Справа № 185/15229/23
Провадження № 2/185/125/25
25 вересня 2025 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Олефір А.І., позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки адвоката Євдокимової Ю.В., відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача адвоката Голіцина О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, суд -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 в якому просила суд: визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 ; здійснити поділ спільного майна подружжя виділивши позивачці та визнавши за нею право власності на 1/2 частину однокімнатної квартириАДРЕСА_1 та виділити відповідачу і визнати за ним право власності на 1/2 частину однокімнатної квартириАДРЕСА_1 . Стягнути з відповідача судові витрати.
Позовна заява мотивована тим, що з 07.02.1987 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу неповнолітніх дітей не мають. На час подання позову шлюб з відповідачем не розірвано, однак проживають окремо, спільного господарства не ведуть. Відповідач має інші відносини. Під час шлюбу з відповідачем ними було придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 . Дана квартира придбана на підставі договору купівлі-продажу від 02.04.2021 посвідченого приватним нотаріусом та оформлена на відповідача. У зв'язку з тим, що на розгляді Павлоградського міськрайонного суду перебуває цивільна справа щодо розірвання шлюбу між ними і відсутня домовленість щодо порядку користування квартирою, вимушена звернутися до суду з позовом про поділ майна подружжя.
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Врони А.О. від 13.12.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в викликом/повідомленням сторін.
Відповідачем надані письмові пояснення де він зазначає, що позов не визнає так як спірну квартиру він придбав за особисті кошти перебуваючи у шлюбі але мешкаючи з позивачкою окремо. Подружні відносини були припинені в 2019 році і з того часу вони мешкали окремо, спільного господарства не вели, спільного бюджету не мали. Дані обставини зможе підтвердити свідок ОСОБА_3 . Так рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 18.12.2023 року шлюб між ним та позивачкою розірвано. Даним рішенням встановлено, що подружні відносини припинені в 2019 році через різні погляди на спільне життя, сторони спільного господарства не ведуть, спільного бюджету не мають. ОСОБА_1 позов про розірвання шлюбу визнала повністю. Крім того, кошти на придбання квартири йому позичили його друзі ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Згідно розпорядження заступника керівника апарату Павлоградського міськрайонного суду на підставі рішення ВРП від 17.09.2024 р. «Про звільнення ОСОБА_6 з посади судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області за власним бажанням», призначено повторний розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Зінченко А.С.
Ухвалою судді Павлоградського міськрайонного суду Зінченко А.С. від 11.10.2024 справу прийнято до провадження суддею та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Розпорядженням керівника апарату Павлоградського міськрайонного суду від 01.04.2025 призначено повторний автоматизований розподіл судових справ.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Юдіній С.Г.
Ухвалою від 09.04.2025 справу прийнято до провадження суддею, призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, пояснила що на даний час шлюб між сторонами розірвано. Під час шлюбу з відповідачем вони спільно сім'єю проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Раніше вони сім'єю придбали житло старшому сину, а потім по сусідству із її матір'ю продавалась однокімнатна квартира і вони вирішили придбати житло меншому сину. Вона разом із чоловіком ходила до нотаріуса і надавала згоду на придбання житла. Квартиру було зареєстровано на чоловіка. Фактично однією сім'єю із чоловіком вона проживала до 31.07.2021 року, потім він пішов до іншої жінки. Відповідач вважає квартиру своєю власністю і на даний час вона не має доступу до неї, там мешкають квартиранти. Щодо рішення суду про розірвання шлюбу пояснила, що в судовому засіданні вона не була присутня, надала заяву про розгляд справи без її участі. Їй відомо, що спірна квартира була придбана за 10 000 доларів, кошти чоловік позичав та брав кредит, а потім із сімейного бюджету повертав борг.
Представник позивача - адвокат Євдокимова Ю.В. у судовому засіданні позов підтримала, пояснила, що під час шлюбу сторін ними за спільні кошти була придбана однокімнатна квартира по АДРЕСА_3 . Спочатку вони хотіли оформити квартиру на молодшого сина, однак відповідач відмовився. Квартира була придбана під час шлюбу за спільні кошти сім'ї. Позивачка постійно працювала і працює до теперішнього часу, має дохід. На даний час відповідач забрав документи від квартири не впускає її в квартиру, вважає її своєю власністю. Щодо рішення суду про розірвання шлюбу, саме ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу зазначив, що подружні відносини припинені з 2019 року. ОСОБА_1 в судове засідання не з'являлася, надала заяву про розгляд справи без її участі. Позивачці було відомо що її чоловік у 2019 році мав стосунки з іншою жінкою, але вони продовжували проживали однією сім'єю.
Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, пояснив що перебував з позивачкою у шлюбі з 1987 по 2023 рік. За час шлюбу у 2012 року шлюбу він купив старшому сину квартиру. З січня 2015 по травень 2016 перебував в АТО. У 2017 році захворіла мати позивачки і дружина постійно за нею доглядала, потихеньку перевозила речі до матері, а з 2018 року вона вже з ним не проживала. У нього були інші жінки а дружина іноді приїздила до нього в квартиру на АДРЕСА_4 . З 2019 року фактично він не бачився з позивачкою і звісно не мав з нею спільного бюджету. Спірну квартиру спочатку хотіли придбати для молодшого сина, однак потім все ж таки він вирішив записати її на себе. Кошти на квартиру він збирав самостійно, 100 000 грн. взяв кредит у банку а інші зайняв у друзів та знайомих.
Представник відповідача адвокат Голіцин О.М. в судовому засіданні позов не визнав, пояснив що рішенням Павлоградського міськрайонного суду від 18.12.2023 року встановлено, що подружні стосунки сторін припинені з 2019 року, спільне господарство не ведуть, спільного бюджету на мають. Відповідачка позов визнала, отже дана обставина встановлена рішенням суду. Квартира була придбана ОСОБА_2 в період шлюбу, однак за його особисті кошти та в період коли вони з позивачкою фактично не проживали однією сім'єю.
В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_7 пояснив, що сторін знає з 1990 року спілкувалися сім'ями. Він працював на заводі ОСОБА_11 , квартира де вони жили поруч з заводом і він часто заходив в гості. Знає що з 2017 року мати ОСОБА_12 захворіла і вона за нею доглядала. 2017, 2018 рік коли він приходив до них, в квартирі ОСОБА_12 не було. У 2021 році йому зателефонував ОСОБА_13 та повідомив що хоче придбати квартиру молодшому сину і йому не вистачає коштів. Він ОСОБА_7 , скинув ОСОБА_14 на його карту 50 000 грн. В подальшому він кошти повернув.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що знає ОСОБА_15 з 2019 року разом відпочивали у санаторії а потім продовжили спілкуватися. Дружину його ніколи не бачив, але ОСОБА_16 розповідав що з дружиною не живе разом. Знає що він купував квартиру і у зв'язку з цим шукав гроші, йому не вистачало.
Свідок ОСОБА_9 пояснила, що є дружиною старшого сина сторін. У 2017 році захворіла мати ОСОБА_17 і вони всі по черзі доглядали за нею. У 2018 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 їздили разом на море відпочивати. Спільно вони проживали однією сім'єю до 31.07.2021 року. Її чоловік іноді відвозив мати після роботи у магазині Варус додому на АДРЕСА_4 . У 2021 році батьки вирішили придбати квартиру для їх меншого сина. Знає що відповідач позичав кошти на квартиру.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснив, що є старшим сином сторін. До моменту розірвання шлюбу мати проживала із батьком по АДРЕСА_2 . Спірна квартира була придбана в період їх шлюбу. На той момент вони проживали спільно в одній квартирі. Він особисто відвозив її іноді після роботи додому на Преображенську. Квартира придбана за спільні кошти сім'ї. Знає що батько позичав кошти на придбання квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
В силу ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.
Судом встановлено, що з 07.02.1987 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.
В Єдиному державному реєстрі судових рішень міститься рішення Павлоградського міськрайонного суду від 18.12.2023 яким шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано.
Рішення набрало законної сили.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 02.04.2021 посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Семенякою А.А. та зареєстрованого в реєстрі за № 112, ОСОБА_18 продала, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 .
Пунктом 2.4 вказаного договору визначено, що дружина Покупця - ОСОБА_1 , подала заяву про згоду на купівлю вищезазначеної квартири чоловіком ОСОБА_2 , справжність підпису якої було засвідчено 02.04.2021 за № 111 на нотаріальному бланку НРА № 070416 приватним нотаріусом Семенякою А.А. (а.с. 58,59)
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються наступними нормами права.
Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 2 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Відповідач обґрунтовуючи заперечення проти позову посилається на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області яким встановлено, що подружні відносини припинені з 2019 року, сторони проживають за різними адресами.
В той же час позивачка пояснила, що в судовому засіданні при розірванні шлюбу вона не була присутня, надала заяву про розгляд справи без її участі, що саме було написано у позові не звертала уваги, погодилася на розірвання шлюбу.
Відповідач у письмових поясненнях наданих до суду зазначає що кошти на придбання квартири йому позичили його друзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 яких він буде просити суд викликати в якості свідків. А факт припинення його шлюбних стосунків з позивачкою підтвердить свідок ОСОБА_3 .
Натомість в судовому засіданні відповідач пояснив, що 100 000 грн. він отримав у банку за кредитним договором, 50 000 грн. йому позичив ОСОБА_7 , 1 000 грн та 1 500 грн позичав у бригадира та механіка з роботи.
Тобто у письмових поясненнях про ОСОБА_7 , який за його словами позичив значну суму коштів відповідач не зазначає.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , ОСОБА_3 заявлені відповідачем як свідки в судове засідання не з'явилися.
Доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредитних коштів як і коштів отриманих на картку від ОСОБА_7 суду не надано.
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Покази свідка ОСОБА_7 про те, що він не бачив у квартирі позивачку коли приходив до відповідача не можуть підтверджувати факт її не проживання з відповідачем однією сім'єю, відсутності ведення спільного господарства та припинення сімейних відносин.
Наявність у відповідача доходу який є більшим ніж у позивачки не підтверджує факт придбання ним квартири за його особисті кошти.
Згідно із частиною 1 статті 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Судом встановлено, що сторони придбали спірну квартиру під час шлюбу за спільні кошти і оформили на відповідача. Доказів протилежного суду не надано.
Таким чином, у зв'язку з тим, що квартира АДРЕСА_1 , була придбана у період шлюбу, вона вважається сумісною власністю подружжя.
Згідно ч. 1 ст. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК України.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України) відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком таких, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Квартира не є предметом індивідуального користування.
Установивши, що на об'єкт нерухомого майна - квартиру, набуте право власності на підставі цивільно-правової угоди під час шлюбу, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вона була придбана, суд приходить до висновку, що вищевказана квартира є правом спільної сумісної власності подружжя, а тому доводи позивача є вірними.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 17-рп від 19 вересня 2012 року дійшов наступних висновків: «Основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 Кодексу). Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентовано статтею 63 Кодексу, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбутися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.
Таким чином, законодавцем презюмується виникнення права спільної сумісної власності щодо майна, набутого подружжям у шлюбі, а тому обов'язок доведення тієї обставини, що майно придбане у шлюбі, є особистою власністю одного з подружжя, покладено на останнього.
Відповідно до положень ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Положення п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 р. № 11, визначає, що вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні врахувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.
Позивачкою надано докази того, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності сторін, оскільки вона придбана сторонами у період шлюбу.
Відповідачем презумпції спільності права власності на майно, набуте в період шлюбу не спростовано.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
В даному випадку у суду відсутні правові підстави для відступлення від засад рівності часток подружжя у спільному майні.
Відповідно до частини 1 статті 71 Сімейного кодексу України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
В даному випадку доказів можливості поділу в натурі вказаного спірного об'єкту нерухомого майна суду сторонами не подано. Отже позовні вимоги позивачки в частині виділення їй та відповідачу кожному по 1/2 частині спірної квартири є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Отже суд визнає ідеальні частки подружжя в майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності, визнавши право власності за кожним з подружжя на 1/2 частку нерухомого майна.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача, отже з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 400, 00 грн.
Керуючись ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя - задовольнити частково.
Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Поділити спільне сумісне майно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме однокімнатну квартируАДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартириАДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину однокімнатної квартириАДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1400 (одна тисяча чотириста) гривень 00 копійок.
В іншій частині відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса : АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя С. Г. Юдіна