Справа № 320/57607/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лапій С.М.
01 жовтня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 за заявою фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
ФОП ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДПС у Київській області від 24.09.2024 № 1456/10-36-24-13/ НОМЕР_1 .
Разом з позовною заявою позивачем подано до суду першої інстанції заяву про забезпечення позову, в якій вона просила зупинити дію рішення Головного управління ДПС в Київській області від 24.09.2024 №1456/10-36-24-13/ НОМЕР_1 на період до набрання законної сили рішенням у даній справі.
В обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що у неї, у разі незупинення дії оскаржуваного рішення, не залишиться іншої можливості, ніж зупинити застосування єдиного податку та перейти до сплати податку на дохід фізичних осіб та податку на додану вартість (ПДВ). За твердженнями позивача, більшість її абонентів не є платниками ПДВ, а основні витрати полягають у сплаті орендної плати особам - неплатникам ПДВ та у виплаті заробітної плати співробітникам, що не надає права на отримання податкового кредиту з ПДВ, призведе до прямого навантаження ПДВ у розмірі 20 відсотків від всієї суми доходу, що порівняно із сплатою Єдиного податку у розмірі 5 відсотків від суми доходу, викликає у неї додаткове навантаження у розмірі 15 відсотків від всієї суми доходів. Окремо позивач зазначила, що без зупинення оскаржуваного рішення фактично буде поставлена перед необхідністю застосовувати одночасно дві принципово відмінні системи оподаткування (одну за оскаржуваним рішенням і одну на випадок скасування оскаржуваного рішення) щодо всіх операцій та фактично ставити контрагентів у ситуацію потенційної невизначеності фінансових результатів (має контрагент право на податковий кредит чи ні) та у період розгляду судом справи вимушено перебувати у дуже скрутному положенні особи, яка не тільки знаходиться у проблемному стані із податковим обліком, але й створює відчутні проблеми для контрагентів.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено; зупинено дію рішення ГУ ДПС у Київській області від 24.09.2024 №1456/10-36-24-13/ НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням у справі № 320/57607/24.
Задовольняючи заяву ФОП ОСОБА_1 , суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що незастосування міри щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що вона буде зобов'язана весь час розгляду судової справи вести податковий облік та сплачувати податок на дохід фізичних осіб та ПДВ, а не єдиний податок, що істотно ускладнить чи унеможливить у подальшому виконання рішення суду у разі його задоволення.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою Головне управління Державної податкової служби у Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про наявність підстав для забезпечення позову. Зазначає, що заявник не надав суду належних та достатніх доказів на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до прийняття рішення у справі або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, чи необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення його прав та інтересів при виконанні судового рішення, прийнятого на його користь.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина 2 статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Для задоволення судом поданої позивачем заяви про забезпечення адміністративного позову останній має обґрунтувати необхідність задоволення такого клопотання та довести, що незадоволення клопотання призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.
При цьому, заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також, суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними. Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Колегія суддів зазначає, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Вищевказане узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 12 жовтня 2023 року у справі № 300/5005/22, від 21 жовтня 2023 року у справі № 600/1531/23-а.
Отже, вирішуючи питання щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів враховує те, що діяльність позивача можлива лише за наявності можливості складання та подання відповідної податкової звітності та сплати обов'язкових податків.
Із матеріалів справи слідує, що предметом позову є оскарження рішення ГУ ДПС у Київській області від 24.09.2024 № 1456/10-36-24-13/ НОМЕР_1 про виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників податків.
Правові засади, на підставі яких здійснене виключення ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників податків, визначаються положеннями ПК України.
Так, відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб'єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.
Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України, реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.
Відповідно до п.5 пп. 298.2.3 п.298.2 ст.298 ПК України платники єдиного податку зобов'язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.
Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав, й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.
У заяві про забезпечення позову позивач просить зупинити дію ГУ ДПС у Київській області від 24.09.2024 № 1456/10-36-24-13/ НОМЕР_1 про виключення з 01.10.2024 ФОП ОСОБА_1 з реєстру платників єдиного податку на період до набрання законної чинності рішення по судовій справі наголошуючи на тому, що незастосування заходів щодо зупинення дії оскаржуваного рішення приведе до того, що позивача буде зобов'язано весь час розгляду судової справи вести податковий облік та сплачувати податок на доходи фізичних осіб та ПДВ, а не єдиний податок, що істотно ускладнить та унеможливить у подальшому виконання рішення суду про скасування оскаржуваного рішення у разі задоволення позову та робить неефективним захист та поновлення порушених прав або інтересів, за захистом яких позивач звернувся до суду. Окрім того, наголошує на тому, що функціонування позивача у якості платника ПДВ неминуче викличе наслідки для податкового обліку за весь період розгляду справи не тільки для самого позивача, потенційно доведеться проводити перерозрахунок з підстав оподаткування податком на доходи фізичних осіб та ПДВ на підстави оподаткування єдиним податком, але й для інших осіб платників ПДВ, які отримують послуги позивача і які також матимуть перерозраховувати зобов'язання з ПДВ за весь період розгляду справи.
Колегія суддів зауважує, що прийняття рішення про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку третьої групи за ставкою 5% має наслідком зміни системи оподаткування, формату розрахункового документа, існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача у вигляді зупинення господарської діяльності позивача, у зв'язку із застосуванням штрафних санкцій, до ухвалення рішення суду у даній справі.
Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії оскаржуваного рішення істотно ускладнює ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень у сфері господарської діяльності, а саме: право здійснювати самостійно без обмежень господарську діяльність, оскільки анулювання реєстрації платника єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % призводить до негативних наслідків для позивача, зокрема, до неможливості здійснення господарської діяльності, можливого розірвання ділових відносин з контрагентами, вивільнення працівників, утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача, необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Окрім того, колегія суддів враховує те, що правомірність вжиття судами заходів забезпечення позову у цій категорії спорів була предметом розгляду Верховного Суду, який у постановах від 04 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, від 06 березня 2025 року у справі № 420/25688/24 прийшов до аналогічних висновків.
За наслідками оцінки наведених позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про те, що існують підстави, визначені пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову, оскільки при анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить застосування штрафних санкцій та призведе до зупинення діяльності товариства, розірвання договірних відносин, вивільнення працівників, й матиме наслідком утруднення або неможливість відновлення господарської діяльності та, у зв'язку з чим, для відновлення прав та інтересів позивача необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
При цьому, невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав і інтересів позивача, для захисту яких він звернувся до суду.
Окрім того, суд першої інстанції також обґрунтовано вважав, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.
В цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення виконання судового рішення.
Колегія суддів звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Подібні висновки щодо того, що вжиття визначених судом заходів забезпечення позову не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а насамперед спрямоване лише на забезпечення права позивача доступу до правосуддя в Україні та збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог були викладені в постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі № 420/7613/19, від 13.05.2021 у справі № 640/31875/20, від 23 вересня 2021 року у справі № 420/11076/20, від 14 грудня 2021 року у справі № 240/16920/21, від 15 квітня 2022 року у справі № 440/6755/21, від 12 вересня 2022 року у справі №240/27616/21, від 21 грудня 2022 року у справі № 160/11995/22, від 11 січня 2023 року у справі №640/10679/22, від 31 січня 2023 року у справі № 140/8709/21, від 22 березня 2023 року у справі № 380/8301/22.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у матеріалах даної адміністративної справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для забезпечення позову.
Надаючи оцінку всім іншим доводам апелянта, судова колегія також приймає до уваги рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Отже, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали було повно встановлено обставини справи та правильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Апелянт не надав до суду належні докази, що підтверджують факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
При цьому, оскільки в другому абзаці оскаржуваної ухвали суду першої інстанції помилково не вказано слово «рішення», то колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 253 КАС України суд, який постановив судове рішення, може з власної ініціативи або за заявою учасника справи чи іншої заінтересованої особи виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 06.10.2025.