Справа № 170/667/21Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/274/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч.2 ст.286-1 КК України
06 жовтня 2025 р. Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду
в складі: головуючого - ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тернополі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за №12021035560000243 від 02 серпня 2021 року відносно ОСОБА_7 ,-
01 серпня 2021 року близько 19 години 53 хвилини, ОСОБА_7 , будучи в стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи технічно справним мотоциклом марки «VIPER» з реєстраційним номерним знаком НОМЕР_1 , що на підставі технічного свідоцтва № СХ0928455 належить ОСОБА_10 , рухаючись автодорогою по вулиці Центральна в с. Прип'ять Ковельського (колишнього Шацького) району Волинської області, що в межах населеного пункту, в напрямку с. Любохини Ковельського (колишнього Старовижівського) району Волинської області, на ділянці дороги, що має по одній смузі руху в обох напрямках на якій відсутня роздільна смуга, не уважно стежив за дорожньою обстановкою, проявив грубу неуважність, а саме, з урахуванням дорожніх умов, не вибрав безпечну швидкість керованого ним транспортного засобу, не врахував дорожньої обстановки, не впорався з керуванням та допустив з'їзд по ліву сторону із проїзної частини дороги і здійснив наїзд на бетонну основу огорожі моста.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир мотоцикла марки «VIPER», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді: важка відкрита проникаюча ЧМТ, злам лобної кістки, забій головного мозку, пневмоцефалгія, забійна (ушита) рана волосистої частини голови, забій правої кисті, садно лівого стегна, ЗТГК, забій легень, які згідно висновку експерта у своїй сукупності носять ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечні для життя в момент їх заподіяння.
У прямому причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою і наслідками що настали є те, що ОСОБА_7 вчинив грубе порушення вимог Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме:
-п. 1.5. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю громадян;
-п. 2.3. Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: 6)1 бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну .. і не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі; д)не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху;
-п. 12.1. під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку..., стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;
-п. 2.9. Водієві забороняється: а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння;
-п. 12.3. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Вироком Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, та призначено основне покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України у вигляді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 51 000 грн. (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок), з позбавленням його права керувати транспортними засобами на строк п'ять років. Питання щодо арешту майна та речових доказів вирішено.
В апеляційній скарзі прокурор не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, просить скасувати оскаржуваний вирок та постановити новий, яким призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавленні волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 років. Свої вимоги мотивує тим, що вирок суду підлягає скасуванню через неправильне застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого, безпідставного та невмотивованого призначення покарання із застосуванням до обвинуваченого вимог ст.69 КК України. Зокрема зазначає, що судом першої інстанції при постановлені вироку та обрані виду і міри покарання обвинуваченому, порушено вимоги ст.65 КК України.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурора, захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. Зазначає, що судом при призначені покарання дотримано вимоги ст.ст. 69, 50, 65 КК України, враховано пом'якшуючі покарання обставини та призначено покарання, яке відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, саме у виді штрафу, який ОСОБА_7 сплачений. Стверджує, що посилання прокурора на залишення поза увагою суду вживання обвинуваченим в день події спиртних напоїв та не врахування ступеню сп'яніння останнього, з огляду на положення ч.4 ст.67 КК України, не ґрунтуються на вимогах закону. Звертає увагу суду на те, що в суді першої інстанції прокурор просив призначити ОСОБА_7 покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
В запереченні на апеляційну скаргу прокурора, потерпілий ОСОБА_11 просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін. Посилається на дружні відносини з ОСОБА_7 , відшкодування останнім, як матеріальної, так і моральної шкоди в повному обсязі та відсутність будь яких претензій до нього. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який підтримав свою апеляційну скаргу з наведених у ній підстав, думку обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти доводів прокурора і просили залишити вирок без змін,перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції з'ясував наступне.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанцій було дотримано не в повному обсязі.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, правильність кваліфікації його дій, а також наведені у вироку фактичні обставини справи в апеляційній скарзі не оспорюються, а тому не підлягають перевірці судом апеляційної інстанції.
Крім того, як слідує зі змісту вироку, він постановлений із застосуванням ч.3 ст.349 КПК України, а тому правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин вчинення інкримінованих обвинуваченому правопорушень не підлягає перевірці в ході апеляційного розгляду, оскільки вони ніким не оспорювалися під час судового розгляду.
Доводи прокурора стосовно неправильного застосування судом першої інстанції кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого, безпідставного та невмотивованого призначення покарання із застосуванням вимог ст.69 КК України, колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на наступне.
За змістом ст.50 КК України, яка визначає поняття покарання та його мету, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами.
Реалізація такої мети є одним з аспектів виконання визначених у ст.2 КПК завдань кримінального провадження, якими, зокрема, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, а також охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, у тому числі потерпілих.
Згідно зі ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК.
Визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно зі ст.414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги, що у ст.12 КК України дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст.414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до положень ст.420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Як видно з матеріалів кримінального провадження, обираючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції враховував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, пом'якшуючі та обтяжуючі його вину обставини, відомості про особу обвинуваченого.
Зокрема, вивченням даних про особу обвинуваченого, встановлено, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, однак раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за постійним місцем проживання характеризується позитивно, одружений, має на утриманні малолітню дитину, проживає у сім'ї своїх батьків, після вчинення злочину його поведінка була виключно позитивною.
Обставинами, що пом'якшують покарання суд першої інстанції визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_11 завданого збитку (заподіяної шкоди) в повному обсязі і вказав, що його виправлення можливо без ізоляції від суспільства із застосуванням вимог ст.69 КК України шляхом призначення покарання більш м'якого ніж передбачене законом.
Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції необґрунтованим.
Так, положеннями ч.1 ст.69 КК передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що норми ст.69 КК України є спеціальними і застосовуються у виключних випадках. Підставами для застосування цієї статті встановлення не лише самого існування кількох пом'якшуючих обставин, а й того факту, що їх наявність істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
У кожному випадку факт зниження ступеня тяжкості кримінального правопорушення повинен оцінюватися судом з урахуванням індивідуальних особливостей конкретного кримінального провадження. Проте, у будь-якому разі встановлені обставини, що пом'якшують покарання, мають настільки істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції статті було б явно недоцільним і несправедливим.
В контексті наведених положень, переконливого обґрунтування застосування ст.69 КК, в аспекті реалізації приписів статей 50, 65 КК України, оскаржене судове рішення не містить.
Так, визнавши щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування завданого збитку і думку потерпілого обставинами, що пом'якшують покарання, суд першої інстанції належним чином не обґрунтував того, чому він вважає, що ці обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення настільки, що це дає підстави перейти до застосування найбільш м'якого виду покарання у виді штрафу, хоча санкцією ч.2 ст.286-1 КК передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі, тобто одного з найбільш тяжких видів покарань з визначених ст.51 КК України.
Крім того, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, передбачений ч.2 ст.286-1 КК України, а саме грубо порушив вимоги правил дорожнього руху в стані алкогольного сп'яніння, який більше ніж в 11 разів перевищував допустиму норму, внаслідок чого потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження.
За таких конкретних обставини вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що наявність встановлених в даному випадку пом'якшуючих обставин та його позитивна характеристика після вчинення кримінального правопорушення і зміна складу сім'ї не вказують на істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого ним злочину.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, застосовуючи положення ст.69 КК, не навів переконливих мотивів свого рішення, як і того, що призначене ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює 51 000 грн. (п'ятдесят одна тисяча гривень 00 копійок), за вчинення кримінального правопорушення санкція якого передбачає покарання на строк від трьох до восьми років позбавлення волі, буде сприяти досягненню мети покарання, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до м'якості призначеного покарання, яке не можна вважати справедливим, пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.2 ст.409 КПК України підставами для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За наведених обставин колегія суддів вважає, що вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року у кримінальному провадженні №12021035560000243 відносно ОСОБА_7 , в частині призначеного покарання, слід скасувати та постановити новий вирок, яким призначити йому покарання за ч.2 ст.286-1 КК України у виді позбавлення волі.
При цьому, колегія судів, у відповідності до вимог ст.ст. 50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який за класифікацією кримінальних правопорушень згідно ст.12 КК України, є тяжким; особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за постійним місцем проживання характеризується позитивно, одружений, проживає разом зі своєю дружиною у сім'ї своїх батьків, після вчинення злочину його поведінка була виключно позитивною. Також, при призначенні покарання суд враховує як пом'якшуючі покарання обставини щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_11 завданого збитку (заподіяної шкоди) в повному обсязі, а також думку потерпілого, який просив суворо не карати обвинуваченого.
За наведених обставин, колегія суддів приходить до переконання, що обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.286-1 КК України слід призначити у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, визначеному ч.2 ст.286-1 КК, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення частково.
З наданих стороною захисту документів видно, що ОСОБА_7 з 19 грудня 2024 року по 17 липня 2025 року відбував покарання у виді обмеження волі, призначене в цьому кримінальному провадженні вироком Рівненського апеляційного суду від 19 листопада 2024 року, а тому цей період має бути зарахований у строк відбування покарання за правилами ст.72 КК України з розрахунку два дні обмеження волі за один день позбавлення волі.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу прокурора Ковельської окружної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання.
Постановити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням його права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Зарахувати у строк відбутого покарання за цим вироком період відбування покарання ОСОБА_7 в ДУ “Городоцький виправний центр (№131) з 19 грудня 2024 року по 17 липня 2025 року, включно, з розрахунку два дні обмеження волі за один день позбавлення волі.
В іншій частині вирок Шацького районного суду Волинської області від 08 грудня 2021 року залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий
Судді