Справа №591/2134/25 Головуючий у суді 1-ї інстанції - Ковтун О. М.
Номер провадження 33/816/684/25 Суддя-доповідач Філонова Ю. О.
Категорія 172-20 КУпАП
08 серпня 2025 року суддя Сумського апеляційного суду Філонова Ю. О. ,з участю секретаря судового засідання Баришевої А.І., особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши у залі суду в місті Суми, у режимі відеоконференції, справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 12 березня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця,
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн 00 коп,-
Постановою судді Зарічного районного суду м. Суми від 12 березня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності з накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн. за те, що він 26 лютого 2025 близько 13 год. 35 хв., в умовах воєнного стану, під час виконання обов'язків військової служби на території тимчасового базування підрозділу ВЧ НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , був виявлений з підозрою на перебування в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, а саме: неясна мова, запах з порожнини рота, хитка хода, порушення координації рухів. Від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння у КНП СОР «ОКМЦСНЗ» ОСОБА_1 відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 172-20 КУпАП.
Не погодившись з вказаним судовим рішенням, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 12 березня 2025 року, а провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 Кодексу України, у зв'язку з відсутністю події та складу в його діях вказаного адміністративного правопорушення.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в порушення ст. 277 КУпАП, повістку про виклик до суду йому вручено не було, справу суддя розглянув без його участі, чим позбавив його можливості надати особисті пояснення та прийняти участь у судовому засіданні.
Також, апелянт зазначає, що суб'єктом даного правопорушення є військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які розпивають алкогольні, слабоалкогольні напої або вживають наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги лише під час проходження ними зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння. Проте, відповідно до відомостей протоколу про адміністративне правопорушення, він не перебував і не виконував обов'язки військової служби у стані алкогольного сп'яніння, а нібито був виявлений з підозрою на перебування в стані алкогольного чи іншого сп'яніння. Тобто суд за вказаних обставин взяв на себе функції сторони обвинувачення та визнав його винуватим у тому, що йому не інкримінувалось. Крім того, відносно нього ніяких протоколів не складалось, і якщо такий протокол є, то він був складений без його присутності, що свідчить про порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП.
Крім того, апелянт зазначає, що як вбачається з протоколу, на який послався суддя як на один із доказів його винуватості, місце вчинення правопорушення є територія тимчасового базування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , і є незрозумілим, по яким ознакам було встановлено, що протокол складений відносно нього підсудний саме Зарічному районному суді м. Суми, адже в протоколі відсутні відомості про чітке місце тимчасового розташування підрозділу вказаної військової частини.
Також, апелянт зазначає, що суддя в оскаржуваному рішення, як на доказ його вини, посилається на показання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , проте безпосередньо їх в судовому засіданні допитано не було, не попереджено про відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень. При цьому, вказані особи не є свідками, оскільки події, які йому інкримінуються, взагалі не мали місця, а тому він не міг у їх присутності відмовлятись від проходження медичного огляду на стан сп'яніння, оскільки не перебував у нетверезому стані. Крім того, суддя посилається на один із доказів його вини на заяву, яку він не підписував та її зміст йому не відомий.
Як зазначає апелянт, вищезазначені обставини свідчать про те, що вважати оскаржувану постанову законною та обґрунтованою підстави відсутні.
Заслухавши особу, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на підтримку апеляційних доводів та вимог, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступних висновків.
Так, відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов'язаний повно, всебічно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи, дослідити в судовому засіданні наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і, в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.
При цьому, перевіряючи законність прийнятого суддею суду першої інстанції в межах поданої апеляційної скарги, апеляційний суд враховує, що одним з доводів апелянта щодо постановлення суддею незаконного рішення є те, що суд розглянув дану справу у його відсутність, а повідомлений він про призначення її до розгляду належним чином не був, що свідчить про порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП.
Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 268 КУпАП, справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а згідно ст. 248 цього Кодексу розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і судом, який розглядає справу.
Згідно вимог ч. 1 ст. 277-2 КУпАП, повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначається дата і місце розгляду справи, а відповідно до п. п. 2, 3 ст. 278 цього Кодексу, суддя при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує, крім іншого, такі питання: чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення та чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення судової повістки, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права особи на справедливий судовий розгляд, а також порушенням вимог закону, якими передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду справи, та які врегульовують порядок повідомлення учасників справи про дату судового засідання та наслідки неявки в судове засідання.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 січня 2019 року по справі № 205/7595/15-ц, від 27 березня 2019 року по справі № 201/6092/17, від 04 листопада 2019 року по справі № 214/9062/15-ц, від 18 березня 2020 року по справі № 704/435/19-ц.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що розгляд справи відбувся за відсутності ОСОБА_1 , при цьому, суддя дійшов висновку, що він був належним чином повідомлений про час розгляду справи в суді та посилаючись на те, що участь останнього при розгляді даної справи відповідно до вимог ст. 268 КУпАП не є обов'язковою, вважав за можливе розглянути справу на підставі наявних у справі доказів.
Однак, з такими висновками судді суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, з врахуванням тих обставин, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_1 був повідомлений саме належним чином про призначення даної справи до розгляду шляхом направлення повістки на військову частину, в якій він проходить військову службу, як передбачено вищезазначеним Законом.
Наявними у даній справі підтверджується те, що вказана справа надійшла до Зарічного районного суду м. Суми 04 березня 2025 року, і довідку помічника судді від 05 березня 2025 року, в якій зазначено, що ОСОБА_1 про призначення розгляду справи відносно нього на 08 год. 30 хв. 12 березня 2025 року був повідомлений «телефоном», без вказівки, за яким номером та у який спосіб, чи шляхом направлення SMS - повідомлення, чи в усній формі, не можна вважати доказом того, що останній був повідомлений про час, день та місце її розгляду належним чином.
Таким чином, з врахуванням вищезазначеного, апеляційний суд дійшов висновку, що у даному конкретному випадку, розглянувши справу без участі особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , суддею суду першої інстанції було порушено як вимоги процесуального закону, так і доступ останнього до правосуддя, а також не дотримано вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, щодо забезпечення рівності та змагальності сторін, що випливає із практики Європейського Суду з прав людини ( Рішення у справах «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року (заява № 7460/03),«Гурепка проти України» від 08 липня2010 року (заява № 38789/04) «Лучанінова проти України» від 09 вересня 2011 року (заява №16347/02) та ін.) Зокрема, у справі «Гурепка проти України», заявник за аналогічних обставин стверджував, що його було позбавлено можливості особисто брати участь у розгляді своєї справи. Суд у цій справі нагадував, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
У зв'язку з зазначеним, вважати оскаржувану постанову законною, підстави відсутні, і вказане судове рішення підлягає скасуванню, з прийняттям апеляційним судом, нової постанови, на задоволення в цій частині апеляційних вимог.
Разом з тим, при прийнятті нової постанови, апеляційний суд дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, з врахуванням наступного.
Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, окрім іншого, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності. Тобто підставою для притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного проступку є наявність об'єктивних і суб'єктивних ознак, тобто об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта та суб'єктивної сторони.
Відповідно до диспозиції ч.3 ст. 172-20 КУпАП, адміністративним правопорушенням вважається розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов'язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об'єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Так, 24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було неодноразово продовжено, та який діє і на даний час.
Відповідно до абз.5 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Стаття 4 Дисциплінарного статуту ЗСУ, передбачає, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Зі змісту складеного відносно ОСОБА_1 протоколу про військове адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП серії КИС№460 вбачається, що останній 26 лютого 2025 близько 13 год. 35 хв., в умовах воєнного стану, під час виконання обов'язків військової служби на території тимчасового базування підрозділу ВЧ НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 , був виявлений з підозрою на перебування в стані алкогольного чи іншого сп'яніння, а саме: неясна мова, запах з порожнини рота, хитка хода, порушення координації рухів. Від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння у КНП СОР «ОКМЦСНЗ» ОСОБА_1 відмовився.
Ті обставини, що ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння відмовився підтверджуються актом фіксації відмови від добровільного проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, складеного 26 лютого 2025 року начальником зв'язку, майором ОСОБА_3 та помічником начальника зв'язку, лейтенантом ОСОБА_2 письмовими поясненнями вказаних осіб, в яких вони зазначали про те, що ОСОБА_1 , після того, як його було виявлено на території тимчасового базування підрозділу ВЧ НОМЕР_1 при виконанні службових обов'язків з явними ознаками алкогольного сп'яніння, у їх присутності на пропозицію пройти огляд на визначення такого стану у медичному закладі, відповів відмовою.
При цьому, під час апеляційного розгляду, ОСОБА_1 заперечував свою винуватість за вказаною статтею, однак вказував, що дійсно, відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у медзакладі, з посиланням на те, що погано себе почував, оскільки у той день йому вирвали у лікарні зуб. Додатково зазначив, що він хотів звільнитись зі служби, а тому, ОСОБА_3 , який фактичного є його начальником, так з ним вчинив.
Проте, апеляційний суд зауважує, що ч.3 ст. 172-20 КУпАП передбачено відповідальність не лише за перебування військовозобов'язаних на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, або виконання ними обов'язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп'яніння, а й за відмову від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння. При цьому, у вказаній статті не зазначено, що якщо відмова від проходження такого огляду сталася з поважних причин, у діях особи склад вказаного адміністративного правопорушення відсутній.
У даному випадку, сам ОСОБА_1 підтвердив у своїх поясненнях, наданих під час апеляційного розгляду, факт відмови від проходження огляду на стан сп'яніння, що у свою чергу підтверджує правомірність складання відносно нього протоколу за ч.3 ст. 172-20 КУпАП та наявність в його діях складу вказаного адміністративного правопорушення.
При цьому, у даній справі достатньо доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_1 у вчиненні вищезазначеного правопорушення «поза розумним сумнівом», які відповідають критеріям належності та допустимості, а тому, необхідності у виклику ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для допиту в якості свідків під час апеляційного розгляду, про що просив апелянт у поданій апеляційній скарзі, немає.
Разом з тим, встановивши в діях ОСОБА_1 склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 172-20 КУпАП, суд апеляційної інстанції, позбавлений можливості накласти адміністративне стягнення, в межах санкції даної статті, з врахуванням наступного,
Так, положеннями ч.2 ст.38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через три місяці з дня вчинення правопорушення.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, провадження по справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строку, передбаченого ст. 38 КУпАП.
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії КИС№460, вищезазначена подія мала місце 26 лютого 2025 року, і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції закінчилися передбачені ч.2 ст. 38 КУпАП строки накладення адміністративного стягнення, а тому провадження у справі відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п.7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП,
Апеляційну скаргу особи, що притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Постанову судді Зарічного районного суду м. Суми від 12 березня 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.- скасувати.
Прийняти нову постанову, якою ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, а провадження у справі закрити з підстав, передбачених п.7 ч.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з закінченням на момент розгляду справи строків, передбачених ст.38 КУпАП
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Сумського апеляційного судуФілонова Ю. О.