справа № 619/908/25
провадження № 2/619/729/25
іменем України
07 жовтня 2025 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.
Справа № 619/908/25
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов про розірвання шлюбу та поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Стислий виклад позиції сторін.
13 лютого 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила: розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14 лютого 2006 року у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції у Харківській області, про що складено відповідний актовий запис №19; визнати автомобіль HYUNDAI MATRIX 2007, кузов vin НОМЕР_1 , 2007 року випуску, р/н НОМЕР_2 , спільним майном подружжя, виділити його у власність відповідача та стягнути з останнього на користь неї компенсацію в розмірі ринкової вартості автомобіля, а саме 86 625,00 грн. В обґрунтування позову зазначила, що вона з відповідачем перебуває у шлюбі з 14.02.2006. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вже тривалий час вони з відповідачем фактично припинили шлюбні стосунки та не мешкають разом. Спільне життя з відповідачем не склалося через відсутність взаєморозуміння і довіри між ними, різницю характерів, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дитини. Вказує, що подальше спілкування з відповідачем в межах сімейних відносин погіршує її самопочуття, та є значним стресогенним фактором, порушує сон і погіршує працездатність. Вона переконана, що причини, які спонукають її наполягати на розірванні шлюбу, є обґрунтованими і подальше спільне життя із відповідачем як подружжя та збереження шлюбу суперечитиме її інтересам та інтересам їхньої дитини. Наведені обставини вказують про те, що примирення в даному випадку не можливе та буде суперечити моральним засадам суспільства. Таким чином, вважає, що у суду є достатні підстави для розірвання шлюбу між нею та відповідачем. Також зазначає, що у період сумісного проживання, перебуваючи в шлюбі було придбано легковий автомобіль HYUNDAI MATRIX 2007 року випуску р/н НОМЕР_2 . Автомобіль було зареєстровано на відповідача та він перебуває у його одноосібному особистому користуванні. Добровільно поділити спільне майно відповідач не бажає, тому вона вимушена звернутись до суду. Вартість спільного майна нею оцінена за допомогою модулю сайту з продажу автомобілів https://auto.rіа.com/, та складає 4125 доларів США, що у перерахунку на гривні складає 173 250,00 грн.
Відповідач відзив на позовну заяву не подав.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
13.02.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі № 619/908/25 визначено суддю Жорняка О.М.
14 лютого 2025 року ухвалою суду забезпечено позов.
14 лютого 2025 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
24 червня 2025 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відповідно до Розпорядження керівника апарату від 23.07.2025 № 01-07/92/2025 у зв'язку із звільненням у відставку судді ОСОБА_4 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 619/908/25.
23 липня 2025 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями головуючим суддею у справі №619/908/25 визначено суддю Болибока Є.А.
23 липня 2025 року ухвалою суду прийнято до розгляду справу, призначено справу до судового розгляду по суті на 11 год 00 хв 11.09.2025.
11 вересня 2025 року судове засідання відкладено на 11 год 00 хв 07.10.2025.
У судове засідання відповідач не з'явився, причину неявки суду не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. На адресу місця проживання відповідача судом була направлена судова повістка разом з копіями відповідних документів, яка відповідно до довідки Укрпошти 30.09.2025 не вручена працівниками пошти у зв'язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Пунктом 991 «Правил надання послуг поштового зв'язку», затверджених постановою КМ України від 5 березня 2009 р. № 270, встановлено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім'ї) за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з'явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.
Отже, відповідно до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України вважається, що судова повістка відповідачу вручена 30.09.2025.
Зазначене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду у постанові від 10.05.2023 по справі № 755/17944/18 (провадження № 61-185св23) та Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах: від 09 серпня 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-109гс19); від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18).
Крім того, відповідач був повідомлений про час та місце судового засідання шляхом направлення повідомлення у додаток «Viber», яке доставлено 11.09.2025.
Відповідно до ч. 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явилася, представник позивача у поданій через систему «Електронний суд» заяві просив справу розглядати у відсутність сторони позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, та просить їх задовольнити, у разі неявки відповідача не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Так як, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з'явився в судове засідання та не подав відзив, а представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то відповідно до ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Згідно зі Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції у Харківській області,14 лютого 2006 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , про що зроблено відповідний актовий запис № 19, прізвище дружини після реєстрації шлюбу: ОСОБА_6 .
Відповідно до Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_1 .
З огляду на Витяг з реєстру Солоницівської територіальної громади № 2024/015002771 від 12.12.2024, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 24.12.2021 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , транспортний засіб марки «HYUNDAI MATRIX», рік випуску 2007, кузов vin НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна: 1599 см3, р/н НОМЕР_2 , дата реєстрації 22.12.2022, зареєстровано в ТСЦ 6350, власник - ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідно до калькулятора розрахунку вартості схожого автомобіля марки «HYUNDAI MATRIX», 2007 року випуску, з сайту з продажу автомобілів https://auto.rіа.com/, середня ціна складає 4125 доларів США, що у перерахунку на гривні складає 173 250,00 грн.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з таких підстав.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу.
Судом установлено, що сторони перебувають у шлюбі з 14.02.2006, який був зареєстрований Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції у Харківській області.
Від цього шлюбу мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач наполягає на розірванні шлюбу з відповідачем посилаючись на відсутність взаєморозуміння і довіри між ними, різницю характерів, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов'язки з ведення спільного господарства та виховання дитини.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з ч. 3 ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їх дитини, що мають істотне значення.
Як установлено судом, сторони створити міцної сім'ї за час спільного проживання не змогли, внаслідок чого шлюб фактично розпався, подружні стосунки припинились, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б їхнім інтересам.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 115 СК України рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Щодо позовних вимог про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Згідно зі ст. 3 СК України визначено, що сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України майном, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Указані правові позиції висловлені Верховним Судом України у постановах від 01 липня 2015 року (справа №6-612цс15), від 25 листопада 2015 року (справа №6-2333цс15), від 16 грудня 2015 року (справа №6-2641цс15), від 07 вересня 2016 року (справа №6-801цс16).
Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішено судом (ст.71 СК України).
Частиною першою статті 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 163 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною першою статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. № 11 (далі - Постанова), встановлено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший).
Зі змісту п.п. 23, 24 Постанови вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
Встановлено, що за час перебування у шлюбі сторони набули у власність транспортний засіб марки «HYUNDAI MATRIX», 2007 року випуску, номер кузова: vin НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна: 1599 см3, який було зареєстровано 22.12.2022 у ТСЦ 6350 за відповідачем ОСОБА_2 .
Заявляючи позовні вимоги про виділ транспортного засобу у власність відповідача та стягнення з нього ринкової вартості автомобіля, позивач посилалася на те, що транспортний засіб був придбаний перебуваючи у шлюбі, а тому він є об'єктом права спільної сумісної власності, у зв'язку з чим вона має право на отримання грошової компенсації у розмірі, що відповідає її частці у спільному майні.
Суд вважає встановленим та доведеним, що спірний транспортний засіб є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки придбаний в період шлюбу, за їх спільні кошти, незалежно від того, що оформлений та зареєстрований за відповідачем.
Обставин, які б свідчили про те, що спірний автомобіль є особистою власністю однією із сторін, судом не встановлено.
Жодної із сторін не заявлено вимоги про відступлення від засади рівності часток подружжя.
Отже, спірне рухоме майно, а саме транспортний засіб марки «HYUNDAI MATRIX», 2007 року випуску, номер кузова: vin НОМЕР_1 , набуте сторонами за час зареєстрованого шлюбу, є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках.
Судом встановлено, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 на обґрунтування вартості спірного транспортного засобу надала проведений аналіз калькулятора розрахунку вартості схожого автомобіля марки «HYUNDAI MATRIX», 2007 року випуску, з сайту з продажу автомобілів https://auto.rіа.com/, відповідно до якого середня ціна складає 4125 доларів США, що у перерахунку на гривні складає 173 250,00 грн.
При цьому відповідачем не надано доказів на спростування визначеної вартості автомобіля.
Матеріали справи не містять іншого висновку експерта, акту оцінки тощо, які б визначали ринкову вартість спільного транспортного засобу «HYUNDAI MATRIX», 2007 року випуску, станом на 07.10.2025, на момент розгляду справи.
Будь-яких клопотань з приводу призначення у справі судової експертизи для визначення ринкової вартості спірного автомобіля від сторін та їх представників до суду не надходило.
Так як вартість такої моделі ТЗ «HYUNDAI MATRIX», 2007 року випуску, у калькуляторі розрахунку вартості схожого автомобіля визначена як середнє значення ціни, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача частину від зазначеної вартості автомобіля 173 250,00 грн, що становить 86 625,00 грн.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Як передбачено ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 Цивільного процесуального кодексу України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.
Так, у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи «Щодо якості судових рішень» міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Зв'язок принципів змагальності та рівності акцентовано також у деяких рішеннях Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Салов проти України» (заява №65518/01, п. 87) Суд зробив висновок, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу («Руїс-Матеос проти Іспанії» (Ruiz-Mateos v. Spain), заява №12952/87, п. 63).
У справі «Лазаренко та інші проти України» (№70329/12, п. 37) Суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.
Крім того, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, невід'ємними частинами права на суд необхідно розглядати, зокрема, такі вимоги, як змагальність процесу (Екбатані проти Швеції (Ekbatani v. Sweden), заява №10563/83, п. 24-33) та право на ефективну участь (T. проти Сполученого Королівства (T. v. the United Kingdom), заява №24724/94, п. 83-89).
Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття «право на справедливий суд», що гарантоване Конвенцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» (заява №4241/03, п. 50), в аспекті змагальності, наголошується на тому, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору оцінку фактів, яку їм було надано в межах національного провадження, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд; стаття 6 Конвенції, в той же час, не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або способів їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами. Аналогічна позиція також міститься у рішенні в справі «Олюджіч проти Хорватії» (Olujic v Croatia), №22330/05, п. 77).
В інших рішеннях цього Суду сформовані такі підходи до розуміння принципу змагальності: згідно зі статтею 19 Конвенції обов'язок Суду полягає у забезпеченні дотримання зобов'язання, що здійснюються Договірними сторонами Конвенції, зокрема, його функція не стосується фактів чи законів, які враховані національним судом, якщо тільки вони не порушили прав та свобод, захищених Конвенцією; Суд не може погодитися принципово та абстрактно з тим, щоб незаконно отримані докази можуть бути допустимими («Schenk v. Switzerland, заява №10862/84, п.п 45-46; «Garcia Ruiz v. Spain», заява №30544/96, п. 28; Spang v. Switzerland, №45228/99, п. 32); Суд повторює, що він не уповноважений замінювати свою оцінку фактичних обставин, зроблену національними судовими органами, проте відповідно до прецедентної практики Суду вимога справедливості судового розгляду включає дослідження способу, у який було отримано та представлено докази; завдання Суду, серед іншого, установити, чи провадження в цілому, включно зі способом отримання і представлення доказів, було справедливим у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції («Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява №14448/88, п. 31).
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Отже, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині поділу спільного майна та стягнення з відповідача на користь позивача 86 625,00 грн грошової компенсації за частину у праві спільної сумісної власності за транспортний засіб «HYUNDAI MATRIX», рік випуску 2007, кузов vin НОМЕР_1 , сірого кольору, об'єм двигуна: 1599 см3, р/н НОМЕР_2 .
Щодо заходів забезпечення позову.
Ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14.02.2025 забезпечено позов по даній цивільній справі шляхом заборони ОСОБА_2 відчуження у будь-який спосіб транспортного засобу HYUNDAI MATRIX 2007, vin НОМЕР_1 , 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_2 .
Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Оскільки від учасників справи жодних клопотань щодо заходів забезпечення позову не надходило, заходи забезпечення позову, вжиті відповідно до ували суду від 14.02.2025 у справі № 619/908/25 (провадження № 2/619/729/25) продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 14 лютого 2006 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 19, - розірвати.
Визнати автомобіль HYUNDAI MATRIX 2007, кузов vin НОМЕР_1 , 2007 року випуску, р/н НОМЕР_2 , спільним майном подружжя, виділити його у власність ОСОБА_2 , та стягнути з останнього на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі ринкової вартості транспортного засобу, а саме 86 625,00 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання позову про розірвання шлюбу у розмірі 1 211,20 грн, за подання позову про поділ майна у розмірі 1 211,20 грн, за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605,60 грн, а всього 3 028,00 грн.
Заходи забезпечення позову, які вжиті ухвалою Дергачівського районного суду Харківської області від 14.02.2025 (справа № 619/908/25, провадження № 2/619/729/25), якою заборонено ОСОБА_2 відчуження у будь-який спосіб транспортного засобу HYUNDAI MATRIX 2007, vin НОМЕР_1 , 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , продовжуватимуть діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання даним рішенням законної сили.
Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надіслати до Дергачівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_7 .
Повне судове рішення складено 09 жовтня 2025 року.
Суддя Є. А. Болибок