Справа №:755/8627/25
Провадження №: 2/755/7634/25
"17" вересня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди,
Позивач - ОСОБА_1 , в особі свого законного представника ОСОБА_2 , звернулася до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просила стягнути з держави Російська Федерація моральну шкоду у розмірі 1 647 607,50 грн, що еквівалентно 35 000,00 Євро.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що Указом Президента України від 24 лютого
2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан, у зв'язку із початком війни на території незалежної України, яку розпочала Російська Федерація. З урахуванням положень переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, всі територія міста Києва віднесена до території можливих бойових дій. Тому реєстрація мешканця на території міста Києва є беззаперечним доказом проживання позивача у епіцентрі військових/бойових дій, під час якого остання стає живим свідком вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення тощо та чує, бачить військові постріли, бомбардування, вибухи, пожежі, руйнування. Позивач зареєстрована та проживає на території АДРЕСА_1 .
Результатом збройної агресії для позивача стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом. До початку війни позивач була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, однак зараз позбавлена таких можливостей. На даний час присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, яка розповсюджувалася через різні медійні ресурси. Крім цього, так званою «новою владою» заборонені будь-які прояви української ідентичності, що виявилося у забороні державної мови, символіки. Позивач стала свідком як російська техніка була застосована для обстрілів кварталів міста та українських військовослужбовців. Вказане призвело до появи жертв серед цивільного населення. Разом з бойовими діями у місті суттєво погіршилась гуманітарна ситуація, транспортне сполучення фактично припинилося, заробітні плати та соціальні виплати затримувалися, зменшилася кількість робочих місць. Все вказане безпосередньо вплинуло на життя позивача. Позивачу довелося пристосовуватися до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Позивач була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення з бомбосховища додому, налагодженого побуту. Ці обставини відобразилися на матеріальному і моральному стані позивача. Саме внаслідок збройної агресії РФ було порушено низку прав позивача, передбачених Конституцією України, Конституцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ІV Женевською Конвенцією 1949 року про захист цивільного населення під час збройного конфлікту, зокрема, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу і особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті і релігії. Крім цього, умови, у яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя. Усе до чого позивач прагнув раніше, тепер є неможливим, оскільки нагальним стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилося на моральному та фізичному стані. Втративши можливість мирно проживати на рідній землі, можливість спілкуватися з близькими людьми позивач відчуває розчарування, безсилля та безпорадність, що також завдає моральної шкоди. Позивач вимушена витрачати кошти і час для захисту своїх прав та інтересів.
Внаслідок збройної агресії РФ порушено цивільне право позивача, яка періодично мешкає у бомбосховищах, а саме: позбавлено можливості користуватися належним майном та вилучати корисні властивості належного майна для задоволення власних потреб, та рухомим майном, що знаходиться в ній, а також втрата можливості розпоряджатися ним, що завдає позивачу моральної шкоди.
Враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, почуття безпорадності та розчарування, неможливість мирного проживання на рідній землі та користування належним їй житлом, спілкуватися з близькими, позивач вважає законним обраний нею спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриє всі передбачувані порушення, що були допущені РФ відносно неї. Позивач вважає достатнім та справедливим розмір компенсації за заподіяну моральну шкоду у сумі 1 647 607,50 грн, що еквівалентно 35 000,00 Євро.
З огляду на викладене позов просила задовольнити.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 травня 2025 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08 липня 2025 року на 11 год. 30 хв.
30 травня 2025 року на офіційному сайті Дніпровського районного суду міста Києва розміщено оголошення про розгляд справи № 755/8627/25 за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди та повідомлено, що підготовче засідання у даній справі призначено на
08 липня 2025 року на 11-30 год., відповідачеві роз'яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки.
23 червня 2025 року (вхід. № 36130) до суду надійшло клопотання ОСОБА_2 про розгляд справи без участі позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
08 липня 2025 року учасники справи у судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Ухвалою Дніпровського районного суду від 08 липня 2025 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 17 вересня 2025 року на 11 год. 30 хв.
14 липня 2025 року на офіційному сайті Дніпровського районного суду міста Києва розміщено оголошення про розгляд справи № 755/8627/25 за позовом ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди,та повідомлено, що судове засідання у даній справі призначено на 17 вересня 2025 року на 11 год. 30 хв.
17 вересня 2025 року у судове засідання сторони не з'явилися, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялися належним чином.
Позивач ОСОБА_1 , в особі свого законного представника ОСОБА_2 , 23 червня 2025 року подала до суду заяву про розгляд справи без участі позивача, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач - держава Російська Федерація, у судове засідання свого представника не направила, правом на подання відзиву по суті справи не скористалась.
Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 сформулював висновок, що в разі застосування деліктного винятку (наявність факту заподіяння шкоди) будь-який спір, що виник на території України в громадянина України, навіть з іноземною країною, зокрема, Російською Федерацією, може бути розглянутий і вирішений судом України як належним та повноважним судом.
Суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Верховний Суд також установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства Російської Федерації в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з Російською Федерацією у зв'язку з повномасштабною збройною агресією.
Враховуючи те, що розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, керуючись частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані позивачем докази, суд приходить до таких висновків.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
До матеріалів справи долучено копію паспорта громадянина України у формі ID-картки
№ НОМЕР_1 , виданого 12 вересня 2023 року, орган видачі - 8013, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у місті Києві.
Відповідно до свідоцтва про народження від 19 серпня 2009 року серії НОМЕР_2 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що в Книзі реєстрації народжень 19 серпня 2009 року зроблено відповідний актовий запис № 2793. Батьками зазначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Також в матеріалах справи міститься копія картки платника податків ОСОБА_1 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
24 лютого 2022 розпочалось повномасштабне вторгнення Російської Федерації на території України, у зв'язку із чим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено військовий стан.
Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України.
Окрім того, відповідно до статті 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004), що відображає звичаєве міжнародне право, держава не має права посилатися на судовий імунітет у справах, пов'язаних із завданням шкоди здоров'ю, життю та майну, якщо така шкода повністю або частково завдана на території держави суду та якщо особа, яка завдала шкоду, у цей час перебувала на території держави суду.
Отже, судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення Російською Федерацією державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом, а тому держава Російська Федерація є належним відповідачем у даній справі.
Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2022 року по справі № 760/17232/20-ц.
У зв'язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв'язку із припиненням його роботи на території України.
Отже, починаючи з 2014 року відсутня необхідність у направленні до посольства РФ в Україні запитів щодо згоди Російської Федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв'язку з вчиненням Російською Федерацією збройної агресії проти України та ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А починаючи з 24 лютого 2022 року таке надсилання неможливе ще й у зв'язку із розірванням дипломатичних зносин України з Російською Федерацією.
З огляду на те, що в Україні введено воєнний стан у зв'язку з триваючою повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, чим порушено її суверенітет, отримання згоди Російської Федерації бути відповідачем у цій справі наразі є недоцільним.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 490/9551/19, а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20 (пункт 58).
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.
Як зазначалось вище, загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія РФ проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.
Згідно Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Відповідно до Наказу Антитерористичного центру Служби Безпеки України від 07 жовтня
2014 року № 33/6/ф визначено райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» від 07 травня 2022 року № 562, абзац четвертий підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від
16 квітня 2022 року № 457 викладено в такій редакції: «Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), формується в електронній формі відповідно до Положення про інформаційну систему формування переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 травня 2022 року № 562, а у разі відсутності технічної можливості формування такого переліку в електронній формі - затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за погодженням з Міністерством оборони на підставі пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій».
Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затверджено наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786, «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», відповідно до якого вся територія міста Києва у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року входила до переліку територій активних бойових дій.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.
За нормою частини шостої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об'єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, Російська Федерація є суб'єктом, внаслідок збройної агресії якої проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб'єктом, на якого покладено обов'язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
Суд враховує, що позивач ОСОБА_1 народилася та проживає у місті Києві. З Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року
№ 376, відомостей про включення території міста Києва до переліку тимчасово окупованих територій України, в тому числі у певний період, не встановлено. Відомостей про зареєстроване місце проживання позивача на тимчасово окупованій території України матеріали справи не містять.
Обґрунтовуючи факт заподіяння моральної шкоди позивач ОСОБА_1 зазначає, шо вона втратила нормальне мирне життя без щоденних побоювань за своє життя та життя рідних, за збереження майна, за безпеку пересування населеним пунктом. Раніше вона була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя, однак зараз позбавлена таких можливостей. На даний час присутня ідеологічна проросійська діяльність, спрямована на формування у жителів міста негативних поглядів та уявлень про Україну, мали місце випадки заборони державної мови та символіки. Також позивач зіштовхнулася з погіршенням гуманітарної ситуації, транспортного сполучення, затримками виплати заробітної плати та соціальних виплат, зменшенням кількості робочих місць. У зв'язку з вказаним позивач пристосовувалася до нових життєвих умов, жила у бомбосховищах, відновлювала прийнятний для себе рівень життя, була позбавлена звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями, а також можливості на повернення з бомбосховища додому, використання належного їй нерухомого та рухомого майна. Умови, у яких позивач проживає зараз, не дають можливості налагодити звичний для нього спосіб життя.
Згідно із вимогами статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішення, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини душевних страждань, ступеня вини відповідача, який завдав моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Згідно роз'яснень, наданих у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв'язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов'язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту частини третьої статей 12 та 81 ЦПК України.
Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суд встановлює наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Вказаний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2020 року у справі
№ 686/13212/19.
Відповідно до положень пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожного конкретного випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені та доведені.
При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).
Під час вирішенні спору суд має надати належну оцінку порушенню прав позивача на життя, свободу пересування, вимушене переселення, характеру вимушених змін у житті позивача, глибині душевних страждань, впливу збройної агресії Російської Федерації проти України на нормальні життєві зв'язки позивача, необхідність застосування додаткових зусиль для організації позивачем свого життя, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, та визначити необхідну й достатню сатисфакцію для позивача завданою агресивними діями Російської Федерації.
Подібні висновки у спірних правовідносинах узгоджуються з висновками Верховного Суду при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди за рахунок російської федерації внаслідок збройної агресії проти України, які викладено у постанові від 22 травня 2024 року у справі № 638/3891/22 (провадження № 61-8795св 23), від 31 липня 2024 року у справі № 686/14579/23 (провадження
№ 61-8229св24).
Так, матеріалами справи доведено, що позивач має зареєстроване місце проживання та фактично проживає на території міста Києва, матеріали справи відомостей про протилежне не містять. Поряд з цим, у період з 24 лютого 2022 року по 30 квітня 2022 року територія міста Києва входила до переліку територій активних бойових дій.
Однак суд вважає, що вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 647 607,50 грн, що еквівалентно 35 000,00 Євро, є не доведеними та не обґрунтованими.
Суд враховує, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту перебування у власності ОСОБА_1 об'єктів нерухомого майна, зокрема, квартири, будинку чи земельних ділянок, на території міста Києва чи на тимчасово окупованої території України.
Також, з матеріалів справи не встановлено відомостей про тимчасове переселення ОСОБА_1 . Позивачем не наведено будь-яких фактів наявності перешкод у спілкуванні з її близькими та друзями. Поряд з цим, в матеріалах справи відсутні відомості про погіршення умов проживання та побуту позивача, якій станом на 24 лютого 2022 року було 12 років, зокрема, відомостей про скорочення робочих місць, затримки заробітної плати чи соціальних виплат, а також станом на дату звернення до суду.
Позивачем не наведено будь-яких випадків проросійської пропаганди діяльності щодо неї, спрямованої на формування у неї негативних поглядів та уявлень про Україну, чи випадків заборони державної мови та символіки, на які вона посилається у тексті позовної заяви.
Крім того, ні у підготовче, ні у судове засідання позивач ОСОБА_1 чи її законний представник ОСОБА_2 не з'явилися, пояснень не надавали, клопотань про долучення до матеріалів справи додаткових доказів не заявляли.
Доводи позивача про визначення розміру компенсації за завдану моральну шкоду шляхом посилання на рішення Європейського суду з прав людини, якими було стягнуто компенсацію в інших справах не можуть бути єдиною правовою підставою для встановлення саме такого розміру спричиненої моральної шкоди.
Таким чином, обґрунтованого розрахунку для визначення розміру моральної шкоди позивач не надав.
Отже, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов'язку зі сплати моральної шкоди, у зв'язку із наявністю факту у його діях збройної агресії Російської Федерації проти України, в зв'язку з чим позивач періодично стає свідком обстрілів, отримує складну для сприйняття інформацію про бойові дії та тимчасову окупацію частини території України, змушена перебувати в укриттях цивільного захисту у зв'язку із оголошенням повітряних тривог, має складнощі із пересуванням по території міста Києва, відвідуванням навчального закладу та організації позашкільного життя та дозвілля.
Суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація Російською Федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (стаття 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва Російської Федерації.
Із врахуванням засад розумності, виваженості, справедливості та рівня завдання моральної шкоди, її розмір суд визначає в сумі 100 000,00 грн.
Відповідно частин першої, третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті
6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України,
№ 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є недопустити судовий процес у безладний рух.
Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Що стосується вимоги про стягнення судових витрат суд зазначає таке.
Згідно із статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Вимоги про стягнення з відповідача судових витрат позивачем не заявлено.
На підставі викладеного, керуючись статтями 23, 1167 ЦК України, статтею 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», статтями 12, 13, 81, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації про стягнення моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з держави Російська Федерація в особі Міністерства юстиції Російської Федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн (сто тисяч гривень
00 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце проживання зареєстровано за адресою:
АДРЕСА_1 .
Відповідач - держава Російська Федерація в особі уряду Російської Федерації, адреса місцезнаходження: вул. Краснопресненська Набережна, 2, м. Москва, Російська Федерація.
Повний текст рішення виготовлений 29 вересня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова