Справа № 450/2359/25 Провадження № 2-а/450/33/25
"26" вересня 2025 р. Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:
головуючого - судді Данилів Є.О.
при секретарі Хохолик О.І.
з участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України - Арендач М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України
про предмет позову: визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № 002150Е від 30.05.2025 року складену начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_2 про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення № 002150Е від 30.05.2025 року. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 30.05.2025 року начальник відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_2 склав відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 003475Е за змістом якого 30.05.2025 року о 12 год. 40 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 659 прикордонного знаку на відстані близько 3000 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонної смуги був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 який порушив прикордонний режим, а саме перебував та пересувався в прикордонній смузі без військово-облікових документів, чим порушив вимоги п. 7 Положення про прикордонний режим, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 був затриманий. За матеріалами справи 30.05.2025 року відбувся розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесена постанова № 002150 Е від 30.05.2025 року якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.202 КУпАП та накладене адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850,00 грн.
Позивач в позові зазначає, що на вимогу представників ДПСУ були надані документи, які підтверджують його особу та військово-обліковий документ, однак працівники ДПСУ вказані документи проігнорували та склали протокол про нібито вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП. При цьому в матеріалах справи немає інформації про те, що працівники прикордонної служби знаходилися під час виконання службових обов'язків і їх дії відносно ОСОБА_1 були законними. Також оскаржувана постанова не містить жодного посилання на докази, що свідчить про те, що посадовою особою ДПСУ при виявлені правопорушення, фіксації цього правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не дотримано вимог ст. 258 КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення посадова особа зобов'язана зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Враховуючи вищезазначені обставини, постанову вважає незаконною та такою, що не відповідає нормам КУпАП, оскільки при розгляді справи не були з'ясовані і не доведені обставини, які б свідчили про те, що в його діях є ознаки адміністративного правопорушення у зв'язку з чим така підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 09.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачам встановлено п'ятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.
23.09.2025 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Посилається на те, що позивачем не було надано доказів наявності в нього військово-облікових документів ні під час розгляду справи про вчинення адміністративного правопорушення, ні під час розгляду цієї справи. Зазначають, що складені протоколи підтверджують факт перебування позивача в прикордонній смузі та не містять пояснень позивача по суті пред'явлених звинувачень у вчиненні адміністративного правопорушення та заперечень щодо вчинення такого. Щодо відсутності у матеріалах справи даних про те, що працівники прикордонної служби знаходилися під час виконання службових обов'язків, то прикордонний наряд «Контрольний пост» діяв відповідно до вимог Інструкції про службу прикордонних нарядів Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 19.10.2015 року № 1261. Щодо порушення уповноваженими особами прикордонної служби його права на правничу допомогу під час адміністративного затримання та процедури складання протоколу про адміністративне правопорушення, таке спростовується протоколом про адміністративне затримання та протоколом про адміністративне правопорушення, де зазначено, під підпис ОСОБА_1 що послуг захисника не він потребує.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечила, з мотивів наведених у відзиві, вважає постанову № 002150Е від 30.05.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.202 КУпАП законною, обґрунтованою, винесеною у відповідності до вимог чинного законодавства, просить в задоволенні позову відмовити.
Дослідивши представлені докази та з'ясувавши всі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 30.05.2025 року начальник відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_2 склав відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 003475Е за змістом якого 30.05.2025 року о 12 год. 40 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 659 прикордонного знаку на відстані близько 3000 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонної смуги був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 який порушив прикордонний режим, а саме перебував та пересувався в прикордонній смузі без військово-облікових документів, чим порушив вимоги п. 7 Положення про прикордонний режим, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП.
За наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектором прикордонної служби вищої категорії - начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_2 була складена постанова про накладення адміністративного стягнення № 002150Е від 30.05.2025 року.
Відповідно до цієї постанови ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 850 грн.
Оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що 30.05.2025 року о 12 год. 40 хв. прикордонним нарядом «Контрольний пост» на напрямку 659 прикордонного знаку на відстані близько 3000 метрів від лінії державного кордону України в межах прикордонної смуги був виявлений та затриманий громадянин України ОСОБА_1 який порушив прикордонний режим, а саме перебував та пересувався в прикордонній смузі без військово-облікових документів, чим порушив вимоги п. 7 Положення про прикордонний режим, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 202 КУпАП.
Судом також встановлено, що згідно з протоколом про адміністративне затримання від 30.05.2025 року ОСОБА_1 був затриманий працівниками ДПСУ.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади, їх посадові особи зобов'язанні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Згідно з вимогами ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.
Приписами ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує наступне.
Диспозицією ч. 1 ст. 202 КУпАП встановлено відповідальність за порушення прикордонного режиму, режиму в пунктах пропуску через державний кордон України або режимних правил у контрольних пунктах в'їзду - виїзду.
За змістом ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в'їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, використання повітряних суден, обліку та тримання на пристанях, причалах, базах для стоянки малих і спортивних суден і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.
Пунктом 7 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1147 від 27.07.1998 року, визначено, що громадяни України, іноземці та особи без громадянства в'їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).
Особи, зазначені у пунктах 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов'язані пред'являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п. 10 Положення про прикордонний режим).
Свої заперечення винуватості позивач по суті обґрунтовує тим, що він пред'явив представникам ДПСУ документ, що посвідчує особу та військово-обліковий документ, однак такі це проігнорували.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Така правова позиція узгоджується з позиціями, що викладені у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 року у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 року у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 року у справі № 295/3099/17 та від 05.03.2020 року по справі № 607/7987/17.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить також з того, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
При цьому, сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Оскаржувана постанова судом перевірялась на предмет дотримання суб'єктом владних повноважень принципів правомірної поведінки, а саме: чи прийнято рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо, добросовісно, розсудливо.
В силу вимог ч.ч. 1-3 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Як вже було зазначено вище, оскаржувана постанова винесена з тих підстав, що позивач перебував та пересувався в прикордонній смузі без військово-облікових документів.
Разом з тим, відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували, що позивач не надав військово-облікових документів за описаних в оскаржуваній постанові обставин. Так, у постанові, яка оскаржується, відповідачем не наведено посилання на докази, якими обґрунтовується рішення, винесене останнім про накладення на позивача адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КпАП України. Крім того, жодного доказу не надано представником відповідача і в ході судового розгляду справи.
При цьому суди не бере до уваги рапорт начальник відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_2 від 30.05.2025 року, як доказ вчинення адміністративного правопорушення, зважаючи на те, що він є зацікавленою особою при розгляді цієї справи, а тому вказане ставить під сумнів дотримання вимог щодо об'єктивності з'ясування обставин. Такий рапорт не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
Вищевикладене кореспондується з правовим висновком, викладеним у Постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року (справа № №524/4668/17).
Отже, посадовою особою ДПСУ при виявлені правопорушення, фіксації цього правопорушення, формуванні доказової бази (матеріалів справи), розгляду справи про адміністративне правопорушення не дотримано вимог КУпАП, оскільки після виявлення факту вчинення правопорушення посадова особа зобов'язана зібрати належні та допустимі докази такого правопорушення.
Посилання представника відповідача на те, що позивачем не надано доказів наявності в нього військово-облікових документів навіть на час розгляду цієї справи суд відхиляє з огляду на те, що правове значення наявності таких для вирішення цього спору має тільки їх наявність на момент складання оспорюваної постанови.
В свою чергу покликання представника відповідача на ненадання позивачем доказів власної невинуватості, суд відхиляє як юридично неспроможне, оскільки відповідач намагається безпідставно перекласти тягар доказування з себе, суб'єкта владних повноважень, на позивача, що суперечить приписам ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої, у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає зокрема, рішення про скасування постанови і закриття справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на зазначене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності та враховуючи те, що в ході розгляду справи жодних належних та допустимих доказів вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 суду не представлено, а також зважаючи на те, що відповідач в силу покладеного на нього обов'язку не довів правомірність оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови № 002150Е від 30.05.2025 року, винесеної начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 202 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 850,00 грн. Крім того, провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.
При цьому, суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, з врахуванням задоволення позову, відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, на користь позивача слід стягнути судові витрати, які складається з судового збору в розмірі 605,60 грн. та були сплачені позивачем, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень відповідача ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України.
Позовні вимоги в частині визнання протиправною постанови задоволенню не підлягають, оскільки такого способу захисту не визначено ч. 3 ст. 286 КАС України.
Суд за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право прийняти одне з таких альтернативних рішень:
а саме скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72-77, 246, 250, 255, 262, 286 КАС України, ст.ст. 9, 17, 18, 33, 202, 247, 251, 254, 258, 268, 284, 288, 293 КУпАП, суд,-
позовні вимоги ОСОБА_1 , - задоволити частково.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № 002150Е від 30.05.2025 року складену начальником відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_2 про вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП.
Справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за 1 ст. 202 КУпАП - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок) сплаченого судового збору.
У задоволенні позовних вимог в іншій їх частині, - відмовити.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Повне рішення суду складено 03.10.2025 року.
Учасники справи: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
СуддяЄ. О. Данилів