Справа № 761/22140/25
Провадження № 2/761/7506/2025
(заочне)
08 жовтня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Волошина В.О..
при секретарі: Харечко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У травні 2025р. позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просив суд:
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 00-9703008 від 02 квітня 2024р. (далі по тексту - кредитний договір), у розмірі 19345,2 грн.; судовий збір в розмірі 2422,4 грн.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,0 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 02 квітня 2024р. між відповідачем та ТОВ «Макс Кредит» було укладено кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Договір складається з індивідуальної частини договору про споживчий кредит, графіку(ів) платежів, які містять персональні умови кредитування позичальника та загальної для всіх клієнтів кредитодавця, публічної частини про споживчий кредит, що розміщена на веб-сайті кредитодавця. Позичальник уклав договір, приєднавшись до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку(ів) платежів, як невід'ємних частин (складових) кредитного договору, шляхом підписання індивідуальної частини/акцепту.
Відповідно до п. 1.1. індивідуальної частини, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Згідно з п. 1.2.-1.3, 1.5-1.6 кредитного договору: сума ліміту кредитної лінії становить 6000,0 грн.; строк дії кредитної лінії (строк кредитування) - 360 календарних днів, позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту кредитодавця в останній день строку кредитування - 28 березня 2025р.; тип процентної ставки - фіксована; кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 10,0 % від суми кредиту, що складає 600,0 грн.
21 жовтня 2024р. між первісним кредитором та позивачем було укладено договір факторингу № 21102024-МК/ЕЙС, згідно з умовами якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
ТОВ «Макс Кредит» своє зобов'язання по видачі кредиту, шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок відповідача, виконало, але позичальник кредит не погашає, сума заборгованості становить - 19345,2 грн., та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 6000,0 грн.; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 12745,2 грн.; 600,0 грн. - комісія за кредитним договором.
Оскільки в досудовому порядку вирішити спір не можливо, позивач вимушений був звернутись до суду з вказаним позовом.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Києва від 06 червня 2025р. відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в судове засідання.
09 липня, 15 серпня 2025р. на адресу суду надійшла відповідь АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду щодо отримання відповідачем 02 квітня 2024р. суми кредиту, на виконання кредитного договору.
В прохальній частині позову, сторона позивача клопотала перед судом про розгляд справи у відсутність свого представника, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач, про час і місце судового розгляду оповіщався у встановленому законом порядку, у судове засідання не з'явився, поважності причин неявки не повідомив, свого представника до суду не направив, відзив на позов не подавався.
Оскільки, сторона позивача не заперечувала проти проведення заочного розгляду справи, і відповідно до ст. ст. 280, 282 ЦПК України суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що 02 квітня 2024р. між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Макс Кредит» було укладено кредитний договір у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідно до п. 1.1. індивідуальної частини, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені договором. Згідно з п. 1.2.-1.3, 1.5-1.6 кредитного договору: сума ліміту кредитної лінії становить 6000,0 грн.; строк дії кредитної лінії (строк кредитування) - 360 календарних днів, позичальник зобов'язаний повернути суму кредиту кредитодавця в останній день строку кредитування - 28 березня 2025р.; тип процентної ставки - фіксована; стандартна процентна ставка складає 2,47 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеної в п. 1.3. цього договору (за виключенням строку кредитування, кои позичальник має право на використання зниженої процентної ставки); знижена процентна ставка становить 1,73 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою періодичною датою оплати процентів, визначеною п. 1.3.1 цього договору; кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 10,0 % від суми кредиту, що складає 600,0 грн.
Пунктами 1.9, 1.9.1 кредитного договору визначено, що орієнтовна загальна вартість кредиту за стандартною процентною ставкою на дату укладання цього договору становить 59952,0 грн.; орієнтована загальна вартість кредиту з урахуванням зниженої процентної ставки на дату укладання цього договору становить 58842,0 грн.
Факт перерахування коштів відповідачу, як позичальнику, первісним кредитором було підтверджено відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» на запит суду.
21 жовтня 2024р. між ТОВ «Макс Кредит» та позивачем було укладено договір факторингу № 10102024, згідно з умовами якого первісний кредитор відступив позивачу право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором.
Відповідно до ст. 626 ЦК кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Положення статті 627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020р. у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020р. у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020р. № 127/33824/19.
Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною, у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно- телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. б ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Таким чином, суд приходить до висновку, що сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строки та умови надання грошових коштів у позику, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Згідно ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Згідно ст. 640 Цивільного кодексу України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Статтею 509 цього Кодексу встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з статтею 1054 ЦК кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі, відповідно до статті 1055 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, що передбачено статтею 526 Цивільного кодексу України.
За приписами частин 1, 2 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, відповідаючи перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Згідно з частиною 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними Кредитним договором.
На підставі частини 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до змісту ст. ст. 610, 612 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором, відповідно до виписки з особового рахунку, сума заборгованості за кредитним договором становить 19345,2 грн., та складається з: заборгованості за тілом кредиту - 6000,0 грн.; заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 12745,2 грн.; 600,0 грн. - комісія за кредитним договором.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про задоволення позову, а саме з відповідача на користь позивача, підлягає стягненню сума заборгованості за кредитним договором в розмірі 19345,2 грн.
У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає також стягненню судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Стосовно вимог позивача, в частині стягнення з відповідачки судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,0 грн., то в цій частині витрати підлягають зменшенню, виходячи з наступного.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020р. у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і Європейський суд з прав людини, висновки якого, зокрема, у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000р. у справі «Іатрідіс проти Греції» (latridis v. Greece, заява № 31107/96) свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не може зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020р. у справі № 755/9215/15-ц).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006р. у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015р. у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Також, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Lavents v. Latvia» (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі ст. 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019р. у справі № 916/2102/17, від 25 червня 2019р. у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019р. у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019р. у справі № 911/739/15 та від 01 серпня 2019р. у справі № 915/237/18).
Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Проаналізувавши вартість і обсяг наданих адвокатом позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній цивільній справі, зважаючи на її складність в контексті пред'явлених вимог та кількість поданих представником процесуальних документів, розмір суми заборгованості за кредитним договором, яка підлягала стягненню з відповідача, а також час, який необхідний адвокату на їх підготовку та прийняття участі у розгляді справи, суд дійшов до висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу підлягає зменшенню до 3000,0 грн., яка є обґрунтованою та відповідає дійсним і необхідним витратам, які змушена була понести сторона позивача у цій справі, при цьому судом враховано, що заявлена стороною позивача сума витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірною із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, не відповідає критеріям розумності їхнього розміру та справедливості розміру стягнутих за сторони відповідача коштів.
Керуючись ст.ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 81, 89, 133, 137, 141, 223, 258-261, 263-268, 274, 280, 282, 352, 354, 355 ЦПК України; ст. ст. 525, 526, 533, 554, 610, 612, 624, 1054 ЦК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ: 42986956, місцезнаходження: м. Київ, Харківське Шосе, буд. 19, оф. 2005) до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» суму заборгованості за договором кредитної лінії № 00-9703008 від 02 квітня 2024р., у розмірі 19345 /дев'ятнадцять тисяч триста сорок п'ять/ грн. 20 коп.; судовий збір в розмірі 2422 /дві тисячі чотириста двадцять дві/ грн. 40 коп.; витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,0 /три тисячі / грн.
В решті судових витрат відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 08 жовтня 2025р.
Суддя: