Провадження № 22-ц/803/8822/25 Справа № 185/1339/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.
07 жовтня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Свистунової О.В.,
суддів: Єлізаренко І.А., Городничої В.С.,
за участю секретаря - Піменової М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»
на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я , -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я.
Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він з 01.03.1994 по 30.09.2020 працював у різних структурних підрозділах відповідача на різних посадах, що підтверджується трудовою книжкою.
За час роботи отримав хронічні професійні захворювання, зокрема хронічний бронхіт, пневмоконіоз, двобічну сенсоневральну приглухуватість другого ступеня, що встановлено актом розслідування форми П-4 від 01.12.2020.
Згідно з довідкою МСЕК від 31.12.2020 позивачу встановлено 60% втрати працездатності та ІІІ групу інвалідності безстроково.
Позивач вказав, що захворювання спричинені недосконалістю технології, механізмів, відсутністю належної вентиляції та пилоподавлення, перевищенням рівня шуму, пилу та фізичних навантажень. Він відчуває постійний біль, задишку, обмеження рухливості, зниження слуху, психологічний дискомфорт, що призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків та необхідності додаткових зусиль для організації життя.
Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я 200 000 грн без відрахування податків та інших обов'язкових платежів.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 120 000 (сто двадцять тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У поданій апеляційній скарзі ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд змінити рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 60 000,00 грн.
Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини, що мають значне значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Відповідач посилається на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача. Вказував, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності підприємства у вигляді моральної шкоди.
Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.
Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що відповідно до копії трудової книжки позивач з 01.03.1994 по 30.09.2020 працював у різних структурних підрозділах ПАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на різних посадах.
Згідно з актом розслідування хронічного професійного захворювання форми П-4 від 01.12.2020, затвердженим в.о. начальника Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, у позивача встановлено професійні захворювання: хронічний бронхіт, пневмоконіоз, двобічна сенсоневральна приглухуватість другого ступеня. Причини захворювання: перевищення вмісту пилу в повітрі робочої зони (90 мг/м? при нормі 4 мг/м?), рівня шуму (82 дБА при нормі 80 дБА), фізичних навантажень (маса вантажу 35 кг при нормі 30 кг, нахили корпусу 150 разів за зміну при нормі 100). Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Відповідно до довідки МСЕК від 31.12.2020 (серія 12 ААА № 121829) позивачу встановлено 60% втрати працездатності (40% - пневмоконіоз, 10% - хронічний бронхіт, 10% - приглухуватість) та ІІІ групу інвалідності безстроково. Позивачу протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці та несприятливого мікроклімату.
Триваючі проблеми зі здоров'ям, отримані внаслідок хронічного професійного захворювання, підтверджуються виписками з медичної карти стаціонарного хворого № 2114 від 15.11.2020 та амбулаторного хворого від 10.08.2024, які засвідчують скарги позивача на задишку, кашель, обмеження рухливості, зниження слуху, запаморочення, загальну слабкість та психологічний дискомфорт. Заява свідка додатково підтверджує фізичний біль, душевні страждання (тривога, розпач, дратівливість, поганий сон) та необхідність постійного лікування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому висновком МСЕК стійкої втрати працездатності.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про доведеність спричинення позивачу моральної шкоди, провини відповідача в її спричиненні та причинно-наслідковий зв'язок між винними діями відповідача та настанням у позивача негативних наслідків - стійкої втрати професійної працездатності у загальному розмірі 60 %. Враховуючи обсяг фізичних та моральних страждань позивача, їх інтенсивність та довготривалість, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, наслідків, що наступили, суд стягнув компенсацією спричиненої позивачу моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 3 Конституцією України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.
Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Що стосується доводів апеляційної скарги про не доведення причинного зв'язку між виникненням хронічних захворювань у позивачата діями відповідача, а також що причиною професійних захворювань позивачає порушення та недотримання ним рекомендацій лікарів, вони спростовуються актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання за формою П-4 від 01.12.2020, у якому зазначено причини захворювання: перевищення вмісту пилу в повітрі робочої зони (90 мг/м? при нормі 4 мг/м?), рівня шуму (82 дБА при нормі 80 дБА), фізичних навантажень (маса вантажу 35 кг при нормі 30 кг, нахили корпусу 150 разів за зміну при нормі 100). Хронічне професійне захворювання виникло внаслідок тривалої роботи в умовах дії шкідливих факторів, зокрема на підприємстві відповідача.
Факт настання причинно-наслідкового зв'язку із настанням хвороби пов'язану із виробництвом, позивачем було доведено наявними в матеріалах справи доказами.
Доводи апеляційної скарги спростовуються наявними доказами у справі.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020 року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов'язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання професійних захворювань позивач втратив 60 % професійної працездатності та третьої групи інвалідності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров'я у майбутньому, а також з того, що захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв'язки.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт отримання позивачемтретьої групи інвалідності та втрати ним 60 % працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00 грн.
У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, колегія суддівне бере до уваги з вищенаведених підстав.
Колегія суддів не встановила підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання позивача виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов'язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами.
Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров'я під час виконання трудових обов'язків, у зв'язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов'язки щодо забезпечення належних умов праці, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки саме негативні показники важких умов праці та мікроклімату спричинили виникнення хронічних захворювань у позивача.
Доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров'я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані.
Відсутність прямого причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Тож, колегія суддів погоджується з розміром моральної шкоди в розмірі 120 000,00 грн., присудженої судом першої інстанції, враховуючи доводи позовної заяви, тяжкості наслідків, які настали у здоров'ї позивача, незворотності таких наслідків, розміру втрати працездатності, встановлення третьої групи інвалідності, відсутності покращення стану позивача, постійний характер страждань позивача, який відчуває постійний фізичний дискомфорт, обмежений в можливості звичайних повсякденних занять та активному спілкуванні, що вносить істотні вимушені зміни у життєвих стосунках.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з'ясувавши в достатньо повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»- залишити без задоволення.
Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 07 жовтня 2025 року.
Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2025 року.
Головуючий О.В. Свистунова
Судді: І.А. Єлізаренко
В.С. Городнича