Справа № 373/421/25
Номер провадження 2/373/458/25
06 жовтня 2025 року м. Переяслав
Переяславський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючої судді Хасанової В.В.,
за участю секретарів судового засідання Шинкаренко А.О., Герасько К.Г.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача Кравченка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Київської обласної прокуратури про відшкодування шкоди, -
Позивач 18.02.2025 звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом списання з єдиного казначейського рахунку Державною казначейською службою України, на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством та судом кошти у розмірі 828 992,00 грн; еквівалент компенсації за завдані страждання у розмірі 4 860 000,00 грн; витрати на проведення судової експертизи у розмірі 50 250,00 грн; витрати на отримання копій документів у розмірі 2 590,60 грн.
Свої вимоги обґрунтовує тим, щов період з 05.06.2015 по 17.01.2024 він був підданий незаконному кримінальному переслідуванню за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України та внаслідок неправомірних дій органів досудового слідства, суду був позбавлений можливості продовжувати свій звичайний спосіб життя. За вказаний період він, крім іншого, на підставі ухвали слідчого судді від 08.06.2015 відсидів в камері ІТТ Переяслав-Хмельницького міського ВП з 05.06.2015 по 09.06.2015; в мережі Інтернет була поширена інформація та фотографії його затримання із необґрунтованими звинуваченнями в отриманні хабаря; 10.06.2025 на телеканалі «Альта» прокурор Переяслав-Хмельницької міжрайпрокуратури поширив інформацію щодо особи злочинця, вказуючи у своєму виступі на його особу. Надалі, вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04.05.2023 його було визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення. Отже, у зв'язку з незаконним переслідуванням та психологічним тиском йому було завдано моральних душевних страждань, які виразились в порушенні щоденного життя, призвели до фінансових проблем, проблем із здоров'ям, спричинили погіршення стосунків в сім'ї та з оточуючими. Він постійно відчував постійні нервові стреси, тривогу, приниження, душевні страждання та інші негативні наслідки незаконного та тривалого притягнення його до кримінальної відповідальності.
Для проведення психологічної експертизи з метою визначення ступеню психотравмування та розміру грошової компенсації моральної шкоди позивач звернувся до ТОВ «Судова незалежна експертиза України» за висновками якої можливий еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 607,5 мінімальних заробітних плат, що з розрахунку 8000,00 грн за 1-ну мінімальну заробітну плату становить 4 860 000,00 грн.
Крім того, посилаючись на ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та з врахуванням періоду перебування під слідством та судом, який розрахований з моменту вручення йому підозри - 05.06.2025 до набрання виправдувальним вироком законної сили - 17.01.2025, разом 103 місяці і 13 днів, визначив гарантований мінімум відшкодування моральної шкоди в розмірі 828992,00 грн (один мінімальний розмір заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством та судом).
Ухвалою суду від 25.02.2025 було відкрито провадження у справі за загальними правилами позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.03.2025 о 10:00.
13.03.2025 від представника відповідача Державної казначейської служби України - Жиліна О.Ф. до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він вказував, що Державна казначейська служба України є неналежним відповідачем у даній справі. Водночас, вказував, що згідно з п. 3 ст. 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Статтею 8 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» визначено, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму, зазначеному в абз. 9 ст. 7 цього Закону. Так, зазначеною нормою встановлено прожитковий мінімум, як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, в розмірі 1600 грн, що є значно меншим розміром, за визначений позивачем. Крім того, вважає, що у даній справі констатація порушень може бути достатньою сатисфакцією для позивача у контексті ст. 41 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Також вважає, що наданий позивачем висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і повинен оцінюватися судом разом з іншими доказами. За вказаних обставин просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
14.03.2025 до суду від відповідача Київської обласної прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, в якій її заступник керівника Грабець І. вважав позовні вимоги необгрунтованими, зокрема, з огляду на те, що сам факт ухвалення виправдувального вироку щодо особи не є підставою для відшкодування моральної шкоди. Вважає, що позивачем не наведено аргументованих доводів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психологічного впливу на нього в ході здійснення досудового розслідування, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо. Посилаючись на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 28.11.2018 у справі № 314/6982/13, зазначив, що здійснення процесуальних дій органом досудового розслідування в межах та порядку, передбаченому КПК України, не може саме по собі заподіяти моральні страждання без доведення такою особою складу заподіяного правопорушення та всіх його елементів. Крім того, вважає, що зазначений позивачем розмір відшкодування не є співмірним реальному періоду перебування позивача під слідством та розміру мінімальної заробітної плати. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
21.03.2025 від представника позивача - адвоката Вершняка В.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якому останній, посилаючись на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, вважав, що у зв'язку з безпідставним перебуванням ОСОБА_1 під слідством та судом, на його користь підлягає стягненню відшкодування в розмірі 5 688 992,00 грн, як гарантований державний мінімум відшкодування моральної шкоди в сумі 828 992,00 грн та еквівалента компенсації за завдані позивачу страждання, згідно висновку експерта, що становить 4 860 000,00 грн.
25.03.2025 справу в підготовчому засіданні знято з розгляду у зв'язку з перебування головуючого судді в нарадчій кімнаті в складі колегії у кримінальному провадженні. Розгляд справи відкладено до 10.04.2025 до 11:00.
Ухвалою суду від 10.04.2025 справу призначено до судового розгляду на 01.05.2025 о 14:00.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів» від 26.02.2025 № 4273-ІХ з 25.04.2025 змінене найменування Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області на Переяславський міськрайонний суд Київської області.
01.05.2025 справу знято з розгляду у зв'язку з відсутністю складу суду - головуючий у справі - Рева О.І. перебував на лікарняному. Розгляд справи відкладено до 10.06.2025.
Відповідно до Розпорядження № 44 від 09.06.2025 у зв'язку із звільненням судді Переяславського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_3 у відставку здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого визначено головуючу суддю Хасанову В.В.
Ухвалою судді від 09.06.2025 справу прийнято до свого провадження, продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні 30.07.2025 о 13:00.
В судовому засіданні позивач та його представник - адвокат Вершняк В.М. позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача Київської обласної прокуратури - Кравченко В.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Просив відмовити в задоволенні позову.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився, про місце і час розгляду справи повідомлений належним чином, своїм правом на подачу відзиву на позовну заяву не скористався. Будь-яких клопотань на адресу суду від відповідача не надходило.
За приписами ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
30.03.2015 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про вчинення службовими особами Переяслав-Хмельницької організації кримінального правопорушення з правовою кваліфікацією - ч.3 ст. 368 КК України; номер кримінального провадження № 42015110240000017.
05.06.2015 ОСОБА_1 о 12:57 затриманий як особа, що підозрюється у вчиненні злочину без ухвали слідчого судді.
05.06.2015 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Згідно з ухвалою слідчого судді від 08.06.2015 за клопотанням начальника СВ Переяслав-Хмельницького МВ ГУ МВС України в Київській області щодо підозрюваного ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
В зв'язку із внесенням застави згідно з ухвалою слідчого судді від 08.06.2015 ОСОБА_1 звільнено з-під варти з ІТТ Переяслав-Хм. МВ ГУ МВС України в Київській області.
Судом також досліджено додані до позову фотокопії інтернет-виписок; копію ухвали слідчого судді від 05.06.2015 про надання дозволу на проведення обшуку в житлі ОСОБА_1 ; протокол обшуку від 05.06.2015; клопотання про повернення особистих вилучених речей; клопотання про повернення тимчасово вилученого майна; лист-відповідь ВП № 1 Бориспільського РУП ГУ НП в Київській області, копії ухвал слідчого судді від 10.06.2015; 16.10.2015 про накладення арешту на майно підозрюваного ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42015110240000017; постанову про виділення матеріалів досудового розслідування та об'єднання у кримінальне провадження під № 12015110240001199; обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12015110240001199 від 05.12.2015; копію ухвали апеляційного суду Київської області від 03.03.2016; копію вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04.05.2023, яким ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України та виправдано його у зв'язку з недоведеністю в його діях складу зазначеного кримінального правопорушення; ухвалу Київського апеляційного суду від 17.01.2024, якою вирок Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04.05.2023 залишено без змін; відео від 10.06.2025 з телеканалу «Альта».
Крім того, до позову додано висновок експерта Судової незалежної експертизи України за № ЕС-2521-4-2189.24 за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 15.11.2024, відповідно до якої ситуація, що досліджується, є психотравмувальною для ОСОБА_1 . За умов ситуації, яка досліджується, ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода). Можливий еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 607,5 мінімальних заробітних плат, розмір яких визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду.
Відповідно до Договору № ЕС-2521-4-2189.24 про проведення судової експертизи від 24.09.2024 вартість послуг складає 49980,00 грн.
Відповідно до наданих копій грошових переказів, платником ОСОБА_1 на рахунок ТОВ Судова незалежна експертиза України здійснено оплату 26.09.2024 в сумі 30000,00 грн; 04.10.2024 в сумі 10000,00 грн; 07.11.2024 в сумі 10000,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Статтею 1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону).
Положеннями статті 3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відшкодування шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету (стаття 4 вказаного Закону).
Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2203цс15), відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298 цс 18) викладено висновок про те, що моральною шкодою визначаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють під час розгляду справи. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.
Визначаючи розмір відшкодування, суд керується принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи, але за час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом він має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом.
У справі, що розглядається, суд виходить із того, що внаслідок затримання, повідомлення про підозру, обрання запобіжного заходу та тривалим досудовим розслідуванням позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку суду.
Керуючись висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 25.09.2024 у справі № 761/22531/23, суд відхиляє аргументи представника відповідача Державної казначейської служби України у своєму відзиві на позовну заявупро те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
При цьому слід зазначити, що визначений статтею 13 зазначеного Закону мінімальний розмір моральної шкоди не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом, однак з урахуванням конкретних обставин, засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом не передбачено.
Судом встановлено, що внаслідок необґрунтованого кримінального переслідування позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув на підставі виправдувального вироку Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04.05.2023 у справі № 373/1306/17, залишеного без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 17.01.2024.
Також, судом встановлено, що період перебування позивача під слідством та судом складає 8 років 7 місяців 13 днів, тобто з05.06.2015 - дати повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до 17.01.2024 - дати набрання вироком суду законної сили, а саме після постановлення ухвали Київського апеляційного суду від 17.01.2024, а отже 103 повні місяці.
При визначені розміру морального відшкодування суд враховує характер та обсяг заподіяної шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, яких зазнав позивач, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках. Так, суд бере до уваги перебування позивача протягом тривалого часу під слідством, застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який обмежував його свободу пересування та обрання місця перебування, вилучення під час проведення обшуку особистих речей, робочих геодезичних інструментів, які так і не повернуті йому станом на даний час, публічне оприлюднення імені позивача в контексті даних, які не були доведені органом досудового розслідування, пов'язану з цим тривалу неможливість самореалізації в професійній сфері, у сімейних та дружніх стосунках, утрудненість відновлення немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, неможливість повного відновлення попереднього, раніше усталеного способу життя позивача.
Враховуючи наведене, з урахуванням засад розумності, виваженості та справедливості, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 824 000 грн, яка визначена, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2025 рік» на момент відшкодування (8000 грн).
Посилання представників відповідачів на відсутність доказів протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, а відтак і на відсутність підстав для задоволення позовних вимог на увагу не заслуговують, оскільки факт перебування позивача під слідством та судом, ухвалення судом виправдувального вироку за недоведеністю наявності у діях позивача складу кримінального правопорушення, є достатньою правовою підставою для отримання компенсації від держави у порядку визначеному положеннями ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та є доказом незаконності дій органів досудового розслідування і завдання особі моральної шкоди (висновок Великої Палати Верховного Суду у постановах від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 та від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17).
Також, позивач, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним діями органів досудового слідства, за час перебування під судом і слідством в порядку Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», просив стягнути еквівалент компенсації за завдані страждання в розмірі 4 860 000 грн.
На підтвердження такого розміру завданої моральної шкоди позивач замовив в Одеській філії ТОВ «Судова незалежна експертиза України» проведення судово-психологічної експертизи, за результатами якої було підготовлено висновок експерта психолога від 15.11.2024.
За висновками експерта від 15.11.2024 № ЕС-2521-4-2189.24: «ситуація, що досліджуєтеся є психотравмувальною для ОСОБА_1 . За умов ситуації, яка досліджується, ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода). Можливий еквівалент компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання становить 607,5 мінімальних заробітних плат, розмір якої визначається рівнем розміру мінімальної заробітної плати, прийнятої в Україні на момент винесення рішення суду.
Статтею 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку визначеному законодавством.
Відповідно до статей 7, 8 Закону України «Про судову експертизу» та з метою забезпечення єдиного підходу при проведенні судових експертиз і підвищення якості проведення судових експертиз наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5) затверджено Інструкцію про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень (далі - Інструкція).
Так, відповідно до пунктів 6.3, 6.4 Інструкції, психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Основним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: індивідуально- психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.
За правилами пункту 6.9. Інструкції, для проведення дослідження орган (особа), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), надає експерту можливість психологічного обстеження підекспертної особи та матеріали справи. Для проведення психологічної експертизи (з огляду на вік підекспертної особи та виходячи з питань, поставлених перед експертом) експерту необхідно надати: медичну документацію, особову справу, шкільні характеристики і характеристики з місця роботи, свідчення співучнів, педагогів, колег, друзів, знайомих, родичів та інших людей, з якими підекспертна особа близько спілкувалася. У свідченнях рідних та близьких повинні бути відображені особливості її розвитку та поведінки, умов життя, оточення, притаманні їй схильності, захоплення, інтереси. За наявності також надаються щоденники, листи, зразки творчості підекспертної особи.
Оцінюючи наданий позивачем висновок за результатами проведення судово-психологічної експертизи від 15.11.2024 № ЕС-2521-4-2189.24 на предмет допустимості, належності, достовірності та достатності, слід відзначити, що сформульована експертом відповідь на питання «один» висновку не дає можливості суду визначити яка саме ситуація ситуація, що досліджуєтеся є психотравмувальною для ОСОБА_1 . Стверджувального висновку про те, що саме незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду спричинили ОСОБА_1 психотравмуючу дію, у результатах дослідження не мітиться.
З наданого висновку вбачається, що документи, які надавались на дослідження експерту не в повній мірі відповідають переліку, наведеному у пункті 6.9. Інструкції. При цьому, копія виписки з історії хвороби № 10037/201554/810 на ОСОБА_1 , що надавалася на дослідження, до прикладу, міститься лише на 1 арк. Свідчення рідних і близьких взагалі на дослідження не надавались.
Крім цього, експертом не взято до уваги, що дослідження питання щодо розміру спричиненої позивачу моральної шкоди не входить до основного завдання психологічної експертизи в розумінні пункту 6.4. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз.
Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 17 серпня 2020 року по справі №752/23814/17.
Крім того, згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. Якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При цьому, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення. Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Такий висновок суду відповідає аналогічним правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 04 червня 2018 року у справі № 489/2492/17 (провадження № 61-8890св18), від 13 червня 2018 року у справі № 464/6863/16 (провадження № 61-10293св18, від 21 червня 2018 року у справі № 205/119/17 (провадження № 61-24700св18), від 25 липня 2018 року у справі № 607/14493/16-ц (провадження № 61-12051св18).
Враховуючи вищевикладене, на переконання суду, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений в порядку статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є достатнім, справедливим і розумним для відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 , спричиненої внаслідок необґрунтованого кримінального провадження щодо нього.
Водночас, відхиляючи доводи Державної казначейської служби України про помилковість обраного позивачем способу захисту своїх справ у зв'язку із неправильним визначенням кола відповідачів, що, поміж іншим, є підставою для відмови у позові, суд відзначає наступне.
27.11.2019 у своїй постанові у справі № 242/4741/16-ц Верховний Суд вирішив виключну правову проблему щодо визначення належного відповідача у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, зазначивши що з урахуванням того, що саме на державу покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган. ДКСУ та її територіальний орган можуть бути залучені до участі у справі з метою забезпечення завдань цивільного судочинства, однак їх незалучення не може бути підставою для відмови у позові.
Отже, зазначення у позові у справі, що розглядається відповідачем Державну казначейську службу України позивач не може бути самостійною підставою для відмови у позові.
Порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державного органу визначений Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», яким встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Окрім того, слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Згідно підпункту 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, реалізація державної політики у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, коштів клієнтів відповідно до законодавства, бухгалтерського обліку виконання бюджетів є основними завданнями Казначейства.
Відповідно до покладених завдань Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).
Таким чином, відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Такими органами у цій справі є Київська обласна прокуратура, Головне управління Національної поліції в Київській області (дії посадових осіб яких призвели до безспірного стягнення коштів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету). Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивні частини судових рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання коштів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року в справі №910/23967/16).
Частиною 2 ст. 5 ЦПК України визначено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Враховуючи покладені на Державну казначейську службу України завдання, суд вважає, що в даному випадку ефективним способом захисту буде стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, в загальному розмірі 824 000 гривень.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, такі витрати підлягають віднесенню за рахунок держави.
Отримання копій судових документів є правом, а не обов'язком позивача, а відтак такі витрати за результатами розгляду справи розподілу не підлягають та в їх стягненні слід відмовити.
Також, оскільки судом не враховано висновок експерта № ЕС-2521-4-2189.24, витрати за проведену до подання позову експертизу, відшкодуванню позивачу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 824 000 (вісімсот двадцять чотири тисячі) грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Судові витрати віднести на рахунок держави.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття відповідної постанови суду апеляційної інстанції.
Повні найменування сторін та інших учасників справи:
ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;
Державна казначейська служба України, адреса місцезнаходження: вул. Бастіонна, буд. № 6, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 37567646;
Київська обласна прокуратура, адреса місцезнаходження: б-р Лесі Українки, буд. № 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996.
Повний тескт рішення виготовлено 06 жовтня 2025 року.
Суддя В.В.Хасанова