Справа № 275/578/25
07 жовтня 2025 року селище Брусилів
Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:
головуючого - судді Миколайчука П.В.,
зі секретарем судових засідань - Довгаленко О.І.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Короткий зміст позовних вимог
19.06.2025 до суду надійшла позовна заява ТОВ «Споживчий центр» до ОСОБА_1 , у якій позивач просить стягнути з відповідача на користь ТОВ "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 в розмірі 23 146,87 грн.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.08.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір (оферти) № 23.08.2024-100000608. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 10 000 грн. строком на 140 днів - до 09.01.2025, зі сплатою процентів: фіксована незмінна процентна ставка 1% за один день користування кредитом; денна процентна ставка 0,82%. Комісія за надання кредиту склала 15% від суми кредиту - 1 500 грн. Кошти були надані позичальнику, угода укладена в електронній формі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов'язання за договором належним чином не виконала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 23 146,87 грн., що складається із заборгованості по тілу кредиту в розмірі 8 376,09 грн., за процентами в розмірі 9 424,77 грн., по комісії в розмірі 746,01 грн., неустойка - 4 600 грн. Таким чином, права та інтереси ТОВ «Споживчий центр» було порушено, у зв'язку з чим позивач і просив стягнути вказану заборгованість з відповідача.
Заяви, клопотання, інші процесуальні дії
Ухвалою судді Брусилівського районного суду Житомирської області від 23.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про місце, час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином. У прохальній частині позовної заяви зазначено вимогу про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Споживчий центр». Позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, просить заявлені вимоги задовольнити.
Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, 07.10.2025 подала до суду заяву про надання розстрочення по кредиту, оскільки інших доходів вона не має.
На підставі ст. ст. 211, 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
07.10.2025 суд перейшов до стадії ухвалення рішення.
Фактичні обставини встановлені судом
З'ясувавши обставини, дослідивши докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 23.08.2024 ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 23.08.2024-100000608. Відповідно до умов договору, позичальнику надано кредит в розмірі 10 000 грн., строком на 140 днів - до 09.01.2025, зі сплатою процентів: фіксована незмінна процентна ставка 1% за один день користування кредитом; денна процентна ставка 0,82%; комісії за надання кредиту в розмірі 15% від суми кредиту - 1 500 грн. Згідно пропозиції про укладення кредитного договору, сума кредиту встановлюється у Заявці, яка є невід'ємною частиною оферти. Договір підписано електронним цифровим підписом сторін (а.с. 15-23).
Як вбачається з Заявки до договору № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 та відповіді позичальника про прийняття пропозиції, сума кредиту складає 10 000 грн; строк кредитування - 140 днів; фіксована незмінна процентна ставка - 1% за один день користування кредитом; денна процентна ставка - 0,82%, комісія за надання кредиту - 15% від суми кредиту (1 500 грн.), дата повернення кредиту - 09.01.2025 (а.с. 18-20).
23.08.2024 позивач через ТОВ «Універсальні платіжні рішення» перерахував кредитні кошти у розмірі 10 000 грн. на картку НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №189-1606 від 16.06.2025, чим виконав свої зобов'язання своєчасно та в повному обсязі (а.с. 11).
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024, за ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 23 146,87 грн., яка складається з: 8 376,09 грн. основного боргу, 9 424,77 грн. процентів, 746 грн. комісії, 4 600 грн. неустойки (а.с. 12).
Інших доказів по суті позову суду не надано.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосування норм права, що регулюють дані правовідносини
За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).
В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.
Відповідно до ч.1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд вважає доведеним укладення в електронній формі договору про надання кредиту № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 .
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано. Натомість, ОСОБА_1 в заяві розстрочити кредит, чим визнає укладення договору № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024.
При цьому, встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
У частині першій статті 1048 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Договір позики, кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Суд визнає доведеним перерахування ТОВ «Споживчий центр» коштів у сумі 10 000 грн., згідно договору № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 на банківську картку № НОМЕР_1 , оскільки це підтверджується довідкою №189-1606 від 16.06.2025 ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та не заперечується ОСОБА_1 .
У ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено законом або договором, або розірвання договору, сплата неустойки.
Відповідно частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у цивільній справі № 342/180/17 зроблено висновок про те, що оскільки фактично отримані та використані Позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, Банк має право вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої ним суми кредитних коштів.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання та обслуговування кредиту.
Виходячи з аналізу вимог п.4 ч.1 ст. 1,ч.2 ст.8, ч.1 ст.1, ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», роз'яснень Великої Палати Верховного Суду щодо застосування ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», які викладені у постанові від 13 липня 2022 року по справі №496/3134/19, така форма витрат, як комісія за надання кредиту існує на законодавчому рівні, визначається кожним банком (фінансовою установою) індивідуально та затверджується внутрішніми актами.
Так, спеціальним законодавством України прямо визначені легальні можливості позивача як включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії, так і в подальшому нараховувати її, а також витребувати суму несплаченої вищевказаної комісії від відповідача (в т.ч. і в судовому порядку).
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України, відповідно до якої якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч.5 ст.8 Закону України "Про споживче кредитування", максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.
Зміни до вказаної статті набули чинності з 24.12.2023, відповідно до Закону України № 3498-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг".
Цим же Законом розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" доповннено пунктом 17 такого змісту: «Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %».
При цьому ст. 58 Конституції України визначено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Договір № 23.08.2024-100000608 укладено 23.08.2024, тобто під час перехідного періоду.
Пунктом 6 договору визначено процентну ставку - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку.
Розмір процентної ставки 1%, передбачений умовами кредитного договору та не суперечить ст.8 Закону України "Про споживче кредитування".
Позивачем в позовній заяві зазначено про часткову сплату коштів за кредитним договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 (09.09.2024 на суму 2 553,99 грн та 21.10.2024 в сумі 3 500 грн). Відповідно до умов п.4.4 договору, дані кошти зараховані на часткове погашення основного боргу, процентів та комісії.
З урахуванням часткового погашення заборгованості за договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024, суд, перевіривши відповідність нарахувань умовам договору та нормам законодавства, приймає розрахунок заборгованості ОСОБА_1 в частині стягнення основного боргу в розмірі 8 376,09 грн, процентів у розмірі 9 424,77 грн, комісії в розмірі 746,01 грн. Зазначена заборгованість в загальній сумі 18 546,87 грн підлягає стягненню з відповідачки.
Що стосується нарахування позивачем неустойки в розмірі 4 600 грн, суд виходить з наступного.
Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 № 2120-IX та набрав чинності 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, враховуючи наведене, боржник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на період воєнного стану. Неустойка, нарахована включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Згідно з розрахунком позивача, останнім визначено неустойку за порушення відповідачем грошового зобов'язання за кредитним договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 у розмірі 4 600 грн. Оскільки позивачем у період дії в Україні воєнного стану нараховано до сплати неустойку, від сплати якої позичальник звільняється в силу зазначених вище вимог ЦК України, суд дійшов висновок про відсутність правових підстав для стягнення такої.
Таким чином, аналізуючи вищевикладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з мотивів, що викладені вище, в частині стягнення заборгованості за основним боргом в сумі 8 376,09 грн, за комісією в сумі 746,01 грн та за процентами в сумі 9 424,77 грн, а всього на суму 18 546,87 грн.
Щодо заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
За змістом ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Закон пов'язує можливість відстрочки та розстрочки виконання рішення лише з об'єктивними, тобто такими, що не залежать від волі боржника, обставинами, які носять винятковий характер і утруднюють виконання рішення суду у строк чи у встановлений судом спосіб. Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим. Тобто, закон не передбачає конкретного переліку обставин, які є підставою для розстрочення виконання рішення суду, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи.
Обставинами, які утруднюють виконання рішення, можуть бути тільки ті обставини, які існують насправді і які безпосередньо не дозволяють виконати судове рішення в обсязі, у строки та в порядку, визначеному в ньому, а підстави для відстрочки виконання рішення повинні бути чітко встановлені та підтверджені відповідними доказами.
Водночас обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на достатні для розстрочення виконання рішення суду, такими не являються.
Так, ОСОБА_1 надала до суду наступні докази:
- індивідуальні відомості про свої доходи за 2016, 2021-2024 роки, а саме копію довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5, з якої, зокрема, вбачається, що відповідачки з лютого 2024 відсутні суми заробітку для нарахування пенсії, страхові внески;
- копію свідоцтва про народження дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Інших доказів на підтвердження вимог про розстрочення рішення відповідачкою не надано.
Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконані провадження» роз'яснено, що при вирішенні заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконується частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.
Водночас відстрочення виконання судового рішення не є правоперетворюючим судовим рішенням. Саме розстрочення впливає лише на порядок примусового виконання рішення, а природа зобов'язань залишається незмінною. Натомість таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом. Така правова позиція сформована Великою Палатою ВС у постанові від 04.06.2019 року у справі №916/190/18.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці звертає увагу, що несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, відповідно до якої «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру…», а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання розстрочки (відстрочки) виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.
Разом з тим, оцінивши надані заявником докази у їх сукупності і взаємному зв'язку, суд дійшов висновку про недоведеність заявником існування правових підстав для відстрочення виконання рішення суду, оскільки скрутний майновий стан та наявність малолітньої дитини не є тими виключними обставинами, що перешкоджають належному виконанню рішення суду або роблять неможливим його виконання протягом встановленого законодавством строку, матеріали справи не містять доказів того, що відповідачка, будучи особою працездатного віку, не має фінансової можливості виконати рішення суду, при цьому нею не надано суду доказів неспроможності підшукати та працевлаштуватись на роботу.
За таких обставин, виходячи з принципів верховенства права, обов'язковості виконання судових рішень, відсутності виключних обставин для розстрочення виконання рішення, враховуючи викладені вище обставини справи та норми закону, які регулюють вирішення даного питання, практику Верховного Суду щодо його вирішення, оскільки відповідачка не надала доказів на обґрунтування вимог про необхідність відстрочення судового рішення, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розстрочення виконання судового рішення у цій справі, а тому в задоволенні заявлених Добровольською вимог про розстрочення виконання судового рішення слід відмовити за недоведеністю.
Розподіл судових витрат
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» підлягають стягненню 1 940,99 грн (18 546,87 грн задоволених позовних вимог х 2 422,40 грн. сплаченого судового збору / 23 146,87 грн заявлених позовних вимог) судового збору за подання позовної заяви.
Заяв про розподіл інших судових витрат не надійшло.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 514, 526, 536, 611, 625, 1050, 1054, 1077, 1078, 1081 ЦК України, 13, 76, 81, 89, 141, 273, 274, 352, 354, 435 ЦПК України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" заборгованість за кредитним договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 в сумі 18 546 (вісімнадцять тисяч п'ятсот сорок шість) гривень 87 копійок, з яких 8 376,09 гривень - основний борг, 9 426,77 гривень - заборгованість за відсотками, 746,01 гривень - заборгованість за комісією.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" понесені витрати на сплати судового збору у розмірі 1 940 (одна тисяча дев'ятсот сорок) гривень 99 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення суду про стягнення заборгованості за договором № 23.08.2024-100000608 від 23.08.2024 - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення складено і підписано 07.10.2025.
Сторони у справі:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»: код ЄДРПОУ 37356833, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, 133-А.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 .
Суддя П.В. Миколайчук