Провадження № 11-кп/803/3127/25 Справа № 212/8055/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
07 жовтня 2025 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар ОСОБА_5
за участю прокурора ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9
розглянувши у закритому судовому засіданні матеріали контрольного провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року, якою продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою ОСОБА_9 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, -
Ухвалою Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року продовжено ОСОБА_9 строк тримання під вартою до 10.11.2025 року включно за обвинуваченням останнього у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив, що ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину відносно малолітньої дитини, за який передбачено покарання у виді від 5 до 8 років позбавлення волі, а також, що ризики, які були підставою для обрання та продовження запобіжного заходу, не зникли та не змінились під час розгляду клопотання. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяють застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Суд вважає, з урахуванням викладеного та особи обвинуваченого, що інші, більш м'які запобіжні заходи, є недостатніми для запобігання ризикам, встановленим ст.177 Кримінального процесуального кодексу України.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу суду та змінити ОСОБА_9 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт або особисте зобов'язання, або ж у випадку неможливості застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України, у мінімально можливому розмірі. Вказує, що продовження запобіжного заходу є протиправним та необґрунтованим, а оскаржувана ухвала суду першої інстанції прийнята без дотримання норм кримінального процесуального законодавства та усталеної практики ЄСПЛ. Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_9 два роки перебуває під вартою без будь-яких належно обґрунтованих з боку суду підстав. Наголошує, що тяжкість покарання не може бути виправданням тривалого тримання під вартою. Вважає, що стороною обвинувачення не доведено наявність обставин, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_9 під вартою. Звертає увагу на відсутність фактів намагання ОСОБА_9 будь-яким чином перешкоджати встановленню істини по справі та впливу на свідків чи потерпілих. Зазначає, що ОСОБА_9 є особою молодого віку, має постійне місце реєстрації та проживання, має позитивні характеристики з місця проживання та місця роботи, раніше не судимий, на обліку в психоневрологічному диспансері та під наглядом лікаря-нарколога не перебував.
Наголошує, що не визначення судом розміру застави є порушенням права обвинуваченого на альтернативний запобіжний захід.
Заслухавши суддю доповідача, доводи учасників судового процесу, дослідивши матеріали контрольного провадження, колегія суддів доходить наступного.
Відповідно до ч. 5 ст. 394 КПК України ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором.
Згідно вимог ст. 12 КПК України кожен, кого затримано через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення або інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Таким чином, законність та обґрунтованість обмеження права на свободу та особисту недоторканність має бути перевірена судом у найкоротший строк.
Згідно з практикою Європейського Суду, зокрема рішенням у складі Великої палати у справі «Labitav.Italy» від 06.04.2000 р., тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
Як встановлено з наданих судом першої інстанції матеріалів, запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_9 продовжений під час судового провадження в суді першої інстанції на 60 днів до 10.11.2025 року включно.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у своєму рішенні від 26.07.2001 р. у справі «Ілійков проти Болгарії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинувачених від суду є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику. При оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Так, у § 76 рішення ЄСПЛ «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. Czech Republic») № 31315/96 від 25.04.2000 р., у рішенні ЄСПЛ «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia № 71362/01 від 21.07.2003), суд зазначив, що при визначенні ризику переховування обвинуваченого від правосуддя потрібно враховувати особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування. Тяжкість ймовірного покарання та суворість можливого вироку особливо сильно підвищують ризик переховування від органів досудового розслідування та/або суду.
Ризик впливу обвинуваченого ОСОБА_9 на малолітню потерпілу та її законного представника в рамках даного кримінального провадження залишається сталим, адже обвинувачений проживав з матір'ю малолітньої потерпілої. Даний ризик посилився, оскільки ОСОБА_10 повідомила про погрози фізичною розправою та спонукання до відмови від заяви та обвинувачення ОСОБА_9 у суді.
Крім цього, вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Апеляційний суд наголошує, що вирішуючи питання необхідності продовження запобіжного заходу, слід виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не лише права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як потерпілого, так і суспільства в цілому.
Колегія суддів зауважує, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій.
Заявлені прокурором ризики є цілком ймовірними та чинний КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково, тобто, поза всяким сумнівом здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні надалі, а тому доводи захисника про необґрунтованість заявлених ризиків є такими, що не заслуговують на увагу.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості та законності застосованого до ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, колегія суддів враховує, що він обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості, передбаченого ч. 2 ст. 156 КК України, з санкцією від 5 до 8 років позбавлення волі, обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, вірогідність незаконного впливу на потерпілого, свідків з метою примушування їх до зміни своїх показань.
З урахуванням цього, колегія суддів зазначає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу не буде гарантувати виконання ОСОБА_9 своїх процесуальних обов'язків.
Можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою передбачають вимоги 183 КПК України. Вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Відповідно до вимог п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року) міра запобіжного заходу у вигляді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Тяжкість, характер та обставини інкримінованого злочину свідчить про вагомість заявлених ризиків, які дійсно на теперішній час не зменшились, і яким не здатні запобігти більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою.
Судова колегія не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_9 .
Висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Розглядаючи можливість застосування до обвинувачених будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі «достатніми» та «належними» підставами тримання обвинуваченого під вартою є не лише очікування суду, а дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, яке вимагає ізоляції осіб, які з встановленою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Наявність у обвинуваченого ОСОБА_9 постійного місця проживання, позитивні характеристики не виключають наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про невизначення розміру застави, оскільки він узгоджується з положеннями ст. 183 КПК України, згідно якого суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, скоєного з застосуванням насильства. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про продовження застосування стосовно ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки обмеження його права на свободу в даному випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти його втечі та забезпечити належне виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Таким чином, перевіривши ухвалу суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що підстави для її скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404 - 407, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Покровського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 вересня 2025 року про продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_9 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Судді