2/130/119/2025
130/2032/24
"03" жовтня 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Костянтина Шепеля,
із секретарем судового засідання Раїсою Буга,
за участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача Анатолія Куцького,
представника відповідача Олександра Довбиша,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 1 Жмеринського міськрайонного суду та у режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів справу за позовом ОСОБА_2 до Жмеринської міської ради, ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Другої Жмеринської державної нотаріальної контори, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про право на спадщину за законом, визнання права власності, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Позивач 8 липня 2024 року звертається до суду з цим позовом, у якому просить визнати незаконним і скасувати рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району від 17 березня 2008 року «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна» в частині оформлення права власності на будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_4 та визнати недійсним видане на підставі цього рішення виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради Жмеринського району свідоцтво про право власності №1345 від 28 березня 2008 року, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_4 . Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом № 1-406, видане ОСОБА_3 15 березня 2023 року державним нотаріусом Другої Жмеринської державної нотаріальної контори Мельничук А.Л. Визнати за позивачем право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.1-8).
Позов обґрунтовано тим, що рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району від 17 березня 2008 року «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна» в частині оформлення права власності на будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 винесено внаслідок помилкового запису в погосподарській книзі її головою двору, хоча насправді отримував дозвіл на будівництво та будував будинок позивач, і він є законним власником. А ОСОБА_4 його рідна сестра, якій він з сім'єю дозволив з 1990 року тимчасово проживати в будинку, оскільки сам змінив місце проживання за місцем роботи в смт Браїлів Жмеринського району. Так, вона незаконно отримала свідоцтво про право власності на спірний будинок, а відповідач, її чоловік, незаконно отримав свідоцтво про право на спадщину за законом 15 березня 2023 року, яке також просить скасувати та визнати за собою право власності на будинок.
На підтвердження своїх позовних вимог надає копії: витягів з погосподарських книг, архівного витягу з рішення виконавчого комітету, відповідей на адвокатські запити та Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_2 пояснює, що на початку 1970-х років він побудував будинок в с. Сьомаки і прожив в ньому 20 років. Потім влаштувався на роботу в смт Браїлів на цукровому заводі і був зобов'язаний проживати за місцем роботи. В сестри були погані умови проживання, і він їй дав ключі від будинку в с. Сьомаки, куди вона з сім'єю переїхала проживати, де жила і в 2010 році померла. Виселяти її чоловіка не хотів, а діти сестри виїхали проживати окремо. В 2023 році він зайшов в сільську раду і дізнався, що чоловік сестри одружився і вирішив зареєструвати в будинку свою нову дружину та дізнався, що на будинок зареєстровано право власності за покійною сестрою. Будинок будував він, має дозвільні документи, документи на землю і не розуміє, як вона його зареєструвала. Перед початком будівництва отримав рішення виконкому Браїлівської селищної ради в 1971 році. Крім будинку, ще побудував погріб, гараж та інші господарські приміщення. Коли там жила сестра з чоловіком, то вони нічого не будували. Жодних письмових угод з сестрою не укладав, орендної плати не брав. ОСОБА_5 сестру проживати в свій будинок приблизно у 1988-1989 році, і до тих пір, поки вона з сім'єю не придбає власного житла. Не пам'ятає, чи давав дозвіл на реєстрацію сестри в будинку. В нього власних дітей немає, а у сестри було двоє дітей, і тому дозволяв їй жити в будинку. Діти сестри 1981 та 1984 року народження. На даний час в будинку проживає відповідач з дружиною. Хату батьків успадкував племінник. Хоче спірний будинок подарувати племіннику ОСОБА_6 . З відповідачем була розмова про те, що він хоче подарувати будинок племіннику. Дізнався про реєстрацію будинку за сестрою в 2023 році. В 2010 році, коли сестра померла, про це не знав.
Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснює, що тривалий час сім'я сестри позивача вселилась в спірний будинок і проживала там тоді, як будинку було присвоєно номер АДРЕСА_1 . В минулому столітті законодавства, яке регулює ці питання, не було. Був Указ Президії Верховної ради ССР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» та прийнята Постанова Ради Міністрів ССР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної ради ССР від 26 серпня 1948 року». В статті першій Указу було вказано, що кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на 1 або 2 поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти, як у місті так і поза містом. У пункті 2 Постанови Ради Міністрів ССР вказано, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних житлових будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника. Тобто не потрібно було ні реєстрації, ні дозволів, і підставами виникнення у громадян на той час права власності на будинок був сам факт побудови будинку. На той час в селах житлові будинки реєструвались в погосподарських книгах. Законодавство реєстрації будинку не вимагало. На час початку будівництва земля належала цукровому комбінату, який виділив її в користування батьку позивача. Доказом виникнення права власності було внесення запису до погосподарської книги, де і записано позивача головою двору. Всі прогалини законодавства на той час доповнювались постановами Верховного суду, в одній із яких про це вказано. Також є рішення сільської ради про надання дозволу позивачу для будівництва будинку. Ні відповідач, ні його дружина - сестра позивача - будинку не будували і права власності на нього не мають. Отже, єдиним власником будинку є позивач. Сестру ОСОБА_2 головою двору записали помилково, оскільки правильним було б вказати її та членів її сім'ї наймачами, так як вона не була власником. На той час виконком помилково дав ОСОБА_8 дозвіл на оформлення права власності, так як власницею вона не була, і в результаті незаконно набула права власності на будинок. Незаконно набута власність увійшла в спадщину, і відповідач незаконно успадкував майно, хоча умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем такого права у встановленому порядку. Так як ОСОБА_9 не набула у власність спірний будинок у встановленому порядку, тому домогосподарство не увійшло до спадкової маси і підлягає скасуванню рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради та визнання недійсним виданого на його підставі свідоцтва про право власності ОСОБА_4 , відповідно слід визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину та визнати право власності на домогосподарство за позивачем. Щодо позовної давності, то допускає, що позивач міг знати, чи не знати, що сестра оформила на себе будинок, однак точно не знав і достовірно дізнався з Витягу з реєстру речових прав, зробленого 25 травня 2024 року за запитом адвоката, і з цього часу від дізнався про своє порушене право власності, і з цього часу слід рахувати строк позовної давності, про що вказано в Постанові Верховного суду. Тому строки позовної давності не порушено, доказів протилежного стороною відповідача суду не надано. Позов повністю підтримує і просить його задовольнити.
Позивач побудував житловий будинок в 1971 році, в якому з дружиною жив до 1990 року. В погосподарській книзі по особовому рахунку в погосподарській книзі за 1986-2000 роки головою домогосподарства зазначений ОСОБА_2 , а в розділі 3 під назвою «постройки» вказано, що у власності домогосподарства є житловий будинок. Що є підставою для виникнення права власності, про що також вказано в Постанові Верховного суду від 6 листопада 2019 року у справі №559/375/16-ц. При закладці погосподарських книг за 2005-2010 рік допущено порушення, оскільки ОСОБА_9 вказана власником, а фактично була наймачем, будинок їй не належав. Такий запис внесено помилково працівниками селищної ради та всупереч діючим на той час нормативно-правовим актам. Ніхто не перевірив належності їй будинку, переходу у власність будинку від позивача до його сестри, яка безпідставно його за собою зареєструвала, а в подальшому будинок незаконно успадкував відповідач. Тому позивач звертається з даним позовом до суду, який вважає обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню. Відзив Жмеринської міської ради не відповідає суті позову, оскільки позивач не просить скасувати рішення селищної ради, а просить визнати його незаконним. Заявляє, що ним будуть надані докази щодо судових витрат протягом п'яти днів після винесення рішення, як то передбачено Цивільним процесуальним кодексом України.
Позиція відповідача
Представник відповідача Жмеринської міської ради 2 серпня 2024 року подає відзив на позов, у якому просить відмовити у його задоволенні. Заперечуючи проти позову, посилається на те, що Жмеринська міська рада є правонаступником Браїлівської селищної ради, і органи місцевого самоврядування не мають права скасовувати свої попередні рішення та вносити до них зміни. Тому, зважаючи на це, рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району від 17 березня 2008 року «Про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна», є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання(а.с.48-52).
Відповідач ОСОБА_3 16 серпня 2024 року подає до суду заяву, у якій просить справу розглянути у його відсутність та застосувати позовну давність щодо заявлених позовних вимог та в позові відмовити (а.с.100-101).
Представник відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_10 у судовому засіданні просить повністю відмовити у позові, оскільки стороною позивача не доведено порушення своїх прав. Представник позивача посилається на те, що хтось неправомірно, помилково в погосподарській книзі замінив голову домогосподарства з позивача на його сестру ОСОБА_4 , однак жодних доказів на підтвердження своїх слів суду не надав, це лише його припущення. В матеріалах справи є погосподарські книги за 1990 рік та за 2001 рік, з яких немає можливості прослідкувати, коли і ким вносились відомості в цей проміжок часу. Саме на сторону позивача покладено обов'язок доказування прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення. В момент прийняття рішення селищна рада діяла в рамках закону. ОСОБА_4 надала необхідні документи для прийняття такого рішення і тому було прийнято законне рішення про оформлення права власності за ОСОБА_4 . Підтримує подану раніше відповідачем заяву про застосування строку позовної давності і вважає, що законодавством не просто так встановлено строки позовної давності, а створено з метою забезпечення правової визначеності та вчасного захисту громадянами своїх прав. Позивач достовірно знав, що його сестра померла в 2010 році і не цікавився (на його думку) його власністю, жодних дій щодо того, щоб дізнатися, чи не порушено його права, не вчиняв. Строк позовної давності слід рахувати з часу, коли особа дізналася, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав. Позивач після смерті сестри мав би поцікавитись своєю власністю, документами щодо неї, однак жодних дій не вчиняв. З приводу цього є позиція Великої палати Верховного суду, у якій вказано, що позовна давність не може бути поновлена у разі її спливу. Але за приписами частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач може звернутись до суду за захистом своїх прав з пропущенням строку позовної давності, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Позивач не подавав до суду заяви про поновлення пропущеного строку позовної давності, не зазначав про поважність причин пропущеного строку, а тому в задоволенні позову просить відмовити.
Позиція третьої особи
Завідувач Другої Жмеринської державної нотаріальної контори Аріадна Мельничук в судове засідання не з'явилась, 15 серпня 2024 року подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність (а.с.99).
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Позовна заява надходить до суду 8 липня 2024 року (а.с.1).
Ухвалою судді від 17 липня 2024 року позовна заява приймається до розгляду з відкриттям провадження у справі. Цією ж ухвалою зобов'язано КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» надати суду інвентаризаційну/реєстраційну справу №168 на житловий будинок по АДРЕСА_1 та Другу Жмеринську державну нотаріальну контору надати копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.42).
2 серпня 2024 року з Жмеринської міської ради надходить відзив на позов (а.с.48-52).
7 серпня 2024 року з КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації» надходить інвентаризаційна/реєстраційна справа №168 (а.с.55).
9 серпня 2024 року адвокат Куцький А.В. подає заяву про ознайомлення з матеріалами справи (а.с.56).
Копія спадкової справи надходить до суду 12 серпня 2024 року (а.с. 58-90).
14 серпня 2024 року відповідач ОСОБА_3 подає заяву про відкладення підготовчого судового засідання (а.с.98).
З Другої Жмеринської державної нотаріальної контори 15 серпня 2024 року надходить заява про розгляд справи у відсутність представника (а.с.99).
Відповідач ОСОБА_3 16 серпня 2024 року подає до суду заяву, у якій просить справу розглянути у його відсутність та застосувати позовну давність щодо заявлених позовних вимог та в позові відмовити (а.с.100-101).
В судовому засіданні 18 вересня 2024 року представником позивача Куцьким А.В. заявлено клопотання про відкладення розгляду справи з метою мирного вирішення спору та надано документи для приєднання до матеріалів справи (а.с.114-120).
З Другої Жмеринської державної нотаріальної контори 25 вересня 2024 року надходить заява про розгляд справи у відсутність представника третьої особи (а.с.123).
Адвокат Полігас В.М. 1 жовтня 2024 року подає до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи та додає договір про надання правової допомоги, укладений з відповідачем ОСОБА_3 та ордер на надання правничої допомоги від 30 вересня 2024 року (а.с. 124-126).
5 листопада 2024 року від представника відповідача Полігаса В.М. надходить заява про відкладення судового засідання (а.с.129).
Згідно з довідкою секретаря судового засідання, 5 листопада 2024 року справу знято з розгляду (а.с.130).
6 листопада 2024 року представник відповідача Жмеринської міської ради подає заяву про розгляд справи без участі представника відповідача та вказує, що Жмеринська міська рада повністю заперечує проти позовних вимог (а.с.131).
Ухвалою суду від 20 листопада 2024 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 7 січня 2025 року, зобов'язано Жмеринську міську раду надати суду погосподарські книги колишньої Браїлівської селищної ради (а.с.138).
За заявою представника позивача ОСОБА_7 судове засідання 7 січня 2025 року відкладено на 8 січня 2025 року(а.с.144).
Згідно з довідками секретаря судового засідання, 14 лютого 2024 року справу знято з розгляду в зв'язку з зайнятістю судді в іншій справі в складі колегії, 6 березня 2025 року за клопотанням представників, 7 травня 2025 року в зв'язку з неявкою відповідача (а.с.151, 158, 162).
З Жмеринської міської ради 8 травня 2025 року надійшли погосподарські книги по с. Сьомаки (а.с.165).
В судовому засіданні 7 травня 2025 року проведено допит свідків та відкладено на 27 травня 2025 року (а.с. 171).
Представник відповідача Довбиш О.Л. 26 травня 2025 року подає до суду заяву про вступ у справу в якості представника відповідача ОСОБА_3 , оскільки адвоката Полігаса В.М. призвано до лав ЗСУ, просить судове засідання відкласти та надати можливість ознайомитись з матеріалами справи ( а.с.177).
Представник відповідача Довбиш О.Л. 19 червня 2025 року подає до суду заяву про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференцзв'язку (а.с.182).
19 червня 2025 року суд виносить ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку для представника відповідача ОСОБА_10 (а.с.187).
Згідно з довідкою секретаря судового засідання, 24 червня 2025 року справу знято з розгляду (а.с.188).
Відповідно до витягу з наказу №107в/к від 2 липня 2025 року головуючий у справі суддя Шепель К.А. з 28 липня 2025 року по 17 вересня 2025 року перебував у щорічній відпустці (а.с.192).
18 вересня 2025 року суд виносить ухвалу про проведення судового засідання в режимі відеоконференцзв'язку для представника відповідача ОСОБА_10 (а.с.197).
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні надає показання, що вона мешканка АДРЕСА_2 . Їй відомо, що ОСОБА_2 зі своєю дружиною взяли дозвіл на будівництво будинку біля хати батьків, збудували будинок і перейшли туди жити. В 1990-х роках йому запропонували посаду заввідділом сировини, це така робота, яка вимагала постійної присутності на роботі і тому йому дали квартиру на території заводу. Однак квартира потребувала ремонту і тому вони побудували будинок в смт Браїлів, в який перейшли жити. В той же час сестра ОСОБА_2 проживала в будинку батьків з чоловіком і двома дітьми, і мати сказала позивачу пустити жити до свого будинку сестру з сім'єю, що він і зробив. Потім сталась така ситуація, що коли писались погосподарські книги, кожних п'ять років, то сестра записалась головою двору. З часом сестра померла, а ОСОБА_3 отримав спадщину після смерті дружини, однак фактично це не була спадщина ОСОБА_3 , оскільки він в будинку проживав з дозволу позивача. До 1980 року вона працювала на швейній фабриці, а в 1980 році її обрали заступником голови виконкому селищної ради, де вона працювала до червня 1987 року. Потім пішла на роботу в цукровий комбінат. ОСОБА_12 книги формувались таким чином, що працівники сільської ради кожних п'ять років ходили по селу, заходили до будинків і зі слів господарів вносили записи до книги. Питали, хто голова сім'ї, хто члени сім'ї, і так записували. Голова двору вважався господарем будівлі. Напевне, сестра ОСОБА_2 сказала, що вона господар двору, хоча фактично господарем був позивач. Колись у неї була розмова з дружиною позивача про те, що вони з чоловіком побудували свою хату в с. Сьомаки і перейшли туди жити. Отже, з цих слів виходить, що сестра позивача привласнила собі його будинок, в який позивач просто пустив її пожити. Сестра захворіла, померла, і її чоловік успадкував будинок. Коли ОСОБА_2 звернувся до неї з проханням прийти до суду в якості свідка, то тільки тоді вона дізналась про цю ситуацію, а коли була представником сільської ради, то не знала.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні надає показання, що він мешканець АДРЕСА_3 , жив від позивача за 500 метрів. Коли ОСОБА_2 будував будинок по сусідству з ним, то він йому возив будівельні матеріали. Сестри не бачив, щоб вона брала участь у будівництві також не бачив. Бачив, що бігали племінники ОСОБА_2 . На даний час не знає, чи хтось живе в спірному будинку. Після того, як він побудував хату, то там проживав. Будувався в 1970-х роках. Частково він там жив. Працював на заводі, жив в Сьомаках, в Браїлові не жив.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні надає показання, що він мешканець АДРЕСА_4 . Знає, що ОСОБА_2 будував будинок в 1970-х роках в с. Сьомаки, фактично самостійно. Він там бував не часто, але періодично допомагав йому по господарству. Привозив глину, землю для будинку. Позивач там побудував сарай, погріб, котел, переробив ворота, жив там з дружиною, поки не переїхав в ОСОБА_15 в зв'язку з роботою. Після переїзду в ОСОБА_15 почав там будувати хату на батьківщині його дружини. А будинок в с. Сьомаки тривалий час пустував, а потім ОСОБА_2 пустив туди жити свою сестру з чоловіком. Сестра позивача померла, а ОСОБА_3 на даний час живе в квартирі своєї теперішньої дружини.
Досліджуючи питання права, що лежать в основі спору, суд встановив, що згідно з архівним витягом від 2 серпня 2023 року №О1-15-441 з протоколу виконкому Браїлівської селищної ради народних депутатів трудящих Жмеринського району від 28 квітня 1973 року, прийнято рішення дозволити ОСОБА_2 будівництво нового житлового будинку на присадибній 0,05 га землі, яка належить цукрокомбінату в АДРЕСА_1 (а.с.12).
КП «ВООБТІ» 29 січня 2024 року надало відповідь на запит адвоката Смірнова С.М., у якій вказано, що згідно з матеріалами інвентаризаційної/реєстраційної справи №168, станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності за ОСОБА_2 не проводилась. 10 квітня 2008 року реєстрацію права власності будинку по АДРЕСА_1 проведено за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 28 березня 2008 року (а.с.13-14).
20 березня 2024 року Виконавчий комітет Жмеринської міської ради надав адвокату Смірнову С.М. лист Браїлівського старостинського округу від 12 березня 2024 року, відповідно до якого зазначені в запиті відомості щодо порушених прав власності ОСОБА_2 в частині набуття у власність житлового будинку його сестрою відсутні; та лист архівного відділу Жмеринської РДА від 18 березня 2024 року, відповідно до якого на засіданні виконкому Браїлівської селищної ради від 17 березня 2008 року прийнято рішення №33 про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна - на житловий будинок з господарчими будівлями в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 (а.с.15-18).
Виконавчий комітет Жмеринської міської ради на запит адвоката Смірнова С.М. від 6 липня 2023 року, 13 липня 2023 року надав відповідь про те, що по АДРЕСА_1 дійсно є два житлових будинки, будинок АДРЕСА_1 - побудований в 1946 році та будинок АДРЕСА_1 - побудований в 1971 році (а.с.19).
Згідно з копією з погосподарської книги №5 за 1971-1973 роки по селу Сьомаки, том 36, головою домогосподарства зазначено ОСОБА_16 , 1923 року народження, до складу сім'ї входять: дружина ОСОБА_17 , син ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_18 , невістка ОСОБА_19 (а.с.20-22).
Згідно з копією з погосподарської книги №4 за 1986-1990 роки по селу Сьомаки, том 8, головою домогосподарства зазначено ОСОБА_2 , 1944 року народження, членом сім'ї ОСОБА_19 - жінка (а.с.24, 115-118).
Згідно з копією з погосподарської книги на 2001-2005 роки Браїлівської селищної ради, головою домогосподарства зазначено ОСОБА_4 , до складу сім'ї входять: ОСОБА_3 - чоловік, ОСОБА_20 - син та ОСОБА_21 - син (а.с.25-27).
Відповідно до копії з погосподарської книги Браїлівської селищної ради №1, 2 с. Сьомаки на 2006-2010 роки, том 2, особовий рахунок НОМЕР_3 , головою домогосподарства по АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_4 , до складу сім'ї входять: ОСОБА_3 - чоловік, ОСОБА_20 - син та ОСОБА_21 - син (а.с.28-30).
Відповідно до копії з погосподарської книги Браїлівської селищної ради №4 с. Сьомаки на 2011-2015 роки, головою домогосподарства по АДРЕСА_1 зазначено ОСОБА_3 , до складу сім'ї входить син ОСОБА_21 (а.с.31-33).
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованою 21 травня 2024 року, власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 15 березня 2023 року. Спадщину прийняв на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_1 від 28 березня 2008 року №1345, виданого виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради згідно з рішенням від 17 березня 2008 року (а.с.34).
Згідно з копією паспорта, ОСОБА_2 народився в с. Сьомаки Жмеринського району ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 35-36).
З копії спадкової справи №430 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 вбачається таке.
До нотаріальної контори 10 вересня 2010 року з заявою про прийняття спадщини після смерті дружини звернувся ОСОБА_3 (а.с.60).
Діти спадкодавиці ОСОБА_20 та ОСОБА_21 подали до нотаріальної контори заяву про відмову від належної їм частки у спадщині після смерті матері (а.с.61).
Згідно з копією свідоцтва про смерть, ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.62).
Браїлівський старостинський округ 14 лютого 2023 року видав ОСОБА_3 довідку про те, що його дружина ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , до дня смерті проживала та була зареєстрована в АДРЕСА_1 , на момент смерті разом з нею постійно проживав та був зареєстрований її чоловік ОСОБА_3 (а.с.68)
Відповідно до копії свідоцтва про право власності №1345 від 28 березня 2008 року житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Браїлівської селищної ради від 17 березня 2008 року №33 (а.с. 74).
З розпорядження Браїлівської селищної ради №9 від 16 лютого 2016 року видно, що вулицю Кірова перейменовано на вул. Сонячну (а.с.78).
Відповідно до копії технічного паспорта на об'єкт в АДРЕСА_1 , виготовленого 28 листопада 2022 року на замовлення ОСОБА_3 , будинок 1975 року побудови має загальну площу 84,7 кв.м, житлову площу 48,4 кв.м., також наявні господарські будівлі: літня кухня, погріб, шия погребу, гараж та два сараї 1976 року побудови (а.с.80-83).
Відповідачу ОСОБА_3 15 березня 2023 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під номером АДРЕСА_5 (а.с.89).
З запиту адвоката Смірнова С.М. вбачається, що позивач ОСОБА_2 6 липня 2023 року уклав з ним договір про надання правової допомоги на представництво його інтересів у справі щодо підготовки окремих процесуальних документів щодо збору доказів по справі встановлення обставин набуття у власність житлового будинку його сестрою ОСОБА_4 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 . У запиті адвокат просив Жмеринську міську раду надати копії заяви ОСОБА_4 та додані до неї документи, що стали підставою для прийняття рішення виконкому про оформлення права власності та довідку про те, яким чином перевірялась достовірність документів, наданих ОСОБА_4 на будинок в АДРЕСА_1 (а.с.119).
Також судом досліджено оригінали погосподарських книг, копії з яких описано вище (а.с. 20-33) та матеріали інвентаризаційної справи (164) 168, за адресою: АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_4 , де міститься оригінал свідоцтва про право власності на будинок № НОМЕР_2 та реєстраційне посвідчення, згідно з яким ВООБТІ посвідчує, що в цілому житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано 10 квітня 2008 року за ОСОБА_4 .
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу приходить до такого.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом визначені у статті 16 Цивільного кодексу України. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні доводить неправомірність рішення виконавчого комітету Браїлівської селищної ради Жмеринського району від 17 березня 2008 року в частині оформлення права власності на житловий будинок за ОСОБА_4 , вказуючи, що при заповненні погосподарської книги за 2005-2010 рік допущено порушення, оскільки ОСОБА_9 вказана власником, а фактично була наймачем, будинок їй не належав. Такий запис внесено помилково працівниками селищної ради та всупереч діючим на той час нормативно-правовим актам.
Просить суд звернути увагу на архівний витяг з протоколу засідання виконкому Браїлівської селищної ради від 17 березня 2008 року, де зазначено, що: - «виступила ОСОБА_22 - зобов'язати секретаря ради Волкотруб В.В. в оформленні юридичних документів та перевірити їх належність заявникам цих будівель» (а.с.18).
З погосподарських книг немає можливості встановити, яким чином запис про голову двору змінено з позивача на його сестру, яка в подальшому звернулась до селищної ради з заявою про оформлення права власності.
З архівного витягу видно, що 17 березня 2008 року Виконавчим комітетом Браїлівської селищної ради Жмеринського району прийнято рішення № 33, яким, посилаючись на норми підпункту б пункту 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції на час винесення рішення), а також наказу Міністерства юстиції України № 175 від 2 лютого 2002 року «Про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно», орган місцевого самоврядування визнав право власності на будинок з господарчими будівлями в АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 . При цьому, підставою для такого визнання стали записи в погосподарських книгах селищної ради. В подальшому, саме на підставі зазначеного рішення Виконавчого комітету, ОСОБА_4 було видано свідоцтво №1345 від 28 березня 2008 року про право власності на житловий будинок, на підставі якого БТІ було внесено відповіді відомості до реєстру прав на нерухоме майно. Тобто саме це рішення було підставою для набуття ОСОБА_4 права власності на спірний будинок.
За положеннями підпункту б пункту 10 статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції від 1 січня 2008 року) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
У той же час, Виконавчий комітет Браїлівської селищної ради вищевказаним рішенням визнав право власності, фактично, перевищивши межі власних повноважень, діючи не в межах та спосіб, визначених законом, оскільки, як звертав увагу представник позивача, рішенням зобов'язано секретаря ради Волкотруб В.В. допомогти заявникам в оформленні юридичних документів на будинки та перевірити їх належність заявникам цих будівель, чого вочевидь секретарем зроблено не було.
Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
З досліджених під час розгляду справи доказів, пояснень сторін та свідків, судом встановлено, що позивач отримав дозвіл на будівництво будинку по АДРЕСА_1 , був головою двору, будував будинок та господарські будівлі та проживав в ньому тривалий час разом з дружиною, а отже фактично був його власником і право власності його порушене.
Яким чином ОСОБА_4 було записано в погосподарську книгу головою двору замість повивача - невідомо, однак внаслідок такого запису вона незаконно набула право власності на будинок по АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що погосподарські книги формувались таким чином, що працівники сільської ради кожних п'ять років ходили по селу, заходили до будинків і зі слів господарів вносили записи до книги. Питали, хто голова сім'ї, хто члени сім'ї, і так записували. Голова двору вважався господарем будівлі.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із способів захисту порушених суб'єктивних прав є звернення до суду.
Згідно із частиною першою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Обов'язковою умовою надання судом правового захисту є наявність відповідного порушення відповідачем прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з частиною першою статті 392 Цивільного кодексу України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно з положеннями підпункту 10 пункту б статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції від 13 січня 2006 року), до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, серед іншого, облік та реєстрація відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.
Відповідно до пункту 1.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України № 6/5 від 28 січня 2003 року зі змінами згідно з наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2003 року № 66/7387 (надалі - Інструкція), реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ).
Реєстрація прав власності на нерухоме майно (далі - реєстрація прав) - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно у зв'язку з виникненням, існуванням або припиненням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місце знаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлювальних документів, коштом особи, що звернулася до БТІ (пункт 1.4. Інструкції).
За пунктом 1.5. Інструкції, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.
Відповідно до пункту 1.12. Інструкції, рішення про реєстрацію чи відмову в реєстрації прав приймає реєстратор прав власності на нерухоме майно (далі - реєстратор), що є працівником БТІ, який безпосередньо здійснює реєстрацію прав власності на нерухоме майно.
Реєстрація прав проводиться в такому порядку: приймання й перевірка документів, поданих для реєстрації прав власності на нерухоме майно; установлення відсутності підстав для відмови в реєстрації прав; прийняття рішення про реєстрацію прав власності або про відмову в реєстрації прав, унесення записів до Реєстру прав; учинення написів на правовстановлювальних документах, видача витягів із Реєстру прав про реєстрацію прав (пункт 1.13.).
Згідно з пунктом 2.1. Інструкції, для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.
Відповідальність за достовірність та повноту інформації у документах несе власник (власники) нерухомого майна.
За пунктом 2.7. Інструкції, для здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно власник (власники) або належним чином уповноважена ним (ними) особа подає заяву встановленої форми (додаток 3). Документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України.
Оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності, серед іншого, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності па об'єкти нерухомі майна (пункт 6.1. Інструкції).
Додаток № 1 Інструкції встановлює перелік встановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, серед яких, зокрема, свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями.
З указаних положень Закону та Інструкції вбачається, що до повноважень органу місцевого самоврядування на час існування правовідносин належали облік та реєстрація права власності осіб на нерухоме майно. При цьому, за змістом Тимчасового Положення (зі змінами) такі здійснювали оформлення права власності з видачею відповідного свідоцтва.
Виконавчий комітет Браїлівської селищної ради вищевказаним рішенням від 17 березня 2008 року визнав право власності ОСОБА_4 , не перевіривши належності їй будинковолодіння, що стало порушенням прав справжнього власника.
Конституція України в статті 19 (у редакції від 01 січня 2006 року) встановлювала, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За нормами Інструкції по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженої наказом Міністерства статистики України № 48 від 22 лютого 1995 року, погосподарський облік у відповідних книгах ведеться відповідними органами влади з метою відображення статистики проживаючих в певному населено пункті (місцевості) осіб. Тобто, такі погосподарські книги не є документами, які відображають існування у особи права власності па майно, а ведуться лише для формування відомостей про кількість та склад проживаючих у конкретному володінні осіб, і тим більше не могли бути підставою для визнання права власності за ОСОБА_4 ..
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року в справі № 359/4886/15-ц (провадження № 61-754св22) зазначено, що «при розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом».
Водночас за приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У частині першій статті 261 Цивільного кодексу України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таку заяву відповідачем ОСОБА_3 подано до суду 16 серпня 2025 року (а.с.100), і представник відповідача ОСОБА_10 її в судовому засіданні підтримав.
Представник позивача ОСОБА_7 в позовній заяві вказує та в судовому засіданні пояснює, що позивач дізнався про своє порушене право власності з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, сформованої 21 травня 2024 року і з цього часу слід рахувати строк позовної давності.
Суд не погоджується з тим, що позивач лише 21 травня 2024 року дізнався про порушення своїх прав, оскільки це спростовується такими доказами.
В позові зазначено, що так як позивач власних дітей немає, то він вирішив спірний будинок подарувати своєму племіннику - сину покійної сестри, однак дізнався, що будинок вже зареєстровано за відповідачем.
З копії спадкової справи можна зробити висновок про те, що племіннику позивача з 2010 року було відомо про те, що будинок буде зареєстровано за його батьком - відповідачем у справі, оскільки від подав заяву нотаріусу про відмову від належної йому частки у спадщині після смерті матері ОСОБА_4 на користь свого батька ОСОБА_3 (а.с.61).
Також судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 ще до отримання інформаційної довідки звертався за правовою допомогою до адвоката Смірнова С.М., з яким уклав договір 6 липня 2023 року.
Отже позивач та його представник не довели, що звернулись до суду у межах позовної давності з моменту, коли позивачу з об'єктивних причин могло бути відомо про порушення його права власності. Поважності причин пропуску позовної давності позивач також не довів.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов'язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов'язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року по справі № 910/18560/16 (12-143гс18) сказано, що позовна давність може застосовуватися виключно, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими та доведеними: «Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог».
Виходячи з вимог статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.
Суд визнає, що позивачем вірно обрано спосіб захисту його порушеного права у спірних правовідносинах, оскільки його право власності порушено, що доведено наданими позивачем та дослідженими в судовому засіданні доказами та поясненнями свідків, і судом не встановлено законності підстав зазначеного в погосподарських книгах переходу права власності від нього до його рідної сестри.
Проте, ні позивачем, ні його представником не доведено, що позивач дізнався про своє порушене право лише з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 травня 2024 року.
Суд вважає, що позивачу було відомо задовго до 2024 року про реєстрацію будинку за сестрою, оскільки це встановлено викладеними вище обставинами.
Як вказав представник відповідача, позивач, знаючи, що його сестра померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не вчиняв жодних дій щодо свого майна і не цікавився його реєстрацією.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 Цивільного кодексу України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Згідно з частиною 1 статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частина 1 статті 77 Цивільного процесуального кодексу України визначає, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у статтях 12 і 13 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Висновки суду
Проаналізувавши зміст позовних вимог, в контексті досліджених доказів по справі, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Позивачем не доведено, що ним не пропущено строку позовної давності, не подано клопотання про його поновлення, не наведено підстав вчасного звернення до суду з даним позовом. Позивач достовірно знав, що його сестра померла в 2010 році і не цікавився своєю власністю, жодних дій щодо того, щоб дізнатися, чи не порушено його права, не вчиняв. Строк позовної давності слід рахувати з часу, коли позивач після смерті своєї сестри у 2010 році повинен був дізнатися про порушення своїх прав, однак жодних дій не вчиняв.
Отже суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не підтверджено факту своєчасного звернення до суду без порушення строку позовної давності.
Розподіл судових витрат
За правилами частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі наведеного та керуючись статтями 15, 16, 256, 257, 261, 267 Цивільного кодексу України 11, 12, 13, 81,141, 258-259, 263-268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_2 до Жмеринської міської ради, ОСОБА_3 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Другої Жмеринської державної нотаріальної контори, про визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування, недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, про право на спадщину за законом, визнання права власності - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду на протязі тридцяти днів з дня його проголошення.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОККП НОМЕР_4 , АДРЕСА_6 .
Представник позивача: адвокат Куцький Анатолій Васильович, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №461 від 5 вересня 2005 року та ордеру на надання правничої допомоги від 7 червня 2024 року.
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований по АДРЕСА_5 .
Представник відповідача: адвокат Довбиш Олександр Леонідович, діє на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 754 від 27 квітня 2012 року та ордеру на надання правничої допомоги від 26 травня 2025 року.
Відповідач: Жмеринська міська рада Вінницької області, вул. Центральна, 4, м. Жмеринка Вінницької області, код ЄДРПОУ 34227893.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Друга Жмеринська державна нотаріальна контора, вул. Соборна, 11, прим 228а, м. Жмеринка, код ЄДРПОУ 0287148.
Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ