Справа № 152/1141/25
2/152/698/25
іменем України
09 жовтня 2025 року м. Шаргород
Шаргородський районний суд Вінницької області у складі:
головуючого судді - Войнаровського І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
25 серпня 2025 року ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідачка) про стягнення заборгованості. Позивач просить стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість у розмірі 6699,60 грн за кредитним договором №3606800401/237092 від 10 лютого 2020 року та судові витрати.
Ухвалою суду від 26 серпня 2025 року прийнято до розгляду дану позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.38).
Представник позивача у прохальній частині позовної заяви просить у разі розгляду справи в загальному позовному провадженні, здійснити розгляд за відсутності представника позивача, а в разі неявки відповідачки, ухвалити заочне рішення на підставі наявних доказів (а.с.6).
Також, 08 жовтня 2025 року від представника позивача до суду надійшла заява, в якій він просить стягнути з відповідачки на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10500 грн (а.с.41-45).
Відповідачка повідомлена про розгляд справи належним чином, на пропозицію суду відзив на позовну заяву не подала (а.с.40).
Розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд установив наступні обставини.
Судом встановлено, що 10 лютого 2020 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 3606800401/237092 (Індивідуальна частина договору про надання фінансового кредиту), який був укладений в електронному вигляді та підписаний за допомогою електронного підпису. Сума виданого кредиту становить 2000 грн, дата надання кредиту 10 лютого 2020 року, строк кредиту становить 30 днів, відсоткова ставка 1,85% (процентів) на добу. З метою отримання кредитних коштів, відповідачка вказала рахунок № НОМЕР_1 , свої анкетні та паспортні дані (а.с.9-12).
Відповідно до копії підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, ТОВ «ПрофітГід» повідомило про успішний переказ коштів 10 лютого 2020 року на платіжну картку клієнта № №5375-41ХХ-ХХХХ-0925 у сумі 2000 грн (а.с.13).
Згідно з копією виписки з особового рахунку відповідачки за кредитним договором № 3606800401/237092, наданої представником позивача, за період з 10 лютого 2020 року по 26 травня 2025 року, заборгованість відповідачки перед позивачем складає 6699,60 грн, з них: 2000 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту та 4699,60 грн прострочена заборгованість за процентами (а.с.14).
31 травня 2021 року між ТОВ «ГОУФІНГОУ» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» укладено договір факторингу №1-31/05/21, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників в тому числі право вимоги за кредитним договором 3606800401/237092 від 10 лютого 2020 року (а.с.18-23).
03 червня 2021 року ТОВ «ФК «СІТІ ФІНАНС ГРУП», як новий кредитор, відповідно до умов договору відступлення права вимоги № 1-03/06/2021, відступив право вимоги за кредитним договором 3606800401/237092 від 10 лютого 2020 року до ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН», у зв'язку з чим останній набув права грошової вимоги до відповідача (а.с.24-27).
Установленим судом обставинам відповідають цивільні правовідносини, що виникають із кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Так, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, установлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема: договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Статтею 512 ЦК України передбачено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, а саме: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
На підставі ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно умов вищевказаних договорів факторингу та відповідно до вимог ст. ст. 512, 513, 514, 516, 517 ЦК України у зобов'язанні позичальника за кредитним договором відбулася заміна кредитора, а ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» набуло статусу нового кредитора.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно із ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).
Отже, судом установлено факт невиконання відповідачкою узятих зобов'язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми кредиту та сплати відсотків, а тому порушене право підлягає судовому захисту.
Щодо розподілу витрат на правничу допомогу суд виходить з такого.
Частиною 3 ст. 133 ЦПК України установлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Європейський суд з прав людини у п.95 рішення від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» вказав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У п.154 рішення ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» Суд констатував, що в кожному з поданих рахунків-фактур, виписаних адвокатом заявника, зазначено загальну вартість багатьох юридичних послуг, без уточнення вартості кожної окремої послуги. Також, Суд висловив сумнів щодо існування об'єктивної необхідності здійснення деяких витрат, зазначених у цих рахунках-фактурах, зокрема, Суд не встановив, який прямий зв'язок може існувати між, в тому числі, листуванням зі сторонами процесу і не зі сторонами процесу з судовою процедурою. При цьому, Суд нагадав, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір; тим часом сума, що її вимагав заявник, - в будь-якому разі була надмірна.
Представником позивача було укладено договір про надання правової допомоги від 11 липня 2025 року з адвокатом Пархомчуком С.В. (а.с.29-30).
08 жовтня 2025 року разом із заявою про розподіл судових витрат адвокатом Пархомчуком С.В. надано: копію акту про отримання правової допомоги від 01 жовтня 2025 року на суму 10500 грн (а.с.48); копію платіжної інструкції кредитового переказу коштів №9563 від 01 жовтня 2025 року на суму 10500 грн (а.с.49); копію рахунку №01.10.2025-17 від 01 жовтня 2025 року на суму 10500 грн (а.с.52).
Адвокатом Пархомчуком С.В. в акті про отримання правової допомоги від 01 жовтня 2025 року зазначено найменування послуг наданих позивачеві, кількість затрачених годин та вартість однієї години, зокрема, витрачено п'ять годин.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року №6-рп/2013).
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (ст.15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч.3 ст.2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини п'ятої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Суд враховує те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із ціною позову та/або значенням справи для сторони, складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.
Крім того, суд зауважує, що провадження у справі здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, тому представник позивача не приймає участі в судових засіданнях, що враховується судом при розподілі витрат на правничу допомогу.
Суд вважає, що зазначена сума адвокатських витрат в сумі 10500 грн. є неспівмірною зі складністю справи, яка є малозначною, та обсягом наданих адвокатських послуг.
Відтак, суд вважає, що співмірною у цій справі компенсацію вартості виконаної адвокатом роботи лише у сумі 5000 грн., з урахуванням, зокрема, складності справи, обсягу наданих у цьому випадку адвокатських послуг і виконаних робіт у межах підготовки справи до розгляду та впродовж судового розгляду. Зазначена сума адвокатських витрат є співмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи, зважаючи на складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг.
Отже, вимоги про стягнення судових витрат на надання правничої допомоги підлягають частковому задоволенню на суму 5000 грн.
Відповідно до статей 12, 76-81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана за допомогою належних та допустимих доказів довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Згідно зі статтями 13 та 89 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, на підставі доказів, які він оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, судом установлено факт не виконання відповідачкою узятих зобов'язань за кредитним договором, що у свою чергу порушує право позивача на виконання умов договору, повернення суми заборгованості та процентів, а тому порушене право підлягає судовому захисту.
Таким чином, позов слід задовольнити у повному обсязі, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором в сумі 6699,60 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» судові витрати у розмірі 2422,40 грн (а.с.1).
Керуючись статтями 13, 15, 16, 525, 526, 625, 629, 1048, 1049, 1054 ЦК України, статтями 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити повністю.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» заборгованість за кредитним договором № 3606800401/237092 від 10 лютого 2020 року у розмірі 6699 (шість тисяч шістсот дев'яносто дев'ять) гривень 60 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК ДЕБТ КОЛЛЕКШН» понесені судові витрати на професійну правову допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень та 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок судового збору.
Згідно зі статтями 273, 354, 355 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Вінницького апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.В. Войнаровський