справа № 631/666/25
провадження № 1-кп/631/152/25
09 жовтня 2025 року селище Нова Водолага
Нововодолазького районного суду Харківської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
з боку сторони обвинувачення:
прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
з боку сторони захисту:
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
а також
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу судових засідань № 2 Нововодолазького районного суду Харківської області справу з єдиним унікальним № 631/666/25 (провадження № 1-кп/631/152/25) за кримінальними провадженнями, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 квітня 2025 року під № 12025221160000372 щодо обвинувачення:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища міського типу Кушугум Запорізького району Запорізької області, громадянина України, маючого повну загальну середню освіту, офіційно не працевлаштованого, не одруженого, утриманців не має, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
23 липня 2004 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку 1 рік;
07 квітня 2005 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частинами 2 та 3 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статтей 70 та 71 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі, за результатами апеляційного оскарження ухвалою Апеляційного суду Запорізького області від 25 липня 2005 року до 3 років 2 місяця позбавлення волі. Звільнений 20 березня 2007 року з Державної установи «Біленська виправна колонія (№ 99)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 11 місяців 13 днів;
02 червня 2009 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку 2 роки 6 місяців;
10 червня 2010 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 185, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України із застосуванням статтей 70 та 71 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі. Звільнений 31 січня 2014 року з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 6 місяців 2 дня;
05 серпня 2014 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 3 років 1 місяця позбавлення волі;
11 березня 2015 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі. Звільнений 20 липня 2017 року з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 10 місяців 23 дня;
27 липня 2018 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 3 років 2 місяців позбавлення волі. Звільнений 22 вересня 2020 року з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 6 місяців 17 днів;
18 січня 2022 року вироком Комунарського районного суду міста Запоріжжя за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 1 року 1 місяця позбавлення волі;
26 липня 2023 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі; ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року змінений та призначено остаточне покарання за частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у виді 5 років позбавлення волі; постановою Верховного Суду від 06 січня 2025 року вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року змінено, перекваліфіковані дії за епізодом від 28 грудня 2021 року із частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 162 Кримінального кодексу України, звільнено від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України та закрито провадження в цій частині на підставі пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, призначено покарання за частиною 1 статті 162, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України з урахуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у вигляді позбавлення волі строком на 4 роки. Звільнений 23 жовтня 2024 року з Державної установи «Солонянська виправна колонія (№ 21)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 1 рік 6 місяців 13 днів для проходження військової служби за контрактом;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України,
ОСОБА_5 , будучи раніше неодноразово судимий за скоєння умисних злочинів проти власності, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, на шлях виправлення та перевиховання не став, належних висновків для себе не зробив та знов повторно вчинив умисний корисливий злочин проти власності за наступних обставин.
Так, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на території України введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався, і який станом на 26 квітня 2025 року являвся діючим.
Водночас, усвідомлюючи, що на території України діє воєнний стан, 26 квітня 2025 року в ранковий час доби, більш точного часу як в ході досудового розслідування, так і в суді встановити не видалось за можливе, ОСОБА_5 перебував в будинку на території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , з дозволу власника та свого знайомого ОСОБА_4 , який також мешкає за вказаною адресою, де у нього виник раптовий, злочинний, корисливий умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, а саме речей, що належать ОСОБА_4 із вищевказаного домоволодіння.
У вказаний час та у вказаному місці з метою реалізації свого раптового, злочинного, корисливого умислу, направленого на таємне викрадення чужого майна, ОСОБА_5 , впевнившись, що за його діями не спостерігають власник майна та сторонні особи, шляхом вільного доступу, діючи умисно, повторно, з корисливим мотивом, в умовах воєнного стану, з метою незаконного особистого збагачення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди потерпілому, і бажаючи їх настання, таємно викрав майно ОСОБА_4 , а саме: електричний тример ТМ «Dnipro M 30 L» чорно-помаранчевого кольору, вартістю 1707 гривень 15 копійок, ?подовжувач на котушці довжиною 30 метрів, з написом «Леміра» та «У 16-01», вартістю 1635 гривень 01 копійка, та водяний насос ТМ «Sprut 1000 ВТ» модель «JSPD100F» чорно-червоного кольору, вартістю 2223 гривні 95 копійок.
Після цього, ОСОБА_5 з місця вчинення кримінального правопорушення разом із викраденим майном, загальна вартістю якого згідно висновку експерта за результатами проведення товарознавчої експертизи № 7015 від 16 травня 2025 року склала 5566 гривень 11 копійок, зник, незаконно обернувши його на свою користь та розпорядившись ним за власним розсудом, чим заподів потерпілому ОСОБА_4 матеріальний збиток на зазначену суму.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 у присутності свого захисника - ОСОБА_6 повідомив, що суть обвинувачення йому зрозуміла, винним себе визнав повністю та у вільній формі дав суду свої пояснення, зазначивши, що дійсно за наведених в обвинувальному акті обставин та відображеного алгоритму дій він вчинив інкриміноване йому кримінальне правопорушення. Як повідомив обвинувачений, 20 квітня 2025 року у електричці він познайомився з ОСОБА_4 , який під час їхнього спілкування запросив його до себе додому у селище Нова Водолага Харківського району Харківської області. Приїхавши разом з потерпілим за його місцем мешкання він залишився там ночувати та поїхав наступного дня. Увечері 25 квітня 2025 року він знов приїхав до будинку ОСОБА_4 та його сина ОСОБА_8 , де після вечері також залишився на ніч та попрохав не зачиняти вхідні двері будинку. Вранці 26 квітня 2025 року, близько 05 години 40 хвилин, він прокинувся та доки всі спали взяв електричний тример, подовжувач, які знаходились у кімнаті, а також насос, який знаходився надворі, та пішов з домоволодіння. Вказані речі він продав раніше незнайомому чоловіку, оскільки мав скрутне матеріальне становище, а отримані кошти витратив на власні потреби.
У вчиненому ОСОБА_5 щиро розкаявся, зазначив, що йому соромно за свої дії, він розуміє, що така його поведінка є негідною. Додав, що зробив для себе висновки, й запевнивши суд, що у подальшому такого роду проступків не допустить, усвідомив, що вчинив погано та дуже шкодує про свій вчинок, виразив готовність понести покарання за вчинене у межах своєї вини, проте просив суворо не карати.
Покази обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
Тим самим, суд констатує, що обвинувачений надав суду показання в яких підтвердив в повній мірі обставини скоєння кримінального правопорушення, викладеного в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення.
Зважаючи на повне визнання обвинуваченим своєї провини, а також те, що він не ставить під сумнів фактичні обставини справи, а також правильність розуміння ним змісту цих обставин, у суду не виникає сумніву в добровільності та істинності позиції ОСОБА_5 .
Відтак, у зв'язку із безсумнівним та добровільним, тобто без будь-якого впливу із чиєї б то не було сторони, визнанням у повному обсязі ОСОБА_5 своєї вини в інкримінованому йому органом досудового розслідування кримінальному правопорушенні, погодженні з кваліфікацією вчиненого ним діяння, підтвердженням ним фактичних обставин, відсутності жодних заперечень щодо них з боку сторони обвинувачення, суд відповідно до приписів статті 349 Кримінального процесуального кодексу України визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись показаннями обвинуваченого, потерпілого, свідків, дослідженням зібраних досудовим слідством доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального кодексу України, та тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів та процесуальних витрат, а також матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
Окрім повного визнання обвинуваченим ОСОБА_5 своєї вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні (повідомленій підозрі) та підтвердженням ним його фактичних обставин, його винуватість також доведена і іншими зібраними, наданими суду та дослідженими у судовому засіданні у повній відповідності до вимог чинного кримінального процесуального кодифікованого закону України доказами у їх сукупності.
Так, допитаний відповідно до положень статті 353 Кримінального процесуального кодексу України, у взаємозв'язку із частинами 2, 3, 5 - 14 статті 352 Кримінального процесуального кодексу України потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що у цьому році в електричці він познайомився з ОСОБА_5 , який розповів йому про свою тяжку втрату доньки, та оскільки останньому не було де ночувати він запросив його до себе додому, де він мешкає з сином за адресою: АДРЕСА_3 . Обвинувачений переночував у них, а зранку поїхав. В другий раз ОСОБА_5 приїхав до нього додому 25 квітня 2025 року. В той вечір вони посиділи за столом та обвинувачений залишився у них на ніч, просив не запирати вхідні двері будинку, посилаючись на те, що йому так буде зручніше йти до вбиральні на вулицю. Прокинувшись зранку, 26 квітня 2025 року, він побачив, що ОСОБА_5 на території домоволодіння не має, а з будинка зникли подовжувач - переноска, електричний тример для трави та водяний насос. Вказані речі були нові та придбавались ним незадовго до крадіжки, тому відразу було прийнято рішення звернутись до органів поліції.
Оцінюючи показання потерпілого суд визнає їх належними оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування/відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження. Також суд вважає їх достовірними, оскільки останні отриманні у порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.
Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 показав, що з він є власником домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 , де мешкає разом із батьком - ОСОБА_4 . З обвинуваченим він познайомився у неділю, 20 квітня 2025 року, коли той у вечері приїхав разом із батьком та спитали його дозволу залишитись на ніч. Ввечері того ж дня вони спілкувались та ОСОБА_5 залишився у них на ніч, поїхавши від них наступного дня. Другий раз ОСОБА_5 приїхав до них близько 18 години 00 хвилин у п'ятницю 25 квітня 2025 року, батька не було вдома, але він повернувся через деякий час. В той день обвинувачений знову попросив дозволу залишитись у них на ніч, а також попрохав батька не зачиняти на ніч вхідні двері будинку, щоб була змога вийти на вулицю до вбиральні. Прокинувшись вранці, близько 06 години 40 хвилин 26 квітня 2025 року, вони з батьком, виявили відсутність в будинку ОСОБА_5 , а також електричної коси ТМ «Dnipro M», водяного насосу та продовжувача, які були у кімнаті, де ночував обвинувачений. Усі перелічені речі були куплені його батьком незадовго до крадіжки, тому було прийнято рішення викликати працівників поліції. Після цього ОСОБА_5 ще раз приїжджав до них у травні місяці 2025 року, під час розмови не заперечував факту викрадення ним речей, пообіцяв повернути подовжувач, але більше не повернувся.
Будучи допитаним у судовому засіданні в якості свідка, ОСОБА_9 повідомив, що наприкінці квітня - початку травня 2025 року, більш точної дати не пам'ятає, до нього звернувся обвинувачений, у якого він за 2000 гривень 00 копійок придбав електричний тример, водяний насос, а також переноску, які мали стан нових. Згодом вказані речі були вилучені у нього працівниками поліції. Хто був дійсним власником цих речей, свідку невідомо.
Аналізуючи зміст показань вказаних свідків, суд ураховує, що вони отриманні у порядку, передбаченому приписами статтей 65, 95 та 352 Кримінального процесуального кодексу України, а відтак, на думку суду, з точки зору допустимості є прийнятними та належними, оскільки, вони прямо і непрямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження. Обставин, регламентованих статтею 87 Кримінального процесуального кодексу України, стосовно свідків в ході судового розгляду встановлено не було, як й не було надано даних, передбачених частиною 2 статті 96 Кримінального процесуального кодексу України, відносно допитаних судом свідків для доведення недостовірності їх показань.
Надаючи оцінку показанням свідків, як доказам, суд ураховує той факт, що відповідно до статті 95 Кримінального процесуального кодексу України, показання - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком, щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Свідок, експерт зобов'язані давати показання суду в установленому цим Кодексом порядку. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.
Свідки, які були допитані у судовому засіданні, надавали показання щодо фактів, які вони сприймали особисто. Крім того, ці показання свідків у повній мірі кореспондуються між собою щодо перебігу подій та фактичних обставин, встановлених судом. З огляду на що, суд сприймає їх показання як належні та допустимі, й вважає за можливе покласти їх в основу судового рішення, що ухвалюється.
Із досліджених судом у судовому засіданні в порядку, передбаченому положеннями статті 358 Кримінального процесуального кодексу України, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо, разом із отриманим висновком, тобто докладним описом проведеного експертом дослідження та зробленого за його результатами висновку, що суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV Кримінального процесуального кодексу України, які були надані стороною обвинувачення, встановлено наступне.
Відповідно до рапорту старшого інспектора відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області ОСОБА_10 , складеного 26 квітня 2025 року на ім'я начальника відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області полковника поліції ОСОБА_11 , встановлено, що 26 квітня 2025 року о 12 годині 36 хвилин надійшло повідомлення по телефону до РУ про те, що 26 квітня 2025 року о 12 годині 35 хвилин за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Ягідна, будинок № 7, повідомлення чергового відділення поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області ЄО № 2211, що 26 квітня 2025 року о 07 годині 41 надійшло повідомлення зв служби «102» про те, що 26 квітня 2025 року о 07 годині 40 хвилин за адресою: АДРЕСА_3 , незнайомий на ім'я ОСОБА_12 , колишній військовий з пораненими ногами попросився переночувати, прокинулись та виявили о 07 годині 00 хвилин, що немає переноски, електротримера, насоса. Підозрюють цього хлопця, який мешкає у місті Харкові, 40 років, чорні штани, темна футболка, худорлявий, без зброї. Заявник ОСОБА_8 . По прибуттю на місце події встановлено, що малознайомий чоловік на ім'я ОСОБА_12 , якого заявник пустив пожити тиждень тому, на думку заявника, сьогодні вранці викрав у заявника ОСОБА_4 електроприлади, жодної інформації про чоловіка на ім'я ОСОБА_12 заявник не знає, обставини події встановлюються, зібраний первинний матеріал, повідомлено чергового для виїзду слідчо-оперативної групи. Подія 102 за № 229329326. Даний рапорт зареєстровано в інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журнал єдиного обліку) відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області за № 8673 від 26 квітня 2025 року (т. 1 а. с. 78).
З протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію, складеного 26 квітня 2025 року оперуповноваженим СКП відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області капітаном поліції ОСОБА_13 , встановлено, що ОСОБА_4 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтею 383 Кримінального кодексу України, просив вжити заходи щодо невідомого на ім'я ОСОБА_12 , який з 25 квітня 2025 року по 06 годину 00 хвилин 26 квітня 2025 року скоїв крадіжку насосу, електротримеру, кабелю за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Ягідна, будинок № 7 (т. 1 а. с. 79 - 81).
З заяви, складеної 26 квітня 2025 року ОСОБА_8 на ім'я слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенанта поліції ОСОБА_14 , убачається, що останній надав свою добровільну згоду правникам поліції відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області на проведення огляду його домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 82).
У протоколі огляду місця події, складеного 26 квітня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області лейтенантом поліції ОСОБА_14 , у присутності двох понятих, за участю спеціаліста-криміналіста ОСОБА_15 , власника (користувача) приміщення ОСОБА_4 , із застосуванням технічних засобів фіксації у виді фотоапарату марки «Nicon D3-500», зафіксовано, як у період часу з 13 години 34 хвилин по 14 годину 20 хвилин проведено огляд території домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_3 . Безпосереднім місцем огляду була територія домоволодіння, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , що огороджена дерев'яним парканом по всьому периметру. Вхід до території домоволодіння здійснюється через одноствіркову металеву хвіртку зеленого кольору, в якій відсутній врізний механізм замку. На момент огляду металева хвіртка була зачинена із внутрішньої сторони. Проходячи всередину території домоволодіння прямо знаходиться нежитлове одноповерхове приміщення та з правого боку розташований одноповерховий житловий будинок із цегли червоного кольору, вхід до якого здійснюється через дерев'яні двері чорно-білого кольору, на яких мається врізний замок. На момент огляду на вхідних дверях механічні пошкодження відсутні. Увійшовши повз коридор з правого боку маються полички для взуття та побутові речі. Далі по коридору розташовані розсувні дерев'яні двері білого кольору через які здійснюється вхід до приміщення, де знаходяться побутові речі на підлозі з правого боку та пральна машина на якій розташовані речі побутового характеру та картонна коробка з-під електричного тримеру «Dnipro-M 30 L» чорного кольору з помаранчевим написом марки «DNIPRO-M». Під час огляду речі не вилучались. До протоколу як додаток додано фототаблицю, яка містить 12 фотознімків, зображення на яких відповідають змісту протоколу (т. 1 а. с. 83 - 91).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, номер інформаційної довідки 426093396, сформованої 08 травня 2025 року, житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної власності у цілому належить ОСОБА_8 (т. 1 а. с. 92 - 93).
Згідно власноручно складеної заяви на ім'я слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 від 28 квітня 2025 року, ОСОБА_4 в порядку статті 93 Кримінального процесуального кодексу України просив прийняти в якості доказу копію гарантійного талану на інструмент - тример електричний ТМ «Dnipro-M 300» та копію чеку на покупку тримера електричного - ТМ «Dnipro-M 300» (т. 1 а. с. 99).
Як убачається з протоколу огляду речей (із фототаблицею до нього на 2 аркушах), складеним 28 квітня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 у присутності двох понятих, слідчий у відповідності до вимог статтей 104, 105, 106, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України провела детальний огляд гарантійного талану та чеку на придбання тримера електричного - ТМ «Dnipro-M 30 L» (т. 1 а. с. 100 - 103).
Постановою слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 «Про визнання речових доказів» від 28 квітня 2025 року, визнано речовим доказом у кримінальному проваджені № 12025221160000372 від 26 квітня 2025 року копії гарантійного талану та чеку (т. 1 а. с. 104).
У протоколі пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеним 08 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 , у відповідності до вимог статей статтей 104, 223, 228, 231 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю потерпілого ОСОБА_4 , під особистий короткий підпис попередженого про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, зафіксовано, як у останнього попередньо з'ясовано питання щодо можливості впізнання ним чоловіка, який ночував у нього вдома й запитано про зовнішній вигляд та характерні ознаки цієї особи. Потерпілий повідомив, що дійсно зможе впізнати цю особу, а потім упевнено впізнав чоловіка на ім'я ОСОБА_12 на другому фото за кольором волосся та очей, формою підборіддя та розрізом очей. Відповідно до довідки до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 2 зображений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 96 - 97, 98).
Відповідно до копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 14 листопада 2014 року Нововодолазьким РС ГУДМС України в Харківській області, потерпілий ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у селі Парасковія Нововодолазького району Харківської області (т. 1 а. с. 94 - 95).
Згідно протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеним 08 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 , у відповідності до вимог статей статтей 104, 223, 228, 231 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю свідка ОСОБА_8 , під особистий короткий підпис попередженого про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, у останнього попередньо з'ясовано питання щодо можливості впізнання ним чоловіка, який ночував у них вдома й запитано про зовнішній вигляд та характерні ознаки цієї особи. Свідок повідомив, що дійсно зможе впізнати цю особу, а потім упевнено впізнав чоловіка на ім'я ОСОБА_12 на четвертому фото за кольором волосся та очей, формою підборіддя та розрізом очей. Відповідно до довідки до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 4 зображений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 106 - 107, 108).
У протоколі огляду місця події, складеного 07 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 , у присутності двох понятих, за участю ОСОБА_9 , із застосуванням технічних засобів фіксації у виді фотоапарату марки «Canon A-100», зафіксовано, як у період часу з 13 години 00 хвилин по 13 годину 30 хвилин проведено огляд відкритої ділянки місцевості, розташованої за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Зміївська, поблизу будинку № 2, де учасник слідчої дії ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в присутності понятих передав правникам Національної поліції України наступне майно, а саме: подовжувач довжиною 30 м. на котушці з написом «Лімера» та «У16-01» без видимих механічних пошкоджень в робочому стані, водяний насос ТМ «Sprut» без видимих механічних пошкоджень, електричний тример ТМ «Dnipro-M 30 L» в робочому стані без видимих механічних пошкоджень. Вказані предмети вилучені. До протоколу як додаток додано фототаблицю, яка містить 1 фотознімок, зображення на якому відповідає змісту протоколу (т. 1 а. с. 106 - 119).
Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, складеним 07 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 , у відповідності до вимог статей статтей 104, 223, 228, 231 Кримінального процесуального кодексу України в присутності двох понятих, за участю свідка ОСОБА_9 , під особистий короткий підпис попередженого про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, у останнього попередньо з'ясовано питання щодо можливості впізнання ним чоловіка, у якого він придбав електроінструменти 26 квітня 2025 року, й запитано про зовнішній вигляд та характерні ознаки цієї особи. Свідок повідомив, що дійсно зможе впізнати цю особу, а потім упевнено впізнав чоловіка на ім'я ОСОБА_12 , у якого він 26 квітня 2025 року придбав електроінструменти, на другому фото за кольором волосся, кольором очей, формою бровей, носу та підборіддя. Згідно довідки до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками на фотознімку № 4 зображений ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 109 - 110, 111).
Як убачається з протоколу огляду речей (із фототаблицею до нього на 11 аркушах), складеним 07 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 у присутності двох понятих, слідчий у відповідності до вимог статтей 104, 105, 106, 223, 234, 237 Кримінального процесуального кодексу України провела детальний огляд електричного тримера ТМ «Dnipro-M 30 L», водяного насосу ТМ «Sprut» та подовжувача довжиною 30 метрів ТМ «Леміра» (т. 1 а. с. 120 - 133).
Постановою слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 «Про визнання речових доказів» від 07 травня 2025 року, подовжувач довжиною 30 метрів на котушці з написами «Леміра» та «У16-01», водяний насос ТМ «Sprut» 1000 ВТ чорно-червоного кольору, електричний тример ТМ «Dnipro-M 300 W L30» чорно-помаранчевого кольору визнано речовими доказами у кримінальному проваджені № 12025221160000372 від 26 квітня 2025 року та передано їх на зберігання під розписку потерпілому ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 134 - 135).
Згідно зберігаючої розписки, складеної власноруч 08 травня 2025 року ОСОБА_4 на ім'я слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_17 , останній отримав від слідчого на відповідальне зберігання електричну газонокосарку ТМ «Dnipro-M», водяний насос ТМ «Sprut», подовжувач на котушці 30 метрів (т. 1 а. с. 136).
Відповідно до висновку експерта № 7015 за результатами проведення товарознавчої експертизи, складеного 16 травня 2025 року судовим експертом Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» на підставі постанови слідчого СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 від 08 травня 2025 року «Про призначення судово-товарознавчої експертизи», визначено ринкову вартість досліджених об'єктів станом на 26 квітня 2025 року, а саме: подовжувача довжиною 30 метрів на котушці з написами «Леміра» та «У16-01» - 1635 гривень 01 копійка, водяного насосу ТМ «Sprut» 1000 ВТ, модель JSPD100F - 2223 гривні 95 копійок, електричного тримеру ТМ «Dnipro-M L30» - 1707 гривень 15 копійок. Загальна ринкова вартість майна складала 5566 гривень 11 копійок (т. 1 а. с. 138 - 142).
Згідно акту № 7015 попереднього розрахунку вартості висновку експерта, експертного дослідження № 7015 від 14 травня 2025 року та акту № 7015 здачі-приймання висновку експерта № 7015 від 16 травня 2025 року, вартість виконання експертизи склала 2544 гривні 48 копійок (т. 1 а. с. 143).
Отже, за допомогою спеціальних знань доведено факт спричинення матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_4 26 квітня 2025 року саме на суму 5566 гривень 11 копійок.
Оцінюючи наведений висновок експерта з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку у сукупності з іншими дослідженими у судовому засіданні доказами, суд визнає його вірними, мотивованим достатньо переконливо та таким, що не суперечать іншим доказам у справі, а тому суд вважає за можливе покласти його в основу судового рішення, що ухвалюється.
Також, оцінюючи вказаний висновок, суд вважає, що він відповідає вимогам, викладеним у статтях 101 і 102 Кримінального процесуального кодексу України, сторонами провадження під час судового розгляду справи під сумнів не ставився, клопотань про виклик експерта для дачі пояснень з приводу проведеного експертного дослідження ані від сторони захисту, ані від сторони обвинувачення не надходило, як не надходило і клопотання про призначення повторних чи додаткових експертиз.
У протоколі проведення слідчого експерименту, складеного 19 червня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області старшим лейтенантом поліції ОСОБА_16 у присутності двох понятих та за участю підозрюваного ОСОБА_5 і потерпілого ОСОБА_4 у відповідності до вимог статтей 104, 223, 240 Кримінального процесуального кодексу України, зафіксовано як у період часу з 07 години 00 хвилин до 07 години 40 хвилин підозрюваний ОСОБА_5 за адресою: Харківська область, Харківський район, селище Нова Водолага, вулиця Ягідна, будинок № 7, самостійно розказав та на місці показав всі обставини (умови та обстановку) вчинення крадіжки електроінструментів 26 квітня 2025 року, зокрема, зазначив, що електричний тример марки «Dnipro-M L30» стояв поруч зі столом в кутку кімнати, де він ночував, подовжувач на котушці довжиною 30 метрів - стояв біля ліжка в кімнаті, водяний насос марки «Sprut» - перебував при вході в кімнату з лівої сторони. ОСОБА_5 пояснив, що викрадені речі продав чоловіку на ім'я ОСОБА_18 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_4 . До протоколу як додаток додано фототаблицю, яка містить 4 фотознімка, зображення на якому відповідає змісту протоколу (т. 1 а. с. 144 - 153).
Окрім того, з копії паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 11 червня 2019 року Вільнянським РВ УДМС України в Запорізькій області, та інформаційної довідки з Державної міграційної служби вбачається, що ОСОБА_5 дійсно народився ІНФОРМАЦІЯ_4 в селищі міського типу Кушугум Запорізького району Запорізької області, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 155, 173).
Як убачається з довідки про судимість, сформованою станом на 15 травня 2025 року, відомості щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ІАС УІАП Головного управління Національної поліції в Харківській області відсутні. Водночас, за даними УІАП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області станом 15 травня 2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, зокрема: 23 липня 2004 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку 1 рік; 07 квітня 2005 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частинами 2 та 3 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статтей 70 та 71 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення волі, за результатами апеляційного оскарження ухвалою Апеляційного суду Запорізького області від 25 липня 2005 року до 3 років 2 місяця позбавлення волі. Звільнений 20 березня 2007 року з Державної установи «Біленська виправна колонія (№ 99)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 11 місяців 13 днів; 02 червня 2009 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України до 3 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі статті 75 Кримінального кодексу України із встановленням іспитового строку 2 роки 6 місяців; 10 червня 2010 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 185, частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України із застосуванням статтей 70 та 71 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі. Звільнений 31 січня 2014 року з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 6 місяців 2 дня; 05 серпня 2014 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 3 років 1 місяця позбавлення волі; 11 березня 2015 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 2 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 4 років позбавлення. Звільнений 20 липня 2017 року з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 10 місяців 23 дня; 27 липня 2018 року вироком Запорізького районного суду Запорізької області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 3 років 2 місяців позбавлення волі. Звільнений 22 вересня 2020 року з Державної установи «Софіївська виправна колонія (№ 55)» на підставі статті 81 Кримінального кодексу України умовно-достроково на відбутий термін 6 місяців 17 днів; 18 січня 2022 року Комунарським районним судом міста Запоріжжя за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням статті 71 Кримінального кодексу України до 1 року 1 місяця позбавлення волі; 26 липня 2023 року Запорізьким районним судом Запорізької області за частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі; за результатами апеляційного оскарження ухвалою Запорізького апеляційного суду від 25 липня 2005 року вирок змінений та призначено остаточне покарання із застосуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у виді 5 років позбавлення волі (т. 1 а. с. 157 - 159).
Так, вироком Запорізького районного суду Запорізької області, ухваленим 26 липня 2023 року у справі з єдиним унікальним № 317/3658/20 (провадження № 1-кп/317/74/2023), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України та призначено покарання: за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України - у вигляді 2 місяців арешту; за частиною 3 статті185 Кримінального кодексу України - у вигляді 4 років позбавлення волі; за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України - у вигляді 5 років позбавлення волі; за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України - у вигляді 1 року позбавлення волі. На підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. На підставі частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання за вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2022 року у вигляді одного року одного місяця позбавлення волі більш суворим за цим вироком, визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 років (т. 1 а. с. 178 - 188).
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року у справі з єдиним унікальним № 317/3658/20 (провадження № 11-кп/807/349/24) вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року, яким ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України, змінено в частині призначеного покарання та призначено ОСОБА_5 покарання: за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України у виді пробаційного нагляду на строк 1 рік з покладенням обов'язків, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 59-1 Кримінального кодексу України, а саме: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; 3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України - у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України - у виді позбавлення волі на строк 5 років; за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України - у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі положень частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. За частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення вказаним покаранням покарання, призначеного ОСОБА_5 за попереднім вироком, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років (т. 1 а. с. 189 - 208).
Постановою Верховного Суду від 06 січня 2025 року у справі у справі з єдиним унікальним № 317/3658/20 (провадження № 51-3817км24) вирок Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 29 травня 2024 року стосовно ОСОБА_5 змінено. Перекваліфіковано дії ОСОБА_5 за епізодом від 28 грудня 2021 року із частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 162 Кримінального кодексу України. На підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України у зв'язку із закінченням строків давності та закрити в цій частині кримінальне провадження щодо нього відповідно до пункту 1 частини 2 статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Призначено ОСОБА_5 покарання: за частиною 1 статті 162 Кримінального кодексу України у виді обмеження волі на строк 2 роки; за частиною 2 статті 186 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 4 роки; за частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі частини 1 статті 70 Кримінального кодексу України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі частини 4 статті 70 Кримінального кодексу України шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за попереднім вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 18 січня 2022 року, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Зараховано в строк покарання відбуте ОСОБА_5 покарання за попереднім вироком. У решті судові рішення залишено без зміни (т. 1 а. с. 209 - 223).
Згідно копії довідки про звільнення серії ДНП № 15102, виданої 23 жовтня 2024 року ДЕРЖАВНОЮ УСТАНОВОЮ «СОЛОНЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ № 21», ОСОБА_5 засуджений вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року за частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190, частинами 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України відбував покарання в ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «СОЛОНЯНСЬКА ВИПРАВНА КОЛОНІЯ (№ 21)» з 02 лютого 2022 року по 23 жовтня 2024 року, звідки був звільнений умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 13 днів для проходження військової служби за контрактом у ВІЙСЬКОВІЙ ЧАСТИНІ НОМЕР_3 на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року (т. 1 а. с. 164 - 165).
Відповідно до повідомлення командира ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНІИ НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_19 від 22 травня 2025 року за № 4100, начальник ІНФОРМАЦІЯ_5 , у відповідності до вимог Закону України «Про внесення змін до Кримінального, Кримінального процесуального кодексів України та інших законодавчих актів України щодо запровадження інституту умовно-дострокового звільнення осіб від відбування покарання для безпосередньої участі в обороні країни, захисту її незалежності та територіальної цілісності» скерував приписом ОСОБА_5 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_3 для прийняття на військову службу за контрактом. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 300 від 24 жовтня 2024 року солдата ОСОБА_5 , який прибув після умовно-дострокового звільнення від відбування покарання для подальшого проходження військової служби за контрактом, призначено на посаду стрільця 1 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_3 та зараховано до складу сил і засобів оперативно-тактичного угрупування «СІВЕРСЬК». 07 листопада 2024 року солдат ОСОБА_5 порушив умови дострокового звільнення від відбування покарання та самовільно залишив військову частину, чим вчинив злочин, передбачений частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України (номер кримінального провадження 62025170040006738). Наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 124 від 16 квітня 2025 року військову службу солдата ОСОБА_5 призупинено (т. 1 а. с. 167, 171).
Згідно зі службовою характеристикою, наданою 22 травня 2025 року командуванням ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_3 , солдат ОСОБА_5 , стрілець 1 штурмового спеціалізованого відділення штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_3 , за час проходження військової служби зарекомендував себе незадовільно, до виконання поставлених завдань відноситься не з повною віддачою, потребує контролю за якістю виконання наказів вказівок. До вивчення військової справи та виконання своїх службових обов'язків ставиться незадовільно, має схильність до вживання спиртних напоїв. Вимоги Статутів Збройних сил України, настанов, свої обов'язки по займаній посаді знає погано і не намагається правильно використовувати їх у повсякденній службовій діяльності. Не виявляє повагу до командирів і старших за військовим званням військовослужбовців, почуття колективізму не розвинуте, честю колективу не дорожить, не дотримується правил військової ввічливості, поведінки та військового вітання. В колективі нетактовний і нестриманий, в роботі ненаполегливий. В конфліктних ситуаціях не знаходить співпорозуміння з товаришами та командирами. Не має авторитету та поваги у військовослужбовців, допускає зухвалість та переоцінку своїх реальних досягнень. Фізично розвинутий погано (т. 1 а. с. 169).
Відповідно до змісту Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 62025170040006738, зареєстрованого 16 квітня 2025 року о 18 годині 19 хвилин 40 секунд за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, сформованого слідчим четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Сумах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві ОСОБА_20 встановлено, що 15 квітня 2025 року надійшло повідомлення підприємств, установ, організацій та посадових осіб про те, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЗСУ-вч НОМЕР_4 , солдат за контрактом, стрілець 1 штурмового спеціалізованого відділення 1 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_3 , з 07 листопада 2024 року безпідставно відсутній на службі, на території тимчасового розташування підрозділу в населеному пункті Підопригори Сумської області (т. 1 а. с. 170).
Як убачається з Витягу із наказу командира ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНІ НОМЕР_3 (по стройовій частині) підполковника ОСОБА_19 від 16 квітня 2025 року № 124, солдату ОСОБА_5 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 , колишньому стрільцю 1 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ) військової частини НОМЕР_5 , що самовільно залишив військову частину 07 листопада 2024 року, відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 16 квітня 2025 року призупинено військову службу, з 07 листопада 2024 року призупинено вислугу років для призначення пенсії та вислугу років у військовому званні, виплату грошового та здійснення продовольчого, речового забезпечення. З 16 квітня 2025 року не враховувати в чисельності Збройних Сил України (т. 1 а. с. 172).
З повідомлення командира ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНИ НОМЕР_3 підполковника ОСОБА_19 від 30 травня 2025 року за № 4361 встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_3 № 124 від 16 квітня 2025 року солдату ОСОБА_5 було призупинено військову службу у зв'язку із самовільним залишенням військової частини. Відповідно до цього ж наказу, даний військовослужбовець з 16 квітня 2025 року не враховується у чисельності Збройних Сил України. Враховуючи вищевикладене, станом на момент вчинення злочину 26 квітня 2025 року і по теперішній час ОСОБА_5 є військовослужбовцем, який не враховується в чисельності Збройних Сил України. Довідково повідомлено, що суб'єктом злочину, визначеного частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, є військовослужбовець; 15 квітня 2025 року Державним бюро розслідувань було відкрито провадження № 62025170040006738 саме щодо вчинення такого злочину ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 174, 176).
Відповідно до листа № 719 від 13 травня 2025 року за підписом тимчасово виконуючого обов'язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 майора ОСОБА_21 , військовозобов'язаний ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був призваний на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_5 (Солоне) (т. 1 а. с. 175).
Як убачається з повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковника ОСОБА_22 від 12 травня 2025 року за № 4601, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 , за контрактом та мобілізації не призивався. Інформація щодо можливого факту розшуку, проходження військової служби, поранення, зникнення безвісті, загибелі відсутня (т. 1 а. с. 160).
Згідно інформації, наданої дільничним офіцером поліції СДОП Відділу поліції Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області майором поліції ОСОБА_23 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , разом зі своєю співмешканкою громадянкою ОСОБА_24 , характеризується з негативного боку, який на протязі нетривалого часу проживання зарекомендував себе з негативного боку, систематично вчиняє сімейні сварки, порушує громадський порядок, ніде офіційно не працевлаштований та веде антигромадський спосіб життя (т. 1 а. с. 166).
За відомостями, наданими КОМУНАЛЬНИМ НЕКОМЕРЦІЙНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ПСИХІАТРІЧНА ЛІКАРНЯ № 3» (вихідний № 01-21/6054 від 12 травня 2025 року), ОСОБА_5 в поліклінічне відділення КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА ПСИХІАТРІЧНА ЛІКАРНЯ № 3» за амбулаторною допомогою не звертався, під медичним наглядом у лікаря-психіатра не перебуває (т. 1 а. с. 161).
Відповідно до листа КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ОБЛАСНА КЛІНІЧНА НАРКОЛОГІЧНА ЛІКАРНЯ» від 09 травня 2025 року за № 3457, ОСОБА_5 на диспансерному (профілактичному) обліку не перебуває (т. 1 а. с. 162).
З листа КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ «ОБЛАСНИЙ КЛІНІЧНИЙ ЗАКЛАД ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА СОЦІАЛЬНО ЗНАЧУЩИХ ЗВОРОБ» від 16 травня 2025 року за № 7622 встановлено, що ОСОБА_5 за обліковими даними медичного закладу відсутній, відомостей не мається (т. 1 а. с. 163).
За інформацією, наданою ХАРКІВСЬКОЮ ФІЛІЄЮ МЕДИЧНОЇ ЧАСТИНИ № 27 ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ЦЕНТР ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я ДЕРЖАВНОЇ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ» 18 липня 2025 року за вихідним № 1748/26.10/ХК-25-вих, ОСОБА_5 10 липня 2025 року був представлений на ЦЛКК до КОМУНАЛЬНОГО НЕКОМЕРЦІЙНОГО ПІДПРИЄМСТВА «ОБЛАСНИЙ ФТИЗІОПУЛЬМОНОЛОГІЧНИЙ ЦЕНТР» ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ, за результатами засідання якої був встановлений діагноз: залишкові зміни перенесеного туберкульозу легень, фіброзно вогнищеві зміни, кальцинати в верхніх частках правої легені. Епідеміологічної небезпеки для оточуючих не несе. Станом на час складання довідки загальний стан здоров'я ОСОБА_5 задовільний, екстреної медичної допомоги, додаткових обстежень, стаціонарного лікування, в тому числі за межами установи, не потребує (т. 1 а. с. 244).
Ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_25 , постановленою 19 червня 2025 року в межах справи з єдиним унікальним № 635/4692/25 (провадження № 1-кс/635/1087/2025) обрано відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР», із правом внесення застави у розмірі двадцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60560 гривень 00 копійок (т. 1 а. с. 154).
Отже, датою фактичного затримання обвинуваченого та подальшого його доставлення до ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» є 19 червня 2025 року.
Дослідивши відповідно до вимог чинного кримінального процесуального законодавства України всі зібрані та надані сторонами кримінального провадження як з боку сторони обвинувачення, так і з боку сторони захисту докази, які безпосередньо досліджені судом шляхом допиту обвинуваченого, потерпілого, свідків і оголошення повного змісту письмових доказів, суд оцінює їх усі з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку як окремо та і у їх сукупності, визнає такими, що не суперечать один одному, є достовірними та мають бути використані та покладенні в основу судового рішення, що ухвалюється, оскільки прямо чи непрямо підтверджують існування обставин, які підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні та мають для нього значення.
Доходячи такого суд ураховує, що з огляду на приписи статті 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тобто, докази - це єдність фактичних даних (даних про факти) та їх процесуальних джерел. Фактичні дані - це не факти об'єктивної дійсності, а відомості про них, що утворюють зміст доказів, за допомогою яких встановлюються факти і обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, про це наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 28 березня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 154/3213/16.
У той час, як процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частина 2 статті 84 Кримінального процесуального кодексу України).
Надаючи оцінку вищенаведеним письмовим доказам суд відмічає, що у відповідності до змісту статті 85 Кримінального процесуального кодексу України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до статті 86 Кримінального процесуального кодексу України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
При цьому, згідно положень статті 87 Кримінального процесуального кодексу України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Вивчивши надані суду протоколи слідчих дій встановлено, що під час їх складання істотних порушень вимог статтей 87, 103 - 104, 223, 228, 231, 237, 240, 242 Кримінального процесуального кодексу України не установлено та сторони кримінального провадження про це не наголошували, а тому сприймати, ці докази, як неналежні, чи не допустимі передумов немає.
Відтак, наведеними доказами та їх процесуальними джерелами підтверджуються обставини, перелічені статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, а тому ураховуючи позицію сторін цього кримінального провадження щодо наявності підтвердження фактичних обставини справи відповідними доказами, зібраними під час досудового розслідування, суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, також визнає такі фактичні обставини справи повністю доведеними.
Одночасно із цим суд зауважує, що частинами 2 та 4 статті 17 Кримінального процесуального кодексу обумовлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на користь такої особи.
Обговорюючи питання кваліфікації дій обвинуваченого, суд ураховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом, як найвищим судом у системі судоустрою України, у постанові, прийнятої 05 квітня 2018 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в межах справи з єдиним унікальним № 658/1658/16-к (провадження № 51-735 км 18), щодо розуміння кваліфікації злочину як кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.
У відповідності до пунктів 3 та 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», які віднайшли своє відображення у позиції колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 11 вересня 2019 року у справі з єдиним унікальним № 725/2266/18, слідує, що крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.
За правилами частин 1 і 3 статті 32 Кримінального кодексу України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу. Вчинення двох або більше кримінальних правопорушень, передбачених різними статтями цього Кодексу, визнається повторним лише у випадках, передбачених в Особливій частині цього Кодексу.
Пункт 1 примітки до статті 185 Кримінального кодексу України передбачає саме таку вказівку, оскільки чітко обумовлює, що у статтях 185, 186 та 189 - 191 повторним визнається кримінальне правопорушення, вчинене особою, яка раніше вчинила будь-яке із кримінальних правопорушень, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу. Пункт 2 примітки до статті 289 Кримінального кодексу України визначає, що відповідно до частини другої цієї статті під повторністю слід розуміти вчинення таких дій особою, яка раніше вчинила незаконне заволодіння транспортним засобом або кримінальне правопорушення, передбачене статтями 185, 186, 187, 189 - 191, 262, 290, 410 цього Кодексу.
Пленум Верховного Суду України у абзаці 2 пункту 7 своєї постанови від 04 червня 2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» роз'яснив, що якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, п'ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини Кримінального кодексу. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
Одночасно з цим, частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2117-IX від 03 березня 2022 року «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство», котра діє з 07 березня 2022 року, визначено відповідальність за таємне викрадення чужого майна (крадіжка) вчинене, у тому числі в умовах воєнного стану.
В даному випадку, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24 лютого 2022 року, в Україні на 30 діб введено воєнний стан, який, Указами Президента України № 133/2022 від 14 березня 2022 року, № 259/2022 від 18 квітня 2022 року, № 341/2022 від 17 травня 2022 року, № 573/2022 від 12 серпня 2022 року, № 757/2022 від 07 листопада 2022 року, № 58/2023 від 06 лютого 2023 року, № 254/2023 від 01 травня 2023 року, № 451/2023 від 26 липня 2023 року, № 734/2023 від 06 листопада 2023 року, № 49/2024 від 05 лютого 2024 року, № 271/2024 від 06 травня 2024 року, № 469/2024 від 23 липня 2024 року, № 740/2024 від 28 жовтня 2024 року, № 26/2025 від 14 січня 2025 року, № 235/2025 від 15 квітня 2025 року, що затверджені Законами України № 2119-ІХ від 15 березня 2022 року, № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року, № 2263-ІХ від 22 травня 2022 року, № 2500-ІХ від 15 серпня 2022 року, № 2738-ІХ від 16 листопада 2022 року, № 2915-ІХ від 07 лютого 2023 року, № 3057-ІХ від 02 травня 2023 року, № 3275-ІХ від 27 липня 2023 року, № 3429-ІХ від 08 листопада 2023 року, № 3564-ІХ від 06 лютого 2024 року, № 3684-ІХ від 08 травня 2024 року, № 3891-ІХ від 23 липня 2024 року, № 4024-ІХ від 29 жовтня 2024 року, № 4220-ІХ від 15 січня 2025 року, № 4356-ІХ від 16 квітня 2025 року, у зв'язку із триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оброни України продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року і з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, та з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року, з 05 години 30 хвилин 08 лютого 2025 року, з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб, та який, як наслідок, тривав на час вчинення діянь обвинуваченим в цій справі, тобто 26 квітня 2025 року.
Пояснювальна записка до проєкту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за мародерство» вказує, що змінами до Кримінального кодексу України пропонується доповнити склади злочинів, передбачені в статтях 185, 186, 187, 189, 191 Кримінального кодексу України, кваліфікуючою ознакою - вчинення в умовах воєнного або надзвичайного стану.
Відтак, у відповідності до змісту статті 94 Кримінального процесуального кодексу України, даючи оцінку усім дослідженим безпосередньо доказам у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин цього кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний із наданих доказів з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку суд вважає, що в межах цього кримінального провадження наявні усі перелічені вище умови задля можливості мовити про те, що з боку обвинуваченого було вчинено саме крадіжку.
Таким чином, з матеріалів цього кримінального провадження убачається, що досудове розслідування проведене із дотриманням приписів чинного Кримінального процесуального кодексу України, без істотних порушень прав обвинуваченого, з урахуванням правозастосовної практики, встановленої касаційним кримінальним судом, а також із застосуванням практики Європейського суду з прав людини, тобто рішень від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» та від 21 жовтня 2011 року у справі «Коробов проти України», де суд зазначив, що при оцінці доказів, як правило, застосовується критерій доведення «поза розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із співіснування переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
З огляду на таке та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, розглядаючи кримінальне провадження відповідно до правил, визначених частиною 1 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, дотримуючись принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, витлумачивши як того вимагає процесуальний закон, усі сумніви на користь обвинуваченого, врахувавши всі фактичні обставини цього кримінального провадження, суд не знаходить підстав задля його виправдування від висунутого обвинувачення й доходить висновку щодо доведеності стороною обвинувачення вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому кримінального правопорушення - злочину проти власності в об'ємі та на суму, визначеному у обвинувальному акті, оскільки він дійсно своїми умисними діями як особа, яка раніше вчиняла злочини, передбачені статтями 185, 186 та 190 Кримінального кодексу України, 26 квітня 2025 року повторно вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжку) в умовах воєнного стану.
Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні у їхні сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд доходить висновку про те, що вина ОСОБА_5 доведена повністю. Дії його відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і правильно кваліфіковані, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно та в умовах воєнного стану.
Підстав, у відповідності до частини 3 статті 337 Кримінального процесуального кодексу України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, не встановлено.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд виходить з наступного.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 зазначив, що призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Так, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень, передбаченої статтею 12 Кримінального кодексу України, особливостей та обставин його вчинення, й приходить до висновку, що обвинуваченим скоєно кримінальне правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких злочинів.
Вивчаючи особу винного шляхом з'ясування стану його здоров'я, поведінки до вчинення злочину, складу родини, а також матеріального стану, судом встановлено, що ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 у селищі міського типу Кушугум Запорізького району Запорізької області, є громадянином України, зі слів має повну середню освіту, неодружений, неповнолітніх дітей або непрацездатних батьків на утриманні не має, офіційно не працевлаштований, суб'єктом господарської діяльності не зареєстрований, до осіб з інвалідністю не відноситься, на обліку у лікаря-психіатра та під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває, що свідчить про його осудність, за станом здоров'я не має специфічних особливостей, має зареєстроване місце проживання, але фактично до часу обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою мешкав за адресою: АДРЕСА_2 , де характеризувався з негативного боку, у вчиненому щиро розкаявся.
Також встановлено, що ОСОБА_5 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за умисні кримінальні правопорушення, у тому числі за корисливі злочини проти власності, зокрема останній раз був засуджений вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною 2 статті 125, частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із призначенням остаточного покарання із застосуванням частини 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у виді 5 років позбавлення волі, який за результатами касаційного оскарження постановою Верховного Суду від 06 січня 2025 року змінений з перекваліфіцією дій обвинуваченого із частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 162 Кримінального кодексу України та закриттям кримінального провадження за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України й призначенням покарання за частиною 1 статті 62, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 4 роки. Був звільнений 23 жовтня 2024 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 13 днів для проходження військової служби за контрактом на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року, а отже на момент вчинення ОСОБА_5 інкримінованого йому злочинного діяння судимість у встановленому законом порядку не відбута, не знята та не погашена.
Крім того, судом встановлено, що обвинувачений проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_3 на посаді стрільця 1 штурмового спеціалізованого відділення 3 штурмового спеціалізованого взводу штурмової спеціалізованої роти (ШКВАЛ), де характеризувався негативно, проте 07 листопада 2024 року порушив умови дострокового звільнення від відбування покарання та самовільно залишив військову частину.
В силу імперативного припису пункту 6 частини 4 статті 314-1 Кримінального процесуального кодексу України доручення представнику персоналу органу пробації скласти досудову доповідь з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого ОСОБА_5 , не надавалось.
Вирішуючи при призначенні покарання обставини, які його пом'якшують ОСОБА_5 , суд перш за все керуються змістом частини 1 та 2 статті 66 Кримінального кодексу України, в яких наведений перелік таких обставин та зазначено, що при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті.
Аналогічні роз'яснення містяться і у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7, від якої до сих пір Верховний Суд не відступив, та зазначено, що наведений у частині 1 статті 66 Кримінального кодексу України перелік обставин, які пом'якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом'якшуючими й інші обставини, не зазначені в частині 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин чи неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом'якшує покарання, має бути вмотивоване у вироку.
У даній справі в силу пункту 1 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України обставини, які пом'якшують покарання ОСОБА_5 суд визнає повне визнання вини та щире каяття, а також активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Щире каяття в даному випадку полягає у визнанні обвинуваченим в суді обставин, регламентованих пунктом 1 частини 2 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України щодо події кримінального правопорушення, у тому числі часу, місця, способу вчинення. Адже, щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінального правопорушення, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному кримінальному правопорушенні, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані кримінальним правопорушенням збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Обвинувачений під час судового розгляду справи висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.
Під активним сприянням розкриттю кримінального правопорушення слід розуміти дії винної особи, спрямовані на те, щоб надати допомогу органам дізнання, досудового слідства і суду у встановленні істини у справі, з'ясуванні фактичних обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення. Це може полягати зокрема у повідомленні про всі відомі епізоди й обставини вчинення кримінального правопорушення, викритті інших співучасників, визначенні ролі кожного з них у вчиненні злочину, повідомленні про їхнє місцезнаходження, поданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом тощо.
В даному випадку активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, а також у співпраці з працівниками поліції.
Відсутність претензій матеріального характеру в частині збитку від крадіжки у потерпілого особи, указує на можливість урахування обставини визначеної пунктом 2 частини 1 статті 66 Кримінального кодексу України.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_5 у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України, є рецидив злочинів.
Інших обтяжуючих покарання обставин у обвинувальному акті не наведено та з цього приводу суд зазначає, що обставини, що обтяжують покарання, - це вичерпно перелічені в законі та встановлені судом різного роду чинники об'єктивного або суб'єктивного характеру, що не є ознаками конкретного складу кримінального правопорушення і не впливають на його кваліфікацію, однак підвищують ступінь суспільної небезпечності винної особи і (або) вчиненого нею кримінального правопорушення і у зв'язку з цим є підставою для призначення більш суворого покарання.
За пунктом 4 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 Кримінального процесуального кодексу України покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках - на потерпілого.
За приписами статті 337 Кримінального процесуального кодексу України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Пунктом 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України регламентовано, що обвинувальний акт має містити, у тому числі, відомості щодо наявності або відсутності обставин, які обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченому.
Отже, в разі відсутності в обвинувальному акті у відповідності до пункту 6 частини 2 статті 291 Кримінального процесуального кодексу України обставин, які обтяжують покарання, визнання судами на підставі частини 1 статті 67 Кримінального кодексу України їх такими, що обтяжують покарання з подальшим їх врахуванням під час його призначення, не узгоджується з положеннями статті 337 Кримінального процесуального кодексу України.
Аналогічної правової позиції притримується й Верховний Суд у своїх постановах, зокрема від 11 червня 2024 року у справі № 175/2963/22 (провадження № 51-7756км23), від 08 травня 2024 року у справі № 507/1580/22 (провадження № 51-7515км23), від 29 травня 2024 року у справі № 201/137/21 (провадження № 51-7324км23).
При призначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд виходить з положень частини 2 статті 61 Конституції України, яка визначає, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив, що призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.
У Рішенні від 15 червня 2022 року № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України вказав, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов'язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди тощо.
Отже, принцип домірності зобов'язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (пункт 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022).
Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені частиною 1 статті 368 Кримінального процесуального кодексу України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.
Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі з єдиним унікальним № 161/7253/18 (провадження № 51-2615км19)).
Згідно з приписами статті 8 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом статей 50 і 65 Кримінального кодексу України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості кримінального правопорушення.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.
Пленум Верховного суду України у пункті 1 своєї Постанови «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 звернув увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержуватись вимог статті 65 Кримінального кодексу України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Верховний суд України у пункті 2 зазначеної вище Постанови Пленуму визначив, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 65 Кримінального кодексу України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті особливої частини цього кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин злочину, його наслідків і даних про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочин на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, особам похилого віку і тим, що щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Відтак, виходячи з наведеного, при визначенні міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , з урахуванням приписів частини 2 статті 61 Конституції України, статті 65 Кримінального кодексу України, суд бере до уваги ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке в силу статті 12 Кримінального кодексу України, відноситься до тяжкого злочину, кількість епізодів злочинної діяльності (один), вартість викраденого майна, яке повернуто потерпілому саме внаслідок дій правоохоронних органів, особу винного, який офіційно не працевлаштований, суб'єктом господарської діяльності не зареєстрований, не одружений, утриманців не має, його стан здоров'я, який специфічних особливостей не має, наявність у нього постійного місця проживання, де він характеризується здебільшого негативно, та який повністю визнав свою провину, але так й не усвідомив негативні наслідки своєї поведінки, оскільки будучи неодноразово засудженим за умисні кримінальні правопорушення, у тому числі проти власності, маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість, будучи звільненим умовно-достроково від відбуття покарання під час цього невідбутого строку вчинив нове корисливе кримінальне правопорушення, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а також мету, мотиви, обставини та характер вчиненого ним кримінального правопорушення й позиції сторони обвинувачення, зокрема прокурора, який вважав, що виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства та просив призначити остаточне покарання з урахуванням приписів статті 71 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, та позицію захисту, яка прохала суворо не карати та погодилась із пропозицією прокурора, якої притримався і потерпілий.
Приймаючи до уваги все вищевикладене у своїй сукупності та співвідношенні, виходячи з положень статті 50 Кримінального кодексу України, згідно з яких метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 можливе лише в умовах ізоляції його від суспільства та поміщення на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу, а тому останньому слід призначити покарання в межах санкції, передбаченою частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, у виді позбавлення волі на певний строк й саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.
Підстав для звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог статті 75 Кримінального кодексу України, або ж застосування статті 69, чи норм статті 69-1, а також статтей 96 і 96-1 даного Кодексу до обвинуваченого, суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.
Дане покарання, що призначається обвинуваченому, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягається до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основну мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.
Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому кримінальному правопорушенню, так як категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину.
Водночас, суд бере до уваги, що ОСОБА_5 був звільнений 23 жовтня 2024 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців 13 днів для проходження військової служби за контрактом на підставі ухвали Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 15 жовтня 2024 року, проте вчинив кримінальне правопорушення, що є предметом судового розгляду, 26 квітня 2025 року, тобто у період строку умовно-дострокового звільнення після ухвалення 26 липня 2023 року Запорізьким районним судом Запорізької області обвинувального вироку, який за результатами касаційного оскарження постановою Верховного Суду від 06 січня 2025 року змінений з перекваліфіцією дій обвинуваченого із частини 3 статті 185 Кримінального кодексу України на частину 1 статті 162 Кримінального кодексу України та закриттям кримінального провадження за частиною 2 статті 125 Кримінального кодексу України на підставі пункту 2 частини 1 статті 49 Кримінального кодексу України й призначенням покарання за частиною 1 статті 162, частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України із застосуванням частин 1 та 4 статті 70 Кримінального кодексу України у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
Умовно-дострокове звільнення передбачає певні вимоги до звільненої особи та її поведінки у період невідбутої частини покарання, невиконання яких тягне за собою скасування такого звільнення і поновлення відбування покарання.
Як визначено у частині 4 статті 81 Кримінального кодексу України, у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
Згідно з приписами частини 1 статті 71 Кримінального кодексу України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
У пункті 25 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7 роз'яснено, що за сукупністю вироків (стаття 71 Кримінального кодексу України) покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин, а також коли новий злочин вчинено після проголошення вироку, але до набрання ним законної сили.
Крім того, у разі, коли особа була звільнена від відбування покарання умовно-достроково (статті 81, 107 Кримінального кодексу України) і в період строку умовно-дострокового звільнення вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання (пункт 26 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року № 7).
Як свідчать матеріали провадження, ОСОБА_5 будучи раніше засудженим до покарання у виді позбавлення волі та звільненим умовно-достроково від відбування покарання на 1 рік 6 місяців 13 днів, раніше терміну закінчення строку покарання і протягом цього строку вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України.
З огляду на викладене остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_5 слід призначити за сукупністю вироків на підставі частини 1 статті 71 Кримінального кодексу України, приєднавши йому до покарання, визначеного цим вироком суду, частину невідбутного покарання за попереднім вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року. При цьому, суд бере до уваги вимоги частини 4 статті 71 Кримінального кодексу України, згідно якої остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Цивільні позови в рамках даного кримінального провадження, ані прокурором, ані потерпілими не заявлялися.
Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов'язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України до процесуальних витрат відносяться витрати, пов'язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.
Частина 2 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України зобов'язує суд у разі ухвалення обвинувального вироку стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Оскільки в рамках даного кримінального провадження Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса» було проведено судову товарознавчу експертизу (висновок експерта № 7015 від 16 травня 2025 року) вартість якої згідно акту № 7015 здачі-приймання висновку експерта № 7015 від 16 травня 2025 року, склала 2544 гривні 48 копійок, тому з обвинуваченого слід стягнути витрати за проведення даної експертизи.
Заходи забезпечення кримінального провадження, окрім обрання (застосування) запобіжного заходу, під час досудового розслідування та судового розгляду не застосовувались.
Долю речових доказів по справі слід вирішити в порядку, визначеному частиною 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України, а саме:
подовжувач довжиною 30 метрів на котушці з написами «Леміра» та «У16-01», водяний насос ТМ «Sprut» 1000 ВТ чорно-червоного кольору, електричний тример ТМ «Dnipro-M 300 W L30» чорно-помаранчевого кольору, визнані речовими доказами постановою, прийнятою 07 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 , й передані на відповідальне зберігання під розписку потерпілому ОСОБА_4 , слід залишити останньому за належністю;
копії гарантійного талану та чеку, визнані речовими доказами постановою, прийнятою 28 квітня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 , підлягають поверненню власникові (законному володільцю).
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обраний під час досудового розслідування відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР», що у подальшому був неодноразово продовжений, враховуючи визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та призначення покарання у виді позбавлення волі в поєднані з даними про його особу, слід залишити без змін до набрання вироком законної сили.
При цьому, суд звертається до положень Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04 листопада 1950 року в Римі, та враховує, що різниця між пунктами а) та с) статті 5 Конвенції вказує, що ці пункти визначають різний правовий характер, різні підстави, різні вимоги до рішення про тримання особи під вартою.
Пункт «а» вимагає лише законного вироку суду, яким особу визнано винуватою і призначено відповідне покарання. Натомість, пункт с) вимагає розумної підозри, наявності ризиків, якомога коротшого періоду перебування під вартою невинуватої особи. Крім того, для затримання за пунктом с) передбачаються спеціальні гарантії частини 3 статті 5 Конвенції. Також гарантії частини 4 статті 5 Конвенції мають дуже обмежене застосування до пункту «а».
За правом багатьох країн затримання в очікуванні розгляду апеляції вважається попереднім триманням під вартою, і засуджена особа не починає відбувати своє покарання, поки вирок не набере чинності. Однак відмінності між підходами до процедури призначення покарання є відмінності за формою, а не за суттю, якщо розглядати наслідки для зацікавленої особи. Слід вважати, що стаття 5 § 1 а), в якій не зазначається про припустимі форми правового механізму, за яким особа може законно триматися під вартою «після засудження», залишає державам-учасницям свободу вибору в цьому питанні (правова позиція, викладена у рішенні від 02 березня 1987 року у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», заяви № 9562/81 та № 9818/82).
Обвинувачений вважається затриманим «після засудження компетентним судом» у значенні статті 5 § 1 a) після того, як рішення було винесено в першій інстанції, навіть якщо воно ще не виконується і підлягає оскарженню (правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 04 червня 2015 року у справі «Руслан Яковенко проти України» заява № 5425/11).
Термін «після засудження» не можна тлумачити так, ніби він стосується лише остаточного засудження. Не можна ігнорувати того, що винуватість особи, яка тримається під вартою під час апеляційного або наглядового провадження, вже встановлена в ході судового розгляду, проведеного відповідно до вимог статті 6 (правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Wemhoff v. Germany», заява № 2122/64).
Отже, незважаючи на те, що за законодавством України таке тримання під вартою термінологічно відрізняється від відбування покарання за вироком, що набрав законної сили, з погляду статті 5 Конвенції воно буде розглядатися як таке, що підпадає під пункт а) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом.
Відповідно, по-перше, немає необхідності у будь-якому клопотанні при вирішенні питання запобіжного заходу на цій стадії, оскільки суд у цьому випадку діє у якості влади, що призначила покарання і забезпечує його виконання, а не вирішує спір між сторонами; по-друге, немає потреби аналізувати питання, необхідні для тримання під вартою до вироку: розумна підозра стає неактуальною, оскільки є вже висновок про винуватість, ризики не мають значення, оскільки відбувається де-факто відбування покарання, обґрунтованість вироку не потребує періодичного перегляду; по-третє, обмеження строку дії запобіжного заходу має на меті забезпечити можливість періодичного перегляду тримання під вартою до вироку, у разі винесення обвинувального вироку міркування, які зумовлюють необхідність періодичного перегляду, не мають значення, тому тримання під вартою на підставі вироку здійснюється для забезпечення його виконання, в той час, як стаття 197 Кримінального процесуального кодексу України передбачає не строк тримання під вартою, а строк дії відповідної ухвали, після якого вона втрачає силу, а тому вирок діє протягом строку покарання, якщо не скасований. Обґрунтованість вироку не стосується законності тримання під вартою, навіть у разі його скасування, тримання під вартою на його підставі буде законною (у тому числі з погляду статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04 листопада 1950 року в Римі).
Також, суд наголошує, що попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині 1 статті 72 Кримінального кодексу України.
Зміст частини 1 статті 1 Закону України від 30 червня 1993 року № ХІІ «Про попереднє ув'язнення» визначає, що попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, застосовується до підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
Відтак, беручи до відома припис частини 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, яким обумовлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, ураховуючи, що відносно ОСОБА_5 вперше був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою ухвалою слідчого судді Харківського районного суду Харківської області ОСОБА_25 , постановленою 19 червня 2025 року в межах справи з єдиним унікальним № 635/4692/25 (провадження № 1-кс/635/1087/2025), який в подальшому не змінювався та не скасовувався, суд застосовує положення частини 5 статті 72 Кримінального кодексу України й обчислює йому строк відбуття покарання з моменту застосування йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 19 червня 2025 року, зарахувавши час попереднього ув'язнення день за день.
Ухвалюючи вирок та формуючи усі наведені в ньому висновки, суд покладається на положення частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що вимагають від суду, який підпадає під її дію, бути безпристраснім, що включає у себе відсутність упередження або упередженості.
У рішеннях у справі «Володимир Поліщук та Світлана Поліщук проти України» від 30 вересня 2010 року та у справі «Пантелеєнко проти України» від 29 червня 2006 року Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що словосполучення «згідно із законом» по суті стосується національного законодавства і встановлює обов'язок забезпечувати дотримання матеріальних та процесуальних норм. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Тобто відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, що відображує принцип, пов'язаний із належним відправленням правосуддя, в кожному рішенні судів та трибуналів повинні бути належним чином викладені аргументі, на яких вони базуються.
Відтак, здебільшого, суд застосовує приписи пункту 42 остаточного Рішення Європейського суду з прав людини, ухваленого 15 листопада 2007 року за заявою № 22750/02 у справі «Бендерський проти України», де суд нагадує, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитись залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (рішення «Руїз Торійа проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення «Артіко проти Італії» від 13 травня 1980 року). Право може вважатись ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (пункт 33 рішення «Дюлоранс проти Франції» від 21 березня 2000 року та пункти 32 і 35 рішення «Донадзе проти Грузії» від 07 березня 2006 року).
На підставі викладеного, враховуючи положення частини 2 статті 61 Конституції України, керуючись статтями 12, 32, 34, 50, 63, 65 - 67, частинами 1 та 4 статті 71, частиною 4 статті 81, пунктом 1 примітки до статті 185 та частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, а також статтями 84, 91, 100, пунктом 3 частини 1 статті 118, частинами 1 та 2 статті 122, частино 2 статті 124, частиною 1 статті 126, статтею 174, частиною 3 статті 349, статтями 368 - 371, 373 - 376, 392, 393, 395, 532 - 535 Кримінального процесуального кодексу України,
ОСОБА_5 визнати винним у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України, і призначити йому по даній нормі закону покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років 2 (два) місяця.
В силу приписів частини 1 та 4 статті 71 Кримінального кодексу України за сукупністю вироків до покарання, призначеного за цим вироком, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 26 липня 2023 року, який змінений постановою Верховного Суду від 06 січня 2025 року, остаточно призначивши ОСОБА_5 до відбування покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Згідно із частиною 5 статті 72 Кримінального кодексу України строк відбуття покарання ОСОБА_5 обчислювати з моменту обрання йому та продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, тобто з 19 червня 2025 року, зарахувавши час попереднього ув'язнення день за день.
Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обраний відносно ОСОБА_5 у виді тримання під вартою у ДЕРЖАВНІЙ УСТАНОВІ «ХАРКІВСЬКИЙ СЛІДЧИЙ ІЗОЛЯТОР» залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 2544 (дві тисячі п'ятсот сорок чотири) гривні 48 копійок за виконання товарознавчої експертизи № 7015 від 16 травня 2025 року, проведеної Національним науковим центром «Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса», стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , на користь держави.
Речові докази у кримінальному провадженні № 12025221160000372, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 26 квітня 2025 року:
подовжувач довжиною 30 метрів на котушці з написами «Леміра» та «У16-01», водяний насос ТМ «Sprut» 1000 ВТ чорно-червоного кольору, електричний тример ТМ «Dnipro-M 300 W L30» чорно-помаранчевого кольору, які постановою, прийнятою 07 травня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 , передані на відповідальне зберігання під розписку потерпілому ОСОБА_4 - залишити останньому за належністю;
копії гарантійного талану та чеку, визнані речовими доказами постановою, прийнятою 28 квітня 2025 року слідчим СВ відділу поліції № 3 Харківського районного відділу поліції № 1 Головного управління Національної поліції у Харківській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_16 - повернути власникові (законному володільцю).
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.
Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.
Роз'яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.
На вирок може бути подана апеляційна скарга з підстав, передбачених статтею 394 Кримінального процесуального кодексу України, до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання - вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок, що набрав законної сили, є обов'язковим для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, підлягає виконанню на всій території України й звертається до виконання не пізніш як через три дні з дня набрання ним законної сили або повернення матеріалів кримінального провадження до суду першої інстанції із суду апеляційної чи касаційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1