08 жовтня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/1808/25 пров. № А/857/23952/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий-суддя Довга О.І.,
суддя Запотічний І.І.,
суддя Шинкар Т.І.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року (головуючий суддя Могила А.Б., м.Івано-Франківськ) у справі №300/1808/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Матсервіс Трейд» до Івано-Франківської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
17.03.2025 позивач (ТОВ «Матсервіс Трейд») звернувся в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Івано-Франківської митниці (відповідач), в якому просив: визнати протиправними та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів від 19.12.2024 №UA206000/2024/000163/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206080/2024/000155.
Позов обґрунтовує тим, що для здійснення митного оформлення придбаного позивачем на аукціоні транспортного засобу марки Hyundai, модель IX35, календарний рік виготовлення 2010, було подано митну декларацію, в якій митна вартість визначена за першим, основним методом, та у передбаченому законом порядку подано митниці необхідні документи. Однак, митним органом 19.12.2024 прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA206000/2024/000163/2 та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206080/2024/000155. Вказані рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки на підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товару та обраного методу його визначення було подано усі необхідні документи, які посвідчують підстави придбання товару, його кількісні та якісні характеристики, цінове та вартісне обґрунтування.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів №UA206000/2024/000163/2 від 19.12.2024 та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA206080/2024/000155 від 19.12.2024. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської митниці Державної митної служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Матсервіс Трейд» сплачений судовий збір в розмірі 6056 (шість тисяч п'ятдесят шість) грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) грн.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, покликаючись на порушенням норм матеріального права зазначив, що під час митного оформлення автомобіля спрацювали ризики щодо можливого заниження митної вартості товарів. Апелянт вказує, що надані позивачем документи містили розбіжності, зокрема у поданому рахунку-фактурі №20244213 від 28.11.2024 вартість транспортного засобу вказана 59500 чеш. крон, а в експортній декларації країни відправлення №25CZ61000008R172B7 від 24.02.2025 вартість вказана 570000 чеш. крон. Крім того, звертає увагу, що у митного органу була інформація, що рівень митної вартості товарів, митне оформлення яких вже здійснено, є більшою, ніж заявлена митна вартість декларантом. Таким чином, митним органом здійснено донарахування митних платежів в розмірі 14832,27 грн. Вважає, що під час винесення рішення про коригування та картки відмови діяв в межах законодавства України. Щодо стягнення судом першої інстанції витрат на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн, апелянт вказав що їх розмір є завищеним з урахуванням незначної складності спору, а також факту подання представником позивача аналогічних позовів. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступні підстави.
Судом встановлені наступні обставини.
ТОВ «Матсервіс Трейд» за результатами аукціону, на підставі інвойсу від 28.11.2024 №20244213 придбав у VeaCom s.r.o. транспортний засіб Hyundai, модель IX 35, VIN - НОМЕР_1 , календарний рік випуску 2010, вартістю 59500 CZK (чеська крона).
Оплата за вказаний автомобіль проведена згідно з платіжною інструкцією від 02.12.2024 №144.
З метою митного оформлення транспортного засобу, ввезеного в Україну на підставі вказаного вище рахунку-фактури, 18.12.2024 позивачем подано до митного органу електронну митну декларацію №24UA206080008157U3.
Декларантом визначена митна вартість товару за основним методом ціною контракту у розмірі 59500 CZK, як складову митної вартості декларантом вказано також транспортні витрати в розмірі 200 євро.
На підтвердження обґрунтованості заявленої в МД №24UA206080008157U3 митної вартості товару та обраного методу її визначення, одночасно з митною декларацією декларантом було подано наступний перелік документів: рахунок-фактуру (інвойс) №20244213 від 28.11.2024; декларацію про походження товару №20244213 від 28.11.2024; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_2 від 09.12.2024; банківський платіжний документ №144 від 02.12.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару від 18.12.2024; інший документ, що використовується у міжнародній практиці замість договору (контракту) від 28.11.2024; інші некласифікуючі документи з аукціону, в тому числі фото автомобіля від 18.12.2024.
Відповідачем розпочато митну консультацію з декларантом та запропоновано надати необхідні документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.
На письмову вимогу митного органу надати додаткові документи, декларантом направлено копії позитивних судових рішень (по попередніх аналогічних оформленнях) на користь позивача ТОВ «Матсервіс Трейд» із повідомленням в якому декларант просив підтвердити митну вартість або винести рішення раніше 10-денного терміну.
Митним органом, за результатами аналізу поданої декларантом позивача до митного оформлення митної декларації №24UA20608008157U3 та долучених документів, 19.12.2024 прийнято рішення №UA206000/2024/000163/2 про коригування митної вартості товарів, якою визначено митну вартість товару за резервним методом у розмірі 91019 CZK (замість 64513,05 CZK, що була заявлена декларантом). Прийняття відповідачем оскаржуваного рішення мотивовано невідповідністю обраного декларантом методу визначення митної вартості.
Цього ж дня, відповідач прийняв картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів некомерційного призначення №UA206080/2024/000155.
Позивач вважаючи рішення Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів та карту відмови протиправними, звернувся в суд першої інстанції з позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів ті обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Засади державної митної справи, зокрема, процедури митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України, умови та порядок справляння митних платежів, визначаються МК України та іншими законами України.
Згідно з вимогами частини першої статті 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товару, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товару.
Частина перша статті 257 МК України передбачає, що декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.
Статтею 49 МК України встановлено, що митною вартістю товару, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товару, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Частиною 6 статті 54 Митного кодексу України визначено, що митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
Згідно з частиною 1 статті 55 Митного кодексу України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
З наведеного вбачається, що митний орган, лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, може витребувати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару. Проте, такою імперативною умовою є наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів. При цьому, в розумінні наведених статей Митного кодексу України, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи, зазначені у частині 2 статті 53 Митного кодексу України, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Як було вказано вище, митний орган, серед іншого, зазначив про ненадання декларантом платіжних та/або бухгалтерських документів, що підтверджують вартість товару. З цього приводу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Пункт 4 частини 2 статті 53 Митного кодексу України зобов'язує декларанта надати банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, якщо рахунок сплачено.
Тобто, зазначаючи про відсутність платіжних документів та виставляючи вимогу надання таких, відповідач не взяв до уваги платіжну інструкцію від 02.12.2024 №144, де чітко вбачаються реквізити (дата та номер) відповідного рахунку- фактури №20244213 від 28.11.2024, що відповідно спростовує позицію відповідача щодо неможливості віднесення поданого платіжного документа до операції з придбання автомобіля марки "Hyundai", модель IX35.
До того ж, апелянтом не надано жодного доказу, який би спростував зміст такої платіжної інструкції та інших відомостей про отримання від компетентних органів Чехії інформації про не відчуження позивачу автомобіля продавцем чи несплати зазначеної суми коштів (59500 CZK) за вказаний автомобіль.
Колегія суддів зазначає, що митний орган повинен перевіряти і брати до уваги лише ті обставини, що стосуються предмета доказування. У процедурі контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. Обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з тим, вони не повинні сприйматися як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноту документів, доданих до митної декларації.
Що стосується вимоги надати транспортні документи, що містять відомості про вартість транспортних витрат (калькуляція транспортних витрат), апеляційний суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.
На підтвердження транспортних витрат було надано інформацію від 18.12.2024 в якій вказано, що вартість транспортного перевезення вантажу з Krnov до кордону України складає 200 євро.
Колегія суддів вважає, що дана інформація є належним документом для підтвердження витрат на транспортування, а неподання декларантом інших транспортних документів може бути підставою для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю та, відповідно, коригування митної вартості товарів лише у тому разі, коли орган доходів і зборів доведе, що таке неподання зумовило неповноту та/або недостовірність відомостей про митну вартість товарів. Факт перетину кордону відсутній, то ж цього приводу посилання відповідача у відзиві також безпідставні.
Що стосується вимоги митного органу про надання доказів щодо страхування транспортного засобу, суд апеляційної інстанції вказує, що декларантом було заявлено, що страхування автомобіля ним не проводилося, що підтверджується Інформацією транспортних витрат від 18.12.2024. До того ж, з поданих до митного оформлення документів вбачається відсутність додаткових витрат на страхування, а тому такі витрати не є складовими митної вартості та не можуть вплинути на правильність визначення митної вартості. За таких обставин, враховуючи положення ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, який також не встановлює обов'язку страхувати товар, підстави для висновку про ненадання позивачем всієї інформації щодо складових вартості товару, а в даному випадку страхових витрат, відсутні.
Щодо відсутності висновку про вартісні характеристики товарів, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, апеляційний суд звертає увагу, що висновок з оцінки транспортного засобу є лише додатковим документом, який надається декларантом на письмову вимогу митного органу і не належить до переліку документів, передбачених ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України. Апелянт не вказав, яким чином висновок експерта про оцінку надасть можливість підтвердити чи спростувати відомості офіційно виданих продавцем товару документів щодо ціни товару, недійсність чи ознаки підробки щодо яких не виявлено. Підтверджуючими документами про вартість товару в даному випадку є рахунок-фактура (інвойс).
Що стосується посилання апелянта на розбіжності зазначеної в рахунку-фактурі та експортній декларації країни відправлення ціни ввезеного транспортного засобу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Надана позивачем митна декларація країни експорту № 24CZ61000002BRA5А0 від 16.12.2024, підтверджує факт проходження товару митного оформлення в країні відправлення, факт перевезення імпортованого товару по території Чехії до України, але не може слугувати підтвердженням ціни у країні експорту. Вказана розбіжність не свідчить про удаваність правочину чи спростовує факт купівлі зазначеного транспортного засобу.
Так, у розумінні ст.53 Митного кодексу України, декларація країни відправлення є допоміжним, а не обов'язковим документом, що подається декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. При цьому, експортна декларація складається продавцем товару за правилами та нормами країни відправлення та перевіряється (реєструється) відповідними державними/уповноваженими органами країни відправлення; декларант не має повноважень щодо внесення будь-яких відомостей до вказаного документу. Разом з тим, всі необхідні відомості, такі як найменування відправника та отримувача, умови поставки та інші, зазначені у наданій декларації країни відправлення.
Стосовно застосованого у оскаржуваному рішенні №UA206000/2024/000163/2 від 19.12.2024 резервного методу для визначення митної вартості товару, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з Правилами заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затвердженими наказом Міністерства фінансів України №598 від 24.05.2012, в разі здійснення коригування митної вартості за резервним методом, у рішенні про коригування митний орган поряд з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо; також у разі визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Джерелом інформації для коригування митної вартості товару відповідачем слугувала МД від 18.06.2024 № 24UA100380323720U3, за якою здійснено митне оформлення подібного (аналогічного) автомобіля «Автомобіль легковий що був використанні - 1 шт: - марка HYUNDAI; - модель IX35; -індетифікаційний номер:U5YZU81BCBL057019;- номер двигуна - не визначений;- двигун - бензин/газ;- клас екологічної норми - не нижче рівня EURO 2; - робочій об'єм циліндрів - 1998куб.см;- потужність - 120кВт;- кузов - універсал;- категорія М1;- календарний рік виготовлення - 2010;- модельний рік виготовлення - 2010;- кількість місць (включаючи водія) - 5;- маса в робочому стані - 1525кг; - фактична маса транспортного засобу - 2030кг; Торгівельна марка: HYUNDAІ» за митною вартістю-3800 дол. США. Визначена митна вартість - 91019 чеш. крон.
Однак, апеляційний суд зазначає, що митним органом не доведено, що взятий за основу визначення митної вартості транспортний засіб був ідентичний, в тому числі по його комплектності та технічному стану тому, що ввозився позивачем. В свою чергу, ціна транспортного засобу залежить від багатьох факторів, а оціночна вартість різних транспортних засобів навіть в межах однієї категорії та марки може суттєво відрізнятися в залежності від інших характеристик та їх технічного стану.
Колегія суддів зазначає, що митний орган скоригував митну вартість із урахуванням вартості вищевказаного транспортного засобу, врахувавши аналогічність марки, моделі, року виробництва, комплектності. Однак, спірне рішення не містить порівняння індивідуальних ознак оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, зокрема: загальний технічний стан, ознаки вжитку, ступінь зносу, покази одометра тощо. В цілому не відомо за яким методом в результаті здійснено митне оформлення цього транспортного засобу, чи мало місце коригування, які документи подавалися під час розмитнення, митним органом не враховано різницю технічного стану транспортних засобів. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв'язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. Наявність у митного органу інформації про те, що подібний товар у попередні періоди розмитнювався за вартістю більшою, ніж задекларована декларантом, за відсутності інших визначених законом підстав, що обумовлюють межі і способи здійснення органом доходів і зборів контролю митної вартості, не утворює підстав для відмови у визначенні заявленої декларантом митної вартості за основним методом та її визначенні за другорядними методами, оскільки торгові відносини є різноманітними, здійснюються на принципах автономії волі та свободи договору, при цьому безліч обставин можуть впливати на їх ціну (характеристика товару, виробник, торгова марка, умови і обсяги поставок, сезонність, наявність знижок тощо), і сама по собі не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не призводить до автоматичного збільшення митної вартості товарів, адже законодавство таких підстав прямо не встановлює, тому не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.
Дійсно, статтею VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю, на котру посилається відповідач, визначено, що оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару, і не повинна ґрунтуватися на вартості товару національного походження чи на довільній або фіктивній вартості. Імпортований позивачем транспортний засіб, як і будь-який інший має свої особливості в частині комплектації, пробігу, амортизації в ході експлуатації, поломок та пошкоджень. Разом з тим, хоч митний орган і зазначає, що ним визначена вартість залежно від комплектації та технічного стану, водночас спірні рішення не містять порівняльних характеристик технічного стану транспортних засобів. Відповідачем не враховано індивідуальні особливості придбаного позивачем транспортного засобу, що мають суттєвий вплив на його ринкову вартість. До того ж, рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС, оскільки в цій системі відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Суд апеляційної інстанції вважає, що коригування митної вартості є способом мінімізації шкоди державі від невірного декларування товарів, що ввозяться на територію України, однак таке корегування, як і будь-яке інше рішення суб'єкта владних повноважень, має відповідати критеріям законності, які наведені у частині 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, чого відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень не дотримано. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції) і єдиною підставою його незастосування є, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. Обсяг та зміст документів, наданих декларантом свідчить про нічим необмежену можливість митного органу ідентифікувати платіж з товаром, пред'явленим до митного оформлення. Отже, сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), подана декларантом, була підтверджена.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що апелянт не навів доказів того, що документи, подані декларантом, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, разом з тим, використані декларантом відомості підтверджені документально та визначені кількісно; їх достовірність не спростована відомостями від компетентних органів інших країн щодо не підтвердження обставин придбання транспортного засобу, або що видані позивачу документи є фіктивними чи недійсними.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо визнання протиправними та скасування спірного рішення Івано-Франківської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення .
Щодо стягнення судом першої інстанції з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 2000 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.9 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При визначенні суми відшкодування слід враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження надання правової допомоги та понесення позивачем витрат у розмірі 5 000 грн. до матеріалів справи надано копії: ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АТ №1095594 від 12.03.2025, договору про надання правової (правничої) допомоги №18 від 03.03.2025, у якому зазначено, що розмір гонорару за надання правничої допомоги встановлюється в розмірі 5000 грн., акту виконаних робіт №1 до договору про надання правничої допомоги №18 від 03.03.2025, платіжна інструкція №955 від 05.03.2025.
Оцінивши наведені докази, колегія суддів вважає, що визначаючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дана справа є справою, яка не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів; справа містить незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування; розгляд справи відбувався у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
А тому, з огляду на обсяг наданих адвокатами послуг, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що загальна сума витрат на професійну правничу допомогу, яку належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача становить 2000,00 грн.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.
Згідно з ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правомірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з якими закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
В розумінні ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним, обґрунтованим та відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
апеляційну скаргу Івано-Франківської митниці залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 300/1808/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. І. Довга
судді І. І. Запотічний
Т. І. Шинкар