв зустрічних вимог про визнання недійсним кредитного договору в частині визначення розміру відсотків за користування кредитними коштами у зв'язку з його невідповідністю вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», його доводи про стягнення відсотків за користування кредитом, які зводяться до обґрунтування несправедливості умов кредитного договору, є безпідставними та відхиляються судом.
Доказів про виконання зобов'язань позичальником матеріали справи не містять.
Відповідно до наданого розрахунку заборгованість відповідача за кредитним договором №7030 від 11.02.2025 становить 50625,00 грн, з яких: 5000,00 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 45625,00 грн - прострочена заборгованість по несплаченим процентам за користування кредитом.
Суд погоджується із сумою заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5000,00 грн. Дана сума встановлена на підставі наданих суду доказів.
Водночас суд не погоджується із розміром нарахованих кредитором відсотків за користування кредитом.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін по деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, що набрав чинності 24 грудня 2023 року, внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», якими відповідно встановлено обмеження максимальної денної процентної ставки на рівні 1%.
Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року) 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року) 1,5 %.
Водночас частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5розділу І цього Закону(яким, зокрема, доповнено пункт 17розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» ЗУ «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Зі змісту пп. «а» п. 7 ч. 1 ст. 32 ЗУ «Про законотворчу діяльність» вбачається, що перехідні положення нормативно-правового акта це порядок переходу від існуючого регулювання до регулювання, передбаченого нормативно-правовим актом.
Слід зауважити, що до укладення кредитного договору 11 лютого 2024 року відносини між ТОВ «ФК «Процент» та ОСОБА_1 жодним чином не регулювались, адже не існували, тому оскільки кредитний договір був укладений між сторонами після набрання 24 грудня 2023 року чинності змінами до ЗУ «Про споживче кредитування» щодо максимального розміру денної процентної ставки у розмірі 1%, п. 17 Перехідних положень вказаного закону не підлягає застосуванню до зобов'язальних правовідносин, що склалися між ними.
Отже, передбачений у кредитному договорі від 11 лютого 2024 року розмір відсотків за користування кредитом у 2,5% на день та відповідно їх нарахування, суперечить нормам ЗУ «Про споживче кредитування» та підлягає перерахунку: 5000 грн х 1% х 365 днів (з 11 лютого 2024 року по 10 лютого 2025 року) = 18250 грн, саме такий розмір відсотків за користування кредитом підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача.
Отже з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 23250,00 грн, з яких: 5000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 18250,00 грн - заборгованість за відсотками.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідач доказів щодо спростування розміру суми заборгованості не надав.
Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1112,51 грн судового збору (пропорційно задоволених вимог).
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що відповідно до ст. 131 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах: від 03.10.2019 в справі №922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах: від 02.12.2020 в справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19), від 03.02.2021 в справі №554/2586/16-ц (провадження №61-21197св19), від 17.02.2021 в справі №753/1203/18 (провадження №61-44217св18).
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову - на відповідача.
Позивачем заявлено про врахування судових витрат понесених ним (професійна правнича допомога) при розподілі судових витрат між сторонами. В їх підтвердження позивачем надано: договір про надання юридичних послуг №03/06/2024 від 3 червня 2024 року, довіреність від 3 червня 2024 року, видану адвокату Руденку К.В., копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт прийому-передачі наданих послуг №18 від 28 лютого 2025 року до договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року, витяг з реєстру №1 до вказаного акту від 28 лютого 2025 року, а також платіжну інструкцію №1937 від 28.02.2025 про оплату юридичних послуг по договору №023/06/2024 від 03.06.2024 згідно акту №18 від 28.02.2025.
Відповідно до п. 3,4 договору сторонами узгоджені вартість послуг та порядок приймання-передачі послуг.
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг №18 від 28 лютого 2025 року до договору №03/06/2024 про надання юридичних послуг від 03 червня 2024 року та витягу з реєстру №1 до цього акту позивачу надані такі послуги: підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та клопотання про витребування доказів -9000,00 грн, складання адвокатського запиту 1000,00 грн.
Відповідач просив відмовити у стягненні з нього витрат на правничу допомогу, вказуючи, що вказані позивачем витрати є завищеними та такими, що не відповідають складності справи, крім того зазначив, що відсутнє підтвердження оплати послуг згідно акту.
Оцінюючи надані стороною позивача докази, зважаючи на результати розгляду справи та ухвалене судом рішення про задоволення позову суд вважає, що існують підстави для розподілу між сторонами витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем. Доводи відповідача про недоведеність понесених позивачем витрат на правничу допомогу не ґрунтуються на матеріалах справи. Здійснення позивачем плати послуг підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною інструкцією №1937 від 28.02.2025 про оплату юридичних послуг по договору №023/06/2024 від 03.06.2024 згідно акту №18 від 28.02.2025.
При цьому, суд зважає, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, обсяг досліджених доказів є невеликим, а тому враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, з урахуванням заяви відповідача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 5000,00 грн витрат на правничу допомогу. Саме такий розмір витрат, на переконання суду, є об'єктивним, співмірним зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою у ній.
Керуючись ст. 526, 527, 530, 536, 610-611, 625, 628, 629, 634, 638, 639, 642, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, Законами України «Про електронну комерцію», «Про захист прав споживачів», «Про споживче кредитування», «Про електронні документи та електронний документообіг», ст. 81, 133, 137, 141, 263-265, 273-279, 354 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» за кредитним договором №7030 від 11.02.2024 у сумі 23250,00 грн (двадцять три тисячі двісті пятдесят гривень), з яких: 5000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу, 18250,00 грн - заборгованість за відсотками; а також 1112,51 грн (одна тисяча сто дванадцять гривень п'ятдесят одна копійка) судового збору та 5000,00 грн (п'ять тисяч гривень) витрат на правничу допомогу.
В решті вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент», код ЄДРПОУ 41466388, місцезнаходження: б-р Вацлава Гавела, буд. 4, м. Київ;
відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Шаміна Юлія Анатоліївна