Справа № 606/1438/25Головуючий у 1-й інстанції Марціцка І.Б.
Провадження № 33/817/494/25 Доповідач - Тиха І.М.
Категорія - ст.124 КУпАП
09 жовтня 2025 р. Суддя Тернопільського апеляційного суду Тиха І.М. ,
за участю ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 124 КУпАП, -
Цією постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 6 місяців.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.
Згідно із постановою суду, 18.08.2025 о 21.30 год. в межах населеного пункту в с.Дарахів Тернопільського району Тернопільської області на а/д Н-18 Івано-Франківськ-Бучач-Тернопіль водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Renault Scenic д.н.з НОМЕР_1 під час здійснення маневру обгону попутного автомобіля, виїхав на зустрічну смугу руху де допустив зіткнення із автомобілем Ford Transit д.н.з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався смугою свого руху. В подальшому автомобіль Renault Scenic д.н.з НОМЕР_1 виїхав за межі проїзної частини та надалі відбулося його перекидання. Внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, з матеріальними збитками. Такими своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.14.6 г ПДР України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить постанову суду змінити в частині накладеного на нього адміністративного стягнення, призначивши його у виді штрафу в розмірі 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Обґрунтовує вимоги тим, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини справи, неправильно оцінив докази та безпідставно дійшов висновку про наявність у діях апелянта грубого порушення Правил дорожнього руху, призначивши найсуворіше з можливих адміністративних стягнень - позбавлення права керування транспортними засобами, тоді як характер правопорушення та його наслідки цього не виправдовують.
Зазначає про те, що свою вину визнав лише частково, оскільки дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля, який рухався перед ним і раптово та без попередження різко загальмував. Саме це стало причиною вимушеного виїзду ним на зустрічну смугу дороги, де відбулося зіткнення з іншим транспортним засобом. Таким чином, вважає що його дії не були наслідком умисного або грубого порушення ПДР, а становили вимушену реакцію на небезпечну ситуацію.
Посилається на те, що під час надання первинних пояснень працівникам поліції перебував у шоковому стані та під дією знеболювальних засобів, але повідомив про автомобіль, який спричинив небезпечну ситуацію (Volkswagen Passat B5 темного кольору). Попри це, працівники поліції не внесли ці дані до протоколу та не здійснили пошук вказаного автомобіля, що позбавило можливості підтвердити наявність обставин, які виключали його вину.
Звертає увагу на те, що зазначені обставини не були належним чином оцінені судом першої інстанції, який не врахував, що він визнав свою вину лише частково і пояснив об'єктивні причини виникнення ДТП у зв'язку з чим відсутні підстави вважати його дії грубим чи зухвалим порушенням вимог ПДР України.
Просить звернути увагу на те, що внаслідок ДТП ніхто, окрім нього, не отримав тілесних ушкоджень, що свідчить про відсутність тяжких наслідків та мінімальний ступінь суспільної небезпеки правопорушення. Цю обставину суд також не врахував при визначенні виду стягнення, всупереч вимогам ст. 33 КУпАП.
Зазначає про те, що до початку судового розгляду апелянт добровільно відшкодував усі матеріальні збитки потерпілій стороні, яка не має до нього претензій. Це свідчить про щире каяття, готовність нести відповідальність та відсутність конфлікту з потерпілим. Відповідно до ст. 34 КУпАП, така обставина пом'якшує відповідальність, однак суд її не врахував.
Посилається на те, що висновок суду про «грубе та зухвале порушення ПДР» не підтверджується жодними доказами. Факт настання ДТП не може автоматично свідчити про свідоме нехтування правилами дорожнього руху оскільки обставини справи доводять, що його дії були вимушеними і спрямованими на уникнення більш небезпечних наслідків.
Звертає увагу на те, що посилання суду на ділянку дороги з обмеженою оглядовістю не може бути доказом грубого порушення правил дорожнього руху оскільки він діяв в умовах раптової небезпеки, коли не мав можливості обирати інше місце або спосіб маневру, тому його дії були вимушеними, а не безрозсудними.
Просить звернути увагу на перебільшення судом ступеня наслідків ДТП осільки фактично мали місце лише механічні пошкодження транспортних засобів без шкоди здоров'ю людей. Вважає що кваліфікація цих пошкоджень як «суттєвих» не відповідає фактичним даним справи.
Зазначає що сукупність наведених обставин свідчить про вимушений характер його дій, відсутність умислу, незначний ступінь суспільної небезпеки та наявність обставин, що пом'якшують відповідальність. Застосування до нього найсуворішого виду адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами вважає непропорційним і таким, що не відповідає принципу індивідуалізації покарання.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_1 , який скаргу підтримав з викладених у ній мотивів, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходжу до наступних висновків.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Висновок суду про визнання ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП а також кваліфікація його дій як порушення водієм транспортного засобу правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів не оспорюється, тому не переглядається.
Відповідно до вимог ст.ст. 252, 280 КУпАП України при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд повинен повно, всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 33 КУпАП, стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених Кодексом України про адміністративні правопорушення, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, особи порушника, ступеню його вини, майнового стану, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Цих вимог Закону суд першої інстанції, розглядаючи матеріали про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, дотримався не в повній мірі.
Надавши належну правову оцінку обставинам справи та правильно кваліфікувавши дії особи, що притягується до адмінвідповідальності, місцевий суд не дотримався положень КУпАП, обираючи правопорушнику адміністративне стягнення.
Санкція ст. 124 КУпАП передбачає відповідальність у виді накладення штрафу в розмірі п'ятдецяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.
Як слідує зі змісту постанови суду першої інстанції, накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 6 місяців, суд врахував характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, яке є грубим порушення вимог ПДР України, здійснення ним обгону на ділянці дороги з обмеженою оглядовістю та яке потягло за собою шкоду здоров'ю учасників ДТП , характер пошкоджень транспортних засобів, які є суттєвими .
Такий висновок суду першої інстанції щодо обраного до правопорушника адміністративного стягнення вважаю обґрунтованим.
Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Позбавивши ОСОБА_1 права керувати транспортними засобами за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, суд першої інстанції, обрав адміністративне стягнення, яке за своїм видом є справедливим .
Доводи апелянта щодо відшкодування усіх матеріальних збитків потерпілій стороні не підтверджені жодними доказами.
Твердження ОСОБА_1 про те що він змушений був виїхати на зустрічну смугу руху для уникнення небезпеки, яку йому створив автомобіль, який рухався попереду в зустрічному напрямку є голослівними оскільки безпосередньо під час ДТП він не повідомляв працівникам поліції дані обставини та вони не підтверджуються матеріалами справи тому вважаю що він повідомив їх у суді з метою пом'якшення адміністративного стягнення.
Дані про наявність у ОСОБА_1 постійного місця проживання не є достатнім стримуючим фактором для запобігання вчинення ним порушень вимог ПДР України.
З огляду на вищенаведене, приходжу до висновку, що постанову суду першої інстанції в частині накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення .
На підставі наведеного, керуючись 294 КУпАП, суддя, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2025 року про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за ст. 124 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя